Рішення

від 04.02.2022 по справі 936/1171/21

ВОЛОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа № 936/1171/21

Провадження № 2/936/262/2021

04.02.2022 смт. Воловець

Воловецький районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Павлюк С.С.,

секретаря Собран Ю.О.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

її представника ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в смт. Воловець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального закладу "Нижньоворітська музична школа" Нижньоворітської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі,-

В С Т А Н О В И В:

17.11.2021 року позивач звернулась до суду з позовом до комунального закладу "Нижньоворітська музична школа" Воловецької районної ради Закарпатської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, виплату невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи. Позовні вимоги мотивує тим, що з 2011 року працює Нижньоворітській музичній школі. 09 листопада 2021 року їй відповідачем вручено Наказ №11-к від 09.11.2021 року про відсторонення її від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Наказ мотивований тим, що оскільки у неї відсутнє відповідне щеплення та відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України, відповідач відсторонює позивача від її роботи. Позивач зазначає, що ні в трудовому контракті, ні в посадові інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між нею та відповідачем такого зобов`язання з її боку немає, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на її відсторонення з роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення. Вважає даний наказ незаконний та таким, який підлягає скасуванню судом.

22.11.2021 року позивач звернулась до суду з клопотанням про зменшення розміру позовних вимог, зокрема про виключення вимоги щодо виплати заробітної плати за час відсторонення від роботи.

23.11.2021 року ухвалою судді Павлюк С.С. цивільну справу прийнято до свого провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Представником відповідача - директором комунального закладу "Нижньоворітська музична школа" Нижньоворітської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області подано до суду відзив на позовну заяву, яку обґрунтовано тим, що Нижньоворітська дитяча музична школа діяла згідно вимог чинного законодавства, адже відповідно до вимог ст.46 Кодексу законів про працю України: "Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної озхорони; в інших випадках, передбачених законодавством". В даному випадку до інших випадків, передбачених законодавством (ст. 46 КЗпП України) можна віднести ч.1 ст. 12 Закону України "Про захист населенння від інфекційних хвороб" згід но якої: "Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням та кож проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відстороняються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує форму вання державної політики у сфері охорони здоров`я". В позовній заяві по зивач посилається на ч.2 ст. 14 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб": Створення нових та генетично змінених мікроорганізмів і біологічно активних речовин" в даній статті є лише одна частина, але позивач зазначає норму ч.2 ст. 12, тому будемо трактувати саме 12 статтю даного Закону. Отже позивач мотивує незаконність відсторонення тим, що в ч.1 ст. 12 зазначено: "Профілак тичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберку льозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень" і щеплення проти COVID-19 не віднесено до даного переліку, однак, в ч.2 ст.12 зазначається: "Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охо рони здоров`я", тобто перелік зазначений у частині 1 ст.12 Закону не є вичерп ним і може бути встановлено обов`язкове щеплення та щодо інших захворювань, так як і зазначено в Наказі Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та орга нізацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", а саме : Обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії ка рантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання по ширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVTD-19, спри чиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (профе сійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, по зашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незале- кно від типу та форми власності." Відповідно до ч. 2 Розділу І Положення про мистецьку школу затвердже ного Наказом Міністерства культури України №686 від 09.08.2018 р: "Мисте цька школа є закладом позашкільної освіти сфери культури і здійснює свою діяліьність відповідно до Конституції України, Законів України Про освіту , Про позашкільну освіту , Про культуру , інших законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства культури України, рішень засновників мистецьких шкіл, у тому числі місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятих в межах їх повноважень, визначених законами України, а також цього Положення і власного статуту". А згідно Статуту КЗ "Нижньоворітська дитяча музична школа" Нижньоворітської сільської ради Мукачівського району є початковим спеціалізованим мистецьким навчальним закладом, початковою ланкою спеціальної мистецької освіти, яка належить до системи позашкільної освіти". Отже, вищезазначені норми дозво ляють з упевненістю заявляти, що працівники Нижньоворітської дитячої музичної школи підпадають під норму Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 "Про затвердження Переліку професій, вироб ництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактич ним щепленням" і їх відсторонення є законним. 08.11.2021 року усно попереджено працівників про те, що вступив в дію Наказ і невакцинованих працівників буде відсторонено. 09.11.2021 року так як деякі працівники не пред`явили сертифікат вакцинації і не надали доказів про наявність протипоказань до щеплення і повідомили, що вакцинуватися вони не будуть, згідно норм чинного законодавства керівником було видано наказ про їх відсторонення, позивач наказ відмовилась підписувати, тому за наявності свідків в її присутності було складено Акт про непідписання наказу. Із зазначених підстав в задоволенні позовних вимог просить відмовити.

