Постанова

від 25.01.2022 по справі 640/3023/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2022 року

м. Київ

cправа № 640/3023/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Губенко Н.М., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Коровай Л.В.;

за участю представників учасників справи:

позивача - Гладишенко М.І.;

відповідача 1 - Підгорецької О.Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Едельмар"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий -Мартюк А.І., судді Зубець Л.П., Майданевич А.Г.)

від 12.04.2021

у справі за позовом Юридичної особи - резидента Республіки Кіпр CNT HOLDINGS (CYPRUS) LIMITED

до 1) Міністерства юстиції України,

2) Державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області "Центр реєстрації" Бондарук Юлії Олександрівни,

3) Державного реєстратора Комунального підприємства "Центр правової допомоги та реєстрації" Дубовик Жанни Олександрівни,

4) Державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційне бюро" Макарова Олега В`ячеславовича,

5) Державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Журавльової Лариси Михайлівни,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача:

1) ОСОБА_1 ,

2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Едельмар"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів -

1) ОСОБА_2 ,

2) ОСОБА_3 ,

3) Товариство з обмеженою відповідальність "Н-ДЕНТ-ГРУП"

про визнання протиправною та скасування реєстраційної дії.

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2019 Юридична особа - резидент Республіки Кіпр CNT HOLDІNGS (CYPRUS) LIMITED (надалі - Кіпрська компанія) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (надалі - Мін`юст) про визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту № 2997/5 від 18.09.2018 про скасування реєстраційної дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (надалі - Єдиний державний реєстр), а також скасування реєстраційної дії № 10749980021065198 в Єдиному державному реєстрі, якою на виконання наказу Мін`юсту, скасована реєстраційна дія № 10701070003054082 від 19.11.2014.

2. Відповідно до заяви про зміну предмета позову, яка була подана 16.06.2020 у підготовчому засіданні господарського суду, позивач також просив актуалізування послідуючих даних в Єдиному державному реєстрі шляхом поновлення відомостей щодо ТОВ "Едельмар" (надалі - Товариство), 01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 13, податковий номер 39239180, в частині відомостей щодо учасників, керівника та місцезнаходження Товариства, а саме:

- поновити запис про учасника товариства: Кіпрську компанію, якій належить 100% статутного капіталу Товариства;

- поновити запис про керівника Товариства ОСОБА_1 ;

- поновити запис про місцезнаходження Товариства: АДРЕСА_1 ;

- визнати протиправними та скасувати наступні реєстраційні дії, які вчинені по відношенню до Товариства після реєстраційної дії № 10749980021065198, а саме: - № 10741050037065198 від 19.09.2018; - № 10741070038065198 від 19.09.2018; - № 10741050039065198 від 20.09.2018; - № 10741070040065198 від 20.09.2018; - № 10741070048065198 від 27.06.2019; - № 10741070049065198 від 03.07.2019; - № 10741070050065198 від 03.07.2019; - № 10741070051065198 від 24.10.2019; - № 10741070052065198 від 20.12.2019.

3. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав позивача, як власника 100 % частки у статутному капіталі Товариства, оскільки: наказ прийнято без належного повідомлення та виклику уповноваженого представника Товариства; підписано неуповноваженою особою; прийнято за скаргою особи, що продала свою частку; і подала скаргу після спливу строку, встановленого для оскарження реєстраційної дії; на підставі висновків Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (надалі - Комісія), що була створена після того, як реєстраційна дія була вчинена. Позивач вважає, що прийняття наказу Мін`юсту у незаконний спосіб призвело до порушення права власності на частку у статутному капіталі Товариства.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

4. Станом на 17.11.2014 учасниками Товариства були дві фізичні особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що мали рівні частки статутного капіталу (50%) та за договорами купівлі - продажу від 17.11.2014 продали належні їм частки в статутному капіталі Товариства ОСОБА_4 .

5. У цей же день були проведені загальні збори учасників Товариства, на яких було прийнято рішення, зокрема, щодо передачі частки в статутному капіталі Товариства ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , прийняття до складу нового учасника ОСОБА_4 (100%); збільшення статутного капіталу Товариства; зміну директора Товариства; видів економічної діяльності.

6. Рішення загальних зборів учасників Товариства були оформлено протоколом № 2 від 17.11.2014.

7. Докази визнання недійсними (нікчемними) договорів купівлі-продажу від 17.11.2014 або припиненими за письмовою згодою сторін, а також докази визнання недійсними рішення загальних зборів учасників Товариства у матеріалах справи відсутні.

