Рішення
від 20.01.2022 по справі 380/13070/21
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2022 року

справа №380/13070/21

провадження № П/380/13249/21

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Брильовського Р.М.,

при секретарі судових засідань - Ізьо М.І.

та осіб, що беруть участь у справі:

представника позивача - Крамар А.О.

представника відповідача - Гурняк О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЕОПОЛІС - МАРКЕТ до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ до Головного управління ДПС у Львівській області, в якій просить суд: визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення прийняті Головним управлінням ДПС у Львівській області за результатами Акта перевірки від 12.03.2021 №4906/13-01-07-01/41724518, а саме: № 11656/13-01-07-01 від 25.05.2021 про визначення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій загалом на суму 700078,00 грн, № 11663/13-01-07-11 від 25.05.2021 про визначення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб та застосування штрафних (фінансових) санкцій загалом на суму 41313,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ контролюючому органу під час перевірки були надало всі необхідні первинні документи, до яких ГУ ДПС у Львівській області не зазначило жодних зауважень. Між ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ та контрагентами ТзОВ Хардвік , ТзОВ Отаріо , ТзОВ Мелисандра , ТзОВ Назарет Фіш було укладено Договори купівлі-продажу товарів. На виконання умов договорів реалізовано товар, що підтверджується документами: картками рахунку з контрагентами; видатковими накладними; податковими накладними; банківськими виписками; Актами взаєморозрахунків. Зазначає, що Договори купівлі-продажу товарів були підписані директорами контрагентів ТзОВ Хардвік , ТзОВ Отаріо , ТзОВ Мелисандра , ТзОВ Назарет Фіш із зазначенням їх підписів, аналогічний підпис яких міститься на видаткових накладних. Вважає безпідставними проміжні висновки контролюючого органу про те, що ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ фактично не продало товар покупцям ТзОВ Хардвік , ТзОВ Отаріо , ТзОВ Мелисандра , ТзОВ Назарет Фіш . Висновки відповідача базуються на тому, що підприємством не надано довіреностей на отримання товару; у контрагентів-покупців відсутні механізми та персонал для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт та відсутні основні засоби для зберігання м`ясної продукції; не підтверджено факт транспортування та отримання реалізованих ТМЦ в зв`язку з відсутністю товарно-транспортних накладних; наявні виявлені факти в межах кримінальних проваджень, щодо фіктивної діяльності ТзОВ Хардвік , ТзОВ Отаріо , ТзОВ Мелисандра , ТзОВ Назарет Фіш ; а також відсутність трудових, матеріальних ресурсів, виробничих потужностей, транспортних засобів у вищевказаних покупців. Позивач зазначає, що директор може забирати товар у постачальників, не оформляючи довіреність на отримання ТМЦ відповідно до ч. 5 ст. 65 Господарського кодексу України. Факт підписання видаткових накладних та договору однією і тією ж особою - директором - виключав підстави в ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ сумніватися щодо наявних належних повноважень в особи на отримання товару на момент його передачі. Довіреностей на отримання товару від контрагентів і не могло бути, оскільки їх наявність при отриманні товару директорами підприємств не передбачена. Відсутність довіреностей не може бути підставою визнання відсутності господарської операції за наявності первинних документів - видаткових накладних. ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ виконано своїй обов`язок, покладений на нього податковим законодавством та за результатами здійснення господарських операцій (продажу товарів та отримання за них оплати). В вказаних господарських операцій позивач отримав дохід, що призвело до фактичного руху активів, задекларовано податкові зобов`язання як в складі доходу, так і в складі податкових зобов`язань по податку на додану вартість. Щодо вимоги контролюючого органу до позивача надати товарно-транспортні накладні та, відповідно, аргументів про нереальність господарських операцій через їх відсутність, зазначає, що товарно-транспортна накладна є транспортною документацією, яка підтверджує операції саме з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару. Щодо фактів чи інших відомостей, що можуть свідчити про недобросовісність контрагентів-покупців вказує, що відповідачем в ході проведення перевірки не наведені та не встановлені обставини, які б свідчили про невідповідність господарських операцій з поставки товару меті та задачам діяльності позивача, або що реалізація вказаних операцій не обумовлена розумними економічними причинами (цілями ділового характеру). Висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій позивача та його контрагентів ґрунтуються виключно на податковій інформації стосовно контрагентів позивача і також висновків, що вказані контрагенти позивача в періоди, що перевірялися, фактично не могли здійснювати фінансово-господарські операції в задекларованих обсягах, у тому числі здійснювати покуПК України товарів за відсутністю в них необхідних умов для здійснення господарської діяльності (відсутність достатніх трудових та матеріальних ресурсів, виробничої потужності). Вказані твердження відповідача про те, що відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для здійснення господарської діяльності з придбання, зберігання та подальшої реалізації товару не свідчать про неможливість поставки (продажу) позивачем певного товару та є такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства. Щодо податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Львівській області № 11663/13-01-07-11 від 25.05.2021 зазначає, що між ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ (Замовник) та UAB "Logistikos vartai" (Литва) (Експедитор) укладено Договір на організацію міжнародних перевезень вантажів. Відповідно до актів виконаних робіт Експедитором було надано експедиторські послуги, до перевезення було залучено перевізника A.GRICIAUS AUTOTRA№ SPORTO IMO№ E (Литва), перевезення здійснено автомобільним транспортом. Компанією UAB Logistikos vartai (Литва) по договору № 93/2019 від 28.10.2019 було надано експедиторські послуги на загальну суму 6310 євро у 4 кварталі 2019 року. Вказане підтверджується заявками про надання транспортно-експедиційних послуг; Актами виконаних робіт (наданих послуг); Invoice. ТОВ "ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ" за надані експедиторські послуги по Договору № 93/2019 від 28.10.2019 виплатило доходи на користь UAB Logistikos vartai (Литва) у 4 кварталі 2019. Між ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ (Замовник) та UAB "Pasaulio ћuvys" (Литва) (Перевізник) укладено Договір на організацію міжнародних перевезень вантажів № 44/2019 від 28.03.2019. Відповідно до актів виконаних робіт (наданих послуг) Перевізником було надано послуги перевезення товару, які здійснені автомобільним транспортом. Компанією UAB "Pasaulio ћuvys" (Литва) по договору № 44/2019 від 28.03.2019 було надано послуги перевезення товару. Вказане підтверджується такими документами: заявкою про надання транспортно-експедиційних послуг; Актом виконаних робіт (наданих послуг); Рахунко-фактурою; CMR. ТОВ "ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ" за надані послуги перевезення згідно з Договором 44/2019 від 28.03.2019 від 28.10.2019 виплатило доходи на користь UAB "Pasaulio ћuvys" (Литва) у 2019 на загальну суму 800 євро (24008,00 грн ). Звертає увагу суду на те, що Відповідач не заперечував в Акті перевірки відносно того, що UAB "Logistikos vartai" (Литва) та UAB "Pasaulio ћuvys" (Литва) є резидентами Литовської Республіки. Разом з тим, Позивачем під час перевірки були належним чином представлені податковому органу довідки про резиденство контрагентів-нерезидентів країни, з якою Україна уклала міжнародний договір. Між Урядом України і Урядом Литовської Республіки укладено Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно (№ 440_004, дата підписання: 23.09.1996, дата ратифікації Україною: 09.12.1997, дата набрання чинності для України: 25.12.1997). Вважає, що плата нерезидентам за надані резиденту транспортно-експедиційні послуги відповідно до договорів транспортного експедирування не є об`єктом оподаткування згідно з п. п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 ПК України. У протилежному випадку це призведе до подвійного оподаткування доходів, що суперечить Конвенції та відповідно податковому законодавству, до якого вказана Конвенція імплементована та є його складовою частиною. Зазначає, що UAB Logistikos vartai (Литва) тa UAB PASAULIO ZUVYS (Литва) є нерезидентами України та є резидентами Литовської Республіки, що не заперечується контролюючим органом в Акті перевірки, а отже ураховуючи приписи податкового законодавства, обов`язок оподаткування на території України виплаченого доходу даному нерезиденту відсутні. Просив позов задовольнити.

Відповідач у встановлений судом строк надав відзив на позовну заяву, додаткові пояснення, де зазначив, що до перевірки ТзОВ ,,Леополіс-Маркет» не надано товарно-супровідних документів, які б свідчили про транспортування товару, в зв`язку з чим неможливо встановити факт реалізації товарів на вищенаведеного СГД. Оскільки ТзОВ ,,Леополіс-Маркет» не надало товарно-супровідних документів, які б свідчили про транспортування товару то відповідно перевіркою неможливо встановити моделі, типу автомобіля, марки моделі та типу причепу/напівпричепу, посади, прізвища відповідальних осіб вантажоодержувача, дати та номера довіреності вантажоодержувача ТМЦ, адреси пункту розвантаження, відомості щодо перевірки стану пломб при здачі вантажу покупцю, температури вантажу, який подається для перевезення, здійснених вантажно-розвантажувальних операцій. Не встановлено записи вантажоодержувача - ТзОВ,,Хардвік» , ТзОВ,,Отаріо» , ТзОВ,,Мелисандра» , ТзОВ,,Назарет Фіш» про відповідне очищення і дезінфекцію транспортного засобу після перевезення тощо. Відповідно до даних ІТС Податковий блок встановлено, що відсутня інформація щодо орендованих приміщень контрагентів ТзОВ Хардвік , ТзОВ Отаріо , ТзОВ Мелисандра , ТзОВ Назарет Фіш . Реалізація придбаного товару контрагентами здійснена в тому самому асортименті, вазі та ціні що і придбана, тому ці операції не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) реалізації товарів (робіт, послуг). Такі причини можуть бути наявними лише за умови, якщо платник податку має намір одержати економічний ефект (дохід) у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Зазначає, що придбаний товар є з обмеженим терміном зберігання, а інформація про приміщення з холодильним обладнанням відсутні. Стверджує, що перевіркою встановлено проведення операцій без реального настання правових наслідків, проведення лише операцій з оформлення документів без реального руху товарів (робіт, послуг), спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб від ТзОВ ,,Леополіс-Маркет» . Не підтверджується проведення фінансово-господарських взаємовідносин по реалізації товарів ТзОВ Хардвік , ТзОВ Отаріо , ТзОВ Мелисандра , ТзОВ Назарет Фіш за певні періоди. Вказує, що правоохоронними органами проводяться досудові розслідування та здійснюється процесуальне керівництво досудовими розслідуваннями у кримінальних провадженнях за ознаками кримінальних правопорушень. За результатами проведеного аналізу встановлено відсутність технічних можливостей та персоналу в контрагентів для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт. За результатами аналізу наданих до перевірки документів ТзОВ ,,Леополіс-Маркет» , аналізу наявної в інформаційних базах інформації та наявної податкової інформації встановлено: відсутність довіреностей на отримання товару контрагентами від ТзОВ ,,Леополіс-Маркет» ; відсутність механізмів та персоналу для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт контрагентами-покупцями; відсутність основних засобів для зберігання м`ясної продукції. При проведенні аналізу наявної в ДПC інформації також встановлено, що за період проведення взаємовідносин у контрагентів відсутні трудові, матеріальні ресурси, виробничі потужності, транспортні засоби, що не дає змогу здійснювати даним суб`єктом господарювання господарської діяльності. Стосовно виплат ТзОВ "ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ" доходів на користь UAB PASAULIO ZUVYS (Литва) та UAB Logistikos vartai (Литва) відповідач вказує, що не може застосовуватись міжнародний договір в частині звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, оскільки, статтею 8 Конвенції між Урядом України і Урядом Литовської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно не передбачено автомобільного транспорту. ТзОВ "ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ" при виплаті доходу нерезидентам UAB Logistikos vartai (Литва) та UAB PASAULIO ZUVYS (Литва) занижено податок на прибуток іноземних юридичних осіб за 2019 рік на загальну суму 28142 грн, в тому числі: за півріччя 2019 року на суму 3601 грн, за три квартали 2019 року на суму 3601 грн, за 2019 на суму 28142 грн. Просив у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 9.08.2021 суд відкрив провадження у справі та вирішив розглядати справу за правилами загального позовного провадження; призначено у справі підготовче судове засідання на 31 серпня 2021 року

У підготовчому засіданні 11.01.2022 суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з мотивів, вказаних в позовній заяві та додаткових поясненнях, просив позов задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти задоволення позову з підстав наведених у відзиві на позов та додаткових поясненнях, просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши доводи представників позивача та відповідача, з`ясувавши обставини, на які позивач та відповідач посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив такі правовідносини.

Головне управління ДПС у Львівській області провело документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ з метою проведення аналізу фінансово-господарської діяльності платника податків і дотримання вимог податкового, валютного законодавства, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 10.11.2017 по 31.12.2019 року.

За результатами вказаної перевірки відповідач склав Акт від 12.03.2021 р. № 4906/13-01-07-01/41724518 .

Вказаною перевіркою встановлено порушення, зокрема:

п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу, п. 3 розділу IIІ П(С)БО 1 Загальні вимоги до фінансової звітності, п.5 П(С)БО 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 14.12.1999 за 860/4153 в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 560 062 грн, в тому числі на 2018 рік - 560 062 гривень.

п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Податкового кодексу України, а саме: при виплаті доходу нерезидентам UAB Logistikos vartai (Литва) тa UAB PASAULIO ZUVYS (Литва) занижено податок на прибуток іноземних юридичних осіб а 2019 рік на загальну суму 28142 грн, в тому числі: за півріччя 2019 року на суму 3601 грн, за три квартали 2019 року на суму 3601 грн, за 2019 на суму 28142 гривень.

п.46.1 ст. 46, п.48.7 ст.48 та п.49.2 ст.49 Податкового кодексу України, а саме: не подано "Розрахунку (звіту) податкових зобов`язань нерезидентів, якими отримано доходи i джерелом їх походження з України" (додаток ПН до рядка 23 ПН Податкової декларації з податку на прибуток підприємства) та не відображено виплат за 1 квартал 2019 року нерезидентам DAR-POL DARIUS KULESZA(Польща) P.P.H.U.ALBATROS J.I.M.Czyz Spolska (Польща) та за 2019 рік нерезиденту FHUT Luszczek Tomasz (Польща).

п.168.1.1. п.п. 168.1.2. 168.1.5 п.168.1 ст.168. п.171.2 ст.171, 176.2 ст.176 ПК УКРАЇНИ частині несвоєчасного перерахування до бюджету утриманих сум податку на доходи фізичних осіб iз затримкою на 50 календарних днів за червень 2018 року в сумі 6300,00 грн, із затримкою на 51 календарний день за вересень 2018 року в сумі 6100,00 грн та із затримкою на 37 календарних днів за лютий 2019 у сумі 10752,00 грн.

п.51.1 ст.51. п. 176.2"б" ст. 176 Податкового кодексу України подало не у повному обсязі, з недостовірними відомостями податкову звітність про суми доходів, нарахованих (сплачених на користь платників податків за III кв. 2018 року.

За результатами вказаного акта перевірки ГУ ДПС у Львівській області прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 11656/13-01-07-01 від 25.05.2021 про визначення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій загалом на суму 700078,00 грн.

№ 11659/13-01-07-11 від 25.05.2021 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 680,00 грн.

№ 11663/13-01-07-11 від 25.05.2021 про визначення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб та застосування штрафних (фінансових) санкцій загалом на суму 41313,00 грн.

№ 11686/13-01-07-16 від 25.05.2021 про застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені загалом на суму 2915,96 грн.

№ 11689/13-01-07-16 від 25.05.2021 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1020,00 грн.

Не погодившись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями № 11656/13-01-07-01 від 25.05.2021 про визначення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій загалом на суму 700078,00 грн, № 11663/13-01-07-11 від 25.05.2021 про визначення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб та застосування штрафних (фінансових) санкцій загалом на суму 41313,00 грн Товариство з обмеженою відповідальністю ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ звернулося з позовом до суду.

Суд встановив, що ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ 09.11.2017 пройшло процедуру державної реєстрації.

Позивач зареєстрований за юридичною/податковою адресою: 79040, Україна, м. Львів, вул. Данила Апостола, буд. 16, літ. Х-1; код ЄДРПОУ 41724518.

Фінансово-господарська діяльність підприємства здійснюється відповідно до наступних зареєстрованих видів діяльності: Код КВЕД 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками (основний); Код КВЕД 10.11 Виробництво м`яса; Код КВЕД 10.12 Виробництво м`яса свійської птиці; Код КВЕД 10.13 Виробництво м`ясних продуктів; Код КВЕД 46.32 Оптова торгівля м`ясом і м`ясними продуктами; Код КВЕД 47.22 Роздрібна торгівля м`ясом і м`ясними продуктами в спеціалізованих магазинах; Код КВЕД 47.23 Роздрібна торгівля рибою, ракоподібними та молюсками в спеціалізованих магазинах; Код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; Код КВЕД 52.10 Складське господарство; Код КВЕД 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту; Код КВЕД 52.24 Транспортне оброблення вантажів; Код КВЕД 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; Код КВЕД 63.99 Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у.; Код КВЕД 73.11 Рекламні агентства; Код КВЕД 73.20 Дослідження кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки; Код КВЕД 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; Код КВЕД 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів; Код КВЕД 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет.

Підприємство орендує офісні та складські (холодильні) приміщення в ТОВ Переробне підприємство Промінь у м. Львів вул. Д. Апостола 16.

На час розгляду справи в суду на підприємстві працює 17 осіб.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема податку на прибуток підприємств врегульовані положеннями Податкового кодексу України .

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України ; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 134 ПК України визначений об`єкт оподаткування податком на прибуток, яким відповідно до п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:- зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); - збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:- збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);- зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об`єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об`єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК УКРАЇНИ об`єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу .

Згідно з п. 187.1 ст. 187 ПК УКРАЇНИ датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Стаття 188 ПК УКРАЇНИ визначає базу оподаткування операцій з постачання товарів/послуг.

Пунктом 198.5 статті 198 встановлено обов`язок платника податку нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 цього Кодексу , та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації.

Статтею 201 ПК УКРАЇНИ передбачено питання порядку визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків

Пунктом 200.1 статті 200 ПК УКРАЇНИ встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Суд зазначає, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення від 25.05.2021 р. № 11656/13-01-07-01, згідно з актом перевірки є встановлення перевіркою заниження податку на прибуток, що відбулось, на думку перевіряючих, у зв`язку з нереальністю господарських операцій з контрагентами ТзОВ Хардвік , ТзОВ Отаріо , ТзОВ Мелисандра , ТзОВ Назарет Фіш .

Щодо фінансово-господарських відносин між ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ та ТзОВ Хардвік (код ЄДРПОУ 41727964) суд встановив наступне.

Між ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ та ТзОВ Хардвік (код ЄДРПОУ 41727964) укладено Договір купівлі-продажу товарів № 268/2018 від 01.09.2018.

На виконання умов договору реалізовано товар, а саме : свиняча шинка, фарш індичий, свинний балик (полядвиця) на загальну суму 717 978,94 грн в т.ч. ПДВ - 119 663,15 грн, за період вересень 2018 року, що підтверджується такими документами: картка рахунку 361 з контрагентом ТзОВ Хардвік за період січень 2018 р. - грудень 2019, видаткові накладні: № ЛМ00-001111 від 03.09.2018, № ЛМ00-001112 від 14.09.2018; податкові накладні: від 03.09.2018 № 1039, від 14.09.2018 № 1040; банківські виписки: № 88 від 18.09.2018, № 129 від 25.09.2018, № 154 від 28.09.2018, № 157 від 28.09.2018 про перерахування коштів на банківський рахунок ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ , Акт взаєморозрахунків за період 2018, згідно якого заборгованість на користь ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ 0,05 грн.

Суд зазначає та не спростовується сторонами, що Договір купівлі-продажу товарів № 268/2018 від 01.09.2018 був підписаний директором ТзОВ Хардвік Волинчик К.Л. із зазначенням її підпису, аналогічний підпис директора Волинчик К.Л. міститься на видаткових накладних: № ЛМ00-001111 від 03.09.2018, № ЛМ00-001112 від 14.09.2018 та на Акті взаєморозрахунків за період 2018.

За результатами продажу товару покупцю (ТзОВ Хардвік ) ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ задекларувало податкове зобов`язання з ПДВ за вересень 2018 року в сумі 119 663,15 грн., що підтверджується декларацією з податку на додану вартість за вересень 2018 року з додатком № 5 (розшифровка податкових зобов`язань). В акті перевірки вказано, що ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ по взаємовідносинах з ТзОВ Хардвік відобразив в податковій звітності господарські операції згідно наведених вище податкових накладних, а саме: ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ задекларувало податкові зобов`язання по податку на додану вартість вересень 2018 року - 119 663,15 грн.

Стосовно фінансово-господарських відносин між ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ та ТзОВ Отаріо (код ЄДРПОУ 41707867) суд встановив наступне.

Між ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ та ТзОВ Отаріо (код ЄДРПОУ 41707867) було укладено Договір купівлі-продажу товарів № 240/2018 від 16.08.2018.

На виконання умов договору реалізовано товар, а саме: печінка яловича заморожена, печінка куряча, свинний балик (полядвиця), свиняча шинка, фарш індичий, на загальну суму 266 280,64 грн. в т.ч. ПДВ - 44 380 грн., за період серпень 2018 року, що підтверджується такими документами: картка рахунку 361 з контрагентом ТзОВ Отаріо за період січень 2018 - грудень 2019; видаткові накладні: № ЛМ00-000777 від 16.08.2018, № ЛМ00-000890 від 23.08.2018; податкові накладні: від 16.08.2018 № 926; від 23.08.2018 № 927; банківські виписки: № 386 від 22.08.2018, № 404 від 27.08.2018 про перерахування коштів на банківський рахунок ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ , Акт взаєморозрахунків за період січень 2018- жовтень 2018, згідно якого станом на 31.10.2018 - заборгованість відсутня.

Суд встановив, що Договір купівлі-продажу товарів № 240/2018 від 16.08.2018 був підписаний директором ТзОВ Отаріо Костяком Є.М. із зазначенням його підпису, аналогічний підпис директора Костяка Є.М. міститься на видаткових накладних: № ЛМ00-001111 від 03.09.2018, № ЛМ00-001112 від 14.09.2018 та на Акті взаєморозрахунків за період січень 2018 - жовтень 2018.

За результатами продажу товару покупцю (ТзОВ Отаріо ) ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ задекларувало податкове зобов`язання з ПДВ за серпень 2018 року в сумі 44 380 грн, що підтверджується декларацією з податку на додану вартість за серпень 2018 року з додатком № 5 (розшифровка податкових зобов`язань).

В акті перевірки вказано, що ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ по взаємовідносинах з ТзОВ Отаріо відобразив в податковій звітності господарські операції згідно наведених вище податкових накладних, а саме: ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ задекларувало податкові зобов`язання по податку на додану вартість серпень 2018 року - 44 380 грн.

Що стосується фінансово-господарських відносин між ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ та ТзОВ Мелисандра суд зазначає наступне.

Між ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ та ТзОВ Мелисандра (код ЄДРПОУ 41697825) було укладено Договір купівлі-продажу товарів № 20/2018 від 17.04.2018.

На виконання умов договору реалізовано товар, а саме печінка свинна, фарш курячий 1мм, печінка яловича заморожена, фарш індичий на загальну суму 702 364,52 грн. в т.ч. ПДВ - 117 057,75 грн., за період квітень-липень 2018 року, що підтверджується такими документами: картка рахунку 361 з контрагентом ТзОВ Мелисандра за період січень 2018 р. - грудень 2019 р.; видаткові накладні: № ЛМ00-000003 від 11.04.2018, № ЛМ00-000126 від 05.06.2018, № ЛМ00-000558 від 20.07.2018; податкові накладні: від 11.04.2018 № 1, від 05.06.2018 № 162, від 20.07.2018 № 597; банківські виписки: № 509 від 19.04.2018, № 618 від 05.06.2018, № 5 від 27.07.2018, № 6 від 27.07.2018 про перерахування коштів на банківський рахунок ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ , Акт взаєморозрахунків за період січень 2018- вересень 2018 згідно з яким станом на 30.09.2018 - заборгованість відсутня.

Договір купівлі-продажу товарів № 20/2018 від 17.04.2018 був підписаний директором ТзОВ Мелисандра Сагун О.Л. із зазначенням її підпису, аналогічний підпис директора Сагун О.Л. міститься на видаткових накладних: № ЛМ00-000003 від 11.04.2018, № ЛМ00-000126 від 05.06.2018, № ЛМ00-000558 від 20.07.2018 та на Акті взаєморозрахунків за період січень 2018- вересень 2018.

За результатами продажу товару покупцю (ТзОВ Мелисандра ) ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ задекларувало податкове зобов`язання з ПДВ за квітень-липень 2018 року в сумі 117 057,75 грн., що підтверджується деклараціями з податку на додану вартість за квітень-липень 2018 року з додатком № 5 (розшифровка податкових зобов`язань). В акті перевірки вказано, що ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ по взаємовідносинах з ТзОВ Мелисандра відобразив в податковій звітності господарські операції згідно наведених вище податкових накладних, а саме: ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ задекларувало податкові зобов`язання по податку на додану вартість квітень-липень 2018 року - 117 057,75 грн.

Стосовно фінансово-господарських відносин між ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ та ТзОВ Назарет Фіш (код ЄДРПОУ 40965075) суд встановив наступне.

Суд зазначає, що між ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ та ТзОВ Назарет Фіш (код ЄДРПОУ 40965075) бкло укладено Договір купівлі-продажу товарів № 30/2018 від 27.04.2018.

