Рішення

від 31.01.2022 по справі 480/10967/21

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2022 року Справа №480/10967/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Діски А.Б., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/10967/21 за позовом ОСОБА_1 до Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , через представника - адвоката Коваленка Вадима Миколайовича звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області, в якому просить визнати протиправною відмову Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області, викладену у рішенні другого пленарного засідання четвертої сесії восьмого скликання від 10.08.2021, ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2,0000 га. за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Кімличанської сільської ради, Роменського району (колишнього Липоводолинського), Сумської області та зобов`язати відповідача затвердити проект землеустрою з метою передачі у власність земельної ділянки.

Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати в сумі 908,00 грн. та витрати понесені позивачем на правничу допомогу адвоката в сумі 4500,00 грн.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 18.10.2019 № 18-13199/16-19-СГ надано позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області, орієнтовним розміром 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. На підставі цього наказу розроблено проект землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності. Позивачка звернулась до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою, проте рішенням Липоводолинської селищної ради від 10.08.2021 вирішено не затверджувати вказаний проект землеустрою, чим допущено порушення права позивача на отримання у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Ухвалою суду від 29.10.2021 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

26.11.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову та зазначає, що погодження місцевими радами надання дозволу Управлінням держгеокадастру в області на виготовлення проекту землеустрою з 2014 року було передбачено рядом підзаконних нормативно-правових актів. Вперше така вимога була передбачена Рішенням Державного агентства земельних ресурсів України №2/1 від 14.10.2014 року (обов`язок направлення на погодження покладений на начальників управлінь Держгеокадастру). Вдруге - Постановою КМУ від 07.06.2017 року №413 (обов`язок враховувати позицію відповідних рад було покладено на Держгеокадастр), яка була визнана неконституційною відповідно до Рішення Конституційного Суду № 8-р/2019 від 25.06.2019 р. Втретє - Розпорядженням КМУ № 60-р від 31.01.2018 р., що втратило чинність 16.11.2020 р.(обов`язок погодження був покладений у тому числі і на Держгеокадастр).

Відповідач зазначає, що позивачкою та Головним управлінням Держгеокадастру в Сумській області ці вимоги підзаконних нормативних актів були проігноровані.

Також відповідач зазначає, що причиною відмови у затвердженні проекту землеустрою стало порушення діючих на момент виготовлення та реєстрації проекту певних вимог законодавства, якими регулювались на той час складові безпосередньо проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Ч. 3 ст. 50 Закону України Про землеустрій (у редакції станом на 2020-й рік) передбачає, що проект землеустрою включає у себе у тому числі і акт приймання-передачі межових знаків на зберігання. Із матеріалів, якими позивач обгрунтовує свою правову позицію, вбачається, що виготовлений за замовленням ОСОБА_1 проект землеустрою земельної ділянки з кадастровим № 5923282200:01:003:0551 має у своєму складі акт погодження меж з суміжними землевласниками та землекористувачами від 18.05.2020 року, а також акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 06.07.2020 року. Однак в обох цих актах серед суміжних землевласників вказано лише прізвища та ініціали двох фізичних осіб, хоча сформована за ним же проектом земельна ділянка з вищевказаним кадастровим номером межує ще і з землями тепер вже комунальної форми власності, а на момент виготовлення проекту землеустрою із землями державної форми власності - тобто як таке повноцінне погодження меж та передача межових знаків фактично не відбулись і не могли відбутись, через вибіркове ставлення чи замовника проекту, чи виконавця до суміжних землекористувачів. Зазначені вище обставини унеможливили затвердження проекту землеустрою, насамперед з мотивів його невідповідності вимогам Закону України Про землеустрій , які діяли на момент виготовлення проекту. Однак ці ж порушення з якихось причин не були прийняті до уваги під час надання висновку про розгляд документації із землеустрою і вказана земельна ділянка була зареєстрована 20.08.2020 року у Державному земельному кадастрі під № 5923282200:01:003:0551.

Також представник відповідача зазначає, що розмір судових витрат значно перевищує розмір оплати аналогічних послуг, які здійснюються державою на постійній основі (а.с. 70-71).

Ухвалою суду від 31.01.2022 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Сумській області видано наказ "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою" від 18.10.2019 № 18-13199/16-19-СГ, яким позивачу, надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району Сумської області, орієнтовним розміром 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (а.с. 23).

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , розташованої за межами населених пунктів на території Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району Сумської області, площею 2,0000 кадастровий номер: 5923282200:01:003:0551 (а.с. 18-50).

ГУ Держгеокадастру у Харківській області проект землеустрою був погоджений, про що зазначено в п. 10 Висновку про розгляд документації із землеустрою від 09.06.2020 № 11635/82-20 (а.с. 50).

Позивач звернулася до відповідача із заявою від 22.03.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Липоводолинської селищної ради та надання земельної ділянки площею 2,0000 га у власність (а.с. 79).

Пунктом 37 рішення 4 сесії 8 скликання Липоводолинської селищної ради від 10.08.2021 "Про затвердження проектів землеустрою" вирішено не затверджувати проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої на території Липоводолинської селищної ради, Липоводолинського району, Сумської області. (а.с. 14).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями комунальної власності територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Частиною 9 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

За приписами ч. 10 ст. 118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Системний аналіз положень ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України та п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" свідчить про те, що рішення щодо затвердження технічної документації для передачі земельної ділянки у власність повинно бути прийняте саме на пленарному засіданні ради.

У ході судового розгляду справи судом встановлено, що позивач, маючи право безоплатно набути у власність земельну ділянку за рахунок земель державної власності, отримала відповідний дозвіл та дотрималась визначеної законодавством процедури виготовлення та погодження проекту землеустрою. Так, позивач отримала дозвіл на розроблення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки, замовила проектну документацію, яка була розроблена та погоджена в установленому порядку.

Відповідач не надав до суду доказів наявності обмежень, установлених містобудівною чи землевпорядною документацією, зокрема схемами землеустрою і техніко-економічними обґрунтуваннями використання та охорони земель територіальної громади, комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади, або заборон, які б не узгоджувались із цільовим призначенням, визначеним у проекті землеустрою, щодо відведення відповідної ділянки для надання її у власність позивачу, а також наявності прав інших громадян чи юридичних осіб на відповідну земельну ділянку.

Відповідно до пункту 3 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З копії витягу з рішення 4 сесії 8 скликання Липоводолинської селищної ради від 10.08.2021 "Про затвердження проектів землеустрою", яким вирішено не затверджувати проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачці для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої на території Липоводолинської селищної ради, Липоводолинського району, Сумської області вбачається, що воно не містить жодних обгрунтувань такої відмови.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення відповідача є необгрунтованим та таким, що не відповідає вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

У спірних правовідносинах відповідач не розглянув заяви позивача у встановленому порядку. Отже, відповідачем при розгляді клопотання позивача не надана йому оцінка на предмет відповідності вимогам ст. 118 Земельного кодексу України, тому вказане клопотання підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону.

Враховуючи викладене, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення 4 сесії 8 скликання Липоводолинської селищної ради від 10.08.2021 "Про затвердження проектів землеустрою" в частині відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої на території Липоводолинської селищної ради, Роменського району, Сумської області та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, загальною площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Липоводолинської селищної ради та надання у власність земельної ділянки, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

При цьому зобов`язання судом відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача надати у власність земельну ділянку, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, може бути необґрунтованим та призвести до надання у власніть земельної ділянки з порушенням закону.

За таких обставин, суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за умови не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб`єктом владних повноважень з цього питання, а тому позовні вимоги про зобов`язання затвердити проект землеустрою за наявності встановлених вище обставин, є передчасними та не підлягають задоволенню.

Вказані висновки узгоджуються з позицією, висловленою у постанові Верховного Суду у постанові від 10.10.2019 у справі №814/1959/17.

Щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4500 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 132 КАС України).

Частинами 1, 2 ст. 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Так, згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами 4, 5 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано наступні докази, а саме: копію договору про надання юридичних послуг від 08.10.2021, укладеного між позивачем та адвокатом Коваленком Вадимом Миколайовичем (а.с. 53-56), копію акта приймання-передачі наданих послуг від 08.10.2021 (а.с. 57).

Водночас, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 року по справі № 280/2635/20.

При цьому, суд відмічає, що перераховані в Акті приймання-передачі наданих послуг такі види послуг, як вивчення наданих документів (проект землеустрою, рішення про відмову у затверджені проекту, рішення селищної ради); вивчення аналогічної судової практики при розгляді судових справ про визнання відмови незаконною та зобов`язання вчинити дії не дають змоги визначити об`єм та кількість опрацьованих матеріалів, їх відношення до предмету спору, ступінь впливу на кінцевий результат, якого прагне досягти сторона при розгляді даної справи, та кількість витраченого часу на кожен вид робіт, при цьому даний вид послуг, може бути складовою витрат понесених під час складання позову, відповіді на відзив, тощо.

Щодо такого виду виконаних робіт, зазначених в Акті приймання-передачі наданих послуг як представництво клієнта в суді, суд зазначає, що розгляд даної справи здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та представництво інтересів позивача в суді адвокатом не здійснювалося.

Дослідивши надані представником позивача документи, суд враховує ту обставину, що справа є не складною, а спірні правовідносини не новими у судовій практиці. Отже, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, про що свідчать зміст та обсяг позовної заяви.

З урахуванням досліджених судом доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає заявлені витрати неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, враховуючи критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, а також значення справи для позивача, суд дійшов висновку про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 800,00 грн.

Враховуючи задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, відповідно до ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати в розмірі 908 грн., сплачені за квитанцією від 20.10.2021 (а.с. 11).

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 4 сесії 8 скликання Липоводолинської селищної ради від 10.08.2021 "Про затвердження проектів землеустрою" в частині відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої на території Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області.

Зобов`язати Липоводолинську селищну раду (вул. Роменська, 10, смт. Липова Долина, Роменський район, Сумська область, код ЄДРПОУ 04390972) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_1 ) від 22.03.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, загальною площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Кімличанської сільської ради Роменського району Сумської області та надання у власність земельної ділянки, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 800,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Липоводолинської селищної ради (вул. Роменська, 10, смт. Липова Долина, Роменський район, Сумська область, код ЄДРПОУ 04390972).

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.Б. Діска