Рішення

від 20.01.2022 по справі 380/17223/21

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/17223/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2022 року

13 год. 26 хв. м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. за участю секретаря судового засідання Лубоцької Н.І., представниці позивача Потічної Н. Ю., представниці відповідача Кельбас Р. А. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Львівській області, у якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 354434-1313 від 30.06.2017, № 590389-1313-1309 від 23.04.2018, № 111570-5713-1309 від 27.06.2019, № 187482-5306-1309 від 14.05.2020, № 7896080-2413-1312 від 31.05.2021.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивачу на праві власності належить земельна ділянка по АДРЕСА_1 загальною площею 0,0603 га, на якій розташований недобудований об`єкт нерухомого майна. Зазначив, що постійно та своєчасно сплачував земельний податок в розмірі, визначеному органами ДПС. Вказав також, що 19.05.2016 Трускавецька міська рада ухвалила рішення № 166 Про встановлення розмірів орендної плати та ставок земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради та у власності фізичних та юридичних осіб . Пунктом 4 цього рішення внесено зміни до рішення Трускавецької міської ради № 789 від 30.01.2015 Про встановлення місцевих податків та зборів на території м. Трускавця , доповнивши додаток № 1 цього рішення пунктом 3.4.4. такого змісту: земельний податок на земельні ділянки, які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб для ведення комерційної діяльності на яких розпочато будівельні роботи та не закінчено протягом трьох років з дня отримання декларації (дозволу) на початок будівельних робіт в тому числі на реконструкцію, а також на яких розташовано металеві кіоски або павільйони - 3 відсотки від їх нормативної грошової оцінки . Позивач вважає, що поряд з цим для інших власників земель комерційного призначення встановлено розмір земельного податку - 1%. Також зазначив, що рішенням Трускавецького міського суду від 24.09.2018 у справі № 457/908/17, яке набрало законної сили 06.07.2021, визнано протиправним та скасовано п. 4 рішення Трускавецької міської ради Про встановлення розмірів орендної плати та ставок земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради та у власності фізичних та юридичних осіб № 166 від 19.05.2016 про внесення змін до рішення Трускавецької міської ради № 789 від 30.01.2015 Про встановлення місцевих податків та зборів на території м. Трускавця . Крім цього, ухвалою Трускавецького міського суду від 23.08.2017 дія п. 4 рішення Трускавецької міської ради № 789 від 30.01.2015 зупинена. З огляду на викладене, позивач вважає, що скасування п. 4 вищевказаного рішення Трускавецької міської ради унеможливлює покладення на платників податку, в тому числі на нього, обов`язку виконувати зазначений припис нормативного акта органу місцевого самоврядування, оскільки таке рішення ще у момент його прийняття було протиправним. Позивач стверджує, що оскаржувані ним податкові повідомлення-рішення винесені з урахуванням положень п. 4 рішення Трускавецької міської ради № 789 від 30.01.2015, у зв`язку з чим він звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 13.10.2021 позовну заяву залишено без руху для усунення її недоліків.

Ухвалою суду від 26.10.2021 суддя прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила провадження у справі за правилами спрощеного провадження у судовому засіданні з викликом сторін.

Ухвалою суду від 20.01.2022 суд визнав неповажними причини пропуску позивачем строку звернення до суду, вказаних у позовній заяві щодо оскарження податкових повідомлень-рішень від 30.06.2017 № 354434-131 та від 23.04.2018 № 590389-1313-1309, частково задовольнив клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду та залишив позовну заяву в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.06.2017 № 354434-131 та від 23.04.2018 № 590389-1313-1309 без розгляду.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 11972ел від 19.11.2021), у якому проти позову заперечив. Зазначив, що відповідно до частини першої статті 73 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Зазначив, що з огляду на чинність п. 4 Рішення Трускавецької міської ради від 19.05.2016 № 166 Про встановлення розмірів орендної плати та ставок земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради та у власності фізичних і юридичних осіб на момент винесення спірних податкових повідомлень-рішень, останні є законними і не підлягають скасуванню. Також вважає помилковим покликання позивача у позовній заяві на поширення дії ухвали Трускавецького міського суду Львівської області від 23.08.2017 року у справі № 457/908/17 про забезпечення позову шляхом зупинення п. 4 вищевказаного рішення на правовідносини, пов`язані із нарахуванням земельного податку після 23.09.2019, оскільки позов про визнання протиправним та скасування п. 4 рішення Трускавецької міської ради № 166 від 19.05.2016 залишено без розгляду Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду, відтак вважає, що вказаний захід забезпечення припинив свою дію. Просив відмовити у задоволенні позову.

Суд заслухав пояснення повноважних представниць сторін, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 на праві власності (Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 732599) належить земельна ділянка по АДРЕСА_1 загальною площею 0,0603 га, цільове призначення обслуговування готелю курортного типу, кадастровий номер 4611500000:08:005:0010. Підстава набуття права власності - Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29.08.2008 року. На земельній ділянці розташоване незавершене будівництво об`єкт нерухомого майна. Нормативно-грошова оцінка земельної ділянки станом на 01.02.2008 року складає 53250,93 грн. Середня вартість за квадратний метр 27,77 грн.

Трускавецька міська рада ухвалила рішення № 166 від 19.05.2016 Про встановлення розмірів орендної плати та ставок земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради та у власності фізичних та юридичних осіб , пунктом 4 якого вирішено внести зміни до рішення Трускавецької міської ради № 789 від 30.01.2015 року додаток № 1 до цього рішення пунктом 3.4.4 такого змісту: земельний податок на земельні ділянки, які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб для ведення комерційної діяльності на яких розпочато будівельні роботи та не закінчено їх протягом трьох років з дня отримання декларації (дозволу) на початок будівельних робіт в тому числі на реконструкцію, а також на яких розташовані металеві кіоски або павільйони становить 3 відсотки від їх нормативної грошової оцінки .

24.07.2018 року Трускавецький міський суд виніс рішення у справі № 457/908/17 за позовом ОСОБА_2 до Трускавецької міської ради, яким визнав протиправним та скасував п. 4 рішення Трускавецької міської ради № 166 від 19.05.2016 Про встановлення розмірів орендної плати та ставок земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради та у власності фізичних та юридичних осіб .

Ухвалою Трускавецького міського суду від 23.08.2017 року у справі № 457/908/17 дія п. 4 рішення Трускавецької міської ради № 166 від 19.05.2016 Про встановлення розмірів орендної плати та ставок земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради та у власності фізичних та юридичних осіб зупинена.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021 у справі № 457/908/17 рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 24.09.2018 у справі № 457/908/17 залишено без змін.

Вважаючи прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення протиправними і такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

При вирішення спору по суті суд керується таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків і зборів, що справляються в Україні. Порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України.

Розділом ХІІІ Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI регламентовано особливості оподаткування плати за землю, порядок обчислення плати за землю, строки плати за землю.

Відповідно до статті 285 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Відповідно до підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування платою за землю є земельні ділянки, які перебувають у власності

Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено.

Відповідно до п. 286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю)), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (пункт 287.5 статті 287 Податкового кодексу України).

Пунктом 298.2 статті 289 Податкового кодексу України передбачено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

У відповідності до п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради обєднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.4.3 п. 12.4 ст. 12 Податкового кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад обєднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

У відповідності до ст. 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктом 24 ч. 1 ст. 26 цього Закону встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Як встановлено судом, у власності ОСОБА_1 у м. Трускавець перебуває земельна ділянка по АДРЕСА_1 загальною площею 0,0606 га, на якій розташовано недобуваний об`єкт нерухомого майна щодо якого контролюючим органом визначено податкові зобов`язання згідно спірних податкових повідомлень-рішень.

Пунктом 3.4.2 додатку № 1 до п. 4 рішення сорок восьмої сесії шостого демократичного скликання Трускавецької міської ради № 817 від 16.04.2015 року Про внесення змін до рішення Трускавецької міської ради № 789 від 30.01.2015 Про встановлення місцевих податків та зборів на території м. Трускавця визначено, що земельний податок для фізичних та юридичних осіб за земельні ділянки, які перебувають у власності, нормативну грошову оцінку яких проведено складає 1 відсоток від їх нормативної грошової оцінки.

Згідно з пунктом 3.4.4 додатку № 1 до п. 4 рішення сорок восьмої сесії шостого демократичного скликання Трускавецької міської ради № 817 від 16.04.2015 року Про внесення змін до рішення Трускавецької міської ради № 789 від 30.01.2015 Про встановлення місцевих податків та зборів на території м. Трускавця земельний податок для фізичних та юридичних осіб для ведення комерційної діяльності на яких розпочато будівельні роботи та не закінчено протягом трьох років з дня отримання декларації (дозволу) на початок будівельних робіт, в тому числі на реконструкцію, а також на яких розташовані металеві кіоски або павільйони складає 3 відсотки їх нормативної грошової оцінки.

Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 24.09.2018 року у справі № 457/908/17 визнано протиправним та скасовано п. 4 рішення Трускавецької міської ради № 166 від 19.05.2016 Про встановлення розмірів орендної плати та ставок земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради та у власності фізичних та юридичних осіб .

Ухвалою Трускавецького міського суду від 23.08.2017 року у справі № 457/908/17 дія п. 4 рішення Трускавецької міської ради № 166 від 19.05.2016 Про встановлення розмірів орендної плати та ставок земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради та у власності фізичних та юридичних осіб зупинена.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021 рішення Трускавецького міського суду Львівської області у вказаній справі залишено без змін.

Таким чином, судами було встановлено, що пункт 4 рішення № 166 від 09.05.2016 прийнятого Трускавецькою міською радою є незаконним і не відповідає правовому акту вищої юридичної сили.

Тому та обставина, що рішення суду у вказаній справі набрало чинності 06.07.2021, означає не лише неможливість застосування пункту 4 рішення Трускавецької міської ради № 166 від 19.05.2016 в оскаржуваній частині після цієї дати, а й неможливість покладення на платників обов`язку його виконувати, оскільки, як було встановлено судами, таке рішення ще у момент його прийняття було протиправним.

Щодо доводів позивача, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки на суб`єктів господарювання не може бути покладено обов`язок виконувати положення нормативно-правового акта визнаного судом незаконним суд зазначає таке.

Аналіз положень статті 58 Конституції України, свідчить про те, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.

Конституційний принцип незворотності дії закону у часі неодноразово був предметом вивчення, проте у правозастосовній практиці проблема щодо особливостей його практичної реалізації залишається невирішеною.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України (Рішення від 13.05.1997 № 1-зп) також висловив позицію, згідно якої закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Суд зазначає, що податок являє собою інструмент владного впливу держави в суспільних інтересах, оскільки за своєю суттю є соціальним обов`язком, від виконання якого залежить суспільний розвиток.

Суд звертає увагу на те, що у процесі нормативного регулювання оподаткування важливим є забезпечення справедливого балансу інтересів держави та платника податків, оскільки можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадках неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Згідно з частинами першою, другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000, "БулвесАД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Cуд вважає, що відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу якості закону , передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника .

Суд доходить висновку, що застосування відповідачем ставки земельного податку, визначеного актом, який визнано судом протиправним і скасовано є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, у тому числі через те, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 53 свого рішення Суханов та Ільченко проти України , яке набуло статусу остаточного 26.09.2014 року, Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства . Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 року категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес (п. 54 рішення).

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З матеріалів справи слідує, що суди у справі № 457/908/17 установили, що рішення від 19.05.2016 № 166 Трускавецької міської ради є незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили.

Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя №9 від 01.11.1996 судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов`язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Суд визнає, що частина друга статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним.

Суд наголошує на неможливості зобов`язати платника податків виконати положення нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним.

Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі Трґо проти Хорватії (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Враховуючи вищенаведене суд дійшов висновку про те, що визнання протиправним і скасування у судовому порядку пункту 4 рішення Трускавецької міської ради від 19.05.2016 № 166 в оскаржуваній частині унеможливлює його застосування при обчисленні ставок податку з орендної плати саме з моменту його прийняття.

Суд зазначає, що застосування до фізичних/юридичних осіб нормативно-правових актів, які є протиправними, у будь-якому випадку є незаконним.

Суд вважає, що протиправні положення пункту 4 Рішення № 166 від 19.05.2016 не можуть бути застосовані до позивача.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові 160/1088/19 від 10.03.2020, яка в силу приписів частини 2 статті 242 КАС України враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.

Таким чином, виходячи з норм Податкового кодексу України та з урахуванням вищезазначених обставин, суд доходить висновку, що оскаржувані податкові повідомлення № 111570-5713-1309 від 27.06.2019, № 187482-5306-1309 від 14.05.2020, № 7896080-2413-1312 від 31.05.2021 є протиправними та такими, що слід скасувати.

Згідно з вимогами ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

Ураховуючи наведене вище, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а відтак позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судовий збір у розмірі 2724,00 грн підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (79026 м. Львів вул. Стрийська 35; код ЄДРПОУ ВП 43968090) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 111570-5713-1309 від 27.06.2019, № 187482-5306-1309 від 14.05.2020, № 7896080-2413-1312 від 31.05.2021.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області на користь ОСОБА_1 2724 (дві тисячі сімсот двадцять чотири) гривень 00 копійок судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 25.01.2022.

Суддя Р.П. Качур