Ухвала

від 07.02.2022 по справі 642/1947/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №642/1947/21 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження №11-кп/818/1176/22

Категорія: ч.1 ст.122, ч.1 ст.152, ч.1 ст.187 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові в режимі відеоконференції судове провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Ленінського районного суду м.Харкова від 17 січня 2022 року, -

УСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою продовжено строк тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , 1988 року народження, на 60 діб, до 15 березня 2022 року.

В апеляційнійскарзі захисник ОСОБА_6 посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та зазначає, що:

-судом першої інстанції самостійно було поставлено на обговорення питання про необхідність продовження застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, що, на думку захисника, свідчить про те, що суд перейняв на себе функції державного обвинувача. Відзначив, що суд, посилаючись на положення ч.3 ст.331 КПК України, проігнорував ч.2 цієї ж статті, відповідно до якої, - вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України. Відповідно до ч.1 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Наголосив, що:

- суддя поставила на обговорення питання про продовження строку тримання під вартою в день винесення ухвали, чим порушила норму вказаної статті;

-підставою для застосування запобіжного заходу є сукупність обґрунтованої підозри та наявність ризиків, проте в обґрунтування підозри стороною обвинувачення були надані докази, які не можуть бути визнані допустимими;

-ризики, передбачені п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України у цьому кримінальному провадженні відсутні, оскільки стороною обвинувачення не надано жодних відомостей про ухилення обвинуваченого від органів досудового розслідування або суду; єдиним свідком інкримінованої події є дружина обвинуваченого, а тому посилання суду на те, що не допитані свідки, не відповідає дійсності; підстави для впливу на потерпілу також відсутні, оскільки остання під час допиту зазначала, що таких намагань з боку обвинуваченого не було; як під час досудового розслідування так і в ході судового розгляду не було здобуто доказів того, що ОСОБА_7 намагався чи має намір перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення;

-судом не було враховано, що ОСОБА_7 є багатодітним батьком неповнолітніх дітей, з ним мешкає і його мати інвалід, яка також потребує його допомоги.

Просить ухвалу суду скасувати, змінити ОСОБА_7 запобіжний захід на більш м`який - домашній арешт, який на думку захисника, буде достатнім для забезпечення виконання останнім покладених на нього обов`язків.

Прокурор, будучи повідомленим належним чином про дату, час та місце судового засідання, заяв чи клопотань про особисту участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не надав, у зв`язку з чим апеляційний розгляд проводився за відсутності останнього.

Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.

Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні двох нетяжких злочинів, передбачених ч.1 ст.122, ч.1 ст.152 КК України та тяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст.187 КК України, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 7 років, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.

Однак, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, зокрема, що злочинні дії ОСОБА_7 були направлені на вступ в статеві зносини проти волі потерпілої ОСОБА_8 , що супроводжувалось нанесенням останній середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а також на заволодіння майном потерпілої ОСОБА_9 , поєднані із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілої.

При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об`єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов`язків.

За таких обставин, посилання сторони захисту на недоведеності існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду об`єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.

В ухвалі суду першої інстанції не зазначено про наявність ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а тому посилання захисника в цій частині є безпідставними.

Безпідставними також є і посилання захисника на врахування судом першої інстанції ризику впливу на свідка, оскільки в ухвалі суду зазначено про ризик впливу лише на потерпілу.

Посилання захисника на наявність у обвинуваченого матері - інваліда, в даному конкретному випадку недостатньо свідчить про належне виконання обвинуваченим ОСОБА_7 своїх процесуальних прав та обов`язків, в разі обрання щодо нього більш м`якого запобіжного заходу.

З цих же підстав колегія суддів не бере до уваги посилання захисника на те, що обвинувачений ОСОБА_7 є багатодітним батьком.

З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.

За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м`яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_7 його процесуальних прав та обов`язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.

Посилання захисника на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону через те, що судом самостійно було поставлено на обговорення питання про необхідність продовження запобіжного заходу, є безпідставними.

Відповідно до приписів ч.3 ст.331 КПК України суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою незалежно від наявності клопотань. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Оскільки 22 січня 2022 року закінчувався строк тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, а стороною обвинувачення не було подано клопотання про продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції, відповідно до положень вищевказаної статті, обґрунтовано розглянув у судовому засіданні питання щодо продовження обвинуваченому строку тримання під вартою.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 та відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги захисника.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Ухвалу Ленінського районного суду м.Харкова від 17 січня 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді: