Рішення

від 08.02.2022 по справі 925/1269/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2022 року Справа № 925/1269/21

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,

секретар судового засідання - Лепенець К.В.,

за участі представників сторін:

від Звенигородської окружної прокуратури - Олійник І.А. - прокурор відділу Черкаської обласної прокуратури,

від першого позивача - Бережна І.В. - представник за посадою,

від другого позивача - Воронецький Р.А. - представник за довіреністю,

від першого відповідача - представник не з`явився,

від другого відповідача - представник не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом першого заступника керівника Звенигородської окружної

прокуратури, м. Звенигородка, Черкаської області,

в інтересах держави в особі:

1. Черкаської обласної державної адміністрації, м. Черкаси,

2. державного підприємства «Корсунь-Шевченківське лісове

господарство» , м. Корсунь-Шевченківський, Черкаської

області

до 1. Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області,

м. Черкаси,

2. Селищенської сільської ради, с. Селище, Звенигородського

району, Черкаської області

про визнання незаконним та скасування наказу, скасування

державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області з позовом звернувся перший заступник керівника Звенигородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації та державного підприємства «Корсунь-Шевченківське лісове господарство» до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області та Селищенської сільської ради про:

- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 26 вересня 2018 року №23-3966/14-18-СГ «Про передачу у власність земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині включення до земель сільськогосподарського призначення земельної ділянки з кадастровим номером 7122589400:12:001:0096, загальною площею 8,3599 га, яка знаходиться в адміністративних межах Черепинської сільської ради Селищанської об`єднаної територіальної громади Звенигородського району Черкаської області та частина якої, площею 3,0 га перебуває в постійному користуванні державного підприємства «Корсунь-Шевченківське лісове господарство» ;

- скасування державної реєстрації права комунальної власності за Карашинською сільською радою Селищанської об`єднаної територіальної громади Звенигородського району Черкаської області на земельну ділянку з кадастровим номером 7122589400:12:001:0096, загальною площею 8,3599 га, номер запису про право власності 28667191 від 24 жовтня 2018 року з припиненням речового права.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 23 вересня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10 год. 00 хв. 26 жовтня 2021 року.

Ухвалою від 26 жовтня 2021 року відкладено підготовче засідання на 10 год. 00 хв. 23 листопада 2021 року.

Ухвалою від 23 листопада 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 11 год. 00 хв. 13 січня 2022 року.

В судовому засіданні, яке відбулося 13 січня 2022 року суд оголосив перерву до 10 год. 30 хв. 08 лютого 2022 року.

27 січня 2022 року від Звенигородської окружної прокуратури до суду надійшла заява про відмову від позову в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 26 вересня 2018 року №23-3966/14-18-СГ «Про передачу у власність земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині включення до земель сільськогосподарського призначення земельної ділянки з кадастровим номером 7122589400:12:001:0096, загальною площею 8,3599 га, яка знаходиться в адміністративних межах Черепинської сільської ради Селищанської об`єднаної територіальної громади Звенигородського району Черкаської області та частина якої, площею 3,0 га перебуває в постійному користуванні державного підприємства «Корсунь-Шевченківське лісове господарство» .

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 55 ГПК України відмова органів та осіб, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, від поданої ними заяви або зміна позовних вимог не позбавляє особу, на захист прав та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі.

Позивачі в судовому засіданні підтримали заяву прокурора про відмову від частини заявлених позовних вимог.

Таким чином в даному випадку, суд вважає за необхідне відмову прокурора від позову в частині вимог про визнання незаконним та скасування наказу прийняти, а провадження у справі в цій частині закрити.

Прокурор та представники позивачів в судовому засіданні позовні вимоги про скасування державної реєстрації права комунальної власності за Карашинською сільською радою Селищанської об`єднаної територіальної громади Звенигородського району Черкаської області на земельну ділянку підтримали та просили суд позов задовольнити в цій частині.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується реєстром поштових відправлень Господарського суду Черкаської області.

03 листопада 2021 року від Селищенської сільської ради надійшла заява про визнання позову.

Представник першого відповідача проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві.

Зокрема, відповідач зазначав, що відповідно до наявних у Відділі матеріалів, землі за рахунок яких сформована спірна земельна ділянка не відносилась до земель лісового фонду та не обліковувалися за державним підприємством «Корсунь-Шевченківське лісове господарство» .

В державному реєстрі земель відсутні записи, що підтверджують реєстрацію правовстановлюючих документів державного підприємства «Корсунь-Шевченківське лісове господарство» на спірну земельну ділянку.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування на які посилається прокурор, до місцевого фонду документації із землеустрою не передавався та з територіальними органами Держгеокадастру не погоджувався.

Відповідно до наявних у Відділі матеріалів, земля за рахунок яких сформована спірна земельна ділянки не відносилася до земель лісового фонду та не обліковувалася за другим позивачем.

Прокурор не погоджується з доводами викладеними першим відповідачем у відзиві з підстав наведених у відповіді на відзив.

У запереченні на відповідь на відзив перший відповідач наводить аналогічні доводи, що і у відзиві на позов.

Оскільки явка учасників судового провадження в судове засідання обов`язковою не визнавалась, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні, яке відбулося 08 лютого 2022 року згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/1269/21.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників позивачів, дослідивши докази, суд вважає, що позов слід задовольнити частково виходячи з наступного:

Згідно зі ст. 15 1 , 117, 122 Земельного кодексу України наказом начальника Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 26 вересня 2018 року №23-3966/14-18-СГ «Про передачу у власність земельних ділянок державної власності у комунальну власність» Карашинській сільській раді колишнього Корсунь-Шевченківського району Черкаської області було передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 2 227,7014 га, які розташовані в адміністративних межах Завадівської, Квітчанської, Кошмаківської, Петрушківської та Черепинської сільських рад колишнього Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, згідно з актом приймання-передачі.

Згідно з п. 1 рішення Селищенської сільської ради від 23 квітня 2021 року № 8-145/VІІ «Про прийняття у комунальну власність Селищенської сільської ради земельних ділянок комунальної власності Карашинської сільської ради» прийнято у комунальну власність територіальної громади Селищенської сільської ради земельні ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення із земель комунальної власності Карашинської сільської ради.

До переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Черепинської сільської ради Карашинської ОТГ, наведеного у додатку до наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 26 вересня 2018 року №23-3966/14-18-СГ «Про передачу у власність земельних ділянок державної власності у комунальну власність» , включено земельну ділянку з кадастровим номером 7122589400:12:001:0096, загальною площею 8,3599 га.

Згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» частина земельної ділянки з кадастровим номером 7122589400:12:001:0096, загальною площею 3 га за матеріалами базового лісовпорядкування 2013 року накладається на землі лісового фонду квартал 40 виділ 6 та 12 Корсунського лісництва, ДП «Корсунь-Шевченківське лісове господарство» , що підтверджується фрагментом публічної кадастрової карти України з нанесеними межами квартал 40 виділ 6 та 12 Корсунського лісництва ДП «Корсунь-Шевченківський лісгосп» за матеріалами базового лісовпорядкування 2013 року.

Вказане також підтверджується листами Черкаського обласного управління лісового та мисливського господарства від 12 липня 2021 року №1137/02 та державного підприємства «Корсунь-Шевченківське лісове господарство» від 12 липня 2021 року №573/09, відповідно до яких земельна ділянка з вищевказаним кадастровим номером відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ч. 2 ст. 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до абз. 2, 3 ст. 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до ст. ст. 4, 5 Лісового кодексу України до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 55 ЗК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Частиною 1 ст. 92 зазначеного кодексу встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

В силу положень ст. ст. 19, 55, 84 ЗК України та ст. 5 Лісового кодексу України частина спірної земельної ділянки відносилась до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалась для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 7 Лісового кодексу України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

За ст.ст. 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

Відповідно до протоколу першої лісовпорядної наради з лісовпорядкування лісів державних сільськогосподарських підприємств Черкаського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України від 19 квітня 2013 року вирішено провести у 2013 році лісовпорядні роботи спеціалістами двох лісовпорядних експедицій ВО «Укрдержліспроект» . Зокрема, Українська лісовпорядна експедиція проводила лісовпорядні роботи в ДП «Корсунь-Шевченківське лісове господарство» .

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, (що були чинні на момент виникнення спірних відносин) якими визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постановах від 27 січня 2015 року у справі №21-570цс14, від 24 грудня 2014 року у справі №6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14 та Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі №707/2192/15-ц, від 13 червня 2018 року у справі №278/1735/15-ц.

Таким чином, частина земельної ділянки з кадастровим номером 7122589400:12:001:0096 площею 3 га відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 7 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.ч. 4, 8 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин (Держгеокадастр України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15) та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч.8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Водночас, згідно з ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 31 Лісового кодексу України визначено, що обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що землі лісового фонду, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державних лісогосподарських підприємств, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій.

Відтак, відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 26 вересня 2018 року №23-3966/14-18-СГ частину земельної ділянки з кадастровим номером 7122589400:12:001:0096 площею 3 га в адміністративних межах Черепинської сільської ради Селищенської ОТГ неправомірно передано з державної у комунальну власність.

Черкаською обласною державною адміністрацією як розпорядником земель лісового фонду не приймались будь-які рішення щодо відчуження спірної земельної ділянки, вказана ділянка вибула з володіння власника поза його волею.

Судом враховано, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до набувача цього майна з підстав, передбачених ст. 387 та 388 Цивільного кодексу України. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14.

Власник з дотриманням вимог ст. 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14).

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Відповідно до ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 153 ЗК України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Натомість, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі ст. 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 ст. 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (ч.ч. 1-3 ст. 388 ЦК України).

Відсутність спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Черкаської обласної державної адміністрації - означає, що держава, як власник, волю (згоду) на її відчуження не виявляла, а тому вона вибула з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення.

У своїй постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 904/1015/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ). За загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна . Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18.

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

Саме тому прокурор відмовився від своїх вимог про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 26 вересня 2018 року.

Разом з тим, прокурор в своїх письмових поясненнях вказав, що у даному випадку витребування спірної земельної ділянки з комунальної власності Селищенської сільської ради є неможливим, оскільки лише частина землі (площею 3 га) із сформованої земельної ділянки загальною площею 8, 3599 га. є спірною.

Земельна ділянка площею 3,0 га, яка неправомірно включена до складу земель сільськогосподарського призначення та насправді відноситься до земель лісогосподарського призначення, на даний час не є сформованою, і їй не присвоєно окремого кадастрового номеру, а тому така земельна ділянка не може бути витребувана.

Пред`явлення позовної вимог про витребування зазначеної земельної ділянки було б ефективним способом захисту лише у разі її формування у порядку, визначеному ст. 79-1 ЗК України, внаслідок чого вона набула б статусу об`єкта цивільних прав.

Прокурор вказує, що у даному випадку єдиним ефективним способом захисту порушеного права держави буде скасування державної реєстрації права комунальної власності за Карашинською сільською радою Селищанської об`єднаної територіальної громади Звенигородського району Черкаської області на земельну ділянку з кадастровим номером 7122589400:12:001:0096, загальною площею 8,3599 га, номер запису про право власності 28667191 від 24 жовтня 2018 року з припиненням речового права, з метою її подальшого поділу, виготовлення землевпорядної документації на підставі рішення уповноваженого органу влади та з урахуванням дійсного цільового призначення землі, а також подальшого проведення реєстрації відповідних речових прав.

Доводи прокурора іншими учасниками судового процесу спростовано не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як зазначалося вище, другий відповідач позов визнав повністю.

Згідно ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки, після відмови прокурора від позову до першого відповідача інших вимог не заявлено, а другий відповідач позовні вимоги, які були заявлені до нього визнав, то суд дійшов висновку, що позов в цій частині підлягає задоволенню.

Також судом враховано, що згідно ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» .

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно абз. 1-3 ч. 3 ст. 26 вищевказаного Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України У разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом , вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма міститься в ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» .

В зв`язку з тим, що другим відповідачем було визнано позов до початку розгляду справи по суті, то прокурору підлягає поверненню з Державного бюджету України 50% судового збору, сплаченого при поданні позову.

Частиною 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір повертається лише за клопотанням особи .

Отже, повернення судового збору без відповідного клопотання не допускається.

Водночас, оскільки прокурор відмовився від частини своїх позовних вимог після початку розгляду справи по суті, то підстав для повернення судового збору з Державного бюджету в цій частині немає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 129, 231, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Відмову Звенигородської окружної прокуратури від позову в частині вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області - прийняти.

3. Провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 26 вересня 2018 року №23-3966/14-18-СГ «Про передачу у власність земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині включення до земель сільськогосподарського призначення земельної ділянки з кадастровим номером 7122589400:12:001:0096, загальною площею 8,3599 га, яка знаходиться в адміністративних межах Черепинської сільської ради Селищанської об`єднаної територіальної громади Звенигородського району Черкаської області та частина якої, площею 3,0 га перебуває в постійному користуванні державного підприємства «Корсунь-Шевченківське лісове господарство» - закрити.

4. Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності за Карашинською сільською радою Селищеанської об`єднаної територіальної громади Звенигородського району Черкаської області на земельну ділянку з кадастровим номером 7122589400:12:001:0096, загальною площею 8,3599 га, номер запису про право власності 28667191 від 24 жовтня 2018 року.

5. Припинити право комунальної власності за Карашинською сільською радою Селищанської об`єднаної територіальної громади Звенигородського району Черкаської області на земельну ділянку з кадастровим номером 7122589400:12:001:0096, загальною площею 8,3599 га, номер запису про право власності 28667191 від 24 жовтня 2018 року.

6. Стягнути з Селищенської сільської ради, вул. Центральна, 17, с. Селище, Звенигородського району, Черкаської області, ідентифікаційний код 34207201 на користь Черкаської обласної прокуратури, бул. Шевченка, 286, м. Черкаси, ідентифікаційний код 02911119 - 1 135 грн. 00 коп. судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 10 лютого 2022 року.

Суддя А.В.Васянович