Рішення

від 07.02.2022 по справі 903/993/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 лютого 2022 року справа №903/993/21

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича

та за відсутності представників сторін у зв`язку з їх неявкою в судове засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплогенеруюча компанія "Еско-Волинь", м. Луцьк

до відповідача: Мар`янівської селищної ради, смт. Мар`янівка

про стягнення 372 250,86 грн.

встановив: 03 грудня 2021 року на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплогенеруюча компанія "Еско-Волинь" №34 від 02.12.2021р. про стягнення на його користь з Мар`янівської селищної ради 372 250,86 грн. вартості теплової енергії, використаної без належної правової підстави у період січня-квітня місяців 2021 року для опалення загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів та дитячого навчального закладу "Теремок" у с. Брани Луцького району.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 08.12.2021р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 10.01.2022р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали, визначено при цьому для сторін відповідні процесуальні строки.

Ухвалою суду від 10.01.2022р. було закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 07.02.2022р.

02 лютого 2022 року (до початку судового засідання по розгляду справи по суті) відділом документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області було зареєстровано клопотання Мар`янівської селищної ради від 01.02.2022р. №144/05-16/2-22 про розгляд справи за відсутності представника відповідача. Поруч з цим, відповідач повідомив суд про визнання позовних вимог в повному обсязі.

У визначений день та час позивач уповноваженого представника в судове засідання не направив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (ухвала від 10.01.2022р. згідно поштового повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, була вручена ТОВ "Українська теплогенеруюча компанія "Еско-Волинь" 14 січня 2022 року).

Відповідач своїм правом на участь в судовому розгляді також не скористався.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Розглянувши заяву відповідача про визнання позову, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ч. 6 ст. 46 ГПК України, суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно з ч. 1 ст. 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч. 4 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом встановлено, що заява відповідача про визнання позову на суму 372 250,86 грн. підписана головою Мар`янівської селищної ради Басаликом О.В., визнання позову відповідачем, на думку суду, не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб. За таких обставин, судом прийнято визнання позову відповідачем.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд, оцінюючи подані позивачем докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку про повну підставність пред`явлених позивачем до відповідача позовних вимог, наявність підставн для їх задоволення.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 632 Цивільного кодексу України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У розумінні приписів наведеної норми, ціна є однією із найважливіших умов відплатного договору. Сторони мають право встановлювати ціну в договорі на власний розсуд.

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому судом також засвідчується, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину котра, зокрема, означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Як в даному випадку встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 10 жовтня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська теплогенеруюча компанія "Еско-Волинь" (Орендар) та Відділом освіти, молоді та спорту Горохівської райдержадміністрацїї Волинської області (з врахуванням додаткової угоди №1 в подальшому - Відділ освіти, культури, молоді та спорту Горохівської РДА Волинської області) (Орендодавець), було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є спільною власністю громад сіл, селищ, міст Горохівського району №21 згідно з умовами якого орендодавець зобов`язався передати, а орендар, прийняти, в тимчасове платне користування приміщення котельні ЗОШ І-ІІІ ступеня с. Брани, що розміщена за адресою: Горохівський район, с. Брани, вул. Центральна, 2, корисною площею 49,3 кв.м., що знаходиться на балансі Орендодавця. Вартість переданого майна визначена відповідно до експертної (балансової оцінки) вартості приміщення і становить на дату укладення договору 10 742 грн. (п. 1.2 договору).

Факт передачі приміщення в оренду засвідчується підписаним між сторонами та скріпленим печатками господарюючих суб`єктів актом прийому-передачі приміщення, що здається в оренду від 10.10.2017р.

10 вересня 2020 року між Відділом освіти, культури, молоді та спорту Горохівської райдержадміністрацїї Волинської області (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська теплогенеруюча компанія "Еско-Волинь" (Орендар) було укладено додаткову угоду №2 до договору оренди від 10.10.2017р. №21 згідно котрої пункт 7.1. договору викладено у наступній редакції: "Строк дії договору оренди складає з 11 вересня 2020 року по 11 серпня 2023 року включно". Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами, і є невід`ємною частиною договору оренди №21 від 10.10.2017р.

Пунктом 1.3. договору оренди від 10.10.2017р. №21 сторони визначили, що майно передається в оренду з метою використання виробництва та постачання теплової енергії, використання існуючого та/або розміщення нового котельного обладнання та інженерних систем.

Отримавши в платне користування приміщення котельні ЗОНІ І-ІІІ ступеня с. Брани, Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська теплогенеруюча компанія "Еско-Волинь" змонтувало обладнання з виробництва та постачання теплової енергії для загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня с.Брани, а саме: котел Kalvis-320, циклон утилізатор МЦ-У-400, димосос ДН-3,5, лічильник тепла Ду 50 флан, лічильник електроенергії, насос, 4-ходовий кран.

Рішенням Луцької районної ради "Про безоплатну передачу нежитлових приміщень, об`єктів та майна зі спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Луцького району в користування на правах господарського віданні КП "Райтеплобуд" від 12.02.2021р. №4/18 приміщення котельні площею 49,3 кв.м. та майно за адресою: Волинська обл., Луцький р-н, с. Брани, вул. Центральна, 2 було передано в користування на правах господарського відання КП "Райтеплобуд" (код ЄДРПОУ 43008448, Волинська обл., Луцький районн, с. Коршів, вул. Лесі Українки, буд. 82) з постановкою на баланс. Пунктом 2 зазначеного рішення визначено КП "Райтеплобуд" балансоутримувачем даного об`єкту.

15 лютого 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Райтеплобуд" (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська теплогенеруюча компанія "Еско-Волинь" (Орендар) було укладено додаткову угоду №3 до договору оренди від 10.10.2017р. №21 згідно котрої сторони домовилися про наступне:

1. Внести зміни в преамбулу договору та всі додатки до договору, та викласти їх в наступній редакції: "Комунальне підприємство "Райтеплобуд", код ЄДРПОУ43008448 (Орендодавець) в особі директора Ешвовича Олександра Олександровича, що діє на підставі положення, з одного боку, та Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська теплогенеруюча компанія "Еско-Волинь" (Орендар) в особі директора Давидова Дениса Сергійовича, що діє на підставі Статуту".

2. Змінити пункт 3.1. та викласти у наступній редакції: "Місячна орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання орендної плати за користування майном спільної власності територіальних громад міст, сіл та селищ району затвердженої рішенням Луцької районної ради від 28.12.2012р. №21/17 і становить на дату підписання додаткової угоди 1064,88 грн. з ПДВ.". Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами, і є невід`ємною частиною договору оренди №21 від 10.10.2017р.

Після монтажу обладнання Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська теплогенеруюча компанія "Еско-Волинь" здійснювало виробництво та постачання теплової енергії для ЗОШ І-ІІІ ступенів та ДНЗ "Теремок" с. Брани.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 13 березня 2020 року між Відділом освіти, культури, молоді та спорту Горохівської райдержадміністрацїї Волинської області (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська теплогенеруюча компанія "Еско-Волинь" (постачальник) було укладено договір про закупівлю послуг з виробництва і постачання теплової енергії №146.

Згідно з умовами п.п 1.1.-1.3 договору від 13.03.2021р. №146, постачальник зобов`язується у 2020 році надавати Замовнику послуги (пара та гаряча вода; постачання пари та гарячої води), згідно наданих заявок, а Замовник - прийняти і оплатити послуги. Найменування послуг - код ДК 021:2015 - 09320000-8 пара, гаряча вода та пов`язана продукція (постачання теплової енергії). Кількість - 308 Гкал.

Згідно п.п 3.1.-3.2 договору від 13.03.2021р. №146 сума цього договору становить з урахуванням всіх витрат, зборів та податків постачальника 495 479,60 грн. Ціна за 1 Гкал становить 1608,7 грн. з ПДВ.

Зазначена вартість 1 Гкал теплової енергії була визначена на підставі рішення виконавчого комітету Мар`янівської селищної ради від 30.09.2019 року за №21 "Про встановлення тарифу па теплову енергію для бюджетних установ, що виробляється та постачається ТОВ" Українська теплогенеруюча компанія "Еско-Волинь". Пунктом 1 рішення тариф на теплову енергію її виробництво та постачання для опалення ЗОШ І-ІІІ ст. с. Брани, та дитячого навчальному закладу "Теремок" с.Брани, встановлений за період з 15.10.2019 року до 31 грудня 2019 року в розмірі 1608,69 грн. з ПДВ.

Листом Мар`янівської селищної ради за вих. №1421/02-26/2-21 від 02.12.2021 року зазначений розмір тарифу застосовувався також і протягом опалювальних періодів 2020-2021рр.

Відповідно до п. 10.1. договору від 13.03.2021р. №146 даний договір діяв до 31 грудня 2020 року. Відповідно до п.10.3. договору дія договору про закупівлю може продовжуватись на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початок наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної у договорі, укладеного у попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку. Дія зазначеного договору не продовжувалась.

Позивач засвідчує, що договір закінчувався посеред опалювального сезону 2020-2021 років. Проте ТОВ" Українська теплогенеруюча компанія "Еско-Волинь" після закінчення дії договору №146 від 13.03.2020р., починаючи з 01.01.2021р. продовжувало здійснювати виробництво та постачання теплової енергії.

ТОВ" Українська теплогенеруюча компанія "Еско-Волинь" за період з 01.01.2021р. по 21.04.2021р. для опалення ЗОШ І-ІІІ ст. с. Брани та ДНЗ "Теремок" с. Брани, за відсутності договірних відносин на закупівлю послуг з виробництва і постачання теплової енергії, було поставлено 231,4 Гкал. теплової енергії.

Факт поставки зазначеної кількості теплової енергії підтверджено актом звірки показників лічильника теплової енергії від 22.04.2021р.

Судом встановлено, що зазначений Акт звірки показників лічильника теплової енергії від 22.04.2021р. підписаний уповноваженими представниками сторін, скріплений відтисками печаток як ТОВ "Українська теплогенеруюча компанія "Еско-Волинь", так і Мар`янівської ОТГ.

Відділом освіти, культури, молоді та спорту Горохівської районної державної адміністрації Волинської області в грудні 2021 року процедуру закупівлі шляхом проведення переговорної процедур на постачання теплової енергії в 2021 році для ЗОШ І-ІІІ ст. с. Брани та ДНЗ "Теремок" с. Брани організовано не було, що, виходячи із позиції сторін, було зумовлено передачею об`єктів, майна бібліотек - філій спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст Луцького району Волинської області у комунальну власність відповідних сільських, селищних, міських рад територіальних громад Луцького району.

Рішенням Луцької районної ради Волинської області від 28.12.2020р. за №2/10 "Про передачу об`єктів, майна бібліотек-філій спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст Луцького району Волинської області у комунальну власність відповідних сільських, селищних, міських рад територіальних громад Луцького району" ЗОШ І-ІІІ ст. с. Брани та ДНЗ "Теремок" с. Брани Горохівського (нині Луцького) району передані у комунальну власність Мар`янівської селищної ради територіальної громади Горохівського району Волинської області.

Рішенням Мар`янівської селищної ради Луцького району Волинської області від 11 лютого 2021 року №5/2 "Про прийняття у комунальну власність та затвердження актів приймання-передачі Мар`янівської територіальної громади об`єктів спільної власності, що передаються із спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст Луцького району Волинської області у комунальну власність Мар`янівської територіальної громади Луцького району Волинської області, входження до складу засновників, зміну найменування та затвердження статутів у новій редакції" прийнято безоплатно з 01 січня 2021 року у комунальну власність Мар`янівської територіальної громади ЗОШ ІІІ ступенів с.Брани, затверджено акт - приймання передачі та прийнято рішення про входження до смт. Мар`янівка Горохівського району Волинської області (код ЄДРПОУ 23020011 (Україна, Волинська обл., Горохівський р-н, с.Брани, вул. Центральна,2 ) та змінити найменування на Бранський ліцей Мар`янівської селищної ради Луцького району Волинської області та затвердити статут у новій редакції. Пізніше, рішенням Мар`янівської селищної ради Луцького району Волинської області від 12 серпня 2021 року №17/8 "Про передачу комунального майна Мар`янівської селищної ради в оперативне управління та на баланс відділу освіти, молоді, спорту та охорони здоров`я Мар`янівської селищної ради" Бранський ліцей Мар`янівської селищної ради та заклад дошкільної освіти "Теремок" переданий в оперативне управління та на баланс відділу освіти, молоді, спорту та охорони здоров`я Мар`янівської селищної ради (код ЄДРПОУ 44258315).

Відтак замовником послуг на постачання теплової енергії для ЗОШ І-ІІІ ст. с. Брани (нова назва Бранський ліцей Мар`янівської селищної ради Луцького району Волинської області) та ДНЗ "Теремок" починаючи з 01.01.2021р. по 12.08.2021р. мала б виступати Мар`янівська селищна рада Луцького району Волинської області.

23 березня 2021 року ТОВ "Українська теплогенеруюча компанія "Еско-Волинь" за №13 звернулось з листом на адресу голови Мар`янівської селищної об`єднаної територіальної громади Басалика О.В. про невідкладне здійснення процедури укладення договору на теплопостачання ЗОШ І-ІІІ ступеня с. Брани та ДНЗ "Теремок" с. Брани.

12 квітня 2021 року Мар`янівською селищною радою (код ЄДРПОУ 04334933, місцезнаходження: 45744, Україна , Волинська обл., Горохівський р-н, селище міського типу Мар`янівка, вул. Незалежності, буд. 26) на веб-порталі закупівель "prozorro.gov.ua" опубліковано оголошення про початок переговорної процедури із закупівлі послуг: код ДК 021:2015: 09320000-8 Пара, гаряча вода та пов`язана продукція (Постачання теплової енергії у ЗОШ І-ІІІ ступеня с. Брани та ДНЗ "Теремок" с. Брани); процедура закупівлі UA- 2021-04-12-005861-b.

30 квітня 2021 року уповноваженою особою Мар`янівської селищної ради Юлією Лисою було відмінено переговорну процедуру код ДК 021:2015: 09320000-8 Пара, гаряча вода та пов`язана продукція (Постачання теплової енергії у ЗОШ І-ІІІ ступеня с. Брани та ДНЗ "Теремок"), ID: UA-2021-04-12-005861-b), з підстави, що передбачена згідно ч. 8 ст. 40 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме: відсутності потреби в закупівлі товарів, робіт чи послуг. Зазначена відмова зумовлена тим, що станом на 30.04.2021р. опалювальний сезон вже закінчився.

Відтак, Мар`янівська селищна рада впродовж січня - квітня 2021 року отримала від ТОВ "Українська теплогенеруюча компанія "Еско-Волинь" без достатньої правової підстави теплову енергію в кількості 231,4 Гкал. на загальну суму 372 250,86 грн. (231,4 х 1608,69) з розрахунку вартості 1 Гкал. - 1608,69 грн. в т.ч. ПДВ, яка була використана на опалення ЗОШ І-ІІІ ступеня с.Брани та ДНЗ "Теремок" с.Брани.

03.08.2021р. позивачем на адресу Мар`янівської селищної ради спрямовано претензію-вимогу №17 від 03.08.2021р. на суму 372 250,86 грн., яку відповідачем, відповідно до листа Мар`янівської селищної ради від 30.08.2021р. №1009/02-26/2-21, було прийнято до уваги.

Невиконання відповідачем вимог в частині повернення суми отриманих коштів позивача (вартість спожитої теплової енергії) виступили підставою для звернення ТОВ "Українська теплогенеруюча компанія "Еско-Волинь" до суду з позовом про примусове стягнення з Мар`янівської селищної ради на підставі ст. 1212 ЦК України грошових коштів в загальному розмірі 372 250,86 грн., як безпідставно збережених.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного Суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний Суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Відповідно до зазначеної статті, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 08.01.2019р. по справі №916/2927/17 та від 14.01.2019р. по справі №912/1188/17.

Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норми глави 83 ЦК України, свідчать про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

За змістом положень ст. 1212 ЦК України про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов`язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали. А отже, кошти, отримані як оплата за виконання робіт за договором і набуті за наявності правових підстав для цього, не можуть бути витребувані згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Таким чином, слід зауважити, що застосування ст. 1212 ЦК України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Отже, при зверненні до суду з позовними вимогами про стягнення грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України позивачем повинно бути доведено суду обставини отримання (утримання) відповідачем вказаних коштів без достатньої правової підстави або обставини того, що певна підстава набуття коштів припинилась.

Суд засвідчує, що доказів укладення між Мар`янівською селищною радою та ТОВ "Українська теплогенеруюча компанія "Еско-Волинь" договору про закупівлю послуг з виробництва і постачання теплової енергії після 01.01.2021р., матеріали справи не містять.

Розрахунок безпідставно збережених коштів нарахованих за період з 01.01.2021р. по 21.04.2021р. включно у розмірі 372 250,86 грн., здійснено позивачем на підставі договору від 13.03.2021р. №146 з додатковими угодами до нього та рішення виконавчого комітету Мар`янівської селищної ради від 30.09.2019р. за №21 "Про встановлення тарифу па теплову енергію для бюджетних установ, що виробляється та постачається ТОВ "Українська теплогенеруюча компанія "Еско-Волинь".

Перевіривши наданий позивачем розрахунок за період з 01.01.2021р. по 21.04.2021р., суд вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, сума збережених коштів без достатньої правової підстави за вказаний період відповідно до заявленого позивачем та дослідженого судом розрахунку складає 372 250,86 грн. та, не думку і переконання суду, підлягає стягненню з відповідача на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, частиною 1 статті 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З огляду на викладене та враховуючи повне визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті (шляхом подання письмової заяви), приймаючи до уваги, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до ст. 129 ГПК України на суму 2 791,88 грн., що становить 50% від загальної суми сплаченого судового збору 5 583,77 грн., за рахунок Мар`янівської селищної ради.

Згідно ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З огляду на викладене, у господарського суду виникають обставини для вирішення питання про повернення ТОВ "Українська теплогенеруюча компанія "Еско-Волинь" з державного бюджету згідно статті 7 ЗУ "Про судовий збір" 2 791,88 грн. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №897 від 25.11.2021р. на суму платежу 5 583,77 грн.

Керуючись ст. 7 Закону України "Про судовий збір", ст. ст. 13, 46, 73, 74, 75, 76-80, 129, 130, 191, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Мар`янівської селищної ради (Волинська область, Луцький район, смт. Мар`янівка, вул. Незалежності, 26, код ЄДРПОУ 04334933) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплогенеруюча компанія "Еско-Волинь" (м. Луцьк, вул. Ковельська, 2, офіс 2, код ЄДРПОУ 38692036) 372 250,86 грн. безпідставно збережених коштів та 2 791,88 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

3. Управлінню державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області (43021, м. Луцьк, вул. Стрілецька, 4а, код ЄДРПОУ 38009628) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Українська теплогенеруюча компанія "Еско-Волинь" (м. Луцьк, вул. Ковельська, 2, офіс 2, код ЄДРПОУ 38692036) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 2 791,88 грн., сплачений при поданні позовної заяви до Господарського суду Волинської області згідно платіжного доручення №897 від 25.11.2021р. на суму платежу 5 583,77 грн., відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" (оригінал платіжного доручення №897 від 25.11.2021р. знаходиться в матеріалах справи).

4. Підставою для повернення судового збору є дане рішення, підписане суддею та засвідчене гербовою печаткою Господарського суду Волинської області.

5. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З врахуванням положень ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення

складено 08.02.2022р.

Суддя В. А. Войціховський