Ухвала

від 19.01.2022 по справі 826/15723/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 826/15723/17

адміністративне провадження № К/990/223/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Бевзенка В.М. та Коваленко Н.В. , перевіривши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ПРОМГАЗ УКРАЇНИ та ОСОБА_1

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року

у справі № 826/15723/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ПРОМГАЗ УКРАЇНИ , ОСОБА_1

до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Печерського району Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м Києві,

третя особа без самостійних вимог на предмет спору : публічне акціонерне товариство Акціонерно-Комерційний Банк Капітал ,

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

4 січня 2022 року товариство з обмеженою відповідальністю ПРОМГАЗ УКРАЇНИ (далі - ТОВ ПРОМГАЗ УКРАЇНИ , позивач 1) та ОСОБА_1 (далі - позивач 2) (разом також - скаржники) звернулись з касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року.

У касаційній скарзі скаржник заявила клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.

Вирішуючи це клопотання, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Частиною другою статті 329 КАС України встановлено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження скаржник зазначає, що повний текст постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року позивачами отримано 7 грудня 2021 року, на підтвердження чого додано копію конверту та відстеження поштового відправлення, які підтверджують вручення позивачам оскаржуваного судового рішення саме 7 грудня 2021 року.

За наведених обставин та беручи до уваги надані на їхнє підтвердження докази, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року та про наявність підстав для його поновлення.

Щодо доводів касаційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року, заяву Національного банку України (далі - НБУ, відповідач 1) про перегляд рішення за нововиявленими обставинами задоволено частково: рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ТОВ ПРОМГАЗ УКРАЇНИ , ОСОБА_1 про: зобов`язання НБУ повернути ПАТ АКБ Капітал банківську ліцензію від 24 жовтня 2011 року № 122 та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій ПАТ АКБ Капітал від 24 жовтня 2011 року № 122 (з додатками); зобов`язання ФГВФО повернути ПАТ АКБ Капітал свідоцтво учасника Фонду від 22 березня 2011 року № 26 та зобов`язання Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Печерського району Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м Києві (далі - відповідач 2) скасувати запис у Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців щодо знаходження ПАТ АКБ КАПІТАЛ у стані припинення, скасовано та ухвалено нове рішення, яким провадження у справі в цій частині позовних вимог закрито.

Крім того, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ТОВ ПРОМГАЗ УКРАЇНИ , ОСОБА_1 про: визнання протиправною та скасування постанови Правління НБУ від 20 липня 2015 року № 466/БТ Про віднесення ПАТ АКБ Капітал до категорії неплатоспроможних з моменту її прийняття; скасування рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 липня 2015 року № 140 Про запровадження тимчасової адміністрації у віднесення ПАТ АКБ Капітал з моменту його прийняття; скасування постанови НБУ від 29 жовтня 2015 року № 753 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію віднесення ПАТ АКБ Капітал з моменту її прийняття; скасування рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 29 жовтня 2015 року № 195 Про початок процедури ліквідації віднесення ПАТ АКБ Капітал та делегування повноважень ліквідатора банку з моменту його прийняття; скасування рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 2 листопада 2015 року № 196 Про зміну уповноваженої особи фонду на ліквідацію віднесення ПАТ АКБ Капітал та делегування повноважень ліквідатора банку , скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог у цій частині відмовлено.

У задоволенні заяви НБУ в іншій частині заявлених вимог відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги скаржником зазначено, що судами першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано прийнято до розгляду заяву про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.

Колегія суддів перевірила наведені у касаційній скарзі міркування, додані до неї матеріали і дійшла висновку про те, що у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою слід відмовити з огляду на таке.

Згідно з приписами статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення; 3) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 4) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) у визначених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-5 частини першої цієї статті.

Частиною першою статті 266-1 КАС України передбачено адміністративні справи, на розгляд яких поширюються правила цієї статті, до яких віднесені справи щодо: законності індивідуальних актів Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку, про затвердження пропозиції Національного банку України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку; законності індивідуальних актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про запровадження тимчасової адміністрації у банку, про початок процедури ліквідації банку, про затвердження плану врегулювання та будь-яких інших індивідуальних актів, прийнятих на його виконання, а також індивідуальних актів щодо призначення уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, делегування їм повноважень; законності рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку; законності індивідуальних актів Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку; законності індивідуальних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Згідно з частиною сьомою статті 266-1 КАС України суд за результатами розгляду адміністративних справ, визначених частиною першою цієї статті, може прийняти рішення про: визнання протиправним (незаконним) та скасування індивідуального акта/рішення, визначеного частиною першої цієї статті, або окремих його положень; стягнення з відповідача (відповідачів) коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправним (незаконним) індивідуальним актом/рішенням, якщо така вимога заявлена позивачем одночасно з вимогою про визнання протиправним (незаконним) та скасування індивідуального акта/рішення; відмову в задоволенні позовних вимог (повністю або частково).

Відповідно до частини десятої статті 266-1 КАС України суд не може прийняти будь-яке інше рішення, що може мати наслідком зупинення/припинення розпочатої процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку та/або ліквідації банку.

Пунктом 6 Прикінцевих і перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності від 13 травня 2020 року № 590-ІХ (далі - Закон № 590-ІХ) встановлено, що судові провадження в адміністративних справах, визначених частиною першою статті 266-1 КАС України, в яких предметом спору є вимоги, що не відповідають нормам частин сьомої - десятої статті 266-1 КАС України, і судовий розгляд яких станом на день набрання чинності цим Законом не завершений у судах першої, апеляційної або касаційної інстанцій шляхом постановлення рішення (ухвали, постанови), підлягають закриттю у відповідній частині судом, який розглядає справу.

Частиною десятою статті 266-1 КАС України передбачено, що суд не може прийняти будь-яке інше рішення, що може мати наслідком зупинення/припинення розпочатої процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку та/або ліквідації банку.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, 1 квітня 2021 року представником НБУ подано заяву про перегляд рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2018 року за нововиявленими обставинами, у якій просить ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви відмовити.

Крім того, від представника НБУ надійшло клопотання, зміст якого зосереджений на необхідності скасувати рішення суду першої інстанції від 15 березня 2018 року та ухвалити нове, яким закрити провадження на підставі норм Закону № 590-ІХ.

Вищезазначене клопотання було частково задоволено, зокрема, у частині зобов`язання НБУ повернути ПАТ АКБ Капітал банківську ліцензію від 24 жовтня 2011 року № 122 та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій ПАТ АКБ Капітал від 24 жовтня 2011 року № 122 (з додатками); зобов`язання ФГВФО повернути ПАТ АКБ Капітал свідоцтво учасника Фонду від 22 березня 2011 року № 26 та зобов`язання відповідача 2 скасувати запис у Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців щодо знаходження ПАТ АКБ КАПІТАЛ у стані припинення, скасовано та ухвалено нове рішення.

Частково закриваючи провадження у справі № 826/15723/17, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступного.

Верховною Радою України 13 травня 2020 року прийнято Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності (Закон № 590-ІХ), який набрав чинності 23 травня 2020 року.

Згаданим Законом КАС України доповнено статтею 266-1 щодо особливості провадження у справах щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішень Кабінету Міністрів України стосовно виведення банків з ринку.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Оскільки Закон № 590-ІХ стосується механізмів регулювання, із застереженням частини третьої статті 361 КАС України, набрання ним чинності не породжує нововиявлених обставин, водночас, його норми є процесуальними та мають застосовуватись до кожної окремої процесуальної дії, яка ним регламентована.

Відповідно до частини першої статті 266-1 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності індивідуальних актів Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку, про затвердження пропозиції Національного банку України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку; 2) законності індивідуальних актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про запровадження тимчасової адміністрації у банку, про початок процедури ліквідації банку, про затвердження плану врегулювання та будь-яких інших індивідуальних актів, прийнятих на його виконання, а також індивідуальних актів щодо призначення уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, делегування їм повноважень; 3) законності рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку; 4) законності індивідуальних актів Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку; 5) законності індивідуальних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 266-1 КАС України під час розгляду адміністративних справ, визначених частиною першою цієї статті, суд перевіряє, чи прийнятий індивідуальний акт або рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, які визначають повноваження Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України.

