Постанова

від 25.01.2022 по справі 399/667/20

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 січня 2022 року м. Кропивницький

справа № 399/667/20

провадження № 22-ц/4809/92/22

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А. М., Карпенка О. Л.,

за участі секретаря - Савченко Н. В.,

учасники справи:

позивач - Сільськогосподарський кооператив Україна ,

відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночка Валентина Михайлівна,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою Сільськогосподарського кооперативу Україна на рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 29 липня 2021 року у складі судді Шуліки О. О. і

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2020 року Сільськогосподарський кооператив Україна (далі - СК Україна ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та, з урахуванням заяви про усунення недоліків, просив:

-визнати договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису), укладений 21 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , щодо користування земельною ділянкою загальною площею 0,3394 га (кадастровий номер 3524684700:02:000:2163), що знаходиться на території Млинківської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночкою В.М., про що зроблено запис в реєстрі за № 351, недійсним та застосувати наслідки недійсності правочину;

-скасувати запис про проведену державну реєстрацію іншого речового права, права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) зроблений за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 51268223 державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночкою В.М. на земельну ділянку з реєстраційним номером 398409135246, що розташована на території Млинківської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області, кадастровий номер земельної ділянки 3524684700:02:000:2163 за правокористувачем ОСОБА_2 .

Позовна заява мотивована тим, що 15 листопада 2007 року між СК Україна та ОСОБА_1 був укладений договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 передав позивачу строкм на 10 років з моменту державної реєстрації в платне користування належному йому на праві власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 0,34 га (0,3394 га), № 163.2 (кадастровий номер 3524684700:02:000:2163).

Оскільки, договір оренди був зареєстрований 10.03.2010, то, враховуючи умови договору оренди, мав припинити свою дію через 10.03.2020, проте, 03.06.2020 позивачу стало відомо, що 21.02.2020 ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 договір емфітевзису № 351, а приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночкою В. М. на земельну ділянку кадастровий номер 3524684700:02:000:1163 було зареєстровано право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ОСОБА_2 .

Позивач вважає, що такі дії відповідачів порушують його законне право оренди земельної ділянки виходячи з того, що станом на дату підписання договору емфітевзису між відповідачами договір оренди землі від 15.11.2007 не припинив свою дію, а був діючим, оскільки, строк договору оренди не закінчився, а роботи на орендованих земельних ділянках не були припинені через незавершений цикл сільськогосподарських робіт.

Оскільки, на земельних ділянках й досі знаходяться посіви соняшника, що належать позивачу на праві власності, позивач вважає, що договір продовжив свою дію до повного завершення польових робіт.

Рішенням Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 29 липня 2021 рокув задоволенні позовних вимог СК Україна до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що доказів того, що на земельній ділянці яка перебувала в оренді позивача знаходиться його не зібраний врожай, суду не надано, як і не надано доказів того, що його переважне право порушено.

Суд першої інстанції вважав, що у ОСОБА_2 виникло право користування спірною земельною ділянкою сільськогосподарського призначення з 11.03.2020, тобто вже після закінчення договору оренди від 15 листопада 2007 року укладеного між СК Україна та ОСОБА_1 .

Також, суд першої інстанції зазначив, що позивач ні в позовній заяві, ні під час судових засідань не вказував на існування додаткової угоди до договору оренди та не надав її до суду в строк передбачений ст. 83 ЦПК України, з урахуванням того, що вона була укладена 06.02.2020, тобто майже за пів року до подачі позовної заяви до суду.

Крім того, додатковою угодою від 06.02.2020 викладено договір оренди в новій редакції, яким визначено початок дії даного договору з моменту державної реєстрації, а оскільки реєстрації не відбулася, то і момент її укладення не відбувся, як наслідок договір оренди від 15.11.2007 закінчив свою дію 10.03.2020, після чого почав діяти спірний договір емфітевзису.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для визнання договору емфітевзису недійсним та скасування його державної реєстрації.

В апеляційній скарзі СК Україна просить скасувати рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 29 липня 2021 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, а також стягнути з відповідачів судові витрати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального права, що призвело до помилкових висновків суду.

В противагу висновкам суду першої інстанції щодо моменту набрання чинності договору , судом зроблено хибні висновки щодо реєстрації договору емфітевзису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та неправомірно визнано момент державної реєстрації оскаржуваного договору як належний факт, адже державна реєстрація оскаржуваного договору відбулась під час дії договору оренди землі від 15 листопада 2007 року, а найближча дата проведення державної реєстрації оскаржуваного договору була можлива лише 11 березня 2020 року.

Позивач також зазначає, що листом-повідомленням від 03 лютого 2020 року про поновлення договору оренди землі ОСОБА_1 повідомлено про намір СК Україна скористатися своїм переважним правом і запропоновано укласти додаткову угоду з цього приводу, а своє заперечення ОСОБА_1 до запропонованої додаткової угоди до договору оренди СК Україна не надавав.

Оскільки, позивач використав своє переважне право орендаря, вбачається пряме порушення прав, гарантованих чинним законодавством, яке не було відновлене судом першої інстанції.

Враховуючи наявність доказів звернення позивача з повідомленням про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, суд першої інстанції мав би прийти до висновку, що вимога позивача є правомірною, як наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором найму після спливу строку договору.

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення.

В судовому засіданні апеляційного суду, проведеного в режимі відеоконференції, адвокат Совенко О. П., який представляє інтереси СК Україна , підтримав доводи апеляційної скарги.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення з судовою повісткою.

Від адвоката Близнюка І. В., який представляє інтереси ОСОБА_2 , надійшло клопотання про розгляд справи без участі ОСОБА_2 та його представника.

Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглянути справу без їх участі, що відповідає положенням статті 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії державного акту на право власності на земельну ділянку серії КР № 073347 від 16.03.2006, встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.07.2005 реєстр. № 1904, ВСС № 827799 є власником земельної ділянки площею 5,90 га, яка розташована на території Млинківської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 24.07.2020 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,3393 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3524684700:02:000:2163.

Відповідно до копії договору про оренду землі від 15 листопада 2007 року судом встановлено, що між СК Україна та гр. ОСОБА_1 укладений Договір оренди землі, який був зареєстрований у Онуфріївському районному відділенні Кіровоградської регіональної філії ДП Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10.03.2010 за № 041038100803.

Згідно копії акту про передачу та прийом земельної ділянки в натурі встановлено, що ОСОБА_1 , який є власником земельної ділянки № 163.2 в присутності представника Млинківської сільської ради в особі землевпорядника Норова В.М. передав земельну ділянку в натурі СК Україна .

06.02.2020 між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору оренди від 15.11.2007, відповідно до якої договір оренди викладений в новій редакції та продовжено строк дії договору оренди на 10 років.

Відповідно до п.3.1 договору (в новій редакції 06.02.2020) даний договір укладено на строк до 10.03.2030, що забезпечує екологічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь з урахуванням ротації культур.

Пунктом 14.1 договору (в новій редакції 06.02.2020) цей договір набуває чинності після підписання його сторонами та державної реєстрації.

Відповідно до п.4 додаткової угоди від 06.02.2020 встановлено, що додаткова угода набуває чинності з моменту підписання її сторонами та скріплення печаткою орендаря.

Відповідно до довідки від 30.07.2020 № 757 виданою головою СК "Україна" зазначено, що на орендованій земельній ділянці, знаходиться посіяний врожай СК "Україна".

21.02.2020 ОСОБА_1 уклав договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб за яким власник надає правокористувачу ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 3524684700:02:000:2163 для сільськогосподарських потреб на праві емфітевзису, який зареєстровано в реєстрі за № 352, що підтверджується копією договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Згідно п.2.1 договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) встановлено, що термін користування земельною ділянкою правокористувачем на праві емфітевзису за цим договором складає 49 років починаючи з 11.03.2020.

11.03.2020 відповідачем ОСОБА_1 складено листа - повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі. Вказаний лист заперечення відправлено на адресу СК Україна та відповідно до рекомендованого повідомлення, СК Україна , отримала даний лист 21.04.2020.

Відповідно до договору № 7 від 12.03.2020 про надання агротехнічних послуг укладеного мiж ОСОБА_3 (виконавець) та ОСОБА_2 (замовник), встановлено, що за умовами яких виконавець зобов`язується за завданням замовника надати замовнику агротехнічні послуги на земельній ділянці замовника кадастровий номер 3524684700:02:000:2163.

Згідно завдання за договором № 7 про надання агротехнічних послуг від 12.03.2020 встановлено, що виконавець повинен надати наступні послуги передпосівна підготовка на земельній ділянці та посів на земельній ділянці сільськогосподарської культури, збирання урожаю на земельній ділянці 3524684700:02:000:2163.

Відповідно до акту приймання передані наданих послу за договором про надання агротехнічних послуг від 01.07.2020 встановлено, що виконавець ОСОБА_3 виконав свої зобов`язання у наступному обсязі: передпосівна підготовка на земельній ділянці та посів на земельні ділянці 3524684700:02:000:1163 сільськогосподарської культури.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися досуду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Вимога про визнання правочину недійсним з передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав може заявлятися також іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Звертаючись до суду з вимогами про визнання договорів недійсними, позивачем повинно бути доведено, що їх укладенням порушено його права, що є підставою для оспорення цих договорів у судовому порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно зі статтю 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 31 Закону України Про оренду землі регулює питання припинення договору оренди землі, а саме договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною другою статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають поновленню в порядку, встановленому законом.

Частина другастатті 129 Конституції Українивизначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип змагальності під час розгляду справи судом визначає можливості й обов`язки сторін щодо доказування.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина першастатті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першоїстатті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріалами справи підтверджується, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 217649367 від 24.07.2020 та копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-3500943302014 від 25.03.2014 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,3393 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3524684700:02:000:2163, розташованої на території Млинківської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області (том 1 а. с. 13-18).

15 листопада 2007 року між СК Україна та ОСОБА_1 укладений Договір оренди землі, який був зареєстрований у Онуфріївському районному відділенні Кіровоградської регіональної філії ДП Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10.03.2010 за № 041038100803 (далі - Договір оренди), що підтверджується копією договору (том 1 а. с. 19-21).

За змістом п. 2 Договору оернди, предметом договору є належна ОСОБА_1 на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,34 га № 163,2.

Договір укладено на 10 років з моменту реєстрації договору (п. 7 Договору оренди).

Згідно п. 34 Договору оренли дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його обуло укладено.

У разі закінчення дії договору до закінчення польових робіт договір оренди продовжує свою дію до повного завершення польових робіт (п. 40 Договору оренди).

Відповідно до п. 42 Договору оренди цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Згідно копії акту про передачу та прийом земельної ділянки в натурі встановлено, що ОСОБА_1 , який є власником земельної ділянки № 163.2 в присутності представника Млинківської сільської ради в особі землевпорядника Норова В.М. передав земельну ділянку в натурі СК Україна (том 1 а.с. 22).

21.02.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису, за яким власник надає правокористувачу земельну ділянку кадастровий номер 3524684700:02:000:2163 для сільськогосподарських потреб на праві емфітевзису, який зареєстровано в реєстрі за № 352, що підтверджується копією договору (том 1 а. с. 9-12).

Згідно п.2.1 вказаного договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) термін користування земельною ділянкою правокористувачем на праві емфітевзису за цим договором складає 49 років починаючи з 11.03.2020.

11.03.2020 відповідач ОСОБА_1 СК Україна надіслав листа - повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі. Вказаний лист заперечення відправлено на адресу позивача та відповідно до рекомендованого повідомлення вручено 21.04.2020 (том 1 а. с. 83-84).

Відповідно до договору № 7 від 12.03.2020 про надання агротехнічних послуг укладеного мiж ОСОБА_3 (виконавець) та ОСОБА_2 (замовник), строком до 11 березня 2021 року, встановлено, що за умовами яких виконавець зобов`язується за завданням замовника надати замовнику агротехнічні послуги на земельній ділянці замовника кадастровий номер 3524684700:02:000:2163 (том 1 а. с. 85).

Згідно завдання за договором № 7 про надання агротехнічних послуг від 12.03.2020 встановлено, що виконавець повинен надати наступні послуги: передпосівна підготовка на земельній ділянці та посів на земельній ділянці сільськогосподарської культури, збирання урожаю на земельній ділянці 3524684700:02:000:2163 (том 1 а.с. 86).

Відповідно до акту приймання-передані наданих послуг за договором про надання агротехнічних послуг від 01.07.2020 встановлено, що виконавець ОСОБА_3 виконав свої зобов`язання у наступному обсязі: передпосівна підготовка на земельній ділянці та посів на земельні ділянці 3524684700:02:000:1163 сільськогосподарської культури (том 1 а. с. 87).

Відповідно до копії довідки про посіви від 30.07.2020 № 757, виданої головою СК "Україна" на орендованій земельній ділянці, належній ОСОБА_1 СК Україна посіяно під урожай 2020 року озиму пшеницю (том 1 а. с. 21-32).

Позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору про право користування земельної ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) та скасування запису про проведену державну реєстрацію речового права, посилався на те, що оспорюваний договір було укладено та зареєстровано під час дії договору оренди землі, укладеним між позивачем та ОСОБА_1 , який не припинив свою дію, а був діючим, оскільки, строк договору оренди не закінчився.

За змістом ч. 1 ст. 102-1 ЗК України, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до ЦК України.

Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу (ч. 8 ст. 102-1 ЗК України).

Відповідно до пункту другого ч. 1 ст. 4 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Момент укладення договору визначено у статтях 638, 640 ЦК України. Вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Отже, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним. Із системного аналізу ЦК України можна зробити висновок, що вказане правило визначення моменту укладення договору стосується лише договорів, які повинні бути укладені у простій письмовій формі.

Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору емфітевзису, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтею 4 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Верховний Суд України вказував, що поняття момент укладення договору та момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки різняться змістовним наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено і у мотивувальних частинах постанов від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).

У ЦК України передбачено як визначення строку, так і початку перебігу строку та його закінчення.

Статтею 252 ЦК України вказано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша статті 254 ЦК України).

Переважна більшість правовідносин, які урегульовані нормами цивільного законодавства, є відносинами, у яких забезпечується правомірна поведінка їх суб`єктів та нормальна реалізація ними суб`єктивних прав і виконання суб`єктивних обов`язків.

Тому і строки у таких правовідносинах є строками здійснення суб`єктивних цивільних прав та виконання обов`язків.

Це загальне правило закріплено у статті 631 ЦК України, зокрема що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Разом з тим, у частині третій вказаної статті обумовлено, що сторони можуть установити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Момент укладення договору передбачений у статті 640 ЦК України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства.

Можна зробити висновок, що сторони в договорі оренди землі мають право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства.

Разом з тим, якщо сторони не вказали про час (термін, календарну дату, подію) початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені ЦК України, в яких закріплено що договір, якій підлягає державній реєстрації, набирає чинності після його державної реєстрації.

Схожі за змістом висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 696/1883/15-ц (провадження № 61-34001св18).

Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору має значення не тільки момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а й зміст положень самого договору.

Укладаючи спірний договір емфітевзису, сторони на власний розсуд визначили, що термін користування земельною ділянкою правокористувачем на праві емфітевзису за цим договором складає 49 років починаючи з 11.03.2020, таким чином визначили початок перебігу та закінчення строку дії договору, а тому доводи позовної заяви про те, що оскаржуваний договір емфітевзису був укладений в момент дії договору оренди, укладеного між СК Україна та ОСОБА_4 , є безпідставними.

Викладене також спростовує доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції зроблено хибні висновки щодо реєстрації договору емфітевзису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та неправомірно визнано момент державної реєстрації оскаржуваного договору як належний факт, адже державна реєстрація оскаржуваного договору відбулась під час дії договору оренди землі від 15 листопада 2007 року, а найближча дата проведення державної реєстрації оскаржуваного договору була можлива лише 11 березня 2020 року.

Крім того, звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, на земельних ділянках знаходяться посіви соняшника, що належать позивачу на праві власності, а тому вважав, що договір оренди земельної продовжив свою дію до повного завершення польових робіт.

Аналізуючи надані позивачем докази на підтвердження вказаних вимог, суд дійшов висновку, що надана довідка про посіви під урожай озимої пшениці СК Україна на належній на праві власності ОСОБА_1 земельній ділянці, є одностороннім документом, складеним позивачем, не є достатнім доказом на підтвердження того, що на момент укладення спірного договору емфітевзису позивачем не були припиненні роботи та спростосовується наданими відповідачем доказами про обробіток спірної земельної ділянки та сіяння саме ОСОБА_2 .

З огляду на викладене, не знайшли свого підтвердження посилання позивача на те, що на земельній ділянці знаходяться посіви соняшника, що належать СК Україна на праві власності, як наслідок, відсутні підстави вважати, що після закінчення строку дії договору,останній продовжив свою дію до повного завершення польових робіт на підставі п. 40 Договору оренди.

Аналізуючи викладене, суд дійшов висновку, що договір оренди земльної ділянки від 15 листопада 2007 року, укладений між СК Україна та ОСОБА_1 та 10.03.2010 зареєстрований у Онуфріївському районному відділенні Кіровоградської регіональної філії ДП Центр ДЗК , припинив свою дію 10.03.2020, а ОСОБА_5 набув право користування спірною земельною ділянкою на підставі договору емфітевзису з 11.03.2020.

З наведеного вбачається, що СК Україна не доведено, що укладенням договору оскаржуваного договору були порушені його права, як наслідок відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про визнання договору емфітевзису недійсним та похідної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію вказаного речового права.

За змістом ч. 2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, вийшовши за межі позовних вимог, помилково надав оцінку обставинам, щодо факту укладення Додаткової угоди від 06 лютого 2020 року до Договору оренди землі від 15 листопада 2007 року, а також факту відсутності порушення переважного права позивача на піставі ст. 33 ЗУ Про договору оренди землі , оскільки на вказані обставини СК Україна в позовній заяві не посилалось та заяв про зміну підстав позову до суду не подавало.

Разом з тим, оскільки суд першої інстанції дійшов до правильного по суті висновку про відсутність підстав для задоволенні позовних вимог, помилкові твердження суду першої інстанції на правильне по суті вирішення спору не впливають.

Суд не бере до уваги посилання апеляційної скарги на те, що, що листом-повідомленням від 03 лютого 2020 року про поновлення договору оренди землі ОСОБА_1 повідомлено про намір СК Україна скористатися своїм переважним правом і запропоновано укласти додаткову угоду з цього приводу, а своє заперечення ОСОБА_1 до запропонованої додаткової угоди до договору оренди СК Україна не надавав, з огляду на те, що на вказані обставини позивач не посилався, звертаючись до суду з позовною заявою.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Оскільки суд першої інстанції по суті ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського кооперативу Україна залишити без задоволення, а рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 29 липня 2021 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 07.02.2022.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді А. М. Головань

О. Л. Карпенко