Рішення

від 01.02.2022 по справі 910/15002/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.02.2022Справа № 910/15002/21Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (76015, м. Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька, 2-А) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) та Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю Техсвітло (03680, м. Київ, проспект Академіка Палладіна, 32-Б, код ЄДРПОУ 39563093)

про повернення майна,

Представники учасників судового процесу:

Від прокуратури: Маліцька Ю.С.

Від відповідача: Шевчук Д.І.

Від Міністерства оборони України: не з`явився

Від Військової частини НОМЕР_1 : не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Техсвітло про повернення військового майна АРП-11 (№ 1265, 1989 року випуску).

Господарський суд міста Києва ухвалою від 21.09.2021 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

30.09.2021 від позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін, підготовче засідання призначено на 27.10.2021.

27.10.2021 на електронну адресу суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання, яке судом не прийнято дорозгляду, оскільки не містить відомостей, які вимагаються ГПК України, а саме підпису ЕЦП.

У підготовчому засіданні 27.10.2021 прокурором заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неявкою представника Військової частини НОМЕР_1 у дане засідання суду.

Представником відповідача повідомлено, що 27.10.2021 через відділ діловодства суду ним подано клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з матеріалами справи.

Розглянувши дане клопотання, суд на місці його задовольнив, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

Міністерство оборони України та Військова частина НОМЕР_1 участь своїх представників у засідання суду 27.10.2021 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 відкладено підготовче засідання до 24.11.2021.

У підготовчому засіданні 24.11.2021 присутніми представниками учасників судового процесу надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Міністерство оборони України та відповідач участь своїх представників у засідання суду 24.11.2021 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.12.2021.

15.12.2021 від Міністерства оборони України надійшов відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні 15.12.2021 прокурор та представник Військової частини НОМЕР_1 підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити.

Представник Міністерства оборони України підтримав позицію прокурора та представника Військової частини НОМЕР_1 .

Представник відповідача заявив клопотання про закриття провадження у справі.

Водночас, у судовому засіданні 15.12.2021 представниками сторін зазначено, що для всебічного з`ясування обставин справи виникає необхідність надати суду додаткові докази у справі.

Зважаючи на те, для справедливого та неупередженого вирішення даного спору необхідно встановити фактичні обставини, які не підтверджуються та не спростовуються жодними наявними в матеріалах справи доказами, суд визнав за необхідне повернутися до розгляду справи у підготовчому провадженні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 постановлено повернутися до розгляду справи № 910/15002/21 у підготовчому провадженні та продовжити підготовче засідання, підготовче засідання призначено на 12.01.2022.

28.12.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли письмові пояснення та клопотання про закриття провадження у справі.

Також 10.01.2022 від Міністерства оборони України надійшли документи у справі та письмові пояснення, які залучено до матеріалів справи.

Разом з тим, 11.01.2022 на електронну адресу Господарського суду міста Києва від Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону надійшло Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону повідомлення щодо проведення підготовчого засідання у справі без участі її представника.

Дослідивши повідомлення, подане прокуратурою, суд вказує, що відповідно до пунктів 17, 17.1 та абзацу другого п. 17.15 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі;

Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система (ЄСІТС) починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті "Голос України" та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно з п. 18 цих Положень справи, розгляд яких розпочато та не закінчено за матеріалами у паперовій формі до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, продовжують розглядатися за матеріалами у паперовій формі. За наявності технічної можливості суд може розглядати таку справу за матеріалами в електронній формі.

Так, подане клопотання не містить відомостей, які вимагаються цим Кодексом, а саме підпису ЕЦП.

За таких обставин суд не розглядає клопотання по суті справи та з процесуальних питань і докази, які подані не в паперовій формі або не підписані ЕЦП.

У підготовчому засіданні 12.01.2022 представник відповідача підтримав клопотання про закриття провадження у справі, просив його задовольнити.

Представник Військової частини НОМЕР_1 заперечив проти задоволення даного клопотання.

Розглянувши дане клопотання відповідача, суд відмовив у його задоволенні, оскільки наведені представником Товариства з обмеженою відповідальністю Техсвітло обставини не є підставою для закриття провадження у даній справі.

У підготовчому засіданні 12.01.2022 присутніми представниками учасників судового процесу надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Міністерство оборони України та прокурор участь своїх уповноважених представників у засідання суду 12.01.2022 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києві від 24.11.2021 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 15.12.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києві від 12.01.2022 відкладено розгляд справи на 02.02.2022.

01.02.2022 через відділ діловодства суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про перенесення судового засідання у справі на іншу дату у зв`язку із захворюванням представника останнього.

Суд вважає за необхідне зазначити, що представником Військової частини НОМЕР_1 не надано суду жодних доказів захворювання представника останнього на Covid-19, крім того, нормами чинного законодавства України необмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників Військової частини НОМЕР_1 бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника.