Під час розгляду адміністративних справ, визначених частиною першою цієї статті, суд використовує як підставу для власної оцінки та покладається на кількісні, якісні оцінки та висновки, зроблені Національним банком України, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, на підставі яких були прийняті відповідні рішення, крім випадків, якщо: 1) оскаржуване рішення/акт прийнято з істотним порушенням встановленого порядку його прийняття (порушення, яке істотно вплинуло на результат оцінки); 2) кількісні, якісні оцінки та висновки ґрунтуються на очевидно помилкових відомостях та/або не враховують суттєвих обставин (фактів), за умови врахування яких оскаржуване рішення/акт не могло бути прийнято; 3) наявні очевидні розбіжності та/або логічні суперечності між кількісними, якісними оцінками та/або висновками; 4) оскаржуване рішення/акт прийнято за відсутності повноважень або з використанням повноважень всупереч меті, з якою вони надані законом.

За змістом статті 75 Закону України Про банки і банківську діяльність (тут і надалі в редакції, чинній на дати перебігу спірних правовідносин) НБУ зобов`язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв:

1) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків:

щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п`ять і більше разів та/або

значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів;

2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п`ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк;

3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

4) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються:

за щоденними розрахунками - п`ять і більше разів;

щодекади - два і більше разів;

4-1) обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України;

5) банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку;

6) систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку, у тому числі щодо операцій із пов`язаними з банком особами.

Національний банк України має право віднести банк до категорії проблемних з інших підстав, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України.

У справі № 826/15723/17 постановою правління НБУ № 43/БТ від 22 січня 2015 року Банк віднесено до категорії проблемних.

Згідно з частиною першою статті 76 Закону України Про банки і банківську діяльність Національний банк України зобов`язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі:

1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним;

2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України;

3) невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами;

4) одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Згаданою нормою визначено перелік самостійних підстав для віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Спірною постановою Національного банку України № 466/БТ від 20 липня 2015 року Банк віднесено до категорії неплатоспроможних на підставі мотивів, які процитовані в описовій частині даного рішення.

За загальним висновком судів першої та апеляційної інстанцій, надані НБУ нововиявлені обставини дозволили переоцінити висновки першої, апеляційної та касаційної інстанцій щодо правомірності оскаржуваної постанови № 466/БТ від 20 липня 2015 року, оскільки згадана постанова була передумовою прийняття рішення ФГФВО № 140 від 20 липня 2015 року, постанови НБУ № 753 від 29 жовтня 2015 року, рішення Виконавчої дирекції ФГВФО № 195 від 29 жовтня 2015 року та № 196 від 2 листопада 2015 року, а протиправність постанови № 466/БТ від 20 липня 2015 року - єдиною підставою для їх скасування, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про необхідність скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2018 року в частині визнання протиправними та скасування перелічених рішень та ухвалення нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено, а у частині вимог про відновлення банківської діяльності, в силу імперативних положень процесуального закону, провадження в цій частині вимог закрито .

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо, зокрема, суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Частково закриваючи провадження у справі № 826/15723/17 суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що предметом спору є вимоги, що не відповідають нормам частин сьомої-десятої статті 266 1 КАС України і судовий розгляд яких станом на день набрання чинності Законом № 590-IX не завершений у судах першої, апеляційної або касаційної інстанцій шляхом постановлення рішення.

Крім того, Суд відхиляє твердження скаржника про необхідність врахування судами першої та апеляційної інстанцій правової позиції, що міститься у постановах Верховного Суду від 2 травня 2018 року у справі № 2а-7523/10/1270, від 10 квітня 2019 року у справі № 813/8070/14(454/2641/14-а) та від 24 листопада 2020 року у справі № 320/7612/16-а(2-а/320/282/16), оскільки ці висновки зроблені за інших обставин справи та стосуються, зокрема: у справі № 2а-7523/10/1270 - тлумачення правонаступництва як підстави для перегляду справи за нововиявленими обставинами, у справі № 813/8070/14(454/2641/14-а) - надання правової оцінки судовому рішенню як підстави для перегляду справи за нововиявленими обставинами та у справі № 320/7612/16-а(2-а/320/282/16) - тлумачення нормативно-правового акта як підстави для перегляду справи за нововиявленими обставинами.

У справі № 826/15723/17 обставина, яка визнана судами як нововиявлена, не є судовим рішення, нормативно-правим актом та не виникла унаслідок правонаступництва.

До того ж правовідносини у справах № 2а-7523/10/1270, № 813/8070/14(454/2641/14-а), № 320/7612/16-а(2-а/320/282/16), на судові висновки в яких посилається скаржник, не є релевантними до спірних правовідносин, що виникли у справі № 826/15723/17. Зокрема, у справі № 2а-7523/10/1270 спір виник із правовідносин щодо стягнення заборгованості по страховим внескам на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; у справі № 813/8070/14(454/2641/14-а) - щодо грошової компенсації за невидані своєчасно предмети речового майна за період несення служби та у справі № 320/7612/16-а(2-а/320/282/16) - щодо стягнення переплаченої суми адресної допомоги внутрішньо переміщеній особі.

Натомість у цій справі спір виник з правовідносин, пов`язаних з визнанням банку неплатоспроможним та його ліквідацією.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію.

Верховний Суд неодноразово висловлював правові позиції щодо застосування положень Закону 590- IX, статті 266 1 КАС України у спорах аналогічного характеру. Зокрема, у постановах від 11 березня 2021 року у справі № 826/7833/16 та від 30 листопада 2021 року у справі № 826/3021/18, Суд залишив без змін рішення суду попередньої інстанції про закриття провадження у справі з огляду на імперативні норми пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 590-IX та статті 266 1 КАС України.

Верховний Суд від згаданого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне відступати від зазначеного висновку.

Крім того, суд враховує, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції посилається на правові висновки щодо порядку застосування положень пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 590-IX та статті 266 1 КАС України, сформульовані у подібних правовідносинах Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 та Верховним Судом у постановах від 11 червня 2020 року у справі № 826/4275/16 та від 15 липня 2020 року у справі № 826/2607/16.

При цьому скаржник у касаційній скарзі не наводить мотивованих обґрунтувань про необхідність відступу від вищезазначених правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду та не вказує, у чому полягає помилковість таких висновків.

Крім того, суть доводів касаційної скарги зводиться до необхідності здійснення Верховним Судом повторного дослідження та оцінки доказів у справі. Проте, вказане призведе до порушення положень статті 341 КАС України, зі змісту яких вбачається, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Суд враховує, що розгляд цієї справи відбувся у судах двох інстанцій, а тому право на судовий захист, визначене статтею 129 Конституції України, було реалізовано позивачами у встановленому порядку.

Водночас, КАС України встановив процесуальні фільтри з метою попередження перевантаження судової системи, зокрема, судів касаційної інстанції, до яких можна віднести, серед іншого, наявність передбачених законом справ, що не підлягають розгляду в судах; обов`язок заявника належним чином оформити касаційну скаргу.

Конституційно-правовий статус Верховного Суду характеризується тим, що він є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість, тобто визначає порядок застосування правової норми, та єдність судової практики, тобто забезпечує перегляд рішень судів першої та апеляційної інстанції, які не відповідають сформованим позиціям (висновкам) Верховного Суду, а також, у випадку наявності неузгоджених позицій (висновків) Верховного Суду, забезпечує їх єдність, зокрема, шляхом відступу.

Верховний Суд за своєю природою є судом права, а не доказів (з`ясування обставин справи), у зв`язку з чим право на подачу касаційної скарги (звернення до суду касаційної інстанції) - це допоміжна, додаткова гарантія захисту прав особи, котра звертається до суду.

Рішення Верховного Суду як правові інструменти: забезпечують не лише формальне вирішення певної справи, а виступають формою врегулювання конкретного правового питання та, відповідно, гарантують правову визначеність (дотримання принципу res judicata) для всіх суб`єктів права; спрямовані, головним чином, на виявлення можливої системної помилки у судових рішеннях щодо застосування певних положень законодавства.

Завдання Верховного Суду - це, фактично, у межах розгляду конкретної справи, здійснити тлумачення норм законів та інших нормативно-правових актів в розрізі певних правовідносин; на цій підставі сформувати правову позицію (висновок) для відповідних органів правозастосування та всіх судів (в т.ч. і для самого Верховного Суду), що дозволяє забезпечити практичну реалізацію частини першої статті 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищаються судом; формувати правові позиції (висновки) лише після всебічного вивчення проблеми, зокрема, врахування наслідків, особливо, якщо це потребує непередбачених витрат з Державного бюджету або вчинення дії/рішення, яке не врегульовано на законодавчому або підзаконному рівні, і, відповідно, створення правової позиції на роки .