8. 19.11.2014 державний реєстратор за заявою представника нового учасника, що мав 100% статутного капіталу, до Єдиного державного реєстру вніс відомості про зміну складу учасників господарського товариства до відомостей про склад учасників юридичної особи (реєстраційна дія № 10701070003054082 від 19.11.2014).

9. 20.04.2015 Кіпрська компанія набула у власність 100% статутного капіталу Товариства, що підтверджується договорами купівлі-продажу частки, укладеним з Компанією з обмеженою відповідальністю "ІЛЛАЙАЛІ ІНВЕСТМЕНТС ЛТД", та протоколом загальних зборів учасників товариства № 4 від 20.04.2015.

10. 06.09.2018 громадянин ОСОБА_2 (попередній власник частки статутного капіталу Товариства у розмірі 50 %) звернувся до Комісії зі скаргою, яку зареєстровано 07.09.2018 за № 28785-33-18, щодо незаконності реєстраційної дії від 19.11.2014, обґрунтовуючи, що учасники Товариства не вчиняли дій щодо відчуження своїх часток у статутному капіталі Товариства на користь третіх осіб, договорів купівлі-продажу не укладали, грошових коштів за продаж часток не одержували, рішення про передачу часток та прийняття до складу третіх осіб не приймали.

11. Відповідно до листа ДП "Національні інформаційні системи" від 18.12.2018 № 5342/06.3-11, 11.09.2018 на офіційному веб-сайті Мін`юсту було розміщено оголошення про розгляд скарги, в якому зазначено: "13.09.2018 о 14.00 відбудеться засідання Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, на якому буде розглядатися, серед іншого, скарга ОСОБА_2 від 06.09.2018, затвердженої в Мін`юсті 07.09.2018 № 28785-33-18".

12. 13.09.2018 Комісія розглянула скаргу. За висновком Комісії вирішено скаргу задовольнити повністю; скасувати реєстраційну дію від 19.11.2014 № 10701070003054082 "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах", проведену державним реєстратором стосовно Товариства.

13. Комісія дійшла висновку, що реєстраційна дія від 19.11.2014 була проведена за документами, які не відповідали вимогам законодавства, діючого на момент її проведення, оскільки:

- у наданій реєстраційній картці про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, вказано відомості щодо включення таких видів діяльності: код за КВЕД 69.20, 82.11, 52.29, 69.10, а також включення такого виду діяльності як: код за КВЕД 68.10, однак у зазначеній заяві відсутні відомості щодо виключення або включення до видів діяльності код за КВЕД 68.20;

- порушено вимоги абзацу другого частини другої статті 141 ЦК України, оскільки включено до складу Товариства єдиного учасника ОСОБА_4 , який на момент проведення оскаржуваної дії був єдиним учасником інших товариств.

14. На підставі висновку Комісії наказом Мін`юсту від 18.09.2018 № 2997/5 скасовано реєстраційну дію у Єдиному державному реєстрі від 19.11.2014 № 10701070003054082 "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах", проведену державним реєстратором стосовно Товариства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

15. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2020 скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2019, провадження у справі № 640/3023/19 закрито, а матеріали справи № 640/3023/19 передано до Господарського суду міста Києва, оскільки спір підлягає розгляду в господарських судах.

16. 06.10.2020 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог.

17. Суд першої інстанції виходив з того, що:

- факт набуття ОСОБА_4 корпоративних прав учасника у Товаристві не спростовується жодними доказами, проте має місце лише скасування державної реєстрації зміни відомостей про склад учасників юридичної особи;

- скасування факту офіційного визнання та засвідчення права не має прямим правовим наслідком скасування цього права;

- на час прийняття оскарженого наказу Кіпрська компанія була власником 100% статутного капіталу Товариства;

- наказ Мін`юсту мав негативний вплив на права позивача, як власника Товариства, проте як акт індивідуальної дії не міг і не припиняв наявне у позивача цивільне право.

18. Водночас суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки:

- позивач допустив істотну помилку при обранні способу захисту шляхом оскарження наказу Мін`юсту;

- позовні вимоги про скасування наказу Мін`юсту є похідними від вимог щодо відновлення порушених корпоративних прав;

- вирішення наявного корпоративного спору між учасниками (між фізичними особами ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , який заперечує факт укладення договору) є процесуально неможливим;

- скасування державної реєстрації відомостей про склад засновників юридичної особи не є скасуванням корпоративних прав її учасників;

- позивач не довів наявність фактичних та правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту;

- вимога про поновлення запису в державному реєстрі про керівника юридичної особи взагалі не може бути задоволеною до поновлення самим товариством трудових правовідносин з цією особою.

19. Північний апеляційний господарським суд постановою від 12.04.2021 (з урахуванням ухвал від 21.04.2021 та 27.04.2021 про виправлення описки) скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове про задоволення позову повністю.

20. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

- у відповідача відсутні повноваження для розгляду скарги на дії державних реєстраторів, вчинені до 01.01.2016, оскільки повноваження щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації у сфері державної реєстрації відповідно до статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (надалі - Закон України державну реєстрацію юридичних осіб) та Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1128 (надалі - Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації) Мін`юст отримав лише 01.01.2016, а до цього повноваженнями розглядати скарги на дії державних реєстраторів були наділені виключно суди, що є самостійною та достатньою підставою для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу;

- аналогічний правовий висновок був викладений Верховним Судом у постанові від 06.02.2019 у справі № 826/4906/17;

- висновки суду першої інстанції щодо наявності корпоративного спору між учасниками (між фізичними особами ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , який заперечує факт укладення договору) є помилковими, оскільки в матеріалах справи відсутні докази наявності корпоративного спору між учасниками Товариства, зокрема і між тими, що вибули зі складу учасників товариства, який би був пов`язаний зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, виник з правочинів щодо корпоративних прав;

- у статті 204 ЦК України встановлена презумпція дійсності правочину. У матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували презумпцію чинності договору, на підставі якого ОСОБА_2 відчужив належну йому частку в статутному капіталі Товариства;

- пунктом 8 частини восьмої статті 43 Закону України про державну реєстрацію юридичних осіб передбачено, що Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо закінчився встановлений законом строк подачі скарги ;

- аргументи Мін`юсту, що учасник юридичної особи міг дізнатися про свій вихід зі складу учасників господарського товариства лише після отримання витяг з Єдиного державного реєстру є необґрунтованими, оскільки з часу вчинення оскаржуваної реєстраційної дії від 19.11.2014 до моменту її оскарження (скарга від 06.09.2018) спливло більше чотирьох років; Товариство здійснювало активну господарську діяльність протягом 2014 - 2016 років, яка неможлива без участі учасників товариства; законодавство передбачає обов`язкове проведення річних загальних зборів учасників для вирішення питань діяльності Товариства;

- Комісія зобов`язана була перевірити обставини пропуску строку звернення зі скаргою, та, встановивши пропуск такого строку без обґрунтованих законом підстав, відмовити у задоволенні скарги з огляду на пункти 5 та 7 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації;

- до скарги не було додано будь-яких документів стосовно ідентифікації скаржника, зокрема і щодо вчиненого ним підпису;

- відсутні докази належного повідомлення заінтересованих осіб про розгляд скарги Комісією;

- повідомлення на офіційному веб-сайті Мін`юсту не містить кола зацікавлених осіб, які мали б можливість прийняти участь у розгляді скарги, подати свої обґрунтування або заперечення;

- наявний в матеріалах справи журнал телефонограм містить відомості про те, що жодних з осіб не було повідомлено і засобами телефонного зв`язку;

- визначена Комісією підстава для скасування реєстраційної дії від 19.11.2014 як відсутність відомостей щодо виключення або включення до видів діяльності код за КВЕД 68.20 є безпідставною, оскільки відповідно до електронної копії протоколу загальних зборів учасників товариства від 17.11.2014 № 2, виготовленої та внесеної до Єдиного державного реєстру державним реєстратором, по питанню 9 порядку денного було прийнято рішення щодо виключення таких видів діяльності, а саме: надання в оренду чи експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код за КВЕД 68.20), а також прийнято рішення щодо включення таких видів діяльності як: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код за КВЕД 68.20);

- порушення вимог статті 141 ЦК України не могло бути підставою для скасування реєстраційної дії, оскільки вказана стаття станом на момент розгляду скарги була виключена з ЦК України на підставі Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" від 06.02.2018, який набрав чинності 07.06.2018;

- висновок суду першої інстанції, що оскаржуваний наказ Мін`юсту є актом індивідуальної дії центрального органу виконавчої влади, який ніяким чином не міг та не припинив наявне у позивача цивільне право, є помилковим, оскільки внаслідок його прийняття та вчинення в подальшому похідних реєстраційних дій було виключено позивача зі складу засновників (учасників) Товариства, змінено кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) Товариства, змінено юридичну адресу та керівника Товариства;

- рішення, дії або бездіяльність Мін`юсту можуть бути оскаржені до суду відповідно до пункту 17 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15.04.2020 N 288;