Представник позивача у судовому засіданні 02.02.2022 підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 02.02.2022 проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі.

02.02.2022 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що 28 липня 2020 року в мережі Інтернет на веб-сайті «Prozorro» Військовою частиною НОМЕР_1 розміщено оголошення про проведення відкритих торгів, щодо надання послуг з ремонту і технічного обслуговування військових електронних систем (середній ремонт АРП-11 зав. №1265 - спец. Призначення) ДК 021:2015:50660000-9: Послуги з ремонту і технічного обслуговування військових електронних систем. Ідентифікатор закупівель: UA-2020-07-28-002303-b.

Для проведення публічних закупівель позивачем розроблено відповідну тендерну документація, яка розміщена на майданчику для проведення публічних закупівель www.prozorro.gov.ua.

Предметом публічних закупівель - середній ремонт Автоматичного радіопеленгатора АРП-11 зав. №1265.

Строк надання послуг - до 30.11.2020 року.

Додатком 2 до тендерної документації затверджено технічну специфікацію «Технічні умови на середній ремонт Автоматичного радіопеленгатора АРП-11 зав. №1265».

Товариство з обмеженою відповідальністю Техсвітло прийняло участь у публічних закупівель, оголошених позивачем, та за результатами розгляду тендерної пропозиції визначений переможцем даних закупівель.

За результатом проведення торгів переможцем вказаного аукціону визначено Товариство з обмеженою відповідальністю Техсвітло.

13.10.2020 між Військовою частиною НОМЕР_1 (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техсвітло» (далі - виконавець) укладено договір на закупівлю послуг за державні кошти №100, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується у 2020 році надати замовнику послуги у кількості та в терміни за цінами, які зазначені в календарному плані надання послуг (п.1.1. договору).

Найменування послуг ДК 021:201550660000-9 - послуги з ремонту і технічного обслуговування військових електронних систем (середній ремонт АРП-11 зав. №1265 - спецпризначення. АРП-11, отриманий виконавцем для ремонту, є військовим майном та власністю держави. Виконавець несе повну матеріальну відповідальність, визначену законодавством України, за передане йому військове майно до моменту передачі його замовнику (п.п. 1.2., 1.3 договору).

Пунктом 4.2. договору визначено, що розрахунки за надані послуги здійснюються за фактом їх надання, згідно з чинним законодавством України, після отримання замовником документів на оплату: рахунку-фактури, посвідчення НОМЕР_3 ВП МОУ, яке надається виконавцю, акту приймання, акту приймання послуг, затвердженого виконавцем і замовником (додаток 5), висновку 2461 ВП МОУ щодо рівня договірної ціни за фактичними витратами з надання послуг.

Відповідно до п. 5.1. договору термін надання послуг: згідно з календарним планом надання послуг (додаток 1), але не пізніше 30.11.2020 включно.

На виконання умов договору 22.10.2020 актом приймання №1 військовою частиною НОМЕР_1 передано ТОВ «Техсвітло» військове майно - виріб АРП-11 (№1265, 1989 року випуску) для здійснення ремонту та технічного обслуговування.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор у позовній заяві зазначає, що відповідачем надання послуг з ремонту і технічного обслуговування вищевказаного військового майна здійснено не було, військове майно позивачу не повернуто.

Прокурор зазначає, що Івано-Франківській спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері Західного регіону про вищевказаний факт стало відомо 30.06.2021, після отримання листа військової частини НОМЕР_1 №221/330 від 23.06.2021.

Надалі, 14.07.2021 спеціалізованою прокуратурою на адреси Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 скеровано листи про наміри звернутись із позовною заявою.

Прокурор пояснив, що позивачами здійснення захисту інтересів держави шляхом подання позовної заяви здійснено не було, військове майно - виріб АРП-11 (№1265, 1989 року випуску) не повернутий, що спричиняє ризики втрати військового майна та спричинення шкоди державі.

За таких обставин позивач звернувся до суду з даним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Техсвітло про повернення військового майна АРП-11 (№ 1265, 1989 року випуску).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

У ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно зі ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Частиною третьою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Як зазначалося вище, положення бюджетного законодавства відносять кошти, отримані в рахунок пайової участі, до джерел формування бюджету розвитку місцевих бюджетів.

Бюджетом розвитку згідно з пунктом 19 частини першої статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визнаються доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються виключно для реалізації програм соціально-економічного розвитку та зміцнення матеріально-фінансової бази.

Обґрунтовуючи наявність правових підстав для звернення з даним позовом до суду, прокурор у позовній заяві зазначив, що оскільки кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів є джерелом формування бюджету розвитку місцевих бюджетів, укладення відповідного договору пайової участі в даному випадку безумовно становить собою інтерес територіальної громади та держави, пов`язаний з надходженням до місцевого бюджету коштів, необхідних для нормального функціонування інституцій місцевого самоврядування та їх реальної змоги вирішувати питання місцевого значення.

Крім того, порушення відповідачем вимог законодавства призводить до існування такого становища, за якого одні суб`єкти господарювання укладають договори пайової участі та сплачують пайові внески, а інші, ухиляючись від їх укладення, не несуть будь-якої матеріальної або юридичної відповідальності, чим порушуються принцип рівності суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території міста Києва.

Суд зазначає, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяви самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений держави здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносин.

Якщо підстави для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачено абзацами 3-м і 4-м частини четвертої статті 23-ї закону застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави здійснює або не належним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.

Крім того, судом встановлено, що 14.07.2021 спеціалізованою прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлено Міністерство оборони України листом №594 та військову частину НОМЕР_1 листом №590 про наміри звернутись із позовною заявою.

Листом №221/330 від 23.06.2021 Військова частина НОМЕР_1 повідомила прокурора Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері про те, що всі вимоги військової частини НОМЕР_1 ТОВ «Техсвітло» про виконання умов договору ігнорувалися, а листи, які скеровувалися на адресу ТОВ «Техсвітло» поверталися на адресу військової частини НОМЕР_1 .

Однак, позивачами здійснення захисту інтересів держави шляхом звернення до суду з позовною заявою здійснено не було, військове майно - виріб АРП-11 (№1265, 1989 року випуску) не повернуто, що спричиняє ризики втрати військового майна та спричинення шкоди державі.

Таким чином, пред`явлення заступником керівника Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону даного позову в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство оборони України та Військова частина НОМЕР_1 , обумовлене порушенням інтересів держави та здійснюється відповідно до норм Конституції України, якими на прокуратуру України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Враховуючи викладені прокурором у позовній заяві обставини та беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, суд дійшов висновку, що заступником керівника Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури обґрунтовано та з дотриманням вимог ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» подано позовну заяву в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 .

Згідно ст. ст. 1, 5 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально - мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно - просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково - номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно - експлуатаційній, пально - мастильних матеріалів тощо. У порядку, передбаченому частиною першою цієї статті, ведеться облік майна, закріпленого за підпорядкованими військовими частинами, у службах забезпечення органів військового управління, органах квартирно - експлуатаційної служби Збройних Сил України, на які покладаються завдання щодо забезпечення військових частин майном відповідно до затверджених норм та організації його ефективного використання.

Судом встановлено, що у Додатку 6 до договору про закупівлю послуг за державні кошти №100 від 13.10.2020 визначено перелік робіт з проведення середнього ремонту АРП- 11 зав.№1265.

22 жовтня 2020 року між позивачем та відповідачем підписано Акт приймання №1, відповідно до якого позивачем передано відповідачеві АРП-11 №1265,1989 року випуску.

07.12.2020 року Військовою частиною НОМЕР_1 на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Техсвітло» було скеровано запит про повідомлення підстав невиконання робіт.

14.12.2020 року Військовою частиною НОМЕР_1 на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Техсвітло» було скеровано лист №1207 з повідомленням про застосування штрафних санкцій та з вимогою сповістити причини невиконання умов договору № 100.

16.12.2020 року на адресу Військової частини НОМЕР_1 від ВП 2461 надійшло повідомлення про зрив термінів виконання договору.

Після передання АРП-11 за Актом від позивача відповідачеві, останнім встановлено, що більшість елементів АРП-11 не підлягають ремонту, а підлягають заміні, про що 26 жовтня 2021 року був складений відповідний Акт №1 про виявлені дефекти устаткування.

Згідно з переліком робіт з проведення середнього ремонту (додаток 6) заміна комплектуючих АРП-11 не передбачалася, натомість відповідач зазначає, що більша частина комплектуючих АРП-11 відносяться до 4 категорії та потребують заміни, що підтверджується Актом приймання №1 від 22.10.2020.

Згідно з п.2.6. договору про закупівлю за державні кошти №100 від 13.10.2020 виконавець відповідним повідомленням інформує 2461 ВП МОУ про готовність виробу до здійснення контролю.

Відповідно до п. 5.5. договору виконавець за 10 календарний днів до завершення надання послуг письмово повідомляє замовника та 2461 ВП МОУ про готовність до здавання послуг Замовник організовує приймання послуг.

Разом з тим, дослідивши долучений до матеріалів справи відповідачем лист №5-04 від 14.04.2021, в якому відповідач повідомляє позивача про завершення ремонтних робіт виробу АРП-11 №1265 1989 року, судом встановлено, що належні та допустимі докази надсилання даного листа відповідачем позивачу в матеріалах справи відсутні, а тому суд позбавлений можливості встановити належне повідомлення позивача про завершення ремонтних робіт виробу та проходження випробування працездатності останнього.

Водночас, Військова частина НОМЕР_1 листом №221/274 від 22.07.2021 просила усунути порушення умов договору шляхом повідомлення 2461 ВП МОУ про готовність виробу до здійснення контролю та здавання послуг. Також позивач в листі зазначив, що після звернення військової частини у телефонному режимі до 2461 ВП МОУ їй стало відомо про те, що ТОВ «Техсвітло» не повідомляло про готовність виробу до здійснення контролю та не повідомило про готовність до здавання послуг.

Відповідно до 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Суд звертає увагу, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

При цьому, якщо сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Аналогічна правова позиція викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Приписами наведеної статті встановлено: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 ЦК України). Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК України). Положення цієї глави застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (п. 4 ч. 3 ст. 1212 ЦК України).

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Таким чином, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 № 6-100цс15, постановах Верховного Суду України від 25.02.2015 № 3-11гс15 та від 24.09.2014 № 6-122цс14.

Разом з тим, згідно з ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Виходячи з цієї норми, фактичне володіння передбачає фактичне панування особи над річчю.

Під незаконним володінням слід розуміти фактичне володіння річчю, яке не має правової підстави (передбаченої законом, договором чи адміністративним актом) або правова підстава якого відпала чи визнана недійсною.

Аналіз вказаної норми та зміст позовних вимог за даним позовом свідчить про те, що даний позов відноситься до віндикаційних позовів (витребування майна з чужого незаконного володіння).

Віндикація - витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Віндикаційним позовом захищаються права власності в цілому, оскільки він пред`являється в тих випадках, коли порушені права володіння користування та розпорядження одночасно. Однак право власності за власником зберігається, тому що може бути підтвердженим правовстановлюючими документами, або іншими письмовими доказами.

Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.

Володіння - це фактичне, фізичне панування над майном, яке передбачає повний фізичний контроль його власника чи законного володільця.

Власник має право витребувати своє майно від особи, в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред`явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.

Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його в натурі у відповідача, які і становлять предмет доказування.

Аналогічні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від 15.05.2018 року у справі № 923/630/17, від 29.01.2019 року у справі № 911/3312/17, від 02.04.2019 року у справі № 911/737/18, від 19.06.2019 року у справі № 914/1671/17, від 27.08.2019 року у справі № 925/366/18, від 12.09.2019 року у справі № 21/93б.

Отже, умовами задоволення такого позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння.

Згідно з ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Таким чином, майном у розумінні Цивільного кодексу є речі та майнові права і обов`язки.

За даним позовом, позивач просить зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Техсвітло повернути військовій частині НОМЕР_1 військове майно АРП -11 (№1265, 1989 року випуску), передане на підставі акту приймання №1 від 22.10.2020, шляхом складання акту приймання.

Твердження відповідача про те, що позовні вимоги не відповідають способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не приводить до поновлення порушеного права та у разі їх задоволення, не можуть бути виконані у примусовому порядку, суд визнає помилковим, оскільки предметом в даній справі є не складання акту приймання, а

повернення майна, зокрема, АРП -11 (№1265, 1989 року випуску), переданого на підставі акту приймання №1 від 22.10.2020, шляхом складання акту приймання, а отже суд дійшов висновку про те, що предмет позову відповідає встановленим законом та договором способам захисту.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України) встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18.

Враховуючи те, що строк виконання ремонтних робіт за договором настав, належних доказів виконання ремонту АРП -11 (№1265, 1989 року випуску) суду не надано, підстав для утримання майна позивача відповідачем не наведено, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Техсвітло про повернення військового майна, зокрема, АРП -11 (№1265, 1989 року випуску), переданого на підставі акту приймання №1 від 22.10.2020, шляхом складання акту-приймання є правомірними та обґрунтованими.

Таким чином, враховуючи положення вищевикладене, беручи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (76015, м. Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька, 2-А) в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Техсвітло про повернення військового майна АРП-11 (№ 1265, 1989 року випуску)..

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх. вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Техсвітло (03680, м. Київ, проспект Академіка Палладіна, 32-Б, код ЄДРПОУ 39563093) повернути військовій частині А3913 військове майно АРП -11 (№1265, 1989 року випуску), передане на підставі акту приймання №1 від 22.10.2020, шляхом складання акту-приймання.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Техсвітло (03680, м. Київ, проспект Академіка Палладіна, 32-Б, код ЄДРПОУ 39563093) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (76015, м. Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька, 2-А) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 08.02.2022

Суддя І.О. Андреїшина