Постанова від 01.02.2022 по справі 924/412/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2022 року Справа № 924/412/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Пацьола О.О.

за участю представників сторін: представники в судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Граунд" на рішення господарського суду Хмельницької області від 07 грудня 2020 року у справі №924/412/20 (повний текст складено 08 грудня 2020 року, суддя Вибодовський О.Д.)

за позовом керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Граунд"

За участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

- гр. ОСОБА_1

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Форк"

про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест", м. Київ та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Граунд", с. Колодіївка, Кам`янець-Подільського району на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:03:003:0054, загальною площею 2 га, що розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, в координатах, межах та конфігурації, що була передана відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області від 17.10.2017 року №22-20699-СГ ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

Керівник Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Граунд", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ "ФОРК" про витребування земельної ділянки.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 07 грудня 2020 року у справі №924/412/20 позов задоволено. Витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Граунд" на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:03:003:0054, загальною площею 2 га, що розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, в координатах, межах та конфігурації, що була передана відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області від 17.10.2017 року №22-20699-СГ ОСОБА_1 .

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест" (м. Київ, вул. Мала Житомирська, 9-Б, код ЄДРПОУ 41108081) на користь Хмельницької обласної прокуратури (м. Хмельницький, провулок Військоматський, 3, код ЄДРПОУ 02911102, р/р UA 188201720343120002000002814, в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800) 1051грн. 00коп. (одна тисяча п`ятдесят одна гривня 00 копійок) витрат по оплаті судового збору.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Граунд" (с. Колодіївка, вул. Центральна, 7 Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, код ЄДРПОУ 40738781) на користь Хмельницької обласної прокуратури (м. Хмельницький, провулок Військоматський, 3, код ЄДРПОУ 02911102, р/р UA 188201720343120002000002814, в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800) 1051грн. 00коп. (одна тисяча п`ятдесят одна гривня 00 копійок) витрат по оплаті судового збору.

Вказане рішення мотивоване тим, що враховуючи встановлені судом обставини незаконного вибуття спірної земельної ділянки із власності держави, відсутність волі держави на вибуття з її володіння спірної земельної ділянки, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора про витребування спірної земельної ділянки від кінцевого набувача є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "Агро-Еко-Граунд" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 07 грудня 2020 року у справі №924/412/20 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку щодо дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області.

Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що станом на момент звернення до суду із даним позовом, об`єкт земельна ділянка, яку просить витребувати прокурор, не існує як об`єкт цивільного права, її кадастровий номер скасований; окрім того, будь-яке право на неї не зареєстроване. Одночасно, спірна земельна ділянка як об`єкт права припинила своє існування у визначених для земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:03:003:0054 межах, що в сукупності свідчить про відсутність індивідуальних ознак витребовуваного майна станом на даний час.

Крім того, апелянт зазначає, що з огляду на наявність накладеного в рамках кримінального провадження чинного арешту на земельні ділянки, в які входить спірне у даній справі майно, враховуючи, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про витребування майна з незаконного володіння відповідача.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 січня 2021 року поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Граунд" на рішення господарського суду Хмельницької області від 07 грудня 2020 року у справі №924/412/20 та призначено дату судового засідання на 27 січня 2021 року.

26 січня 2021 року від Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останнє вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін.

26 січня 2021 року від представника відповідача 2 надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги, у яких зазначено, що рішення суду про витребування майна є самостійною підставою для реєстрації такого майна за позивачем, натомість, реєстрація права власності у період, коли на це майно накладено арешт, не відповідає вимогам закону. При цьому, посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі №755/9215/15-ц.

27 січня 2021 року від Кам`янець-подільської місцевої прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого остання вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27 січня 2021 року у справі №924/412/20 розгляд апеляційної скарги відкладено на "10" березня 2021 року. Запропоновано учасникам справи надати суду: прокурору - письмові пояснення та докази на підтвердження викладених у них обставин, щодо подання позову в інтересах саме Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області; докази права державної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:03:003:0054 станом на 17 жовтня 2017 року; позивачу - письмові пояснення та належні докази на підтвердження права розпорядження земельною ділянкою кадастровий номер 6822455800:04:002:0089 та 6822455800:03:003:0054 станом на 17 жовтня 2017 року; докази перебування земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:03:003:0054 у державній власності.

