Рішення

від 05.10.2007 по справі 14/193

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

14/193

05.10.07  

                                                       УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

      м. Чернігів,  проспект Миру, 20                                                                                                             тел. 77-99-18

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

27 вересня  2007р.                                                                                                  справа №14/193

За позовом: Приватної фірми “Ірит”, фактична адреса: 61204 м. Харків, вул.Ахсарова,23, кв.318 (м. Харків, вул.Хмельницького,12)

До відповідача: Державного підприємство “171 Чернігівський ремонтний завод”, вул.О.Кошового,1, м. Чернігів,14029

Про  стягнення  9572грн. 81коп.  

                                                                                                                Суддя   Книш Н.Ю.

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача:  Орлова Т.О. директор.

Від відповідача:  Хіловський Д.Г. представник, довіреність №179 від 17.05.07р.

СУТЬ СПОРУ:

          Позивачем подано позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 9293,99грн. за надані послуги по договору комісії №2 від 19.02.03р. та 3% річних за період з 01.06.06р. по 01.106.07р. в сумі 278,82грн.

          14 серпні 2007 року в судовому засіданні представником позивачем надано письмове пояснення від 13.08.07р. стосовно предмету спору та витребуваних судом документів. В судовому засіданні 21.08.07р. представник позивача надав письмове пояснення стосовно виявлених неточностей в позовній заяві та наданих документах.

Згідно ухвали від 21.08.07р. суд здійснив заміну відповідача - Державне підприємство Міністерства оборони України “171 військовий завод” ідентифікаційний код 07978157 його правонаступником - Державне підприємство “171 Чернігівський ремонтний завод” ідентифікаційний код 07978157, адреса м. Чернігів, вул. Кошового, 1.

У відзиві на позовну заяву вих.№310 від 21.08.2007р. відповідач з позовними вимогами позивача не погоджується та зазначає, що у підприємства зовсім не має заборгованості, а навпаки у позивача існує дебіторська заборгованість перед відповідачем у сумі 8069,44грн. Відповідач також зазначає, що 19.02.2003р. між сторонами було укладено договір комісії № 0305, відповідно до якого комісіонер зобов'язаний за дорученням комітента за винагороду здійснити для комітента від свого імені одну або декілька операцій з продажу предметів виробництва та послуг, що далі називаються „Вироби”, за ціною не нижче узгодженої сторонами в Додатку до цього Договору, і в строки визначені Комісіонером і Комітентом” при укладенні відповідного договору з покупцем, що які саме вироби в договорі не визначено, що виходячи із змісту цього договору цей документ носить лише декларативний характер. Відповідач посилається на те, що позивачем жодного з необхідних документів спрямованих на виникнення прав і обов'язків сторін надано не було, що жодних правових наслідків договір комісії № 0305 викликати не може, що акт приймання–здачі робіт наданий позивачем, як доказ братися до уваги судом не може, оскільки, підписаний лише позивачем по справі.

У письмовому поясненні за № 328 від 06.09.07р. представник відповідача зазначив, що між позивачем та відповідачем дійсно був укладений договір комісії №0305, але в договорі не було заповнено рядки „назва виробу”, також зазначив, що для забезпечення умов повинно бути письмове доручення комітента комісіонеру. Крім того, наданий позивачем акт приймання-здачі виконаних робіт не можна брати до уваги тому, що він складений та підписаний лише позивачем. Відповідач в поясненні підтверджує існування в 2003р. взаємовідносин між ДП МОУ „171 військовий завод” і ПФ „Ірит”, але зазначає що дані відносини здійснювались на підставі окремих листів, зокрема лист №10 від 12.03.03р., згідно з яким для потреб ПФ „Ірит” було відпущено ТМК на суму 20800,00грн. з ПДВ, накладна №7, що згідно факсу від 20.03.03р. позивачу були відпущені ТМК на суму 12600,00грн. з ПДВ, накладна №45.

Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення від 27.09.07р., в якому зазначив, що загальна сума, яка заявлена до відповідача складає 9572,81грн., із них сальдо згідно акту звірки за станом на 01.04.04р. після виконання договору №2 від 19.02.03р. –1739,42грн., комісійна винагорода згідно п.3 договору №2 від 19.02.03р. та актів прийому-передачі виконаних робіт від 24.05.04р., від 11.08.05р. –7554,57грн., 3% річних за період 01.06.06р. по 01.06.07р. –278,82грн. Також позивача пояснив, що іншого договору крім договору комісії №2 (0305) від 19.02.03р. між позивачем та відповідачем не існувало, а розбіжності у номері договору виникли у зв'язку з різною реєстрацією його на кожному підприємстві, що листи виконували місію конкретизації поставки покупцю продукції. Позивач не погоджується із запереченнями відповідача проти позову посилаючись на те, що останній не відмовився від договору протягом 30 календарних днів, як зазначено в ст.1025 ЦК України.

Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення №357 від 27.09.07р., в якому зазначив, що дійсно між сторонами укладено договір комісії №0305 від 19.02.03р., який має лише декларативний характер, що жодних документів спрямованих на виникнення прав та обов'язків сторін по цьому договору комісії відповідач не підписував, що акт приймання - здачі виконаних робіт, який надає позивач складено та підписано лише ним, що відносини, які існували між сторонами в 2003р. здійснювалися на підставі окремих листів, що надані позивачем накладні не підтверджують поставку товару саме по договору комісії від 19.02.03р.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, з'ясувавши фактичні обставини справи господарський суд встановив:

Відповідно до ст.4 Цивільного кодексу УРСР цивільні права та обов'язки виникають з підстав, передбачених діючим законодавством, а також з дій громадян і організацій хоч і не передбачених законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права та обов'язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як вбачається із матеріалів справи, сторони не заперечують факту підписання договору комісії від 19.02.03р. (а.с.9-10) між позивачем –приватною фірмою „Ірит” та відповідачем –„171 військовим заводом”, правонаступником якого є Державне підприємство “171 Чернігівський ремонтний завод”, відповідно до поданого відповідачем Статуту Державного підприємства “171 Чернігівський ремонтний завод” (в новій редакції), наказу Міністра оброни України №525 від 09.09.06р. “Про перейменування державного підприємства Міністерства оборони України “171 військовий завод” та затвердження його Статуту в новій редакції”.

Приймаючи до уваги, що на момент укладення спірного договору діяли норми Цивільного кодексу УРСР, суд доходить висновку, що при розгляді даного спору необхідно керуватися законодавством чинним на момент укладення договору від 19.02.2003р.

Поданий позивачем примірник договору комісії від 19.02.03р. має порядковий номер №2, а поданий відповідачем ідентичний по тексту примірник договору комісії від 19.02.03р. має порядковий номер №0305. Як вбачається із матеріалів справи, позивач не заперечує стосовно поданого відповідачем примірника договору комісії від 19.02.03р. за №0305, та пояснює наявність розбіжностей в порядкових номерах договорів різною реєстрацією його на кожному підприємстві.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що між сторонами підписані ідентичні по змісту примірники договору комісії від 19.02.2003р., який має свій порядковий номер для кожної із сторін, так для позивача, це №2, а для відповідача №0305.

Згідно до ст.395 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на час укладання договору комісії від 19.02.2003р., за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або декілька угод від свого імені за рахунок комітента.

Відповідно до п.1.1 договору комісії від 19.02.03р., як за № 2 так і за №0305, комісіонер (далі - відповідач) зобов'язався за дорученням комітента (далі - позивача) за винагороду здійснити для комітента від свого імені одну або декілька операцій з продажу: предметів виробництва та послуг (за умовами договору називаються вироби) за ціною, не нижче узгодженої сторонами в додатку до цього договору і в строки визначені комісіонером і комітентом при укладені відповідного договору з покупцем.

За умовами п.8 договору прийняте доручення комісіонер зобов'язаний виконати на умовах найбільш вигідних для комітента. Комісіонер зобов'язався за умовами п.2 договору закінчити роботи з продажу виробів у формі підписання відповідного договору з покупцем.

У той же час пункт 7 договору передбачає, що уповноваженим представником комітента, якому надається право візування договору, що укладається в його інтересах, є начальник заводу Шевченко Ю.П. У п.6 договору сторони обумовили, що комісіонер за отримані грошові кошти повинен закупити для комітента запасні частини та матеріали згідно заявки комітента узгодженого сторонами згідно додатку до договору. У відповідності до п.15 договору додатки до нього є невід'ємною частиною.

Позивач просить стягнути з відповідача комісійну винагороду у сумі 7554грн.57коп.

У пункті 3 договору від 19.02.2003р. сторони передбачили, що за виконання послуг з продажу виробів комітент зобов'язується сплатити комісіонеру комісійну винагороду у розмірі 15% від суми узгодженої сторонами до договору.

За умовами договору комісії від 19.02.2003р. (підпункт h пункт 9) комісіонер зобов'язаний після виконання доручення представити комітенту звіт і передати йому всі одержані по виконаному дорученню документи.

Згідно ст.404 Цивільного кодексу УРСР по виконанні доручення комісіонер зобов'язаний представити комітентові звіт і передати йому все одержане по виконаному дорученню, а також передати комітентові за його вимогою всі права щодо третьої особи, які випливають з угоди, укладеної комісіонером з цією третьою особою. Якщо комітент має заперечення по звіту, він зобов'язаний повідомити про них комісіонера протягом трьох місяців з дня одержання звіту. В противному разі звіт, при відсутності іншої угоди, вважається прийнятим.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на направлення відповідачу супровідним листом за №16 від 02.06.04р. акту прийому-здачі робіт від 24.05.2004р., в якому комісіонер наводить: перелік документів, по яким одержував для подальшого продажу від відповідача запасні частини на загальну суму 50363,80грн., перелік документів, по яким для відповідача були закуплені і поставлені комітенту запасні частини на загальну суму 42255,00грн., розрахунок суми винагороди згідно п.3 договору №2 від 19.02.03р. –50363,80грн. х 0,15 = 7554,57грн. ( в т.ч. НДС 20% = 1259,10грн), та в пункті 4 якого визначено, що за виконані роботи комітент згідно договору №2 від 19.02.03р. зобов'язаний оплатити комісіонеру винагороду в сумі 7554,57грн., в т.ч. ПДВ 20% 1259,10грн.

У відповідності до приписів ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України позивачем не подано суду доказів направлення відповідачу супровідного листа за №16 від 02.06.04р., акту прийому-здачі робіт від 24.05.2004р., а тому акт прийому-здачі робіт від 24.05.2004р. не приймається судом, як належний доказ подання відповідачу звіту по виконанню договору комісії №2 від 19.02.2003р.

За приписами Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (п.4) та Прикінцевих положень Господарського кодексу України (п.4) відповідно до цивільних відносин та до господарських відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, положення вказаних кодексів застосовуються до тих прав та обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання цими кодексами чинності.

Статтею 1022 Цивільного кодексу України передбачено, що після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим.

