Ухвала

від 02.02.2022 по справі 216/8282/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/803/166/22 Справа № 216/8282/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2022 року м. Дніпро

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого, судді-доповідача ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

адвоката ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах керівника Фермерського господарства Зеленопільське ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 грудня 2021 року про накладення арешту на тимчасово вилучене майно у кримінальному провадженні № 12021041230001556 від 27.12.2021 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваною ухвалоюслідчого суддіЦентрально-Міськогорайонного судум.Кривого РогуДніпропетровської областівід 28грудня 2021року задоволено клопотання слідчого СВ Криворізького РУП ГУНП України в Дніпропетровській області ОСОБА_8 про арешт тимчасово вилученого майна.

Накладено арешт на майно - корпоративні права фермерського господарства ЗЕЛЕНОПІЛЬСЬКЕ (код ЄДРПОУ 36721761) та заборонено будь-якій уповноваженій на це особі здійснювати державну реєстрацію будь-яких змін в установчих документах, а також будь-яких змін у відомостях про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно фермерського господарства «ЗЕЛЕНОПІЛЬСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 36721761).

Рішення суду обґрунтовано тим, що відповідно до витягу з ЄРДР щодо кримінального провадження 27.12.2021 внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України (кримінальне провадження №12021041230001556).

З наданих до клопотання матеріалів кримінального провадження, а саме з Статуту фермерського господарства «ЗЕЛЕНОПІЛЬСЬКЕ» (затверджено 07.12.2020) вбачається, що власника є: ОСОБА_9 , ОСОБА_7 .

Проте, з протоколу допиту ОСОБА_10 від 28.12.2021 зазначено, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2021 її позовні вимоги задоволено в повному обсязі та поновлено останню на посаді голови ФГ «ЗЕЛЕНОПІЛЬСЬКЕ». Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.12.2021 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2021 по справі №904/5035/21 залишено без змін. Вказане рішення набрало законної сили 22.12.2021.

Слідчий суддя зазначив, що з урахуванням вимог ст. 170 КПК України, а також з метою збереження вказаного майна, як доказу вчинення кримінального правопорушення, застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як накладення арешту на корпоративні права фермерського господарства «ЗЕЛЕНОПІЛЬСЬКЕ» вважається обґрунтованим та доцільним.

Не погоджуючисьіз вказаноюухвалою,адвокат ОСОБА_6 ,який дієв інтересахкерівника Фермерськогогосподарства Зеленопільське ОСОБА_7 подав апеляційнускаргу,в якійпросив ухвалуслідчого суддіскасувати,постановити новуухвалу,якою відмовитиу задоволенніклопотання слідчого про арешт майна у повному обсязі.

Вказує, що ухвала слідчого судді є незаконною, необґрунтованою і такою, що підлягає скасуванню з підстав неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у рішенні фактичним обставинам кримінального провадження.

Зазначає, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 05.01.2022 головою вищевказаного фермерського господарства визначено ОСОБА_7 , а членами зазначеного вище господарства є ОСОБА_7 та ОСОБА_9 .

Майнові права ОСОБА_7 були суттєвим чином обмежені на підставі оскаржуваної ухвали слідчого судді.

Зазначає, що в ухвалі якою накладено арешт на корпоративні права, слідчий суддяпосилається на те, що арешт потрібно накласти на тимчасово вилучене майно.

Однак, всупереч вимогам кримінального процесуального закону зі змісту ухвали про накладення арешту на тимчасово вилучене майно не вбачається, за яких підстав корпоративні права набули статусу тимчасового вилученого майна та при яких обставинах їх було вилучено (затримання особи, огляд, обшук) до ініціювання слідчим клопотання про накладення арешту на майно.

Крім того, на думку апелянта, оскаржувана ухвала про накладення арешту не містить мети накладення арешту, що цілком суперечить завданням арешту майна, не вказує жодним чином чи було визнано корпоративні права речовим доказом у кримінальному провадженні та чи прийшов до висновку слідчий суддя, що у даному кримінальному провадженні корпоративні права містять ознаки речових доказів, у розмінні ст. 98 КПК України, й за наявності дослідження яких джерел доказів, згідно ч. 2 ст. 84 КПК України, останній прийшов до таких висновків.

Зазначає, що відомості до ЄРДР на підставі заяви заявника у вищевказаному кримінальному провадженні внесено 27.12.2021, а вже 28.12.2021 було постановлено ухвалу про накладення арешту на корпоративні права.

Вказує, що 28.12.2021 слідчий фактично отримавши у ході допиту відомості від ОСОБА_10 щодо її поновлення на посаді керівника - голови зазначеного вище ФГ, почав чинити перешкоди у можливості реалізації внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, в частині зміни керівника, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, шляхом подачі клопотання до слідчого судді про накладення арешту на майно, а у свою чергу слідчий суддя, здійснив всі активні дії для доведення цих перешкод до логічного завершення.