На виконання умов договору реалізовано товар, а саме скумбрія, оселедець, сайда, мойва, лосось хребет на загальну суму 7 930 343,00 грн, в тому числі ПДВ - 1 321 724,00 грн, за період червень-грудень 2018 року, що підтверджується такими документами: картка рахунку 361 з контрагентом ТзОВ Назарет Фіш за період січень 2018- грудень 2019, видаткові накладні: № ЛМ00-000193 від 25.06.2018, № ЛМ00-000311 від 06.07.2018, № ЛМ00-000567 від 30.07.2018, № ЛМ00-000577 від 31.07.2018, № ЛМ00-000621 від 02.08.2018, № ЛМ00-000692 від 08.08.2018, № ЛМ00-000735 від 13.08.2018, № ЛМ00-000783 від 16.08.2018, № ЛМ00-000793 від 17.08.2018, № ЛМ00-000817 від 22.08.2018, № ЛМ00-000918 від 03.09.2018, № ЛМ00-000976 від 07.09.2018, № ЛМ00-001040 від 12.09.2018, № ЛМ00-001131 від 21.09.2018, № ЛМ00-001185 від 26.09.2018, № ЛМ00-001294 від 01.10.2018, № ЛМ00-001295 від 02.10.2018, № ЛМ00-001368 від 08.10.2018, № ЛМ00-001404 від 09.10.2018, № ЛМ00-001598 від 31.10.2018, № ЛМ00-001744 від 16.11.2018, № ЛМ00-001806 від 23.11.2018, № ЛМ00-001896 від 11.12.2018, № ЛМ00-001978 від 26.12.2018, № ЛМ00-001981 від 27.12.2018; податкові накладні: від 25.06.2018 № 249, від 06.07.2018 № 374, від 30.07.2018 № 601, від 31.07.2018 № 602, від 02.08.2018 № 750, від 08.08.2018 № 751, від 13.08.2018 № 752, від 16.08.2018 № 869, від 17.08.2018 № 870, від 22.08.2018 № 871, від 03.09.2018 № 1057, від 07.09.2018 № 1058, від 12.09.2018 № 1059, від 21.09.2018 № 1247, від 26.09.2018 № 1248, від 01.10.2018 № 1438, від 02.10.2018 № 1439, від 08.10.2018 № 1440, від 09.10.2018 № 1441, від 31.10.2018 № 1525, від 16.11.2018 № 1795, від 23.11.2018 № 1796, від 11.12.2018 № 1936, від 26.12.2018 № 1994, від 27.12.2018 № 1997; банківські виписки: № 922 від 03.08.2018, № 923 від 06.08.2018, № 924 від 06.08.2018, № 926 від 10.08.2018, № 925 від 10.08.2018, № 938 від 13.08.2018, № 939 від 13.08.2018, № 940 від 13.08.2018, № 936 від 16.08.2018, № 953 від 21.08.2018, № 935 від 21.08.2018, № 936 від 23.08.2018, № 940 від 30.08.2018, № 942 від 31.08.2018, № 954 від 04.09.2018, № 960 від 06.09.2018, № 965 від 07.09.2018, № 971 від 11.09.2018, № 972 від 13.09.2018, № 983 від 14.09.2018, № 990 від 18.09.2018, № 994 від 20.09.2018, № 1004 від 25.09.2018, № 1014 від 28.09.2018, № 1027 від 02.10.2018, № 1034 від 04.10.2018, № 1039 від 05.10.2018, № 1047 від 09.10.2018, № 1054 від 11.10.2018, № 1068 від 17.10.2018, № 1074 від 19.10.2018, № 1081 від 22.10.2018, № 1087 від 23.10.2018, № 1095 від 25.10.2018, № 99 від 29.10.2018, № 106 від 30.10.2018, № 118 від 01.11.2018, № 125 від 02.11.2018, № 131 від 06.11.2018, № 136 від 07.11.2018, № 140 від 09.11.2018, № 143 від 12.11.2018, № 152 від 14.11.2018, № 163 від 15.11.2018, № 166 від 16.11.2018, № 172 від 19.11.2018, № 177 від 20.11.2018, № 183 від 23.11.2018, № 190 від 26.11.2018, № 195 від 27.11.2018, № 203 від 28.11.2018, № 276 від 10.01.2019, № 277 від 11.01.2019, № 278 від 14.01.2019, № 284 від 15.01.2019, № 298 від 17.01.2019, № 313 від 21.01.2019, № 318 від 23.01.2019, № 338 від 29.01.2019, № 374 від 19.03.2019, № 380 від 19.03.2019 про перерахування коштів на банківський рахунок ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ , Акт взаєморозрахунків за період квітень 2018 - квітень 2019, згідно якого станом на 30.04.2019 - заборгованість відсутня.

Договір купівлі-продажу товарів № 30/2018 від 27.04.2018 був підписаний директором ТзОВ Назарет Фіш Зубицьким О.О. із зазначенням його підпису.

Аналогічний підпис директора Зубицького О.О. міститься на видаткових накладних: № ЛМ00-000193 від 25.06.2018, № ЛМ00-000311 від 06.07.2018, № ЛМ00-000567 від 30.07.2018, № ЛМ00-000577 від 31.07.2018, № ЛМ00-000621 від 02.08.2018, № ЛМ00-000692 від 08.08.2018, № ЛМ00-000735 від 13.08.2018, № ЛМ00-000783 від 16.08.2018, № ЛМ00-000793 від 17.08.2018, № ЛМ00-000817 від 22.08.2018, № ЛМ00-000918 від 03.09.2018, № ЛМ00-000976 від 07.09.2018, № ЛМ00-001040 від 12.09.2018, № ЛМ00-001131 від 21.09.2018, № ЛМ00-001185 від 26.09.2018, № ЛМ00-001294 від 01.10.2018, № ЛМ00-001295 від 02.10.2018, № ЛМ00-001368 від 08.10.2018, № ЛМ00-001404 від 09.10.2018, № ЛМ00-001598 від 31.10.2018, № ЛМ00-001744 від 16.11.2018, № ЛМ00-001806 від 23.11.2018, № ЛМ00-001896 від 11.12.2018, № ЛМ00-001978 від 26.12.2018, № ЛМ00-001981 від 27.12.2018 та на Акті взаєморозрахунків за період квітень 2018 - квітень 2019.

За результатами продажу товару покупцю (ТзОВ Назарет Фіш ) ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ задекларувало податкове зобов`язання з ПДВ за червень-грудень 2018 року в сумі 1 321 724,009 грн., що підтверджується деклараціями з податку на додану вартість за червень-грудень 2018 року з додатком № 5 (розшифровка податкових зобов`язань).

В акті перевірки вказано, що ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ по взаємовідносинах з ТзОВ Назарет Фіш відобразив в податковій звітності господарські операції згідно наведених вище податкових накладних, а саме: ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ задекларувало податкові зобов`язання по податку на додану вартість червень-грудень 2018 року - 1 321 724,00грн.

ГУ ДПС у Львівській області в абз. 3 ст. 30 Акта перевірки встановлено отримання коштів від ТзОВ Назарет Фіш в загальній сумі 1 424 847,23 грн, згідно з карткою рахунку 361 по взаєморозрахунках між ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ та ТзОВ Назарет Фіш дебіторська заборгованість в сумі 6 505 496,38.

Суд погоджується з твердженням позивача про те, що між ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ та ТзОВ Назарет Фіш відсутня будь-яка заборгованість, що підтверджується наданій контролюючому органу Карткою рахунку 361 за Січень 2018- Грудень 2019 розрахунків з контрагентом ТзОВ Назарет Фіш , підписаним між ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ та ТзОВ Назарет Фіш Актом взаєморозрахунків за період квітень 2018- квітень 2019, а також описаними вище банківськими виписками про перерахування коштів на банківський рахунок ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ .

Стосовно висновку відповідача про те, що ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ фактично не продало товар покупцям ТзОВ Хардвік , ТзОВ Отаріо , ТзОВ Мелисандра , ТзОВ Назарет Фіш , оскільки підприємством не надано: довіреностей на отримання товару суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 65 Господарського кодексу України керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Факт підписання видаткових накладних та договору однією і тією ж особою - директором - виключав підстави в ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ сумніватися щодо наявних належних повноважень в особи на отримання товару на момент його передачі.

Отже, довіреностей на отримання товару від контрагентів і не могло бути, оскільки їх наявність при отриманні товару директорами підприємств не передбачена.

Крім того, відсутність довіреностей не може бути підставою визнання відсутності господарської операції за наявності первинних документів - видаткових накладних.

Відповідно до пункту 2.5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (в редакції Наказу Міністерства фінансів України від 30.09.2014 № 987) повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Суд погоджується з твердженням позивача про те, що виходячи з наведених норм підтвердження повноваження осіб при отриманні ТМЦ сторони визначають самостійно відповідно до законодавства при укладенні договору. Наявність довіреності в даному випадку не є обов`язковою умовою.

Проаналізувавши вищезазначені вище договори купівлі-продажу товарів, суд зазначає, що вони не містять вказівки на обов`язковість довіреності на отримання товару в представника покупця.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України № 996-XIV від 16.07.1999 Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, довіреність сама по собі не є первинним документом і не фіксує факт здійснення господарських операцій. Тому відсутність довіреності не може свідчити про нереальність операції.

Отже Довіреність тільки фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства уповноважити конкретну фізичну особу отримати для підприємства певний перелік і кількість цінностей. Сам же факт руху цих цінностей (тобто господарську операцію) довіреність не фіксує. Тому визнати відсутність господарської операції тільки на тій підставі, що немає довіреності, податковий орган не може, оскільки це не первинний документ, а господарські операції в обліку відображають на підставі первинних документів.

На те, що відсутність довіреності не може заперечувати факту здійснення господарської операції, звертав увагу і Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 29.04.2015 у справі № 3-77гс154).