В обґрунтування позовних вимог щодо виконання позивачем зобов'язань по договору комісії №2 від 19.02.03р. останнім подано приймально-здавальний акт від 11.08.05р. В п.1 акту зазначено, що комісіонер виконав такий об'єм робіт: прийняв для подальшого продажу запасні частини до автомобіля на загальну суму 50363,80грн. згідно податкових накладних №45 від 11.03.03р. на суму 20800,00грн., №53 від 21.03.03р. на суму 12600,00грн., №122 від 25.06.03р. на суму 945,00грн., №142 від 14.07.03р. на суму 5074,80грн., №193 від 21.09.03р. на суму 5364,00грн., №278 від 18.12.03р. на суму 5580,00грн. Згідно п. 2 Акту комісіонер на отримані гроші повинен був закупити запасні частини для 171 в/заводу. Товар був закуплений і поставлений комітенту на загальну суму 42255,00грн. згідно податкових накладних №78 від 24.03.03р. на суму 20265,60грн., №5 від 25.06.03р. на суму 6033,60грн., №6 від 13.07.03р. на суму 2680,80грн., №11 від 24.09.03р. на суму 9495,00грн., №9 від 19.12.03р. на суму 3780,00грн. У пункті 3 вказаного акту позивачем наведено розрахунок комісійної винагороди згідно п.3 договору №2 від 19.02.03р. –50363,80грн. х 0,15 = 7554,57грн. ( в т.ч. НДС 20% = 1259,10грн), а у п.4 акту позивач зазначає про зобов'язання комітента сплатити комісіонеру винагороду у сумі 7554,57грн. У п.5 та 6 акту комісіонер наводить розрахунок заборгованості комітента у сумі 9293,99грн. = (17363,43 – 8069,44), при цьому зазначаючи, що комісійна винагорода за виконану роботу складає 17363,43грн. в т.ч. ПДВ 20% 2893,90грн. (9808,86грн.  –згідно договору №5 від 22.01.01р., 7554,57грн. - згідно договору №2 від 19.02.03р.), борг комісіонера ЧФ „Ірит” перед комітентом –ГП МОУ -171 в/з згідно акту звірки становить 8069,44грн.

До матеріалів справи позивачем додані копії перелічених вище податкових накладних.

В обґрунтування позовних вимог щодо виконання позивачем зобов'язань по договору комісії №2 від 19.02.03р. останнім подано копії накладних на відпуск відповідачем позивачу товару: № 37 від 11.03.03р. на суму 20800,00грн., №45 від 21.03.03р. на суму 12600,00грн., №107 від 25.06.03р. на суму 945,00грн., №124 від 14.07.03р. на суму 5074,80грн., №166 від 24.09.03р. на суму 5364,00грн., №233 від 18.12.03р. на суму 5580,00грн.; а також подано копії накладних на відпуск позивачем відповідач товару: №78 від 24.03.03р. на суму 20265,60грн., №5 від 25.06.03р. на суму 6033,60грн., №6 від 13.07.03р. на суму 2680,80грн., №11 від 24.09.03р. на суму 9495,00грн., №9 від 19.12.03р. на суму 3780,00грн.

Заперечень щодо кількості, вартості переданого та отриманого товару від сторін не надходило.

Відповідач вважає, що відносини між сторонами здійснювались не по договору комісії від 19.02.03р., а на підставі окремих листів, зокрема листа №10 від 12.03.03р., згідно з яким для потреб ПФ „Ірит” було відпущено ТМК на суму 20800,00грн. з ПДВ, накладна №37; що згідно факсу від 20.03.03р. позивачу були відпущені ТМК на суму 12600,00грн. з ПДВ, накладна №45, що існував інший договір, угода або домовленість сторін на 2003р. В запереченнях проти вимог позивача відповідач посилається, на вказані в накладних підстави відпуску товару („в/залік згідно угоди”) або в загалі на не визначеність підстав відпуску товару, що в другому примірнику накладної №166 від 24.09.03р., яка зберігається на підприємстві підстава відвантаження не вказана взагалі, що підприємство не приділяло уваги тому, що вказано в документах продавця-позивача. Крім того, відповідач зазначає, що акт приймання –здачі робіт, наданий позивачем як доказ братися до уваги судом не може оскільки підписаний лише позивачем по справі.

Позивач у свої поясненнях по справі наполягає на тому, що у 2003 році між сторонами не існували інші договірні відносини та зобов'язання ніж по договору комісії від 19.02.2003р.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку (Мінфін, наказ №88 від 24.05.95 та Мінюст 05.06.95 №168/704) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, первинні документи на паперових носіях інформації для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати  обов'язкові реквізити посад, прізвище і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції.

Відповідно до приписів ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не подано суду доказів щодо наявності між сторонами у 2003 році інших укладених договорів, інших зобов'язань ніж по договору комісії від 19.02.2003р.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач направив на адресу відповідача супровідний лист №8 від 11.08.2005р. з додатком: акт приймання-здачі робіт від 11.08.2005р. до договору №2 від 19.02.03р., рахунок-фактуру від 11.08.2005р. на суму 9293,99грн., вказана кореспонденція отримана відповідачем 18.08.05р. про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №1009174.

Від комітента заперечень щодо звіту комісіонера (позивача), наведеного у формі акту приймання-здачі від 11.08.05р., протягом 30 днів від дати отримання –18.08.05р. не надходило до позивача. Оскільки, такі заперечення від відповідача не надійшли, звіт вважається прийнятим у відповідності до приписів ст.1022 Цивільного кодексу України.

Суд при прийнятті рішення враховує, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість-одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Враховуючи вище викладене, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що подані позивачем докази в сукупності підтверджують фактичне отримання позивачем від відповідача товару на суму 50363,80грн. на умовах договору комісії від 19.02.03р., на зобов'язання відповідача оплатити позивачу комісійну винагороду у сумі 7554,57грн. по договору комісії від 19.02.03р.

Умовами договору комісії від 19.02.2003р. не визначено кінцевого строку розрахунків із сплати відповідачем позивачу комісійної винагороди. Як свідчать матеріали справи, відповідач у повному обсязі не виконав свого зобов'язання оплатити комісіонеру комісійної винагороди за виконані послуги з продажу виробів комітента.

Позивачем пред'явлено відповідачу до оплати рахунок-фактуру №7 від 11.08.05р. на суму 9293,99грн., в якому йдеться посилання на договір комісії №2 від 19.02.03р., після спливу 30 днів (18.09.05р.) наданих комітенту для вирішення питання щодо прийняття звіту комісіонера і відсутності заперечень по звіту, рахунок, як вимога на оплату не був виконаний відповідачем у встановлений законодавством строк у сумі 7554,57грн., яка підлягала сплаті за умовами договору комісії від 19.02.2003р.

Відповідно до ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок в семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується зобов'язання відповідача по оплаті позивачу комісійної винагороди по договору комісії від 19.02.2003р. у сумі 7554,57грн., і відповідач в порушення ст.525, 526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов'язання по оплаті комісійної винагороди не виконав, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення 7554,57грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Позивач просить стягнути з відповідача 1739,42грн. вказуючи на те, що це є заборгованість відповідача по договору комісії №2 від 19.02.03р. та акту звірки розрахунків між позивачем та відповідачем станом на 01.04.04р.

В обґрунтування вказаної вимоги позивач посилається на те, що на виконання умов договору комісії №2 від 19.02.03р. позивачем були реалізовані вироби відповідача на суму 50363,80грн., що із цієї суми в рахунок погашення заборгованості відповідача перед позивачем по п.10 договору комісії №5 від 22.01.01р. і акту приймання-здачі виконаних робіт від 19.02.03р. було утримано винагороду в сумі 9808,86грн., що згідно договору №2 від 19.02.03р. позивачем були придбані вироби і матеріали на суму 42255,00грн.

Згідно підпункту f) пункту 9 договору комісії від 19.02.2003р. комісіонер зобов'язаний не пізніше 10 днів з моменту одержання від покупця відповідних грошових коштів, як платні за вироби, перерахувати комітенту належну йому частину цих коштів (за винятком коштів, що належать комісіонеру). Згідно п.10 договору комісіонер має право, відповідно до договору, відрахувати належну йому винагороду із грошових коштів, що надійшли від покупця.

Як свідчать матеріали справи, та не спростовують сторони позивач не перераховував відповідачу грошових коштів, які надходили від покупців як платні за вироби.

Згідно ст. 408 Цивільного кодексу УРСР яка кореспондується зі ст.1020 Цивільного кодексу України комісіонер має право відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента.

У відповідності до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України, та статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. При цьому, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності зі статті 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як зазначається в частині першій статі 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Дослідивши текст договору комісії від 19.02.2003р. та подані сторонами документи, суд дійшов висновку, про відсутність домовленості між сторонами, щодо проведення комісіонером (позивачем) відрахування із коштів, що надійшли для комітента (відповідача) по договору комісії від 19.02.2003р., суми комісійної винагороди 9808,86грн. по акту приймання-здачі виконаних робіт від 19.02.2003р., який визначено додатком до договору №5 від 22.01.2001р., тобто відрахування комісійної винагороди по попередньому договору комісії між приватною фірмою „Ірит” та державним підприємством „171 Чернігівський ремонтний завод”.

Дослідивши текст поданого позивачем акту звірки розрахунків станом на 01.04.04р., суд доходить висновку, що кожна із сторін має своє бачення проведених розрахунків між 171 військовим заводом та ПП „Ірит”, та відповідно і різні суми заборгованості однієї сторони перед іншою.

Крім того, акт звірки розрахунків є тільки документом, по якому бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами –договором, накладними, рахунками тощо.

Враховуючи вище викладене, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність права у позивача в односторонньому порядку проводити погашення заборгованості, яку він вважає наявною з боку відповідача, по зобов'язанню, яке виникло з іншого договору за рахунок коштів, які отримані позивачем при виконанні сторонами наступного договору (договору комісії від 19.02.2003р.), про відсутність доказів фактичної заборгованості відповідача у сумі 1739,42грн. перед позивачем саме по договору комісії №2 від 19.02.2003р., про відсутність вчинення відповідачем конклюдентних дій, які б означали згоду відповідача на проведені позивачем відрахування комісійної винагороди по акту приймання-здачі виконаних робіт від 19.02.2003р. (який визначено додатком до договору №5 від 22.01.2001р.) з коштів одержаних позивачем при виконанні зобов'язань по договору комісії від 19.02.2003р.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 1739,42грн. є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 278,82грн. за період з 01.06.06р. по 01.06.07р. нарахованих від суми 9293,99грн.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Дослідивши поданий позивачем розрахунок, приймаючи до уваги, що відповідачем не виконані зобов'язання по договору №2 від 19.02.2003р. у сумі 7554,57грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 226,64грн. нарахованих від суми прострочки 7554,57грн.

Оскільки відповідач в порушення ст.525, 526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України, взяті на себе зобов'язання не виконав, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення боргу з комісійної винагороди в сумі 7554,57грн., в частині стягнення трьох процентів річних в сумі 226,64грн. В решту позову відмовити.

Враховуючи, що спір виник з вини відповідача у зв'язку з несвоєчасним виконанням договірних зобов'язань та відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача державне мито в сумі 77,81грн. та 95,92грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.395, 398, 399, 404 Цивільного кодексу УРСР, ст. 525, 526, 1011, 1012, 1022 Цивільного кодексу України ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства „171 Чернігівський ремонтний завод” (вул.О.Кошового,1, м. Чернігів, р/р 260050176239 в філії „Укрексімбанку” м. Чернігів, МФО 353649, код 07978157) на користь Приватної фірми „Ірит” (м. Харків, вул.Ахсарова,23, р/р 26009001430 в АК РБ „Регіон-Банк” м. Харків, МФО 351254, код 30139275) 7554грн. 57коп. боргу з комісійної винагороди, 226грн.64коп. три проценти річних, 77грн. 81коп. державного мита, 95грн.92коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

Суддя                                                                                                    Н.Ю.Книш

          Рішення підписано 02.10.2007р.

          Суддя                                                                                                    Н.Ю.Книш