На думку апелянта, вказані дії є незрозумілими та такими, котрі порушують не лише права ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , але й безпосередньо порушують права ОСОБА_10 , оскільки рішення суду щодо її поновлення потрібно виконувати, однак його не можливо виконати у повному обсязі, зокрема шляхом забезпечення внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, в частині нового керівника - голови ФГ «ЗЕЛЕНОПІЛЬСЬКЕ», з огляду на заборону, зазначену в ухвалі від 28.12.2021.

Крім зазначеного адвокат ОСОБА_6 зазначив, що всупереч ч. 1 ст. 172 КПК України розгляд клопотання слідчого, відбувся без виклику ОСОБА_7 , про наявність оскаржуваної ухвали слідчого судді остання дізналась лише 31.12.2021 року.

Заслухавши суддю-доповідача, думку адвоката ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, перевіривши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого висновку.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зазначеним вимогам ухвала слідчого судді про накладення арешту не відповідає.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КПК України процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Розглядаючи вимоги апеляційної скарги по суті, колегія суддів зважає на те, що відповідно до ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому зазначеним Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існують достатні підстави вважати, що воно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Метою арешту майна є забезпечення кримінального провадження, забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні, забезпечення конфіскації або спеціальної конфіскації. Арештованим може бути майно, яким володіє, користується чи розпоряджається підозрюваний, обвинувачений, засуджений, треті особи, юридична особа, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру за рішенням, ухвалою суду, слідчого судді. Треті особи, майно яких може бути арештовано, - особи, які отримали чи придбали у підозрюваної, обвинуваченої чи засудженої особи майно безоплатно або в обмін на суму, значно нижчу ринкової вартості, або знали чи повинні були знати, що мета такої передачі - отримання доходу від майна, здобутого внаслідок вчинення злочину, приховування злочину та/або уникнення конфіскації. Такі відомості щодо третьої особи повинні бути встановлені в судовому порядку на підставі достатності доказів.

Підставою арешту майна є наявність ухвали слідчого судді чи суду за наявності сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що майно є предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, набуте злочинним шляхом, є доходом від вчиненого злочину або отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину. Арешт майна можливий також у випадках, коли санкцією статті Кримінального кодексу України, що інкримінується підозрюваному, обвинуваченому, передбачається застосування конфіскації, до підозрюваної, обвинуваченої особи заявлено цивільний позов у кримінальному провадженні. Арешт також може бути застосовано до майна третіх осіб.

Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, а отже відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя зобов`язаний врахувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У рішенніЄвропейського судуз правлюдини від07.06.2007р.у справі«Смирнов протиРосії» буловисловлено правовупозицію проте,що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали, слідчий суддя суду першої інстанції обмежився лише формальними висновками про відповідність майна, щодо якого вирішувалося питання про арешт, критеріям ст. 98 КПК України, та не дослідив і не надав будь-якої оцінки решті обставин, що відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 173 КПК України підлягають обов`язковому з`ясуванню та врахуванню при вирішенні питання про арешт майна у кримінальному провадженні, зокрема наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 170 КК України, обґрунтованості підозри у вчиненні кримінального правопорушення, розумності та співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідків арешту майна для інших осіб.

При застосуваннізаходів забезпеченнякримінального провадженняслідчий суддяповинен діятиу відповідностідо вимогКПК Українита судовоюпроцедурою гарантуватидотримання прав,свобод тазаконних інтересівосіб;умов,за якихжодна особане булаб піддананеобґрунтованому процесуальномуобмеженню.

Згідно ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити такий захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна.

Вказана норма також узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Як вбачається з витягу з ЄРДР, предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12021041230001556 є шахрайські дії, а саме вчинення невстановленими особами за попередньою змовою незаконних реєстраційних дій щодо фермерського господарства Зеленопільське, із правовою кваліфікацію кваліфікацією за ч. 2 ст. 190 КК України.

Відповідно до клопотання про арешт майна зазначене у клопотанні майно є частиною предметів вчинення кримінальних правопорушень, на заволодіння якими і був направлений злочинний умисел, а також документами, що підтверджують факти набуття та розпорядження таким майном, що є необхідним для забезпечення збереження предметів кримінального провадження та речових доказів.

Однак відповідно до витягу з ЄРДР відбулося заволодіння корпоративними правами, що не є тотожним визначеним у клопотанні про арешт майна предметам, що були об`єктом кримінально протиправних дій.

Відповідно до ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

В наданих матеріалах відсутнє будь-яке підтвердження обґрунтованості підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, а зі змісту клопотання слідчого та доданих до нього документів не вбачається за можливе встановити, у чому саме полягає розслідуваний злочин, яка саме особа і у який спосіб заволоділа майном, і яким саме, яка шкода і кому була заподіяна внаслідок злочинних дій. Фактично клопотання слідчого складається з викладення скороченого змісту фактичних обставин кримінального правопорушення (фабули), встановлених органом досудового розслідування, та посилання на положення ЦК України і 170 КПК України без належного обґрунтування співвідношення вказаних положень матеріального і процесуального закону з фактичними обставинами даного кримінального провадження і без підтвердження необхідності накладення арешту.

Звертає на себе увагу і те, що до клопотання слідчим було долучено лише витяг з ЄРДР, заява про вчинення кримінального правопорушення, протокол допиту представника потерпілого, однак клопотання не містить посилань на розмір спричиненої кримінальним правопорушення шкоди та відомостей про те, що у даному кримінальному провадженні було заявлено цивільний позов. Крім того, до клопотання про арешт майна не додано оцінку суми збитків, завданих злочином, у зв`язку із чим судом першої інстанції накладено арешт на корпоративні права ФГ Зеленодольське без урахування співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Колегія суддів звертає увагу на те, що клопотання слідчого було розглянуте слідчим суддею в порядку ч. 2 ст. 172 КПК України - без повідомлення інших осіб, при цьому щодо цього рішення не наведено будь-якого обґрунтування і зі змісту ухвали не вбачається за можливе встановити, в чому полягає виключність даного випадку і чим викликана необхідність в обмеженні змагальності сторін і права вказаних осіб на доступ до правосуддя, які згідно ст. 7 КПК України є загальними засадами кримінального провадження. У зв`язку з необґрунтованим прийняттям такого процесуального рішення, слідчим суддею не було досліджено доводи, наведені апелянтом суду апеляційної інстанції, що містять істотні для справи відомості, що у свою чергу потягло істотну неповноту судового розгляду.

Задовольняючи клопотання слідчого про накладення арешту на корпоративні права, належні ФГ Зеленодольське, слідчий суддя суду першої інстанції обмежився загальними висновками проте,що зметою проведенняповного,всебічного таоб`єктивного розслідуванняз додержаннямвимог кримінальногопроцесуального кодексуУкраїни,забезпечення кримінальногопровадження,є необхідністьв арештівищевказаного майназ подальшоюзабороною йоговідчуження,розпорядження такористування,а також-забороні вчиненнябудь-якихреєстраційних дійвідносно вказаногомайна.

При цьому слідчим суддею не було враховано те, що жодній з осіб протягом досудового розслідування не здійснене повідомлення про підозру, що свідчить про відсутність у розпорядженні сторони обвинувачення достатніх доказів для їх підозри, а отже і достатніх підстав для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна, що тягнуть істотне обмеження прав та інтересів осіб.

З наведеного колегія суддів приходить до висновку про те, що підозра у вчиненні розслідуваних кримінальних правопорушень не має достатнього підтвердження наданими матеріалами, втім слідчий суддя суду першої інстанції залишив це поза увагою та всупереч вимогам ч. 3 ст. 132 КПК України не надав оцінки вказаним обставинам при вирішенні питання про арешт майна.

Також не можна погодитись із висновком слідчого судді про відповідність майна, на яке пропонувалося накласти арешт, критеріям ст. 98 КПК України щодо речового доказу.

Так, у цій частині оскаржувана ухвала не відповідає вимогам ч. 4 ст. 370 КПК України щодо вмотивованості з огляду на те, що відносно даного висновку слідчим суддею не наведено будь-якого обґрунтування, а зі змісту даної ухвали не вбачається за можливе встановити, яким саме критеріям щодо речового доказу відповідає вказане майно.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в томучислі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

При цьому, стаття 190 ЦК України визначає, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Відповідно до статті 179 цього Кодексу річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Стаття 139 ГК України надає визначення майна у сфері господарювання. Майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб`єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб`єктів.

Крім того, відповідно до ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Враховуючи вищенаведене, поняття «майно», яке використовується у законодавстві України, включає акції та частки у статутних капіталах, які є особливим видом майна.

З огляду на те, що корпоративні права не є матеріальними об`єктами, вони не можуть бути речовими доказами у розумінні кримінального процесуального закону, а наведені в оскаржуваній ухвалі міркування про те, що з точки зору цивільного законодавства корпоративні права можуть розглядатися як об`єкт цивільних відносин - майно, не обгрунтовують висновків суду про необхідність їх арешту як речових доказів.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Разом з тим, згідно зі ст. 7, 16 КПК України, загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставівмотивованогосудового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Аналізуючи вищенаведені обставини, колегія суддів приходить до висновку про те, що з клопотання слідчого та доданих до нього матеріалів не вбачається достатніх підстав що обгрунтовували б достатньою мірою необхідність накладення арешту на відповідне майно.

З урахуванням викладеного, оскаржувана ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, як незаконна і необґрунтована, із постановленням у межах повноважень суду апеляційної інстанції, визначених ч. 3 ст. 407 КПК України, нової ухвали, якою у задоволенні клопотання слідчого належить відмовити як у безпідставному.

Керуючись ст. ст. 131, 132, 170-173, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргуадвоката ОСОБА_6 ,який дієв інтересахкерівника Фермерськогогосподарства Зеленопільське ОСОБА_7 - задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 грудня 2021 року про накладення арешту на тимчасово вилучене майно у кримінальному провадженні № 12021041230001556 від 27.12.2021 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, - скасувати

Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого СВ Криворізького РУП ГУНП України в Дніпропетровській області ОСОБА_8 про арешт тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні № 12021041230001556 від 27.12.2021 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4