Ухвала

від 07.02.2022 по справі 910/15084/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 910/15084/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавістон"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2021 у справі

за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавістон"

про стягнення 456 615,73 грн,

ВСТАНОВИВ:

17.01.2022 до Касаційного господарського суду надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавістон" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2021 у справі № 910/15084/20.

За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі № 910/15084/20 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.

За змістом пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Частиною п`ятою статті 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини сьомої зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 установлено у розмірі 2 102,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення 456 615,73 грн, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00 грн х 500 = 1 051 000,00 грн), а тому у розумінні ГПК України оскаржуване рішення у справі № 910/15084/20 не підлягає касаційному оскарженню.

В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Лавістон" зазначає, що судове рішення у цій справі оскаржується з підстав, зокрема передбачених підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, оскільки скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та становить значний суспільний інтерес, що обумовлений необхідністю правового визначення з земельних відносин між суб`єктами різної форми власності у випадку набуття права власності на об`єкти нерухомого майна шляхом приватизації. На думку скаржника, незважаючи на сформованість судової практики з ряду ключових позицій щодо права постійного землекористування, окремі питання земельних правовідносин залишаються недостатньо врегульованими, тому потребують вирішення у судовому порядку.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Доводи, викладені у касаційній скарзі зводяться до незгоди скаржника із судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Посилання скаржника на протиріччя оскаржуваної постанови правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених в скарзі постановах, Суд відхиляє з огляду на те, що висновки у цих справах не доводять наявності неоднакового застосування судом одних і тих самих норм права, а свідчить лише про наявність у цих справах різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення.

Касаційний господарський суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Водночас з огляду на зміст касаційної скарги у контексті оскаржуваного судового рішення у цій справі не дають підстав для висновку про те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судом обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, і в цілому до заперечення результату розгляду справи судом.

Сама лише вказівка на те, що справа становить значний суспільний інтерес та стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, з викладенням власної позиції щодо встановлених обставин справи без належного та фундаментального такого обґрунтування, не може бути визнана судом випадками, що зазначені у підпунктах "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Розглянувши наведені скаржником доводи в обґрунтування наявності правових підстав для розгляду цієї справи у касаційному порядку, Суд вважає їх необґрунтованими.

Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності втрутитися у зміст рішення, ухваленого судом попередньої інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів попередніх інстанцій тільки через те, що такі рішення оскаржено і скаржник вважає їх незаконними, а тому підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавістон" немає.

Подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, тому суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі і відмовляє у такому відкритті, оскільки цю скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавістон" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2021 у справі № 910/15084/20.

2. Матеріали касаційної скарги на 46 (сорока шести) аркушах повернути скаржникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