До того ж головний критерій наявності господарської операції - це зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (ст. 1 Закону України № 996-XIV від 16.07.1999 Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

Крім видаткових накладних, які містять підписи осіб, які отримали товар, реальність здійснення господарської операції підтверджується податковими накладними. Отже, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу та фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару (постанова Верховного суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19).

Згідно з п. 201.7 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до пункту 201.10 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг - зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Отже, у податковому обліку з податку на додану вартість операції з придбання товарів (послуг) та суми податкового кредиту за такими операціями повинні бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення. Податковий кредит має бути обов`язково підтверджений податковою накладною. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та/або його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності.

В силу викладеного, будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10 вересня 2019 року у справі №814/2412/17.

Згідно з умовами договорів купівлі-продажу, укладених з ТзОВ Хардвік , ТзОВ Отаріо , ТзОВ Мелисандра та ТзОВ Назарет Фіш продавець за період з 10.11.2017 по 31.12.2019 здійснив продаж товарів на 3 111 453,33 грн., у тому числі ПДВ.

Суд встановив, що при здійсненні вказаних операцій, ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ були складені та подані до податкового органу для подальшої реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних вищевказані податкові накладні.

Отже, відповідно до вимог статей 44 та 61 Податкового кодексу України на контролюючі органи покладається обов`язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Суд погоджується з твердженням позивача про те, що вказані податкові накладні відповідали вимогам Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час, коли оформлювалися відповідні накладні) та вимогам Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабміну від 29.12.2010 № 1246, у зв`язку з чим були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних без зауважень, на підтвердження чого податковим органом надіслано квитанції про реєстрацію податкових накладних.

Щодо вимоги контролюючого органу до позивача надати товарно-транспортні накладні та, відповідно, аргументів про нереальність господарських операцій через їх відсутність суд зазначає наступне.

Пунктом 2.4. типових договорів купівлі-продажу передбачено, що Товар доставляється (перевозиться) силами та засобами Покупця.

З наведеного положення договорів вбачається, що ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ як продавець зобов`язувалося передати покупцям товар, а покупці зобов`язувалися отримати його на складі продавця та самостійно організувати транспортування товару до місця на свій розсуд.

Тому покликання контролюючого органу на норми законодавства, що регулюють перевезення, є нерелевантними, оскільки ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ не мало обов`язків щодо організації чи оформлення транспортування товару.

Суд зазначає, що товарно-транспортна накладна є транспортною документацією, яка підтверджує операції саме з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, не встановлюють правил податкового обліку платника податків, яким у даному випадку є позивач.

Документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Доводи податкового органу щодо товарно-транспортних накладних як обставин, що свідчить про нереальність господарських операцій, є безпідставними, оскільки товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є первинним документом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних, а не будь-яких інших послуг. В межах спірних відносин витрати по факту придбання послуг перевезення позивачем не формувалися, що обумовлює безпідставність доводів податкового органу в частині вимог до товарно-транспортних накладних взагалі.

Однак податковий орган дійшов хибного висновку про те, що ненадання ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ транспортної документації є достатнім для невизнання факту продажу продукції.

Щодо фактів чи інших відомостей, що можуть свідчити про недобросовісність контрагентів-покупців, слід зазначити, що відповідачем в ході проведення перевірки не наведені та не встановлені обставини, які б свідчили про невідповідність господарських операцій з поставки товару меті та задачам діяльності позивача, або що реалізація вказаних операцій не обумовлена розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ виконало свій обов`язок, покладений на нього податковим законодавством, та, за результатами здійснення господарських операцій з контрагентами - покупцями (продажу товарів та отримання за них оплати), в результаті яких було одержано дохід, що призвело до фактичного руху активів, задекларувало податкові зобов`язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Предметом доказування у відповідній категорії податкових спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

При тому, що відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

За результатами розгляду даної адміністративної справи суд приходить до переконання, що представлені ТзОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ документи, містять відомості, які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між ним та його контрагентами.

Суд зазначає, що висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій позивача та його контрагентів ґрунтуються виключно на податковій інформації стосовно контрагентів позивача і також висновків, що вказані контрагенти позивача в періоди, що перевірялися, фактично не могли здійснювати фінансово-господарські операції в задекларованих обсягах, у тому числі здійснювати купівлю товарів за відсутністю в них необхідних умов для здійснення господарської діяльності (відсутність достатніх трудових та матеріальних ресурсів, виробничої потужності).

Вказані твердження відповідача, що відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для здійснення господарської діяльності з придбання, зберігання та подальшої реалізації товару не свідчать про неможливість поставки (продажу) позивачем певного товару та є такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Щодо доводів відповідача про порушення, допущені суб`єктами господарювання в ланцюгу постачання, то вони також є необґрунтованими, адже порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу постачання за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Вказана позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема і в постанові від 20 березня 2020 року у справі №813/5407/15.

За наслідком проведених операцій з купівлі-продажу товарів, які податковий орган називає нереальними чи безтоварними , в позивача виникали лише податкові зобов`язання із сплати ПДВ, які були задекларовані і сплачені в повному обсязі. Відтак, Позивач, як продавець товару, не є вигодонабувачем за наслідком таких господарських операцій. Усі порушення, які зазначені в акті, відповідно оспорюються ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ та стосуються лише відповідальності його контрагентів-покупців.

Суд погоджується з твердженням представника позивача про те, що Відповідач не доводить отримання ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ економічної (податкової) вигоди від господарських операцій з продажу переліченим контрагентам товару, оскільки внаслідок їх оформлення позивач нарахував собі податкові зобов`язання з ПДВ та дохід від реалізації продукції, що збільшує базу оподаткування податком на прибуток. З огляду на це висновок контролюючого органу про те, що ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ занизило податкові зобов`язання є помилковим.

Контролюючим органом в акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов`язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Окрім зазначеного, в матеріалах справи також відсутні докази визнання недійсними у встановленому порядку договорів чи докази порушення законодавства України в момент складання наявних у ТзОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ податкових накладних. Суд зауважує, що контролюючий орган за наслідками податкової перевірки встановлює протиправність правочинів, які були вчинені суб`єктами господарювання на власний розсуд та без наділення законом контролюючого органу на такі дії відповідними повноваженнями, а від так протиправно, оскільки не було враховано припис акту цивільного законодавства України, що викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності). Факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Посилання контролюючого органу на наявність кримінальних проваджень, порушених за ст. ст. 190, ст.191, ст.205, ст. 209, ст. 212, ст.368 Кримінального кодексу України суд не приймає до уваги, оскільки відповідно до положень частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, проте відповідачем, всупереч вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України .

Отже, лише вирок суду у кримінальній справі, який набув законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено діяння, що впливають на визначення податкових зобов`язань, можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків.

Проте, відповідачем не надано суду обвинувальних вироків відповідного суду, які набрали законної сили, а тому сам факт їх порушення, не може бути підставою для визначення позивачеві податкових зобов`язань.

Оцінка документів як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого в статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України , частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Сам факт наявності кримінальних проваджень не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, здійснених між платником та його контрагентами. Під час проведення господарських операцій платник податку може бути і необізнаним щодо дійсного стану правосуб`єктності своїх постачальників і реально отримати від них товари (роботи/послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Таке правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, в постановах від 09 липня 2020 року у справі № 826/9561/17, від 04 вересня 2020 року у справі № 1640/2783/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 817/992/15.

Твердження відповідача про те, що контрагенти ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ не мали необхідних ресурсів для провадження господарської діяльності, також суд відхиляє, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами, ґрунтуються виключно на припущеннях, які, в свою чергу, базуються на узагальненій податковій інформації без проведення контрольних заходів щодо контрагентів позивача та дослідження первинних документів.

Більш того, суд вважає за необхідне звернути увагу на висновок Верховного Суду, висловлений, зокрема, в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі № 520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 140/1845/19, згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Крім того, обґрунтування правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень обставинами, які засвідчують порушення норм податкового законодавства не позивачем, а його контрагентами (постачальниками) є неприпустимим також і з огляду на практику Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у параграфах 70 - 71 рішення від 22.01.2009 у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ зазначив: "[…] Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Щодо податкового повідомлення - рішення № 11663/13-01-07-11 від 25.05.2021 р. ГУ ДПС у Львівській суд зазначає наступне.

Відповідач мотивує порушення позивачем п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Податкового кодексу України тим, що стосовно виплат ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ доходів на користь UAB Logistikos vartai (Литва) та UAB PASAULIO ZUVYS (Литва) не може застосовуватись Конвенція між Урядом України і Урядом Литовської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно, в частині звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, оскільки, ст. 8 цієї конвенції не передбачено автомобільного транспорту.