01 березня 2021 року від Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області надійшли письмові пояснення, у яких зазначено, що передача земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:03:003:0054 площею 2 га у власність ОСОБА_1 шляхом прийняття наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17 жовтня 2017 року №22-20669-СГ здійснена на підставі повноважень, визначених положеннями пункту 4 статті 122 Земельного кодексу України та в порядку статті 118 Земельного кодексу України. До вказаних пояснень долучень копію наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 16 червня 2017 року №22-12510-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", копію листа Відділу у Кам`янець-Подільському районі Міськрайонного управління у Кам`янець-Подільському районі та м.Кам`янець-Подільському від 17 лютого 2021 року №26/419-21-0.171, інформаційну довідку з Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №245546312.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 березня 2021 року у справі №924/412/20, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді Філіпової Т.Л. з 09 березня 2021 року по 12 березня 2021 року включно, внесено зміни до складу колегії суддів та визначено наступний її склад: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р., суддя Розізнана І.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09 березня 2021 року у справі №924/412/20 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Граунд" на рішення господарського суду Хмельницької області від 07 грудня 2020 року у справі №924/412/20 прийняти до свого провадження вищезазначеною колегією суддів.

09 березня 2021 року від ТОВ "Агро-Еко-Граунд" надійшли пояснення по справі, у яких зазначено, що спірні земельні ділянки перебували на підставі державного акта на право постійного користування у ДП Радгосп "Староушицьке" та відповідне право користування земельними ділянками не припинялося, земельні ділянки не вилучалися у порядку частини 5 статті 149 Земельного кодексу України.

09 березня 2021 року від ТОВ "Агро-Еко-Граунд" надійшло клопотання про долучення доказів, а саме: ухвали Хмельницького міськрайонного суду від 21 березня 2018 року у справі №686/4632/18, ухвали Хмельницького міськрайонного суду від 15 жовтня 2020 року у справі №686/2161/18.

09 березня 2021 року на електронну адресу суду від представника ТОВ "Агро-Еко-Граунд" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №924/412/20 до завершення розгляду Верховним Судом справи №924/454/20 за позовом Заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Граунд" , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: 1. ОСОБА_2 , 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Форк" про витребування земельної ділянки.

Ухвалою від 10 березня 2021 року відмовлено в задоволені клопотання ТОВ "Агро-Еко-Граунд" про зупинення провадження у справі №924/412/20 до завершення розгляду Верховним Судом справи №924/454/20. Розгляд апеляційної скарги відкладено на "28" квітня 2021 року.

10 березня 2021 року від Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури надійшли пояснення на виконання вимог ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 03 лютого 2021 року у справі №924/412/20.

27 квітня 2021 року від апелянта ТОВ "Агро-Еко-Граунд" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №924/412/20 до завершення розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №924/454/20 (з опублікуванням повного тексту постанови в означеній справі). Розгляд даного клопотання заявник просить здійснювати без його участі.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28 квітня 2021 року зупинено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Граунд" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 07 грудня 2020 року у справі №924/412/20 до розгляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи №924/454/20.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 січня 2022 року поновлено провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Граунд" на рішення господарського суду Хмельницької області від 07 грудня 2020 року у справі №924/412/20 та призначено дату судового засідання на "02" лютого 2022 року.

26 січня 2022 року від ТОВ "Агро-Еко-Граунд" надійшло клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференеції поза межами приміщення суду.

01 лютого 2022 року від Прокуратури Рівненської області надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю прокурорів внаслідок коронавірусної хвороби.

Розглянувши вказане клопотання, апеляційний суд враховує наступне.

Згідно з частиною 11 статті 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відкладення розгляду справи є правом суду та здійснюється ним, з урахуванням конкретних обставин у справі та у разі визнання причин неявки сторін поважними. При цьому відкладення розгляду справи є прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

За положеннями статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Процесуальний закон не містить приписів щодо обов`язкового здійснення апеляційного розгляду за участю представників учасників справи. Не зазначалося про таку участь як обов`язкову і в ухвалі про відкриття апеляційного провадження у справі.

Судом враховуються також строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду встановлені частиною 1 статті 273 ГПК України.

Отже, з огляду на викладене та те, що представника від органу прокуратури було неодноразово заслухано в судових засіданнях, прокуратурою подавався відзив на апеляційну скаргу, клопотання про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Безпосередньо в судових засіданнях представник відповідача 2 та прокурор повністю підтримували вимог і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Представник відповідача 1 та третіх осіб в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, відповідності до вимог статті 269 ГПК України.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників відповідача та прокурора, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17 жовтня 2017 року №22-20699-СГ (згідно заяви ОСОБА_1 ) було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною виду цільового призначення в межах категорії земель за основним цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення (кадастровий номер 6822455800:03:003:0054). Змінено вид цільового призначення земельної ділянки з "для ведення фермерського господарства" на "для ведення особистого селянського господарства". Надано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2,0000 га (кадастровий номер 6822455800:03:003:0054) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

На підставі зазначеного наказу 21 жовтня 2017 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №126 від 24 жовтня 2017 року право власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_1 припинено та 24 жовтня 2017 року зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОРК".

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області шляхом об`єднання земельних ділянок, в тому числі з кадастровим номером 6822455800:03:003:0047, утворено земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:03:003:0156 площею 73,69 га, яке здійснено на підставі технічної документації із землеустрою щодо об`єднання земельних ділянок від 06 січня 2017 року, розробленої ТОВ "Інститут землеустрою "ПРАВО НА ЗЕМЛЮ" за заявою ТОВ "ФОРК".

06 листопада 2017 року реєстратором Комунального підприємства "Подільський реєстраційний центр" Сахновецької сільської ради Староконстянтинівського району Хмельницької області Савченко М.Д., право власності на новоутворену земельну ділянку зареєстровано за ТОВ "ФОРК".

27 грудня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу право власності на земельну ділянку 6822455800:03:003:0156 площею 73,69 га за ТОВ "ФОРК" припинено та зареєстровано за ТОВ "Зарус-інвест".

03 січня 2017 року об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку кадастровим номером 6822455800:03:003:0156 площею 63,19 га закрито шляхом поділу, право власності зареєстровано 03 січня 2018 року утворено земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:03:003:0169 площею 71 га та 6822455800:03:003:0170 площею 2,69 га, які зареєстровано за ТОВ "Зарус-інвест".

На даний час земельні ділянки із кадастровими номерами 6822455800:03:003:0169 площею 71 га та 6822455800:03:003:0170 площею 2,69 га на підставі договору оренди землі від 14 березня 2018 року перебувають в оренді ТОВ "Агро-Еко-Граунд", код ЄДРПОУ 40738781.

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 22 травня 2019 року у справі №676/637/19 визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17 жовтня 2017 року №22-20699-сг, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6822455800:03:003:0054) для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами населених пунктів Староушицької сільської ради Кам`янець-Подільської о району Хмельницької області.

Згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 10 серпня 2017 року №10-14425/15-17-сг отримав у приватну власність (право зареєстровано 14 серпня 2017 року) земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 322494000:02:004:0071), що знаходиться за межами населених пунктів Малополовецької сільської ради Фастівського району Київської області.

Зазначене підтверджує, що ОСОБА_1 на час отримання спірної земельної ділянки із кадастровим номером 6822455800:03:003:0054 (наказ від 17 жовтня 2017 року №22-20699-сг ) використав своє право, на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання (наказ від 10 серпня 2017 року №10-14425/15-17-сг, земельна ділянка із кадастровим номером 3224984000:02:004:0071).

Всупереч вимог статей 116, 118, 121 Земельного кодексу України, при отриманні наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17 жовтня 2017 року №22-20699-сг, ОСОБА_1 приховав той факт, що раніше ним отримано наказ від 10 серпня 2017 року №10-14425/15-17-сг та фактично використано право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та надав недостовірну інформацію.

Враховуючи вказані обставини, рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 22 травня 2019 року у справі №676/637/19 визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17 жовтня 2017 року №22-20699-сг.

Земельна ділянка площею 2 га (кадастровий номер 6822455800:03:003:0054), що знаходиться за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району, вибула із земель державної власності внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на повторну безоплатну, приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею, власника цих земельних ділянок - держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Предметом позову у даній справі є вимога прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Граунд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест" про витребування земельної ділянки.

В обгрунтування позовних вимог прокурор вказує на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 6822455800:03:003:0054 вибула з власності держави поза її волею, з грубим порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким є Закон України "Про прокуратуру".

За змістом абзаців 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом у лютому 2020 року) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзаци 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень частин 3- 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17 та від 20 вересня 2018 року у справі №924/1237/17).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц).

Як свідчать матеріали справи, звертаючись до суду з позовом та обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави у цьому випадку, прокурор з посиланням, зокрема, на постанови Верховного Суду у справах №806/1000/17, №910/18283/17, №812/1689/16, №687/379/17-ц, №906/506/18, № 904/583/18, № 914/225/18, № 921/31/18, наголошував, що підставою для представництва у суді інтересів держави стали факти порушення законодавства при передачі спірної земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , незаконність якої встановлено рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2019 року у справі №676/367/19.

Отже, оскільки спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза її волею, з порушенням чинного законодавства, що встановлено у судовому рішенні у справі №676/367/19, а саме у зв`язку із набуттям земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 , який приховав факт попередньої приватизації ним земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, з огляду на те, що право власності на час подання позову зареєстровано за ТОВ "Зарус-Інвест" та передано у користування ТОВ "Агро-Еко-Граунд", а ГУ Держгеокадастру не вживає дій із захисту права державної власності на землю, посилаючись у своїх листах на відсутність в законі чітко визначених повноважень щодо звернення до суду з такої категорії спорів та відсутність коштів для звернення до суду для сплати судового збору, прокурор звернувся до суду з відповідним позовом.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, надсилання прокурором повідомлення на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі №910/6144/18, від 06 серпня 2019 року у справі №912/2529/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів щодо порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Як свідчать матеріали справи, у листі від 16 вересня 2019 року за вих.№05/2-278 вих.-19 Заступник прокурора Хмельницької області звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області з проханням у строк до 30 вересня 2019 року повідомити про заходи, які вжито Головним управлінням з метою повного та належного захисту державних інтересів у вказаних спірних правовідносинах із долученням відповідних підтверджуючих документів (в т.ч. щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:03:003:0054).

30 вересня 2020 року Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області надано відповідь за вих.№10-22-0.6-5750/2-19, що ним не подано позову до суду відносно земельної ділянки з вказаним кадастровим номером.

Листом від 11 грудня 2019 року за вих.№90-1871 вих.-19 Заступник керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області з проханням повідомити про заходи, які вжито Управлінням з метою повернення земельних ділянок (в т.ч. з кадастровим номером 6822455800:03:003:0054) з незаконного володіння, державної реєстрації прав на них за державою.

23 грудня 2019 року Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області надано відповідь за вих.№10-22-0.6-7613/2-19, про те, що ним не подано позову до суду відносно земельної ділянки з вказаним кадастровим номером.

24 лютого 2020 року прокурор направив Головному управлінню Держгеокадастру у Хмельницькій області повідомлення про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в суді про витребування земельної ділянки, кадастровий номер 6822455800:03:003:0054, площею 2,0 га /т.2, а.с.54-55/.

Отже, матеріали справи свідчать, що листування прокурора з ГУ Держгеокадастру з приводу, зокрема спірної земельної ділянки, кадастровий номер 6822455800:03:003:0054, площею 2,0 га, тривало із вересня 2019 року, однак ГУ Держгеокадастру не вживало дій щодо витребування земельної ділянки.

Вище зазначено, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень (частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

У випадку, якщо компетентний орган (в цьому випадку - Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області) не був згідний з наявністю підстав для представництва прокурором, в тому числі і можливості самостійного звернення до суду, міг оскаржити такі дії прокурора. Однак, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області заперечує звернення прокурора з цим позовом до суду.

Враховуючи вказане листування, прокуратурою було надано достатньо часу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області для вжиття відповідних заходів, а саме звернення з позовом, однак цього зроблено не було, а тому місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку щодо дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області м. Хмельницький.

Щодо доводів ТОВ "Агро-Еко-Граунд" про неврахування висновку Верховного Суду про правомірність підписання позовної заяви, викладеного у постановах від 25 вересня 2019 року у справі №819/198/17, від 27 травня 2020 року у справі №819/478/17, та залишення поза увагою того, що у справі, що розглядається, позовна заява підписана Керівником Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури без долучення до матеріалів справи документів на підтвердження його повноважень, що є порушенням частини 2 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, то колегія суддів зазначає наступне.

У справі №819/198/17 за позовом прокуратури Тернопільської області до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання Департаменту від 02 лютого 2017 року у виконавчому провадженні №52876084, якою на боржника у виконавчому провадженні - прокуратуру за повторне невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк судового рішення накладено штраф, Верховний Суд (постанова від 25 вересня 2019 року) зазначив, що закріплені частиною 1 статті 24 Закону України "Про прокуратуру" повноваження щодо підписання заступником керівника регіональної прокуратури, у тому числі позовної заяви, повинні реалізуватись у чітко визначених законодавством випадках, а саме, у разі здійснення таким органом прокуратури представництва інтересів громадянина або держави в суді.

Натомість позовна заява в межах справи №819/198/17 була подана на захист прав, свобод та інтересів прокуратури як самостійного позивача у статусі юридичної особи, а не на виконання прокуратурою функції щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді у порядку, передбаченому статтею 60 Кодексу адміністративного судочинства України. Тому частина 1 статті 24 Закону України "Про прокуратуру" у відповідній редакції не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

У справі №819/478/17 за позовом прокурора Тернопільської області звернулася до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, яка проявилась у незакінченні виконавчого провадження №52876084 та зобов`язання відповідача закінчити вказане виконавче провадження, Верховний Суд, посилаючись на правовий висновок, викладений у справі №819/198/17, виходив з того, що Законом України "Про прокуратуру" не передбачено можливості керівника регіональної органу прокуратури делегувати повноваження щодо представництва регіональної прокуратури у взаємовідносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями, окрім випадків, передбачених частиною 3 статті 11 цього Закону. Тому сама лише наявність відповідних повноважень заступника керівника у регламенті прокуратури Тернопільської області, затвердженого наказом прокурора Тернопільської області від 12 лютого 2014 року №61, не є самостійною підставою для підписання ним позовної заяви від імені регіональної прокуратури, оскільки суперечить нормам статті 11 Закону України "Про прокуратуру".

Щодо повноважень прокурора на підписання позовної заяви, то висновки у наведених скаржником постановах суду касаційної інстанції у справах №819/478/17, №819/198/17 щодо представлення інтересів прокуратури (пункт 17 постанови) стосуються позовної заяви, поданої на захист прав, свобод та інтересів прокуратури як самостійного позивача у статусі юридичної особи, а не на виконання прокурором функції щодо представництва інтересів держави в суді.

Натомість повноваження прокурора на подання позову в інтересах держави окремо врегульовані частиною 1 статті 24 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, чинній на момент звернення прокурора з позовом), відповідно до якої право подання позовної заяви в порядку, зокрема господарського судочинства, надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам. Вимоги вказаної статті прокурором були дотримані.

Отже, відповідач помилково ототожнює правовий статус представника прокуратури як юридичної особи та процесуальний статус прокурора при поданні позовної заяви в порядку представництва інтересів держави".

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

За змістом підпункту 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2016 року №308, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань, в тому числі розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Хмельницької області.

За змістом частини 1 статті 317, частини 1 статті 319, частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

До позовів про права на нерухоме майно у контексті частини третьої статті 16 ГПК України, відносяться позови щодо захисту речових прав на нерухоме майно, як то: віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України); негаторний - про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України); про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (стаття 392 того ж Кодексу) тощо.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.

Зміст приписів статті 388 Цивільного кодексу України свідчить, що предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

З вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння за правилами як статті 387 так і статті 388 Цивільного кодексу України, може звертатися лише особа, яка є власником майна, чи належним його володільцем. Відтак, до кола предмету доказування в даному випадку входить доведення належності позивачу на праві власності або володінні, за законом чи договором, спірного нерухомого майна.

Належність спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:03:003:0054 станом на 17 жовтня 2017 року до державної власності підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру прав, витягами з Державного земельного кадастру, а також даними Публічної кадастрової карти.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено в рішенні Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 22 травня 2019 року №676/637/19, яке набрало законної сили, гр. ОСОБА_1 при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області із заявою, надав недостовірну інформацію про те, що не використав право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Отже, земельна ділянка 2,00га, кадастровий номер 6822455800:03:003:0054, що знаходиться за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, вибула із земель запасу державної власності внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання.

В подальшому, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17 жовтня 2017 року № 22-20699-СГ було затверджено проект землеустрою щодо відведення гр. ОСОБА_1 земельної ділянки у власність зі зміною виду цільового призначення в межах категорії земель за основним цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення (кадастровий номер 6822455800:03:003:0054).

На підставі зазначеного наказу 21 жовтня 2017 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 жовтня 2017 року №126 право власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_1 припинено та 24 жовтня 2017 року зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОРК".

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області шляхом об`єднання земельних ділянок, в тому числі з кадастровим номером 6822455800:03:003:0047, утворено земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:03:003:0156 площею 73,69 га, яке здійснено на підставі технічної документації із землеустрою щодо об`єднання земельних ділянок від 06 січня 2017 року, розробленої ТОВ "Інститут землеустрою "ПРАВО НА ЗЕМЛЮ" за заявою ТОВ "ФОРК".

06 листопада 2017 року реєстратором Комунального підприємства "Подільський реєстраційний центр" Сахновецької сільської ради Староконстянтинівського району Хмельницької області Савченко М.Д., право власності на новоутворену земельну ділянку зареєстровано за ТОВ "ФОРК".

27 грудня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу право власності на земельну ділянку 6822455800:03:003:0156 площею 73,69 га за ТОВ "ФОРК" припинено та зареєстровано за ТОВ "Зарус-інвест".

03 січня 2017 року об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку кадастровим номером 6822455800:03:003:0156 площею 63,19 га закрито шляхом поділу, право власності зареєстровано 03 січня 2018 року утворено земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:03:003:0169 площею 71 га та 6822455800:03:003:0170 площею 2,69 га, які зареєстровано за ТОВ "Зарус-інвест".

На даний час земельні ділянки із кадастровими номерами 6822455800:03:003:0169 площею 71 га та 6822455800:03:003:0170 площею 2,69 га на підставі договору оренди землі від 14 березня 2018 року перебувають в оренді ТОВ "Агро-Еко-Граунд", код ЄДРПОУ 40738781.

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 22 травня 2019 року у справі №676/637/19 визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17 жовтня 2017 року №22-20699-сг, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6822455800:03:003:0054) для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами населених пунктів Староушицької сільської ради Кам`янець-Подільської о району Хмельницької області.

Згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 10 серпня 2017 року №10-14425/15-17-сг отримав у приватну власність (право зареєстровано 14 серпня 2017 року) земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 322494000:02:004:0071), що знаходиться за межами населених пунктів Малополовецької сільської ради Фастівського району Київської області.

Зазначене підтверджує, що ОСОБА_1 на час отримання спірної земельної ділянки із кадастровим номером 6822455800:03:003:0054 (наказ від 17 жовтня 2017 року №22-20699-сг ) використав своє право, на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання (наказ від 10 серпня 2017 року №10-14425/15-17-сг, земельна ділянка із кадастровим номером 3224984000:02:004:0071).

Всупереч вимог статей 116, 118, 121 Земельного кодексу України, при отриманні наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17 жовтня 2017 року №22-20699-сг, ОСОБА_1 приховав той факт, що раніше ним отримано наказ від 10 серпня 2017 року №10-14425/15-17-сг та фактично використано право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та надав недостовірну інформацію.

Враховуючи вказані обставини, рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 22 травня 2019 року у справі №676/637/19 визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17 жовтня 2017 року №22-20699-сг.

Земельна ділянка площею 2 га (кадастровий номер 6822455800:03:003:0054), що знаходиться за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району, вибула із земель державної власності внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на повторну безоплатну, приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею, власника цих земельних ділянок - держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області.

У статті 330 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

У відповідності до статті 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України).

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16).

ТОВ "Агро-Еко-Граунд", оскаржуючи судове рішення у справі, також посилається на неврахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18 та від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц, оскільки на час звернення прокурора до суду з вимогами про витребування земельної ділянки (віндикація) земельна ділянка, щодо повернення якої заявлено вимогу, не існує як об`єкт цивільного права через поділ та/або об`єднання.

У справі №522/1029/18, на яку посилається скаржник, предметом позову була вимога про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав, визнання за позивачем права власності на квартири, витребування із чужого незаконного володіння на користь позивача квартири, зобов`язання відповідачів не чинити позивачеві перешкоди у користуванні квартирами та виселення відповідачів з квартир.

Верховний Суд (постанова від 18 грудня 2019 року) з посиланням на положення статті 387 Цивільного кодексу України, зокрема зазначив, що об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень Цивільного кодексу України. Такі ж способи захисту застосовуються і до речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ. Відповідно до положень частини 1 статті 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Верховний Суд, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції про відмову у позові, зокрема в частині вимог про витребування з чужого незаконного володіння майна, виходив з того, що індивідуальні ознаки (загальна розрахункова площа, поверхи, планування), якими наділена квартира із будівельним номером №176, яка зазначена в оспорюваному договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, не відповідають індивідуальним ознакам, притаманним квартирам із будівельним номером 176/1 (нині квартира 237/1 ) та будівельним номером 175/1 (нині квартира 237 ).

У справі №653/1096/16-ц, на неврахування якої також посилається заявник касаційної скарги, предметом позову була вимога Генічеської міської ради Херсонської області до фізичних осіб про визнання відповідачів такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, виселення їх без надання іншого житлового приміщення, зобов`язання відповідачів знятися з реєстраційного обліку.

Верховний Суд (постанова від 04 липня 2018 року), зокрема зазначив, що, враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. Відповідно до частини 4 статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння.

Так, ТОВ "Агро-Еко-Граунд ", оскаржуючи судове рішення з підстав неврахування правових висновків, викладених у зазначених вище справах, зазначає, що у зв`язку із поділом/об`єднанням земельних ділянок на час звернення прокурора до суду з цим позовом у Державному реєстрі речових право на нерухоме майно та Реєстрі власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відсутня інформація щодо спірної земельної ділянки. Отже, станом на дату подання позову земельна ділянка, кадастровий номер 6822455800:03:003:0054, загальною площею 2,0 га як об`єкт цивільного права припинена, відповідний кадастровий номер скасовано на підставі статті 27 Закону України "Про Державний земельний кадастр", реєстраційний розділ закрито.

Водночас спосіб, в який земельна ділянка, кадастровий номер 6822455800:03:003:0054, вибула із власності держави, та наявність інших проваджень, у тому числі в господарських судах, свідчать про низку послідовних дій щодо отримання в приватну власність з державної власності земельних ділянок з одночасним вчиненням дій щодо унеможливлення подальшого повернення таких земельних ділянок (об`єднання та поділ земельних ділянок з метою присвоєння нових кадастрових номерів, зміна їх конфігурації).

У пункті 56 постанови від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з огляду на приписи статей 387 і 388 Цивільного кодексу України помилковими є висновки суду першої інстанції щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що в цьому випадку місцевий суд з огляду на положення статей 387 та 388 Цивільного кодексу України дійшов правильного висновку щодо можливості витребування власником (державою) земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані, а формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Посилання ТОВ "Агро-Еко-Граунд" на неприпустимість витребування майно із володіння добросовісного набувача, оскільки позбавлення ТОВ "Агро-Еко-Граунд" права власності на спірну земельну ділянку є незаконним втручанням у мирне володіння майном та прямим порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції також не беруться до уваги апеляційним судом з огляду на наступне.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі "The former king of Greece and others v. Greece" (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави становить пропорційне втручання у право власності ТОВ "Агро-Еко-Граунд" з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Також, колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача в тій їх частині, що факт накладеного в кримінальній справі арешту на земельні ділянки, до складу яких увійшла і спірна, на думку відповідача, робить неможливим задоволення віндикаційного позову, оскільки ухвалення рішення у справі №924/412/20 вищевказаного арешту не скасовує. При цьому, наявність/відсутність арешту не впливає на вирішення питання про витребування майна на користь власника і не скасовує пов`язаних з арештом обмежень щодо земельної ділянки.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 березня 2018 року у справі № 686/4632/18, серед іншого, клопотання слідчого відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СУ ГУ НП в Хмельницькій області, погодженого з прокурором прокуратури Хмельницької області, про накладення арешту на земельні ділянки задоволено. Накладено арешт з метою забезпечення збереження речових доказів, зокрема на земельні ділянки за межами населених пунктів Камянець-Подільського району Хмельницької області, які зареєстровані за ТОВ "Зарус-Інвест", зокрема з кадастровим номером 6822455800:03:003:0169 (до складу якої увійшла земельна ділянка з кадастровим номером 6822455800:03:003:0054).

Колегія суддів зазначає, що такий арешт був накладений за клопотанням слідчого, яке погоджено з прокурором, з метою захистити інтереси держави, запобігти подальшому відчуженню таких земельних ділянок.

У справі №914/1671/17 Верховний Суд виходив з того, що чинним Господарським процесуальним кодексом України не передбачено можливості скасування арештів на майно, накладених в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки скасування арешту майна, яке застосовано в межах кримінального провадження, здійснюється лише в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.

Так, за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України, до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок. При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 372/2904/17-ц) або Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

При цьому матеріали справи не містять доказів про накладення арешту на спірну земельну ділянку, кадастровий номер 6822455800:03:003:0054.

В даному випадку, такий арешт не є перешкодою в задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки, оскільки, як і накладений в межах кримінального провадження арешт, так і позов в цій господарській справі, направлені на захист інтересів держави, порушенні внаслідок вибуття з її власності земельної ділянки, поза її волею.

Колегією суддів не беруться до уваги посилання апелянта на висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі №335/12096/15-ц з огляду на їх нерелевантність обставинам даної справи.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 23 травня 2018 року у справі №569/4374/16-ц за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 КПК України, до суду, що наклав арешт чи виніс рішення у кримінальній справі.

Щодо пояснень представника ТОВ "Агро-Еко-Граунд" адвоката Сергійчука Ю.В., які надійшли на адресу суду 09 березня 2021 року, колегія суддів зазначає, що вони за своєю суттю є доповненням апеляційної скарги, оскільки містять нові доводи в обґрунтування вимог апеляційної скарги, оскільки представник апелянта посилається на те, що враховуючи ухвали Хмельницького міськрайонного суду у кримінальному провадженні №42017240000000195 від 13 вересня 2017 року, можна стверджувати, що оскаржувані земельні ділянки перебували на підставі державних актів на праві постійного користування у ДП Радгосп "Староушицьке" та відповідне право постійного користування не припинялося, земельні ділянки із постійного користування не вилучалась, а тому прокурором не підтверджено право звернення до суду з даним позовом саме в інтересах Головного Управління Держгеокадастру у Хмельницькій області та право Головного Управління Держгеокадастру у Хмельницькій області розпоряджатися спірними земельними ділянками на момент прийняття спірних наказів про передачу земельних ділянок у власність фізичним особам.

Разом з тим, в силу положень частин 1, 2 статті 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.

Як вбачається з матеріалів справи, вищевказані пояснення з доповненнями до апеляційної скарги надійшли до суду апеляційної інстанції 09 березня 2021 року, тобто після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Статтею 118 ГПК України унормовано, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

З огляду на те, що представник ТОВ "Агро-Еко-Граунд" адвокат Сергійчук Ю.В. подав вищевказані пояснення, що за своєю суттю є доповненням апеляційної скарги, поза межами строку на апеляційне оскарження, без заяви про поновлення пропущеного процесуального строку та доказів надіслання копій відповідних доповнень до апеляційної скарги іншим учасникам справи, суд апеляційної інстанції не враховує такі доповнення до апеляційної скарги.

Додаткові пояснення представника ТОВ "Агро-Еко-Граунд" адвоката Сергійчука Ю.В. в яких останній зазначає, що прокурор у даній справі мав звернутись із позовом в інтересах саме ДП радгосп "Староушицьке", колегія суддів вважає безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі №915/478/18, пункт 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц, пункт 8.5 постанови від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі №761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia (суд знає закони) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, суди під час вирішення спору у подібних правовідносинах мають враховувати саме останню правову позицію.

Колегія суддів також звертається до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20, на розгляд якої було винесено питання щодо можливості подачі прокурором позову в інтересах держави в особі державного підприємства, відповідно до якої абзац третій частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але, на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади. Водночас державні організації (установи, заклади), на відміну від державного органу, не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та є частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому така організація має власний кошторис. Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 25 листопада 2020 року у справі №204/6292/18 (провадження №61-17873св19) та від 17 червня 2020 року у справі №204/7119/18 (провадження N 61-20542св19).

З урахуванням наведеного, оскільки Державне Підприємство "Староушицьке" не є органом державної влади чи місцевого самоврядування, як відповідно і не є воно суб`єктом владних повноважень, тому колегія суддів дійшла висновку, що твердження представника скаржника про необхідність звернення прокурора до суду у даній справі в інтересах держави в особі ДП радгоспу "Староушицьке" є безпідставним.

Враховуючи викладене, встановлені судами обставини незаконного вибуття спірної земельної ділянки із власності держави, відсутність волі держави на вибуття з її володіння спірної земельної ділянки, вимоги прокурора про витребування спірної земельної ділянки від кінцевого набувача є обгрунтованими та такими, що правомірно задоволені місцевим судом.

При розгляді даної справи, колегією суддів враховано правові позиції викладені Верховним Судом у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 10 грудня 2021 року у справі №924/454/20.

Таким чином, доводи відповідача 2, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Місцевим господарським судом повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

За таких обставин підстав для зміни, скасування рішення місцевого господарського суду не вбачається.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Граунд" на рішення господарського суду Хмельницької області від 07 грудня 2020 року у справі №924/412/20 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 07 грудня 2020 року у справі №924/412/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №924/412/20 повернути до Господарського суду Хмельницької області.

Повний текст постанови складений "07" лютого 2022 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Розізнана І.В.