Ухвалою суду від 22.12.2021 року замінено первісного відповідача КЗ Нижньоворітська ДМШ Воловецької районної ради на належного відповідача Комунальний Заклад "Нижньоворітська музична школа" Нижньоворітської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області.

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали з підстав наведених у позовній заяві. Просили суд позов задовольнити та пояснили, що у разі неподання громадянином згоди на проведення профілактичного щеплення, а також у разі не надання громадянину об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення, проведення профілактичного щеплення не дозволяється законом. У випадку з вакцинами від коронавірусної хвороби Covid-19 не надається об`єктивна інформація про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення - у зв`язку з тим, що існуючі на даний час вакцини від коронавірусної хвороба Covid-19 є досліджуваними лікарськими засобами, які ще не пройшли клінічні випробування/дослідження і щодо яких ще немає повних даних про їх ефективність та безпеку. Відповідно до ч.1 ст. 46 Кодексу законів про працю України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння: відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Таким чином, ч.1 ст. 46 КЗпІІ України передбачено такі підстави для відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом: у разі появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; у разі відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, Інструктажу і перевірок знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОУШ-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , на яку посилається відповідач в оскаржуваному рішенні, не передбачає відсторонення працівника від роботи в разі його відмови чи ухилення від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.

Крім цього, позивач додатково пояснила, що вважає дану вакцинацію дослідом над людьми, а тому не бажає в такому брати участь.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог з підстав наведених у відзиві на позовну заяву. Також, додатково пояснив, що усі працівники неодноразово, зокрема на спільних нарадах та зборах, попереджались про обов`язкову вакцинацію, в іншому випадку будуть відсторонені.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З 01.09.2011 року позивач ОСОБА_1 працює викладачем по класу фортепіано в Нижньоворітській дитячій музичній школі.

09.11.2021 року директором Нижньоворітської музичної школи винесено наказ №11-к "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 у зв ?язку з ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на строк до здійснення щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Із вказаним наказом позивач ОСОБА_1 ознайомлюватись відмовилась, про що свідчить акт №3 від 09.11.2021 року складений директором комунального закладу "Нижньоворітська музична школа" ОСОБА_3, у присутності сільського голови Нижньоворітської сільської ради ОСОБА_5 та викладача ОСОБА_4 Про відмову від підпису від підпису наказу №11-к від 09.11.2021 року та "Про відсторонення від роботи викладача Нижньоворітської ДМШ ОСОБА_1 "

Виданню вказаного наказу передувало усне попередження 04.11.2021 року та 08.11.2021 року директором комунального закладу "Нижньоворітська музична школа" працівників про те, що вступив в дію наказ і невакцинованих працівників буде відсторонено.

Стаття 46 Кодексу законів про працю України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.

Вирішуючи спір в межах предмету доказування, а саме перевірки законності відсторонення позивачки, суд виходить з того, що відповідно до преамбули ЗУ Основи законодавства України про охорону здоров`я кожна людина має природне невід`ємне і непорушне право на охорону здоров`я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров`я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров`я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв`язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Основи законодавства України про охорону здоров`я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості

Відповідно до ст.1 цього ж закону законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

Ст.5 цього ж закону визначено, що державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

За п.б,г ч.1 ст.10 цього ж закону громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

ЗУ Про захист населення від інфекційних хвороб визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За ст.1 цього закону протиепідемічні заходи - комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Ст.11 цього закону визначає, що організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Відповідно до ч.1,2 ст.12 цього ж закону профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Ст.27 ЗУ Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення визначено, що профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

За п.й ч.1 ст.41 вказаного закону до повноважень головних державних санітарних лікарів Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст, районів у містах та їх заступників, головних державних санітарних лікарів на транспорті та їх заступників у межах відповідних територій (об`єктів транспорту) віднесено визначення необхідності профілактичних щеплень та інших заходів профілактики у разі загрози виникнення епідемій, масових отруєнь та радіаційних уражень.

Таким чином, профілактичні щеплення є одним з засобів реалізації протиепідемічних заходів, спрямованих на забезпечення санітарного благополуччя населення з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, а описані вище нормативні акти є формою реалізації норм Конституції України у сфері охорони здоров`я

Постанова Головного державного санітарного лікаря Про затвердження протиепідемічних заходів у закладах освіти на період карантину у зв`язку поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) № 50 від 22.08.2020 року втратила чинність на підставі Постанови Головного державного санітарного лікаря№ 4 від 23.04.2021 року.

Відповідно до Постанови Про затвердження протиепідемічних заходів у закладах освіти на період карантину у зв`язку поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) № 4 від 23.04.2021 року втратила чинність на підставі Постанови Головного державного санітарного лікаря№ 9 від 26.08.2021 року.

Постановою Головного державного санітарного лікаря України 26 серпня 2021 року № 9, з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 затверджено протиепідемічні заходи у закладах освіти на період карантину у зв`язку поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), в преамбулі яких вказано, що з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) у навчальному 2020 - 2021 році суб`єкти, що відповідальні за влаштування, утримання закладів позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти (далі - заклади освіти), мають здійснювати свою діяльність з урахуванням вимог санітарного законодавства, вимог встановлених Кабінетом Міністрів України на період карантину та необхідності забезпечення належних протиепідемічних заходів (далі - заходи), спрямованих на запобігання ускладнення епідемічної ситуації внаслідок поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

Постановою КМУ Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 № 1236 від 9 грудня 2020 р (в редакції від 26.10.2021 року, що діяла на час спірних правовідносин) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 31 грудня 2021 р. установити на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р.№ 211Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р.№ 392Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р.№ 641Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

Постановою КМУ № 1096 від 20 жовтня 2021 р . Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 постанова № 1236 доповнена п.41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік); 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Наказом МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 року Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням визначено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності (п.3 переліку). * В разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року № 2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ №2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції Право на повагу до приватного і сімейного життя , а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731)

Тож у разі виникнення недовіри до вказаного наказу МОЗ та питань щодо його законності, не має бути сумнівів зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов.

Таким чином, якщо ставити питання обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказ МОЗ №2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Позивач ОСОБА_1 суду не надала доказів, що вона має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування.

Також у судовому засіданні стороною позивача не було спростовано обізнаність останньої про необхідність вакцинування від COVID-19 та наслідки такої відмови.

На думку суду, в даному випадку відсторонення позивачки від роботи ґрунтувалось на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом та існування правових та фактичних підстав.

Відповідач видавши оспорюваний наказ застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено на рівні законодавства. Так, зокрема, відповідно до постанови КМУ №1236 (в оновленій редакції) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України,частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу , крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України Про оплату праці та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу ; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються.

Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення Порушення правил щодо карантину людей , яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України Про захист населення від інфекційних хвороб , іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 2 КЗпП).

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункту 10 Постанови від 24.12.1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).

В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

Розглядаючи цю справу, суд зазначає, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст.8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Між тим, такі втручання цілком припустимі.

Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує нате, що аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим відповідно до закону і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони виправданими в демократичному суспільстві .

Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд зправ людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021 року рішенні у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):

Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися напевну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими здостатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити доступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15листопада 2016р., з додатковим посиланням).

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України Про захист населення від інфекційних хвороб .

Розглядаючи питання, чи є мета, за для якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами,ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто неможе бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться вгрупі осіб високого ризику інфікування, покладаючись надосягнення високого рівня вакцинації всуспільстві вцілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8 .

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:

285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і ненайпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається зарахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань .

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Стосовно доводів позивача про сумнівність ефективності вакцини, то ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров`я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією… Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів .

Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач, яка відмовилась від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке:

306. Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

Верховний суд цілком послідовно стверджує наступне (постанова від 10.03.2021р. у справі №331/5291/19):

Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим.

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.

Отже, право позивача на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов`язкового щеплення.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Таким чином суд вважає, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 .

Тому в даному випадку відсутнє порушення права позивачки на працю, визначене ст.43 Конституції України, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини.

Крім цього, суд звертає увагу, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст.2 ЦПК України)

За змістом статті 15 ЦК України, право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Враховуючи те, що позивачкою не доведено протиправності дій відповідача щодо відсторонення її від роботи, то і правових підстав для поновлення її права судом не встановлено.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, відповідно до ст.141ЦПК України, витрати зі сплати судового збору з відповідача стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 4,12,13, 81, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до комунального закладу Нижньоворітська музична школа Нижньоворітської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у випадку відкладення складання повного рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 09.02.2022 року.

Суддя: Павлюк С.С