Постанова

від 03.02.2022 по справі 761/34584/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 761/34584/20

провадження № 61-14652св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду : Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач : Міністерство освіти і науки України, Національний авіаційний університет,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Національного авіаційного університету

та Міністерства освіти і науки України на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року у складі судді Пономаренко Н. В.

та постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Міністерства освіти і науки України (далі - МОН), Національного авіаційного університету (далі - НАУ) про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява обґрунтована тим, що згідно з наказом МОН його було звільнено

з посади ректора НАУ відповідно до пункту 8 статті 36 КЗпП України.

Вважає, що у відповідачів були відсутні умови для дострокового припинення контракту із вказаних в ньому підстав відповідно до пункту 8 статті 36 КЗпП України та було порушено порядок звільнення, визначений контрактом № І-41, укладеним 13 квітня 2018 року.

Зокрема, позивача не було попереджено за два тижні про його майбутнє звільнення та неотримання жодних звернень відповідачів з приводу надання пояснень, в тому числі щодо виконання обов`язків за контрактом.

Позивач вказував на відсутність з його боку порушень вимог законодавства

у сфері освіти та у сфері пожежної та техногенної безпеки і що вказане не могло бути підставою для його звільнення.

Ще однією підставою для скасування наказу про своє звільнення, ОСОБА_1 зазначає незаконність свого звільнення в період тимчасової непрацездатності.

Просив суд визнати незаконним та скасувати наказ МОН України від 07 жовтня 2020 року № 341-к Про припинення контракту від 13 квітня 2018 року № І-41

та звільнення ОСОБА_1 ; поновити його на посаді ректора НАУ та стягнути

із відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року позовна заява ОСОБА_1 до МОН, НАУ про визнання незаконним

та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в частині вимог ОСОБА_1 до МОН про визнання незаконним та скасування наказу МОН від 07 жовтня 2020 року № 341-к Про припинення контракту від 13 квітня 2018 року № І-41 та звільнення ОСОБА_1 з підстав: порушення порядку звільнення у зв`язку із відсутністю повноважень МОН щодо дострокового звільнення позивача без подання Конференції трудового колективу та відсутності порушень позивачем вимог законодавства

у сфері освіти та у сфері пожежної та техногенної безпеки, залишена без розгляду.

Залишаючи позов буз розгляду у цій частині, суд першої інстанції керувався тим, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2020 року у справі № 640/25587/20, у задоволенні позову ОСОБА_1 до МОН, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказів відмовлено. На час розгляду вказаного клопотання рішення не набрало законної сили, а тому наявні підстави для застосування пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року позов ОСОБА_1 до НАУ про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ МОН від 07 жовтня 2020 року № 341-к від 07 жовтня 2020 року Про припинення контракту від 13 квітня 2018 року

№ І-41 та звільнення ОСОБА_1

Поновлено ОСОБА_1 на посаді ректора НАУ з дня звільнення з 21 жовтня 2020 року.

Стягнуто із НАУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 124 538,26 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що зміст наказу від 07 жовтня 2020 року № 341-к не містить конкретних причин звільнення ОСОБА_1 , оскільки в ньому наявні загальні посилання на умови контракту, зазначені в наказі: підпункти 13, 15, 16, 19 пункту 6 контракту та абзацу 1 пункту 6.3 розділу 6 Статуту НАУ,

у взаємозв`язку із частино 8 статті 36 КЗпП України.

У наказі не зазначено у зв`язку із наявністю якої підстави відповідно

до зазначених пунктів контракту та статуту, МОН пов`язує дострокове припинення дії трудового контракту з позивачем.

Як підставу в оспорюваному наказі зазначено наказу МОН від 03 вересня

2020 року № 250-к Про застосування дисциплінарного стягнення до ректора НАУ , проведене звільнення позивача містить ознаки звільнення відповідно

до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо

на працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, яке, в разі наявності відповідних підстав, повинно було проводитись із додержанням вимог законодавства про працю.

Матеріали справи не містять доказів про виконання МОН умов пункту 18 контракту (попередження за два тижні), адже інформаційна довідка, на яку посилається МОН, не є належним доказом такого попередження, оскільки її зміст не підтверджує повідомлення ОСОБА_1 про його майбутнє звільнення (т. 2 а. с. 27).

Письмове запрошення прибути ОСОБА_1 07 жовтня 2020 року на засідання експертно-кадрової комісії, отримано НАУ тільки в день проведення вказаного засідання, про що свідчить вх. № 885/07 від 07 жовтня 2020 року (т. 3 а. с. 126), однак саме в цей день позивач перебував в медичному закладі на стаціонарному лікуванні і про вказане було проінформовано НАУ відповідним письмовим повідомленням на ім`я заступника МОН ОСОБА_3 (т. 2 а. с. 26).

Таким чином судом встановлено, що позивача не було своєчасно повідомлено про проведення вказаного засідання.

Матеріали справи не містять тексту окремого письмового попередження про звільнення позивача за два тижні до дати звільнення.

Суду не надано доказів на підтвердження отримання позивачем оспорюваного наказу від 07 жовтня 2020 року, саме 07 жовтня 2020 року - тобто не пізніше, ніж за два тижні до звільнення (21 жовтня 2020 року), оскільки судом встановлено, що саме в цей день (07 жовтня 2020 року), як вже зазначалось і підтверджено відповідним листком непрацездатності, ОСОБА_1 перебував на лікуванні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року в частині розподілу судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Стягнуто з МОН та НАУ в дохід держави судовий збір за звернення до суду

з позовом у розмірі по 1 043,09 грн з кожного.

Стягнуто з МОН та НАУ на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу

у розмірі по 43 494,35 грн з кожного.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції по суті спора, разом із тим дійшов висновку, що судом першої інстанції не у повній мірі здійснено перерозподіл судових витрат.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У серпні 2021 року МОН подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просило оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2020 року у справі № 640/25587/20 встановлено,

що позивачем, як керівником закладу вищої освіти, не вживались будь-які дії направлені на усунення виявлених під час позапланових заходів державного нагляду (контролю) порушень вимог законодавства, а наявні в матеріалах справи копії заперечень щодо виявлених порушень не спростовують висновків, викладених як у актах за результатами проведених перевірок, так і у інших документах, якими встановлені порушення вимог законодавства. Судом визнано підстави, за яких ректором закладу вищої освіти, неналежно виконувались його посадові обов`язки, що, у тому числі, призвело до порушення прав студентів, прав науково-педагогічного персоналу Університету, а також до матеріальних збитків закладу, викликаних порушеннями вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки. Крім того, відповідачем виконано вимоги контракту щодо дотримання двотижневого терміну для попередження про дострокове розірвання контракту.

Судом першої інстанції не досліджено докази у справі та не надано правової оцінки тому, що ОСОБА_1 запропоновано надати пояснення щодо реалізації ним своїх службових повноважень стосовно забезпечення виконання вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, а також виконання вимог приписів, постанов та розпоряджень центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки.

МОН вважає, що позивача звільнено відповідно до пункту 8 статті 36 КЗпП України з підстав, встановлених рішенням Окружного адміністративного суду

м. Києва, що підтверджує факт порушення позивачем контракту та статуту НАУ,

а тому суд першої інстанції повинен був змінити дату звільнення,

а не поновлювати позивача.

Посилається на висновки Верховного Суду викладені в постановах

від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, від 04 листопада 2020 року

у справі № 389/2004/16-ц, від 22 лютого 2017 року у справі № 757/42262/15-ц,

від 02 вересня 2020 року у справі № 417/7171/19, від 12 серпня 2020 року

у справі № 347/2115/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 308/5006/16-ц,

від 22 травня 2019 року у справі № 640/7778/18, від 22 серпня 2018 року у справі № 372/2230/17-ц, від 18 січня 2018 року у справі № 462/4152/16-ц тощо.

У вересні 2021 року НАУ подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просило оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив доказів у справі, зокрема, відзиву МОН від 23 грудня 2020 року з доданими

до нього копіями актів, складених за наслідками позапланової перевірки державною службою якості освіти України, яка виявила та зафіксувала 22 порушення в НАУ та 29 порушень в Льотній академії НАУ.

Помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що звільнення позивача могло бути проведене за пунктом 8 статті 36 КЗпП України у випадку виявлення відповідачем обставин передбачених частиною другою статті 42 ЗУ Про вищу освіту , оскільки підставою звільнення в оскаржуваному наказі зазначено частину третю статті 34 ЗУ Про вищу освіту , а не частину другу статті 42 цього Закону.

Зазначає, що судами застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

в постановах Верховного Суду від 30 серпня 2018 року у справі № 463/3091/15, від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, від 16 червня 2020 року

у справі № 750/8456/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 761/23477/16-ц,

від 20 червня 2018 року у справі № 752/12360/16-ц, від 27 червня 2018 року

у справі № 337/4352/16-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 348/922/16-ц.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду відзиви

на касаційні скарги МОУ та НАУ, в яких просив касаційні скарги залишити без задоволення. Зазначав, що твердження скаржників є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду додаткові пояснення, у яких зазначив, що рішення Окружного адміністративного суду

м. Києва від 28 грудня 2020 року у справі № 640/25587/20 скасовано постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з Шевченківського районного суду м. Києва.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

13 квітня 2018 року МОН із позивачем ОСОБА_1 укладено контракт № І-41 строком на п`ять років (п. п. 19-20) з 13 квітня 2018 року по 12 квітня 2023 року (т. 2 а. с.130-135).

Пунктом 4 розділу Права та обов`язки сторін контракту передбачено,

що керівник відповідає перед засновником за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, статутом закладу вищої освіти, а також законодавством.

У пункті 6 цього розділу контракту визначені обов`язки керівника закладу вищої освіти, зокрема, у підпунктах 13, 15, 16, 19, цього пункту зазначено, відповідно, що керівник зобов`язаний забезпечити дотримання умов колективного договору, статуту закладу вищої освіти; дотримання закладом вищої освіти вимог законодавства, забезпечення виконання в установлені строки вимог Держфінінспекції та її територіальних органів; виконання закладом вищої освіти вимог законодавства, виконання закладом вищої освіти вимог органів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, а також вимог засновника; створення належних умов праці відповідно до вимог законодавства, дотримання прав працівників відповідно до законодавства про працю.

Положеннями абзацу 1 пункту 6.3 розділу 6 статуту НАУ визначено, що ректор Університету відповідає за провадження освітньої, наукової, науково-технічної

та інноваційної діяльності в Університеті, за результати фінансово-господарської діяльності, стан і збереження нерухомого майна та іншого майна цього закладу.

Відповідно до пункту 15 контракту його дія припиняється:

1) із закінченням строку, на який його було укладено;

2) до закінчення строку дії контракту: за угодою сторін; з ініціативи засновника до закінчення строку дії контракту у випадках, передбачених статтями 40 і 41 КЗпП України і цим контрактом; з ініціативи керівника до закінчення строку дії контракту у випадках, передбачених статті 39 КЗпП України та цим контрактом;

у зв`язку із невиконанням керівником обов`язків, покладених на нього контрактом;

3) з інших підстав, передбачених законодавством та цим контрактом.

Положення пункту 16 контракту визначають додаткові підстави припинення контракту, а саме: у разі виникнення або виявлення засновником обставин, передбачених частиною другою статті 42 Закону України Про вищу освіту .

У разі розірвання контракту з підстав, не передбачених законодавством, звільнення провадиться згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 Кодексу про працю України.

Положеннями пункту 18 контракту передбачено, що у разі дострокового розірвання контракту у зв`язку із невиконанням або неналежним виконанням сторонами обов`язків, передбачених цим контрактом, він розривається

із попередженням за два тижні відповідної сторони.

Наказом МОУ від 07 жовтня 2020 року № 341-к Про припинення контракту

від 13 квітня 2018 року № І-41 та звільнення ОСОБА_1 на підставі частини 8 статті 36 КЗпП України, пункту 21 частини першої статті 20 Кодексу цивільного захисту України, пункту 8 розділу частини третьої статті 34 Закону України Про вищу освіту , підпункту 2.2 пункту 2 розділу 3 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 30 грудня 2014 року № 1417, абзацу 6 пункту 1 розділу 2 наказу МОН від 15 серпня 2016 року № 974, підпунктів 13, 15, 16, 19 пункту 6 контракту від 13 квітня 2018 року № І-41, підпунктів 1 і 8 пункту 6.2 розділу 6 та абзацу 1 пункту 6.3 розділу 6 статуту НАУ, наказу МОН від 08 лютого 2018 року № 116, наказу МОН від 03 вересня 2020 року № 250-к Про застосування дисциплінарного стягнення до ректора Національного авіаційного університету , доповідної записки від 24 вересня 2020 року № 20/15-вн-20, листа Солом`янського районного управління Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві від 05 жовтня 2020 року № 21/1885, контракт від 13 квітня 2018 року № І-41, укладений між МОН та ОСОБА_1 припинено 21 жовтня 2020 року та звільнено з посади ректора НАУ ОСОБА_1 21 жовтня 2020 року, відповідно до частини 8 статті 36 КЗпП України

(т. 2 а. с. 136-137).

Відповідно до листків непрацездатності: серії АДШ № 925888 позивач перебував на лікуванні з 07 до 21 жовтня 2020 року включно; серії АДШ № 926394 позивач перебував на лікуванні з 22 до 30 жовтня 2020 року включно (т. 1 а. с. 192, 191).

Письмове запрошення прибути ОСОБА_1 07 жовтня 2020 року на засідання експертно-кадрової комісії, отримано НАУ тільки в день проведення вказаного засідання, про що свідчить вх. №885/07 від 07 жовтня 2020 року (т. 3 а. с. 126), однак саме в цей день позивач перебував в медичному закладі на стаціонарному лікуванні і про вказане було проінформовано НАУ відповідним письмовим повідомленням на ім`я заступника МОН ОСОБА_3 (т. 2 а. с. 26).

Безпідставними є посилання НАУ на рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2020 року у справі № 640/25587/20, що підтверджує факт порушення позивачем контракту та статуту НАУ, оскільки указане рішення скасовано постановою Шостого апеляційного адміністративного суду

від 09 листопада 2021 року, що підтверджує безпідставність

та необґрунтованість касаційних скарг МОУ та НАУ у цій частині.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 24 вересня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю,

що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений

у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови

у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частинами першою та третьої статті 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органу чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою,

з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації чи уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором

і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі достроково, можуть встановлюватися угодою сторін.

Враховуючи особливості зазначеної форми трудового договору, спрямованої

на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників

з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Надаючи оцінку правовим підставам звільнення позивача на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України та розірвання укладеного з ним контракту суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступного.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року в справі

№ 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20) зроблено висновок, що трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи лише з підстав

і в порядку, визначених законодавством про працю.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року в справі 757/62834/19-ц (провадження № 61-10812св20) зазначено, що вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами

в контракті для його розірвання. [...] Порушення хоча б одного з пунктів контракту є підставою для його дострокового розірвання.

У справі, що переглядається судами встановлено, що правовою підставою для видачі наказу про звільнення позивача на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України та розірвання укладеного з ним контракту стало, зокрема,

невиконання умов контракту від 13 квітня 2018 року № І-41, а саме підпунктів 13, 15, 16, 19 пункту 6.

Вказаними пунктами контракту, визначено, що керівник зобов`язаний забезпечити дотримання умов колективного договору, статуту закладу вищої освіти; дотримання закладом вищої освіти вимог законодавства, забезпечення виконання в установлені строки вимог Держфінінспекції та її територіальних органів; виконання закладом вищої освіти вимог законодавства, виконання закладом вищої освіти вимог органів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, а також вимог засновника; створення належних умов праці відповідно до вимог законодавства, дотримання прав працівників відповідно до законодавства про працю.

З указаного видно, що підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади ректора НАУ є невиконання загальних пунктів контракту, які регулюють широке коло повноважень керівника вищого навчального закладу. При цьому відповідачами не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження наявності у діях позивача порушень вищевказаних пунктів контракту.

Також, суди обґрунтовано розмежували звільнення на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України та пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Крім того, суди встановили, що МОН порушено умови пункту 18 контракту, відповідно до якого у разі дострокового розірвання контракту у зв`язку

із невиконанням або неналежним виконанням сторонами обов`язків, передбачених цим контрактом, він розривається із попередженням за два тижні відповідної сторони.

Матеріали справи не містять окремого письмового попередження про звільнення позивача за два тижні до дати звільнення.

Письмове запрошення прибути ОСОБА_1 07 жовтня 2020 року на засідання експертно-кадрової комісії, було отримано НАУ тільки в день проведення вказаного засідання, про що свідчить вх. № 885/07 від 07 жовтня 2020 року

(т. 3 а. с. 126), однак саме в цей день позивач перебував в медичному закладі

на стаціонарному лікуванні і про вказане було проінформовано НАУ відповідним письмовим повідомленням на ім`я заступника Міністра освіти і науки України Вітренка А. О. (т. 2 а. с .26).

Таким чином судом встановлено, що позивача не було своєчасно повідомлено про проведення вказаного засідання.

Встановивши фактичні обставин справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач довів належними та допустимими доказами порушення його прав при звільненні з роботи з посади ректора НАУ, а Верховний Суд є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів та встановлення обставин справи у зв`язку з тим,

що це знаходиться поза межами його повноважень.

Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає спір.

Встановивши, що позивача було звільнено з порушенням вимог трудового законодавства, а також законодавства про вищу освіту, суд першої інстанції,

з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про поновлення ОСОБА_1 на посаді ректора НАУ.

Колегія суддів приходить до висновку, що при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом першої інстанції, висновки якого підтримав суд апеляційної інстанції, правильно застосовано положення статті 235 КЗпП України, Закону України Про оплату праці та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Безпідставними є посилання НАУ на рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2020 року у справі № 640/25587/20, що підтверджує факт порушення позивачем контракту та статуту НАУ, оскільки указане рішення скасовано постановою Шостого апеляційного адміністративного суду

від 09 листопада 2021 року, що підтверджує безпідставність

та необґрунтованість касаційних скарг МОУ та НАУ у цій частині.

Крім того, безпідставні доводи касаційної скарги НАУ про те, що апеляційний суд не врахував документи, подані представником НАУ безпосередньо до суду апеляційної інстанції, так як докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).

Колегія суддів відхиляє посилання касаційних скарг на відповідну судову практику Верховного Суду, так як у наведених справах та у справі, яка переглядається, різні фактичні обставини, а тому й інше правозастосування.

При цьому судова практика у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише від доказування.

Інші доводи касаційної скарги також не спростовують висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваної постанови, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди особи, яка подала касаційну скаргу, з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження апеляційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення

є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Національного авіаційного університету та Міністерства освіти

і науки України залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року

та постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Є. Червинська