- вимоги про скасування реєстраційної дії, про актуалізацію (поновлення) у реєстрі реєстраційних записів щодо учасника товариства (позивача), керівника товариства та місцезнаходження товариства, та визнання протиправними та скасування реєстраційних дій, що були вчинені після прийняття оскаржуваного наказу, підлягають задоволенню як похідні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та викладені у відзиві на касаційну скаргу

21. 23.04.2021 Товариство звернулося з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить її скасувати та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

22. У касаційній скарзі скаржник підставою касаційного оскарження визначив пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції:

1) норми частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020) без врахування висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19 , що "наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав) ";

2) норм частини другої статті 4 та пункту 13 частини першої статті 20 ГПК України без врахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 06.11.2019 у справі № 826/3051/18 , що "спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач уважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору";

3) пунктів 9 та 10 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, без врахування висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеного у постанові від 06.06.2018 у справі № 804/2296/17, щодо належності повідомлення сторін про розгляд скарги Комісією.

Скаржник у справі, що переглядається, наполягає, що розміщення 11.09.2018 оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту про засідання 13.09.2018 є належним повідомленням про розгляд скарги.

23. Також скаржник, не визначаючи в цій частині відповідний пункт частини другої статті 287 ГПК України, додатково вказує, що:

1) суд апеляційної інстанції скасував реєстраційну дію № 10741070051065198 від 24.10.2019, проте в позові та апеляційній скарзі вимога щодо такого номеру реєстраційної дії не заявлялась;

2) 02.03.2021 суд апеляційної інстанції оголосив перерву до 03.03.2021, що суперечить частині четвертій статті 120 ГПК України, оскільки перенос дати слухання повинен бути мінімум на 5 (п`ять) днів;

3) інші учасники справи не були належним чином повідомлені про розгляд справи, і суд апеляційної інстанції ігнорував клопотання Товариства про перевірку належного повідомлення сторін;

4) суд апеляційної інстанції порушив норми частини другої статті 269 ГПК України, оскільки дослідив 8 (вісім) томів справи за 4:45 хв, просто їх зачитавши;

5) суд апеляційної інстанції порушив норми частини першої статті 267 ГПК України, оскільки залучив третіх осіб не у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду, а в судовому засіданні, і не залучив осіб, які в різний час були також власниками корпоративних прав;

6) суд апеляційної інстанції не перевірив повноваження адвоката Гладишенко Миколи Ігоровича, що підписав апеляційну скаргу, що є порушенням частини п`ятої статті 260 ГПК України.

24. Верховний Суд ухвалою від 17.05.2021 відкрив касаційне провадження у справі, визначивши, що підставами касаційного оскарження є пункти 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.

25. Представник позивача у відзиві на касаційну скаргу просив постанову апеляційної інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення, посилаючись на те, що:

- умовою для касаційного перегляду постанови суду апеляційної інстанції є застосування норми права у подібних правовідносинах без врахування висновків Верховного суду;

- постанова Верховного Суду у справі №910/10963/19 містить висновки щодо застосування положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Закону України "Про іпотеку" та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; постанова Верховного Суду у справі №826/3051/18 містить висновки щодо застосування положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Правовідносини не є подібними;

- між учасниками Товариства, в тому числі і тими, що вибули, відсутні корпоративні спори; позивач обрав дієвий та ефективний спосіб захисту порушених прав та інтересів;

- аргументи Товариства про можливе порушення прав та інтересів інших учасників справи через неналежне повідомлення про дату та час розгляду справи не можуть братися до уваги, оскільки представник Товариства не є представником цих осіб;

- адвокат позивача діє індивідуально, тому не підписував ордер у керівника об`єднання.

26. 25.01.2022 представник Товариства подав клопотання, в яких виклав додаткові пояснення щодо касаційної скарги, зокрема, навів нові постанови Верховного Суду, які не були відомі стороні на дату подачі касаційної скарги, проте які необхідно врахувати.

27. Беручи до уваги те, що Товариство протягом всього часу було представлено адвокатом; скарга подана та підписана адвокатом; у клопотання не наведено жодних поважних причин не зазначення у касаційній скарзі відповідної підстави для касаційного оскарження (неврахування висновків Верховного Суду), і відсутнє право на подачу доповнень до касаційної скарги поза межами строку на касаційне оскарження, суд залишає без розгляду відповідні доповнення (пояснення) згідно з частиною четвертою статті 13, частиною першої статті 118, частиною першої статті 298 ГПК України.

28. Окрім того, представник Товариства заявив клопотання відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що він перебуває на самоізоляції через здачу аналізу/ПЛР тесту на коронавірус (SARS-CoV-2) COVID-19.

29. Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, зважаючи на те, що явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалась; відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України); матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права; позиція скаржника викладена у касаційній скарзі; суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; представник Товариства був присутнім в судовому засіданні 07.07.2021; 28.07.2021; 11.08.2021 та 15.09.2021 та надавав пояснення у справі.

Позиція Верховного Суду

30. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

31. У статті 287 ГПК України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.

32. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 ГПК України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч. 1). Водночас суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (ч. 4).

33. Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

34. Наведене узгоджується із частиною четвертою статті 236 ГПК України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

35. Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними .

36. При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

37. Задля юридичної визначеності в застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20, пункт 39) конкретизувала свої висновки щодо подібності правовідносин, зазначивши таке. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

38. Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються норм права, які не застосовував суд апеляційної інстанції, та правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається , з огляду на таке.

39. Щодо необхідності врахування висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19 стосовно застосування норми частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції чинній із 16.01.2020), зокрема, що "наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав)", то колегія заважає, що:

- спір у справі не стосується нерухомого майна ;

- суд апеляційної інстанції не застосовував норму частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", і цей Закон взагалі не регулює спірні правовідносини;

- Закон України про державну реєстрацію юридичних осіб, який регулює спірні правовідносини, не містить аналогічні положення (що скасування реєстраційної дії, що допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням корпоративних прав), що обумовлено особливістю відносин, що виникають у сфері прав на нерухоме майно та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, оскільки з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень пов`язується факт набуття, зміни або припинення цих прав, і не передбачено у корпоративних правовідносинах.

40. Такого висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 821/1504/17 (провадження № 11-1265апп18), зазначивши, що правовідносини у спорі щодо скасування рішень Комісії Департаменту державної реєстрації та нотаріату Мін`юсту про скасування рішень державного реєстратора, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав власності на земельні ділянки, та про поновлення записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не є подібними правовідносинам у спорі про визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту від 29 вересня 2017 року № 3074/5 "Про скасування реєстраційної дії у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", оскільки цей спір виник щодо належності часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю.

41. З цих підстав не є релевантними також і висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 06.11.2019 у справі № 826/3051/18 , що "спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна". Окрім того, колегія суддів зауважує, що спір у цій справі фактично був спором щодо права власності на спірне майно, яке підлягає державній реєстрації. У справі, що переглядається, такі обставини не мають місце, оскільки оскаржуються не реєстраційні дії, як основна вимога, а наказ Мін`юсту про скасування реєстраційної дії, що позбавив позивача права на управління Товариством, як власника 100 % частки. Касаційна скарга взагалі не містить будь-яких заперечень, що саме позивач є власником частки у розмірі 100 % у статутному капіталі Товариства, що прямо було встановлено судом першої інстанції, рішення якого скаржник просить залишити в силі.

42. З цього приводу колегія суддів також зауважує, що 11.10.2021 Палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалила постанову, в якій дійшла таких висновків:

- відсутні підстави для відступу від висновків колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 10.06.2020 у справі №910/11688/19 та від 08.07.2021 у справі №640/18150/19, стосовно можливості вирішення господарським судом спору про скасування наказу Мін`юсту, у якому відповідачем є лише Мін`юст;

- наказ Мін`юсту може бути оскаржений до суду згідно з прямою вказівкою закону, і відповідати за таким позовом має саме Мін`юст (належний відповідач), як орган влади, що прийняв відповідне рішення (пункт 65);

- відмова в задоволенні позову щодо визнання незаконним наказу Мін`юсту з тих підстав, що така вимога не є ефективним способом захисту права позивача, або з тих підстав, що така вимога може розглядатися як похідна (а не основна), суперечитиме частині другій статті 55 Конституції України, відповідно до якої конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Таке право є безумовним, тому не може бути обмежене шляхом покладання на позивача обов`язку заявляти додаткові вимоги (пункт 59);

- відмова в задоволенні позову через неможливість оскарження лише наказу Мін`юсту без заявлення одночасно інших вимог є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак - порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод та статей 55, 124 Конституції України (пункт 71);

- якщо Мін`юст має право скасувати реєстраційну дію у процедурі адміністративного оскарження (квазісудова процедура), і від особи, яка звертається до Мін`юсту зі скаргою, не вимагається у такому разі одночасне чи попереднє звернення до суду з позовом про право цивільне, то суд тим більше має таке право (скасувати наказ Мін`юсту та скасувати реєстраційну дію шляхом задоволення позову) (пункт 72);