Суд вважає необґрунтованими такі висновки податкового органу та такими, що не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України (надалі по тексту також - ЦК України ) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 1 статті 929 ЦК України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Частиною 1 ст. 307 Господарського кодексу України (надалі по тексту також - ГК України ) встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Закон України Про транспортно-експедиторську діяльність встановлює правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення. (надалі по тексту також - Закон № 1955-IV )

Відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України , Господарським кодексом України , законами України Про транспорт , Про зовнішньоекономічну діяльність , Про транзит вантажів , цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору. (ст. 3 Закону № 1955-IV )

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору: для юридичних осіб-резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для юридичних осіб - нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для фізичних осіб - громадян України: прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів; для фізичних осіб-іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), адресу місця проживання за межами України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов`язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення. (ст. 9 Закону № 1955-IV )

Відповідно до положень п. п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов`язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов`язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

Згідно з п. п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 ПК України доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами є: а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов`язаннями, випущеними (виданими) резидентом; б) дивіденди, які сплачуються резидентом; в) роялті; г) фрахт та доходи від інжинірингу; ґ) лізингова/орендна плата, що вноситься резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента - лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди; д) доходи від продажу нерухомого майна, розташованого на території України, яке належить нерезиденту, у тому числі майна постійного представництва нерезидента; е) прибуток від здійснення операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів, деривативів або інших корпоративних прав, визначений відповідно до цього розділу; є) доходи, отримані від провадження спільної діяльності на території України, доходи від здійснення довгострокових контрактів на території України; ж) винагорода за провадження нерезидентами або уповноваженими ними особами культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності на території України; з) брокерська, комісійна або агентська винагорода, отримана від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів стосовно брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів; и) внески та премії на страхування або перестрахування ризиків в Україні (у тому числі страхування ризиків життя) або страхування резидентів від ризиків за межами України; і) доходи, одержані від діяльності у сфері розваг (крім діяльності з проведення лотереї); ї) доходи у вигляді благодійних внесків та пожертвувань на користь нерезидентів; й) інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, крім доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, переданих, виконаних, наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв`язку чи міжнародного інформаційного забезпечення, а також крім субсидій для повернення частини кваліфікованих витрат, передбачених Законом України Про державну підтримку кінематографії в Україні .

Відповідно до підпункту 14.1.260 пункту 14.1 статті 14 ПК України фрахт - винагорода (компенсація), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин) для: перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами; перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом.

Фрахт, як одна з категорій доходів, що можуть одержуватись нерезидентом із джерелом їх походження з України, визначено на час спірних правовідносин у підпункті г підпункту 141.4.1 пункту 141.4 статті 141 ПК України .

Згідно з п. 141.4.4 ПК України , сума фрахту, що сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок таких доходів. При цьому базою для оподаткування є базова ставка такого фрахту. А особою, уповноваженою його стягувати та вносити до бюджету, є резидент, який виплачує такі доходи.

Відповідно до п. 3.2 ст. 3 ПК України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Статтею 103 ПК України встановлено порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України.

Застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України. (103.1 ст. 103 ПК України )

Особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. У разі отримання синдикованого фінансового кредиту особа (податковий агент) застосовує ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України, на дату виплати процентів або інших доходів, отриманих із джерел в Україні, учасникам синдикату кредиторів з урахуванням того, резидентом якої юрисдикції є кожен учасник синдикованого кредиту, та пропорційно до його частки у межах кредитного договору, за умови що він є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу, незалежно від того, виплата здійснюється через агента чи напряму. Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті. (п. 103.2 ст. 103 ПК України )

Бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.

При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу. Для цілей застосування цього підпункту у випадках, коли резиденти - суб`єкти кінематографії України сплачують роялті нерезидентам за субліцензійними договорами за використання або за надання права на використання аудіовізуальних творів (у тому числі фільмів), а також об`єктів авторського права та/або суміжних прав, що використовуються при виробництві (створенні) аудіовізуальних творів (у тому числі фільмів), такі нерезиденти вважаються бенефіціарними (фактичними) отримувачами (власниками) щодо таких роялті. (п. 103.3 ст. 103 ПК України )

Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України. (п. 103.4 ст. 103 ПК України )

Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України. (п. 103.5 ст. 103 ПК України )

У разі потреби така довідка може бути затребувана у нерезидента особою, яка виплачує йому доходи, або контролюючим органом під час розгляду питання про повернення сум надміру сплачених грошових зобов`язань на іншу дату, що передує даті виплати доходів. У разі потреби особа, яка виплачує доходи нерезидентові, може звернутися до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) щодо здійснення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, запиту до компетентного органу країни, з якою укладено міжнародний договір України, про підтвердження зазначеної у довідці інформації. (п. 103.6 ст. 103 ПК України )

Особа, яка виплачує доходи нерезидентові у звітному (податковому) році, у разі подання нерезидентом довідки з інформацією за попередній звітний податковий період (рік) може застосувати правила міжнародного договору України, зокрема щодо звільнення (зменшення) від оподаткування, у звітному (податковому) році з отриманням довідки після закінчення звітного (податкового) року. (п. 103.8 ст. 103 ПК України )

Особа, яка виплачує доходи нерезидентові, зобов`язана у разі здійснення у звітному періоді (кварталі) виплат нерезидентам доходів із джерелом їх походження з України подавати контролюючому органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) звіт про виплачені доходи, утримані та перераховані до бюджету податки на доходи нерезидентів у строки та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. (п. 103.9 ст. 103 ПК України )

У разі неподання нерезидентом довідки відповідно до пункту 103.4 цієї статті доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування. (п. 103.10 ст. 103 ПК України )

Суд встановив, що між ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ (Замовник) та UAB "Logistikos vartai" (Литва) (Експедитор) укладено Договір на організацію міжнародних перевезень вантажів № 93/2019 від 28.10.2019 року (далі по тексту - Договір № 93/2019).

Предметом вищевказаного договору є взаємовідносини при організації та виконанні перевезень вантажів у міжнародному сполученні та розрахунки за ці перевезення між Замовником та Експедитором.

Відповідно до умов Договору № 93/2019 транспортно-експедиційні послуги по кожному замовленню оформлюються заявкою, в якій вказуються найменування вантажу, адреси завантаження та розвантаження, масу, кількість місць, упаковку вантажу, строки завантаження, відстань перевезення, умови оплати за перевезення, термін доставки вантажу.

Розділом 3 Договору № 93/2019 передбачено, що послуги Експедитора, які надаються згідно з Договором оплачуються Замовником на підставі виставленого рахунку. Загальна сума даного Договору складає 100 000,00 (сто тисяч) Євро. Оплата Замовником здійснюється шляхом перерахування належних сум на розрахунковий рахунок Експедитора на протязі 5 банківських днів з моменту отримання ним рахунків та належним чином оформлених товарно-транспортних документів (рахунок-фактура, акт виконаних робіт, СMR) Експедитора.

Відповідно до актів виконаних робіт Експедитором було надано експедиторські послуги, до перевезення було залучено перевізника A.GRICIAUS AUTOTRA№ SPORTO IMO№ E (Литва), перевезення здійснено автомобільним транспортом. Компанією UAB Logistikos vartai (Литва) по договору № 93/2019 від 28.10.2019 було надано експедиторські послуги на загальну суму 6310 євро у 4 кварталі 2019 року.

Надання експедиторських послуг підтверджується такими документами: заявками про надання транспортно-експедиційних послуг: № 24/10-1 від 24.10.2019, № 30/10 від 30.10.2019, № 07/11 від 07.11.2019, № 15/11 від 15.11.2019, № 04/12-1 від 04.12.2019, 04/12-2 від 04.12.2019, № 04/12-3 від 04.12.2019; Актами виконаних робіт (наданих послуг): № LV-964-1 від 28.10.2019 на суму 360 євро, № LV-1004 від 04.11.2019 на суму 850 євро; № LV-1002 від 13.11.2019 на суму 850 євро; № LV-1003 від 19.11.2019 на суму 850 євро; № LV-1021 від 10.12.2019 на суму 850 євро; № LV-1022 від 11.12.2019 на суму 850 євро; № LV-1023 від 12.12.2019 на суму 850 євро; № LV-1024 від 12.12.2019 на суму 850 євро; Invoice: № LV-964-1 від 28.10.2019 на суму 360 євро, № LV-1004 від 04.11.2019 на суму 850 євро; № LV-1002 від 13.11.2019 на суму 850 євро; № LV-1003 від 19.11.2019 на суму 850 євро; № LV-1021 від 10.12.2019 на суму 850 євро; № LV-1022 від 11.12.2019 на суму 850 євро; № LV-1023 від 12.12.2019 на суму 850 євро; № LV-1024 від 12.12.2019 на суму 850 євро; CMR : № 0041046 від 24.10.2019, № 0064666 від 31.10.2019, № 0064668 від 08.11.2019, № 0060411 від 08.11.2019, № 0060396 від 15.11.2019, від 05.12.2019 , № 0010187 від 05.12.2019, № 0056018 від 05.12.2019, № 0056019 від 07.12.2019.

ТОВ "ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ" за надані експедиторські послуги по Договору № 93/2019 від 28.10.2019 було виплатило доходи на користь UAB Logistikos vartai (Литва) у 4 кварталі 2019 року на загальну суму 6310 євро (163606 грн).

Також суд встановив, що між ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ (Замовник) та UAB "Pasaulio ћuvys" (Литва) (Перевізник) було укладено Договір на організацію міжнародних перевезень вантажів № 44/2019 від 28.03.2019 року (далі по тексту - Договір № 44/2019).

Предметом вказаного договору є взаємовідносини, що виникають між Замовником та Перевізником при плануванні, здійсненні та оплаті транспортних послуг при перевезеннях вантажів по території Європи, Азії та України автомобільним транспортом.

Згідно з п. 2.3. Договору № 44/2019 кожне окреме завантаження оформлюється транспортною заявкою (заявкою), в якій вказуються умови, особливості, вартість перевезення.

В розділі 6 Договору № 44/2019 передбачено, що розрахунки за вказані послуги відбуваються в EUR, без врахування взаємних претензій, шляхом банківського переказу на рахунок Перевізника, згідно виставлених Перевізником рахунків. Сплачений рахунок є кінцевим документом, що підтверджує факт і суму наданих послуг. Загальна сума Договору складає 49 000 Євро. Замовник проводить оплату за виконані перевезення та послуги протягом 14 календарних днів після отримання від Перевізника оригіналу рахунку і СMR.

Відповідно до актів виконаних робіт (наданих послуг) Перевізником було надано послуги перевезення товару, які здійснені автомобільним транспортом. Компанією UAB "Pasaulio ћuvys" (Литва) по договору № 44/2019 від 28.03.2019 було надано послуги перевезення товару на загальну суму 800 євро у 2019.

Надання послуг з перевезення підтверджується наступними документами: Заявкою про надання транспортно-експедиційних послуг: № 24/10-1 від 24.10.2019, Акт виконаних робіт (наданих послуг): № PZ12894 від 01.04.2019 на суму 800 євро; Рахунок-фактура № PZ12894 від 01.04.2019 на суму 800 євро; CMR від 29.03.2019.

ТОВ "ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ" за надані послуги перевезення згідно з Договором 44/2019 від 28.03.2019 від 28.10.2019 виплатило доходи на користь UAB "Pasaulio ћuvys" (Литва) у 2019 року на загальну суму 800 євро (24008,00 грн).

Суд зазначає, що між Урядом України і Урядом Литовської Республіки укладено Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно (№ 440_004, дата підписання: 23.09.1996, дата ратифікації Україною: 09.12.1997, дата набрання чинності для України: 25.12.1997).

В листі ДФСУ № 2815/7/99-99-12-01-03-17 від 28.01.2016 щодо переліку країн, з якими на 01.01.2016 укладено міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування зазначено перелік країн, з якими на 01.01.2016 укладено міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування, зокрема, з Литвою (25.12.97).

Відповідно до ст. 2 Конвенції вона застосовується до податків на доходи і на майно, що стягуються від імені Договірної Держави або її політико-адміністративних підрозділів, або місцевих органів влади, незалежно від способу їх стягнення.

Податками на доход і на майно вважаються всі податки, що справляються від загальної суми доходу та від загальної суми майна або з окремих їх елементів, включаючи податки на доходи від відчужування рухомого або нерухомого майна і податки, що справляються з доходів від приросту вартості майна. Існуючими податками, на які поширюється Конвенція, зокрема, є а) в Україні: (i) податок на прибуток підприємств; (ii) прибутковий податок з громадян (далі "український податок"); b) у Литві: (i) податок на прибуток юридичних осіб; (ii) податок на доходи фізичних осіб; (iii) податок на підприємства, які використовують державний капітал; (iV) податок на нерухоме майно.

Згідно з положеннями Конвенції термін міжнародне перевезення означає будь-яке перевезення морським або повітряним судном, що експлуатується підприємством Договірної Держави, крім випадків, коли морське або повітряне судно експлуатується виключно між пунктами в другій Договірній Державі. (п. h ст. 3).

Прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює комерційної діяльності в другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює комерційну діяльність, як зазначено вище, прибуток підприємства може оподатковуватися в другій Державі, але тільки в тій частині, яка стосується цього постійного представництва. (ч. 1 ст. 7 Конвенції).

Відповідно до п. 7 ст. 7 Конвенції, якщо прибуток включає види доходів, які розглядаються окремо в інших статтях цієї Конвенції, положення цих статей не будуть зачіпатися положеннями цієї статті.

Податковий орган в Акті перевірки зазначає, що відповідно до ст. 8 (Морський та повітряний транспорт) Конвенції між Урядом України і Урядом Литовської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на дохід і на майно, прибутки підприємства Договірної Держави від експлуатації морських або повітряних суден у міжнародних перевезеннях будуть оподатковуватись лише в цій Державі. Таким чином, стосовно виплат ТзОВ "ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ" доходів на користь UAB Logistikos vartai (Литва) не може застосовуватись міжнародний договір в частині звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, оскільки статтею 8 Конвенції між Урядом України і Урядом Литовської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на дохід i на майно не передбачено автомобільного транспорту.

Норма пункту 1 ст.8 Конвенції є спеціальною нормою по відношенню до норми пункту 1 ст. 7, однак виключно щодо оподаткування прибутку від здійснення міжнародних перевезень такими видами транспорту як морський та повітряний, та встановлює правило оподаткування такого прибутку незалежно від того чи здійснюється така діяльність представництвом юридичної особи .

Відповідач не заперечує в Акті перевірки відносно того, що UAB "Logistikos vartai" (Литва) та UAB "Pasaulio ћuvys" (Литва) є резидентами Литовської Республіки.

Разом з тим, Позивачем під час перевірки були належним чином представлені податковому органу довідки про резиденство контрагентів-нерезидентів країни, з якою Україна уклала міжнародний договір.

Суд вважає, що плата нерезидентам за надані резиденту транспортно-експедиційні послуги відповідно до договорів транспортного експедирування не є об`єктом оподаткування згідно п. п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 ПК України , у протилежному випадку це призведе до подвійного оподаткування доходів, що суперечить Конвенції та відповідно податковому законодавству, до якого вказана Конвенція імплементована та є його складовою частиною.

Суд вважає безпідставними твердження податкового органу, про те що норми Конвенції не поширюються на міжнародні перевезення вантажів автомобільним транспортом, оскільки перевезення таким видом транспорту не передбачені ст. 8 Конвенції "Морський та повітряний транспорт".

Види доходів резидента Договірної Держави, незалежно від джерел їх виникнення, про які не йде мова у попередніх статтях цієї Конвенції, оподатковуються тільки в цій Державі. Положення пункту 1 цієї статті не застосовуються до доходів інших, ніж доходи від нерухомого майна, визначеного в пункті 2 статті 6 цієї Конвенції, якщо одержувач таких доходів є резидентом однієї Договірної Держави, здійснює комерційну діяльність у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво і надає в цій Державі незалежні особисті послуги через розташовану там постійну базу, і право або майно, у зв`язку з яким одержано доход, дійсно пов`язані з таким постійним представництвом або постійною базою. В такому випадку, в залежності від обставин, застосовуються положення статті 7 або статті 14 цієї Конвенції. (ч. ч. 1, 2 ст. 22 Конвенції).

Плата нерезиденту за надані резиденту транспортно-експедиційні послуги відповідно до договору транспортного експедирування не є об`єктом оподаткування згідно із п. п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу.

Згідно з п.1 ст.22 Інші доходи даної Конвенції види доходів резидента Договірної Держави, незалежно від джерела їх виникнення, про які не йдеться у попередніх статтях цієї Угоди, підлягають оподаткуванню тільки в цій Державі.

Відповідно до підп.14.1.260 ПК України фрахт - винагорода (компенсація), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин) для: перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами; перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом.

Враховуючи вищенаведене, оскільки у згаданих Конвенціях та Угоді у попередніх статтях не йдеться про доходи, отримані у вигляді плати за перевезення автомобільним транспортом, то такі доходи відносяться до інших доходів та у даному випадку мають оподатковуватись у країнах нерезидентів.

Аналогічна позиція суду викладена у Постанові Верховного суду України від 16 жовтня 2018 року в справі №2а-8599/12/1370, Постанові Верховного суду України від 26 січня 2021 року в справі № 815/3125/16.

Оскільки UAB Logistikos vartai (Литва) тa UAB PASAULIO ZUVYS (Литва) є нерезидентами України та є резидентами Литовської Республіки, а отже обов`язок оподаткування на території України відповідно до п. п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 ПК України виплаченого доходу даному нерезиденту відсутній.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішенні від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів, має саме податкове управління.

Такий обов`язок суб`єкта владних повноважень закріплений і в Кодексі адміністративного судочинства України, частиною другою статті 77 якого передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно із ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи зі змісту наведених норм, саме на податкові органи покладається обов`язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов`язання.

Відповідачем конкретних доказів, на підставі яких можна дійти висновку про порушення платником податків норм податкового законодавства, суду надано не було.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися й позиції, висловленої у рішенні Європейського Суду з прав людини у п. 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом .

З урахуванням зазначеного, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.05.2021 № 11656/13-01-07-01 та № 11663/13-01-07-11 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача понесених витрати на правничу допомогу в сумі 36000,00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України ) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Відповідно до пунктів 1, 2, 5 частини першої статті 19 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Статтею 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Вказана правова позиція викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Разом із тим, чинне адміністративно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно з положеннями частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктами 1, 2 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, суд дійшов висновку, що КАС України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15.12.2017 змін до КАС України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам (засадам) адміністративного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 10 частини третьої статті 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 3 , 6 , 7 , 8 , 9 КАС України в узагальненому вигляді, при вирішенні адміністративного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України , законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, враховує завдання адміністративного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

Згідно з частиною першою статті 166 КАС України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частини сьомої статті 134 КАС України , відповідно до яких обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд встановив, що професійна правнича допомога Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ" надавалася адвокатом Адвокатського Бюро Анни Крамар Крамар Анною Олександрівною.

На підтвердження витрат, понесених позивачем долучено копії документів які підтверджують розрахунок вартості судових витрат у справі № 380/13070/21: копію договору про надання правової допомоги б/н від 29.07.2021; копію договору про відступлення права вимоги № б/н від 20.08.2021; копію додаткової угоди №1 від 12.01.2022 до договору про надання правової допомоги № б/н від 29.07.2021; копію Акту надання послуг № 12/01/21 від 12.01.2022; копію рахунку № 4 від 12.01.2022; платіжне доручення № 2697 від 14.01.2022; витяг з ЄДРПОУ щодо АБ АННИ КРАМАР ; копію Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1996 від 08.09.2012.

Суд встановив, що 29 липня 2021 між ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ (далі - Клієнт) та адвокатом Крамар Анною Олександрівною (далі - Адвокат, Крамар А.О.) було укладено договір про надання правової допомоги №б/н (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Адвокат зобов`язується надати професійну правничу допомогу Клієнту, що полягає у представництві інтересів ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ у Львівському окружному адміністративному суді під час розгляду адміністративної справи за адміністративним позовом ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ до Головного управління ДПС у Львівській області. Предмет спору: про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень, а саме: ППР № 11656/13-01-07-01 від 25.05.2021 та ППР № 11663/13-01- 07-11 від 25.05.2021. Повноваження адвоката посвідчуються даним договором, довіреністю та Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю.

Представник позивача зазначає, що на виконання умов Договору Адвокатом були надані відповідні послуги: вивчення документів клієнта, проведення аналізу норм та положень законодавства, складання адміністративного позову з додатками, складання відповіді на відзив, складання письмових пояснень, складання заперечення на заяву про виклик свідка, представництво інтересів Клієнта у 4 (чотирьох) судових засіданнях.

Згідно п. 3.1. Договору за роботу, виконану Адвокатом, Клієнт сплачує гонорар згідно домовленості. Розмір гонорару буде визначено після ознайомлення з документами клієнта та оцінки Адвокатом обсягу робіт, враховуючи, підготовку процесуальних документів та участь Адвоката у розгляді справи у Львівському окружному адміністративному суді. Остаточна сума гонорару буде вказана у Додатковій угоді до цього Договору, що є невід`ємною частиною цього Договору.

Адвокатом Крамар Анною Олександрівною 20 серпня 2021 з Адвокатським Бюро АННИ КРАМАР (надалі - АБ АННИ КРАМАР ) було укладено Договір про відступлення права вимоги № б/н (далі - Договір № б/н від 20.08.2021).

Відповідно до п.1.1. Договору № б/н від 20.08.2021 Первісний кредитор передає належне йому право вимоги згідно з Договором про надання правової допомоги № б/н від 29.07.2021 (далі- Основний Договір), а Новий кредитор приймає право вимоги що належне Первісному кредитору за Основним Договором. Також п. 1.2. цього Договору передбачено, що Новий кредитор займає місце Первісного кредитора в зобов`язаннях, що виникли з Основного Договору в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього Договору.

12 січня 2022 між АБ АННИ КРАМАР та ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ укладено Додаткову угоду №1 до Договору про надання правової допомоги № б/н від 29.07.2021 в якій вказано обсяг послуг наданих АБ АННИ КРАМАР , в особі адвоката Крамар А.О. та згідно з якою сума оплати за надані ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ послуги становить 36 000 грн. (тридцять шість тисяч гривень), 00 грн.

ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ вказана сума оплачена, що підтверджується Актом надання послуг № 12/01/22 від 12.01.2022 та платіжним дорученням № 2697 від 14.01.2022.

В Акті приймання-передачі наданих послуг від 12 січня 2022 вказано, що адвокатом надано такі послуги:

- вивчення документів клієнта - 2000 грн;

- аналіз законодавства -2000грн;

- складання позовної заяви з додатками - 10000 грн;

- складання відповіді на відзив - 4000 грн;

- складання письмових пояснень - 3500 грн;

- складання заперечення на заяву про виклик свідка - 2500 грн;

- участь у судових засіданнях -12000 грн.

Представник відповідача заперечив щодо розмір таких витрат за надання правничої допомоги та зазначив, що він є необґрунтованим та непропорційним до предмету спору. Вказав, що позовну заяву підписав директор ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ , а не адвокат, у зв`язку з чим вважає, що адвокат не готував вказаний позов. Крім того, зазначає, що сума 12000 грн за участь у 4 судових засіданнях є завищеною. Вказує, що наведене свідчить про те, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу загальною вартістю 36000,00грн є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу.

Суд частково погоджується з твердженням представника відповідача щодо співмірності розміру витрат за надання правничої допомоги ТОВ ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ , у зв`язку з чим вважає, що вона підлягає зменшенню, виходячи з наступного.

Обсяг справи №380/13070/21 складає три томи, позовна заява складена на 21 сторінці.

Суд провів 4 судові засідання.

Предметом дослідження у цій справі було реальність здійснення господарських операцій з чотирма контрагентами, а тому суд зазначає, що ця справа є складною.

Не заслуговує на увагу твердження відповідача про те, що позовна заява підписана директором а не адвокатом, що виключає оплату за її підготовку, оскільки підписання директором підприємства ще означає, що адвокат не здійснював підготовку цього позову.

Позивачем до матеріалів справи було долучено велику кількість первинних документів, яким адвокатом було надано детальну та змістовну правову оцінку.

Суд встановив, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу, пов`язані із юридичним супроводом справи №380/13070/21 і підтверджені належними та допустимими доказами.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу , стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Задоволення рішенням від 22.01.22 у справі №380/13070/21 позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ" з огляду на співмірність та інші критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи, зумовлює часткове відшкодування понесених позивачем витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що заява про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу підлягає до часткового задоволення шляхом стягнення з Головного управління ДПС у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань таких у розмірі 25 000 грн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ".

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з статтею 139 КАС України слід стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЕОПОЛІС - МАРКЕТ понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 11 120,87 грн.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЕОПОЛІС - МАРКЕТ (ЄДРПОУ 41724518, 79040, Україна, м. Львів, вул. Данила Апостола, буд. 16, літ. Х-1) до Головного управління ДПС у Львівській області (ЄДРПОУ 43143039,79003, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 35) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 11656/13-01-07-01 від 25.05.2021 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 11663/13-01-07-11 від 25.05.2021 року.

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (ЄДРПОУ 43143039,79003, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 35) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЕОПОЛІС - МАРКЕТ (ЄДРПОУ 41724518, 79040, Україна, м. Львів, вул. Данила Апостола, буд. 16, літ. Х-1) понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 11 120,87 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (ЄДРПОУ 43143039,79003, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 35) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЕОПОЛІС - МАРКЕТ (ЄДРПОУ 41724518, 79040, Україна, м. Львів, вул. Данила Апостола, буд. 16, літ. Х-1) понесені судові витрати за надання правової допомоги в сумі 25000,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписно судом 24.01.2022.

Суддя Р.М. Брильовський

Дата ухвалення рішення20.01.2022
Оприлюднено14.02.2022
Номер документу103145461
СудочинствоАдміністративне
Сутьвизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень

Судовий реєстр по справі —380/13070/21

Ухвала від 23.01.2023

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Бруновська Надія Володимирівна

Ухвала від 12.01.2023

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Васильєва І.А.

Ухвала від 28.12.2022

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Бруновська Надія Володимирівна

Ухвала від 21.12.2022

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Васильєва І.А.

Ухвала від 15.11.2022

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Бруновська Надія Володимирівна

Ухвала від 04.11.2022

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Бруновська Надія Володимирівна

Ухвала від 18.10.2022

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Бруновська Надія Володимирівна

Ухвала від 11.10.2022

Адміністративне

Львівський окружний адміністративний суд

Брильовський Роман Михайлович

Ухвала від 05.07.2022

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Довга Ольга Іванівна

Ухвала від 12.06.2022

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Довга Ольга Іванівна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні