Ухвала

від 17.01.2022 по справі 360/162/22

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

17 січня 2022 року СєвєродонецькСправа № 360/162/22

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Нижньотеплівської сільської військово-цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області про визнання протиправним та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувсясь до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Нижньотеплівської сільської військово-цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішень.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач є спадкоємцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, яка складається з земельної ділянки, площею 6,6187 га, кадастровий номер:4424885500:01:002:0387, цільового призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, площею 6,9725 га, кадастровий номер:4424885500:01:002:0292, цільового призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

05.08.2016 року позивач звернувся до Станично-Луганської державної нотаріальної контори с заявою про вступ до спадщини, якою була відкрита спадкова справа №59325693 від 05.08.2016 року. На час відкриття спадщини вказані земельні ділянки знаходились в оренді в ПрАТ СВФ Агротон згідно договорів оренди, які були дійсними до 2020 року. Весь час до жовтня 2020 року позивач, як спадкоємець отримував орендну плату за вказані земельні ділянки від орендаря ПрАТ СВФ Агротон . Тобто орендар був повідомлений про те що останній є спадкоємцем померлої ОСОБА_2 та займається оформленням спадщини. Свідоцтво про право на спадщину позивач отримав в вересні 2021 року.

21.10.2020 Теплівською сільською радою було прийняте рішення №59/22, яким земельні ділянки ОСОБА_2 , як померлого власника та за відсутності спадкоємців, були передані в оренду ПрАТ СВФ Агротон .

Позивач вважає, що рішення Теплівської сільської ради №59/22 від 21.10.2020, яким земельні ділянки ОСОБА_2 , як померлого власника та за відсутності спадкоємців, були передані в оренду ПрАТ СВФ Агротон є протиправним та не відповідає положенням Конституції України, Земельного Кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а також Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", адже всупереч того, що земельні ділянки, кадастрові номера 4424885500:01:002:0387 та 4424885500:01:002:0292, фактично належали позивачу, вони була передані відповідачем у користування ПрАТ СВФ Агротон .

Вирішуючи питання про відкриття провадження, суддя виходить з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

ідповідно до статті 4 КАС України судовий процес - правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства.

Згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, а публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відтак ознаками спору, що підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства визначається в залежності від суті правовідносин сторін, у яких виник спір, що є предметом розгляду суду.

ЦПК України також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюєтьсяв порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

Однією з ознак проблемності визначення юрисдикції у цих спорах є участь у справі як сторони спору суб`єкта владних повноважень. Ця ж ознакає обов`язковою для класифікації спору як публічно-правового. Однак, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим і розглядати його за правилами адміністративної юрисдикції.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).

Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб`єктами та їх підпорядкованістю.

Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 рокуу справі № 520/17342/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19), від 19 червня 2019 рокуу справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), від 05 травня 2020 року № 761/218908/16-ц (провадження № 14-5цс20), від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20).

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів, якщо у результаті прийняття рішення особа набуває право, змінюється право або особа позбувається майнового права, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 11 цього Кодексу у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

За статтею 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Тобто, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За положеннями статті 2 ЗК України (2001 року) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відтак право на земельну частку (пай), у тому числі отримане у порядку спадкування, є окремим об`єктом земельних відносин, а правовідносини щодо права власності на нього та перетворення права на земельну частку (пай) у право власності на земельну ділянку як річ є цивільними правовідносинами щодо зміни прав та обов`язків власника таких прав.

За таких обставин спори, що виникають з приводу наявного права на земельну частку (пай) та його перетворення у право власності на земельну ділянку, є спорами щодо цивільних прав та обов`язків і мають розглядатися судами цивільної юрисдикції.

Саме факт перетворення наявного майнового права у право власності на земельну ділянку як річ відрізняє юрисдикцію цих спорів від спорів щодо отримання дозволу та/або на отримання земельної ділянки вперше за рахунок земель державної або комунальної власності.

При цьому не повинно впливати на визначення юрисдикції, чи дійсно особі належить право власності на земельну частку (пай), чи особа помиляється щодо наявності такого права, оскільки визначення наявності самого права та/або наявності його порушень здійснюється судом при розгляді справи по суті. Помилкове враження особи про наявність у неї права або про його порушення не впливає на юрисдикцію спору, яка визначається при прийнятті судом позовної заяви.

Не впливає також на юрисдикцію спору щодо земельної частки (паю) наявність спору із суб`єктом владних повноважень, оскільки реальний або уявний з боку позивача факт порушення суб`єктом владних повноважень його прав на земельну частку (пай) або його права на отримання замість майнового права на частку іншого права - права власності на річ, не перетворює ці правовідносини у публічно-правові.

Предметом позову є питання правомірності прийняття відповідачем рішення про передачу замельних ділянок ОСОБА_2 , кадастрові номера 4424885500:01:002:0387 та 4424885500:01:002:0292, як померлого власника та за відсутності спадкоємців в оренду приватному акціонерному товариству Сільськогосподарська виробнича фірма Агротон ; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.01.2021 та припинення права оренди земельної ділянки приватного акціонерного товариства Сільськогосподарська виробнича фірма Агротон .

При цьому, вивченням змісту позову та додатків до нього, суддею з`ясовано, що позивач є спадкоємцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якої відкрилась спадщина на земельні ділянки (кадастровий номер:4424885500:01:002:0387, кадастровий номер:4424885500:01:002:0292), які належали померлій на підставі Держаного акту серії IV-ЛГ № 005555, виданого Теплівською сільською радою народних депутатів 26.03.2001, у зв`язку з чим оскаржувані рішення призвели до зміни та припинення цивільних прав позивача.

Таким чином, право на земельну частку (пай), у тому числі отримане у порядку спадкування, є окремим об`єктом земельних відносин, а правовідносини щодо права власності на нього та перетворення права на земельну частку (пай) у право власності на земельну ділянку як річ є цивільними правовідносинами щодо зміни прав та обов`язків власника таких прав.

Відтак, дані правовідносини мають майновий характер, тому визнання протиправними таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Отже, такі вимоги не підлягають розгляду як в порядку адміністративного судочинства.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суддя також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін встановленим законом у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі Занд проти Австрії (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, встановленим законом , національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття суд, встановлений законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відтак, наявні правові підстави для відмови у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Нижньотеплівської сільської військово-цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області про визнання протиправним та скасування рішень.

Керуючись статтями 170, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Нижньотеплівської сільської військово-цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області про визнання протиправним та скасування рішень.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяЄ.О. Кисельова