- такі спори підлягають розгляду за правилами господарського судочинства як найбільш наближені до спорів, що виникають з корпоративних відносин та щодо прав в юридичній особі, які відповідно до пункту 3 та пункту 4 частини першої статті 20 ГПК відносяться до юрисдикції господарських судів (пункт 75);

- висновок Великої Палати Верховного Суду, що вичерпний перелік способів захисту особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені змінами у складі чи розподілі часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю, міститься у статті 17 Закону, не виключає можливість окремого розгляду у суді спору про визнання незаконним наказу Мін`юсту у сфері державної реєстрації юридичної особи, якщо позивач вважає, що його право чи законний інтерес порушені внаслідок прийняття такого наказу (пункт 77).

43. Відповідно до частини десятої статті 34 Закону про державну реєстрацію юридичних осіб рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.

44. Верховний Суд зауважує, що у справі, що переглядається, саме позивач є власником частки, що встановлено і судом першої інстанції, і судом апеляційної інстанції; Кіпрська компанія ніколи не відчужувала свою частку у розмірі 100 % у статутному капіталі Товариства; відсутні будь-які судові спори щодо права власності на таку частку з ОСОБА_2 (попереднім власником частки у розмірі 100 % у статутному капіталі Товариства, що звернувся до Мін`юсту зі скаргою).

45. Європейський суд з прав людини визнає, що акції компанії безсумнівно мають економічну цінність та становлять "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, за якими кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а також бере до уваги прецедентну практику тлумачення Європейським судом з прав людини названих положень Першого протоколу (§ 91 рішення у справі "Sovtransavto Holding v. Ukraine" від 25 липня 2002 року, заява N 48553/99). Корпоративні права учасників Товариства (права на частку) також є об`єктом такого захисту (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року N 1-рп/2010). Тому втручання в корпоративні права учасника господарської організації має бути обумовлене суспільною необхідністю, здійснюватися відповідно до закону з дотриманням принципу верховенства права та застосуванням заходів, які не є надто обтяжливими для його прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 липня 2020 року N 8-рп(і)/2020).

46. Право власника частки у статутному капіталі господарської організації на участь в її управлінні, яке є складовою корпоративного права, поширюються гарантії, передбачені частиною четвертою статті 13, статтею 41 Основного Закону України. Захищеність вказаного права на конституційному рівні означає, що втручання у таке право допускається у виняткових випадках з метою суспільної необхідності, виключно на підставі закону та з дотриманням засад справедливості, пропорційності (абзац шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 липня 2020 року N 8-рп(і)/2020).

47. Мін`юст безумовно не оспорює і не може оспорювати корпоративні права позивача, проте здійснюючи контроль щодо державної реєстрації у сфері корпоративних відносин, видав незаконний наказ, внаслідок чого за відсутності правових підстав була скасована державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, чим порушено корпоративні права на участь в управлінні Товариством, в якому частка позивача складає 100 %. У даному випадку відбулось втручання в корпоративні права позивача на підставі незаконного наказу органу державної влади. Тому позивач, згідно зі статтями 21, 393 ЦК України, вправі вимагати визнання судом незаконним та скасування правового акта органом державної влади та відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

48. Верховний Суд бере до уваги, що всі аргументи касаційної скарги зводяться до неналежності обраного способу захисту і не містять жодних заперечень щодо встановлених судом апеляційної інстанції обставин та висновків стосовно незаконності оскаржуваного наказу й порушення прав позивача з тих підстав, що:

- у Мін`юсту були відсутні повноваження для розгляду скарги на дії державних реєстраторів, вчинені до 01.01.2016 (постанова Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 826/4906/17);

- розгляд скарги та скасування реєстраційних дій через 4 роки суперечить пункту 8 частини восьмої статті 43 Закону України про державну реєстрацію юридичних осіб;

- визначені Комісії підстави для скасування реєстраційної дії (помилки в КВЕД та порушення статті 141 ЦК України) є необґрунтованими та не могли бути підставою для прийняття оскаржуваного наказу;

- у статті 204 ЦК України встановлена презумпція дійсності правочину. У матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували презумпцію чинності договору, на підставі якого ОСОБА_2 відчужив належну йому частку в статутному капіталі Товариства.

49. Такі висновки суду апеляційної інстанції є суттєвими для правильного вирішення спору. Відсутність в касаційній скарзі доводів щодо цих висновків з посиланням на підстави касаційного оскарження, визначені у частині другій статті 287 ГПК України, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені у статті 300 ГПК України, унеможливлює перегляд оскаржуваних судових рішень в частині цих висновків (див. постанову Верховного Суду від 08.07.2021 у справі № 640/18150/19).

50. Щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 06.06.2018 у справі № 804/2296/17, що розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту про дату, час та місце засідання Комісії є належним способом повідомлення зацікавлених осіб, то колегія суддів зауважує, що у постанові відсутній такий висновок.

51. Зі змісту наведеної постанови Верховного Суду вбачається, що Мін`юст у вказаній справі завчасно, а саме 27.03.2017, направлені поштовою кореспонденцією листи з копіями скарги на адресу зацікавлених осіб з копіями скарг власників земельних ділянок та зазначенням, що повідомлення про дату, час та місце розгляду скарги Комісією з питань розгляду скарги буде опубліковано на офіційному веб-сайті Мін`юсту; на засіданні Комісії присутні як скаржники, їх представник, представник ФГ "Подоляночка", так і представник позивача, чим спростовано твердження позивача щодо допущених відповідачем порушень процедурних питань, що передують розгляду скарги. Натомість у справі, що переглядається, такі обставини не були встановлені.

52. Таким чином, доводи скаржника про неправильне застосування судами пунктів 9, 10 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації та про неврахування висновків Верховного Суду не знайшли свого підтвердження.

53. Щодо аргументів скаржника стосовно порушення норм процесуального права, то Верховний Суд зауважує, що: по-перше: порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга статті 311 ГПК України); по-друге: порушення норм процесуального права є підставою для касаційного оскарження у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України); по-третє: скаржник у цій частині скарги не визначив підстави для касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 287 ГПК України.

54. Доводи скаржника, що суд апеляційної інстанції скасував реєстраційну дію № 10741070051065198 від 24.10.2019, проте в позові та апеляційній скарзі вимога щодо такого номеру реєстраційної дії не заявлялась, Верховний Суд відхиляє, оскільки така вимога була заявлена 16.06.2020 у заяві про зміну предмету позову (а.с. 54 т. 4), яка була прийнята судом першої інстанції, про що прямо суд зазначив у судовому рішенні.

55. Аргументи скаржника, що суд апеляційної інстанції порушив норму частини четвертьої статті 120 ГПК України, оголосивши перерву 02.03.2021 до 03.03.2021, Верховний Суд відхиляє, оскільки представник Товариства брав участь в судовому засіданні, а отже мав достатньо часу для явки в суд. Окрім того, Верховний Суд бере до уваги, що після 03.03.2021 розгляд справи двічі відкладався до 30.03.2021 та 12.04.2021. Скаржник не обґрунтував, яким чином оголошення перерви в судовому засіданні з 02.03.2021 до 03.03.2021, порушило його права, зважаючи на те, що його представник брав участь у судових засіданнях в суді апеляційної інстанції; подавав заяви та клопотання, надавав пояснення суду, наводив свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду.

56. Доводи касаційної скарги, що інші учасники справи не були належним чином повідомлені про розгляд справи, і суд апеляційної інстанції ігнорував клопотання Товариства про перевірку належного повідомлення сторін, Верховний Суд відхиляє, оскільки,

по-перше: у касаційній скарзі скаржник не конкретизує, якого саме учасника справи, не було повідомлено належним чином про дату, час і місце засідання суду;

по-друге: в матеріалах справи є докази надсилання ухвал суду апеляційної інстанції про повідомлення всім учасникам справи за останньою відомою суду адресою. Частина з них поверталась на адресу суду неврученими з причини "за закінченням строку зберігання", "адресат не розшукано", "адресат відсутній". Скаржник не доводив і не повідомляв суду, що є інші адреси учасників справи або про можливість сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку. Верховний Суд також повідомляв учасників справи про дату, час і місце судового засідання. Ухвали про повідомлення повертались з аналогічних причин;

по-третє: у розумінні пункту 3 частини третьої статті 277 та пункту 5 частини першої статті 310 ГПК України таке процесуальне порушення, як розгляд справи за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, є підставою для скасування судового рішення (рішень), якщо воно стосується того учасника справи, який подав та обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (постанови Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 10.06.2021 у справі № 904/1710/19; від 13.02.2022 у справі № 8/32).

57. Отже Верховний Суд дійшов висновку, що скаржник не наділений правом вирішувати чи вважають інші учасники справи їх право на належне повідомлення про дату, час і місце судового засідання у судах попередніх інстанцій порушеним та вимагати скасування оскаржуваних рішень з передачею справи на новий розгляд з підстав неповідомлення про розгляд справи судом іншого учасника, який касаційну скаргу не подавав і не обґрунтовує порушення своїх прав у цій справі такою підставою, у зв`язку з чим відхиляє зазначені доводи касаційної скарги.

58. Аргументи скаржника, що суд апеляційної інстанції порушив норми частини другої статті 269 ГПК України, оскільки дослідив 8 (вісім) томів справи за 4:45 хв, просто їх зачитавши, Верховний Суд відхиляє, оскільки відповідно до частин першої та третьої статті 210 ГПК України безпосереднє дослідження судом апеляційної інстанції доказів полягає у ознайомлені з доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, та їх огляді у судовому засіданні, з правом учасників справи давати свої пояснення щодо цих доказів. Скаржник не доводить, що його було позбавлено такого права, не надано оцінки його доводам та запереченням щодо поданих доказів. Скаржник також не конкретизує, який саме доказ суд апеляційної інстанції не дослідив і як це вплинуло на встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

59. Верховний Суд також зауважує, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів не є достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд. Таке порушення має призвести до унеможливлення встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. У даному випадку такі підстави не знайшли свого підтвердження.

60. Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції порушив норми частини першої статті 267 ГПК України, оскільки залучив третіх осіб не у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду, а в судовому засіданні, і не залучив осіб, які в різний час були також власниками корпоративних прав, Верховний Суд також відхиляє.

61. Верховний Суд зазначає, що за змістом пункту 1 частини першої статті 267 ГПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду, зокрема з`ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення господарського суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

62. Тлумачення наведеної норми свідчить, що підставою для залучення судом апеляційної інстанції до участі у справі особи, яка не є стороною у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, є встановлення обставин можливості впливу судового рішення на права, обов`язки та інтереси цієї особи (пункт 70 постанова Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 62/56).

63. Залучення судом апеляційної інстанції до участі у справі третіх осіб в судовому засіданні, а не одноособово судде-доповідачем у порядку підготовки справи, не є процесуальним порушенням, яке призвело до ухвалення незаконного рішення, і відповідно до частини другої статті 311 ГПК України не може бути підставою для скасування судового рішення, яке відповідає закону.

64. Щодо аргументів скаржника про незалучення інших третіх осіб (колишніх власників Товариства; колишніх та нинішніх керівників; бенефіціарних власників), оскільки вирішення цього спору може бути підставою для відшкодування збитків, то Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який ухвалою від 12.04.2021 обґрунтовано відхилив клопотання скаржника, оскільки ці особи не є учасниками спірних правовідносин. У будь-якому разі судове рішення не може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін, оскільки відповідно до частини другої статті 51 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи, обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред`явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред`явленого цією третьою особою до такої сторони.

65. Аргументи скаржника, що суд апеляційної інстанції не перевірив повноваження адвоката Гладишенко М.І., що підписав апеляційну скаргу від імені позивача, що є порушенням частини п`ятої статті 260 ГПК України, оскільки не перевірив строк довіреності, Верховний Суд відхиляє, оскільки відповідно до частини четвертої статті 60 ГПК України повноваження адвоката підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Ордер є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. До апеляційної скарги був доданий ордер на надання правничої (правової допомоги) серії А.І. № 1063622 серія від 11.11.2020 (а.с. 13 т. 5). Зазначений ордер не містять застережень щодо відсутності у представника права на вчинення певної процесуальної дії, в тому числі щодо повноважень на підписання апеляційної скарги. Отже, адвокат Гладишенко М.І. є таким, що може представляти інтереси позивача в суді апеляційної інстанції, в тому числі і підписувати апеляційну скаргу.

66. Отже за своїм змістом доводи касаційної скарги містять лише формальні посилання на порушення судом норм процесуального права, проте відсутнє обґрунтування того, в чому полягає таке порушення, що є підставою для касаційного оскарження у розумінні статті 287 ГПК України, тому Верховний Суд залишає в цій частині скаргу без задоволення, а постанову апеляційної інстанції - без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

67. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у зазначеній частині.

68. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

69. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо порушення норм процесуального права, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції - відсутні.

Розподіл судових витрат

70. З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення , а в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційне провадження зі справи підлягає закриттю, витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника згідно зі статтею 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Едельмар" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 у справі № 640/3023/19 в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Едельмар" в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 у справі № 640/3023/19 - без змін.

3. Поновити виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 у справі № 640/3023/19.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова Судді Н. Губенко О. Кролевець