Таким чином, мета касаційного перегляду справи - це вирішення проблеми, яка виходить за межі конкретної справи та відповідного приватного інтересу, а касаційний розгляд - це виняток, а не правило; Верховний Суд повинен спрямовувати свою діяльність, в першу чергу, на забезпечення загального (суспільного) інтересу, як інтересу, що охоплює та спрямований на захист прав необмеженої кількості осіб.

Суд також враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження; скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу (частина с статті 7 Рекомендацій).

Також Верховний Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні Zubac v. Croatia [GC] від 05 квітня 2018 року (№ 40160/12), згідно з яким визнано відсутність порушення судом касаційної інстанції пункту 1 статті 6 Конвенції під час визнання касаційної скарги неприйнятною ratione valoris та відмови у перегляді рішень судів першої та апеляційної інстанції у справі. У цій справі Суд, зокрема виходив з наступного: застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості; Суд враховував обсяг, у якому справу було розглянуто в судах нижчої інстанції, наявність чи відсутність питань, пов`язаних зі справедливістю судового розгляду, проведеного в судах нижчої інстанції, а також характер повноважень суду, що розглядається; застосовуючи встановлені законодавством обмежень ratione valoris доступу до судів вищої інстанції, Суд повинен у різній мірі враховувати деякі додаткові фактори, зокрема, передбачуваність обмеження та чи можна стверджувати, що ці обмеження пов`язані з надмірним формалізмом ; саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду; узгоджена національна судова практика та послідовне застосування цієї практики, як правило, задовольняють критерій передбачуваності стосовно обмеження доступу до суду вищої інстанції; Суд наголошує на цінності та важливості дотримання формалізованих норм процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору, оскільки завдяки цьому може, зокрема, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися юридична визначеність та повага до суду (пункти 83-88, 96).

Верховний Суд враховує позицію ЄСПЛ, що міститься у пункті 31 рішення Lazareviс v. Bosnia-Hercegovina від 14 січня 2020 року (№ 29422/17), де зазначено, що апеляція заявника з питань правових питань до Верховного Суду була відхилена як несумісна ratione valoris і тому не була розглянута по суті. У зв`язку із цим, застосування встановлених законодавством обмежень ratione valoris для звернення до Верховного Суду є законним та обґрунтованим, враховуючи саму суть ролі Верховного Суду у вирішенні питань, що мають необхідне значення.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Науменко проти України (заява № 41984/98, п. 52), правова певність (визначеність) передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи; цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов`язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи; повноваження судів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень; перегляд в порядку нагляду не може розглядатися як прихована апеляція, і сама можливість двох поглядів на один предмет не є підставою для повторного розгляду; відхилення від цього принципу можливе тільки, коли воно спричинене незалежними і непереборними обставинами.

Такий підхід повною мірою відповідає принципу субсидіарності (the principle of subsidiarity), який гарантує вирішення питання на тому рівні, який є достатнім з огляду на складність такого питання.

Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, дають підстави вважати, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які ухвалені у справі № 826/15723/17, не підлягають касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.

Аналогічну позицію щодо застосування положень частини другої статті 333 КАС України висловлено Верховним Судом в ухвалах від 26 грудня 2019 року у справі № 560/2611/19, від 3 лютого 2020 року у справі № 140/2194/19, від 12 квітня 2021 року у справі № 580/412/20 та від 25 жовтня 2021 року у справі № 160/14080/20.

Керуючись статтями 121, 248, 328, 329, 333, 355, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Поновити адвокату Головченко Інні Олександрівні в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю ПРОМГАЗ УКРАЇНИ та ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі № 826/15723/17.

2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Головченко Інни Олександрівни в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю ПРОМГАЗ УКРАЇНИ та ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі № 826/15723/17 за позовом товариство з обмеженою відповідальністю ПРОМГАЗ УКРАЇНИ , ОСОБА_1 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Печерського району Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м Києві, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: публічне акціонерне товариство Акціонерно-Комерційний Банк Капітал , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

3. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає

Суддя -доповідач Я.О. Берназюк

Судді В.М. Бевзенко

Н.В. Коваленко