Рішення

від 24.01.2022 по справі 380/7264/21

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/7264/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2022 року місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої - судді Мричко Н.І.,

за участі секретаря судового засідання Максимович А.Я.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Кісіля Р.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу, -

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Львівській області код ЄДРПОУ 43143039, місцезнаходження: 79003, м. Львів, вул.Стрийська, 35 (далі - відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу від 12.02.2021 №Ф-4293-25 Головного управління ДПС у Львівській області.

Ухвалою від 05.05.2021 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі.

Ухвалою від 16.09.2021 суд допустив заміну первісного відповідача у справі Головне управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43143039) його правонаступником Головним управлінням ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43968090).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що упродовж 2018-2020 років позивач був застрахованою особою і за нього єдиний внесок нараховував та сплачував роботодавець, що виключає виникнення у нього обов`язку по сплаті єдиного внеску як підприємцем. Відтак відповідач протиправно нарахував та включив у вимогу про сплату боргу суми єдиного внеску за 2018-2020 роки.

24.06.2021 представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечила. Відзив обґрунтований тим, що фізичні особи-підприємці зобов`язані сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу. Представник відповідача зауважила, що позивач здійснював господарську діяльність у 2017 року.

06.07.2021 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив ті ж аргументи, що й у позовній заяві.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав. Пояснив, що оскаржувану вимогу в частині нарахування єдиного внеску за 2017 рік визнає. Просив суд позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представника відповідача проти позовних вимог заперечив. Просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач з 01.07.2005 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_2 .

12.02.2021 ГУ ДПС у Львівській області відповідно до статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів прийняло вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4293-25 у розмірі 42073,43 грн. Така заборгованість позивача виникла за період 2017-2020 років.

Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон України № 2464-VI).

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) дано визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону України № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно вказаним Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону України № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону України № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 вказаного Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 вказаного Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої вказаним Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19.

Суд встановив, що згідно з випискою від 21.04.2021 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за період з 2018 рік по 2020 рік, за який відповідач нарахував позивачу суму недоїмки, позивач вважався застрахованою особою у розумінні Закону України № 2464-VI, оскільки був найманим працівником товариства з обмеженою відповідальністю КАРПАТЕКОІНВЕСТ (код ЄДРПОУ 36914763), товариства з обмеженою відповідальністю АЛЬТЕКО (код ЄДРПОУ 37322271), товариства з обмеженою відповідальністю ГРІНЕНЕРДЖІ (код ЄДРПОУ 38285828), товариства з обмеженою відповідальністю ОКТАТРЕЙД (код ЄДРПОУ 39318335), товариства з обмеженою відповідальністю ТЕПЛОІНВЕСТСЕРВІС (код ЄДРПОУ 39880486), товариства з обмеженою відповідальністю ПРИВАТТЕПЛОЕНЕРГО (код ЄДРПОУ 43330306), які, як страхувальники, сплачували за нього страхові внески згідно з вимогами Закону України №2464-VI.

У цьому контексті, суд зауважує, що позивач у період з 2018 року по 2020 рік є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник, та як вже встановлено судом, саме на роботодавця покладено обов`язок щодо сплати єдиного внеску з його заробітної плати.

Крім цього, відповідач не надав доказів отримання позивачем доходу від провадження підприємницької діяльності за період з 2018 року по 2020 рік.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що прийнята відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2021 №Ф-4293-25 фактично спричиняє подвійну сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період 2018-2020 роки, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Між тим, щодо 2017 року, за який відповідач нарахував позивачу суму недоїмки, то позивач фактично погодився щодо правомірності такого нарахування, у зв`язку з несплатою за нього роботодавцем страхових внесків, та враховуючи отримання доходу від здійснення підприємницької діяльності у розмірі 792,79 грн, що вказує на правомірність оскарженої вимоги в цій частині.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, та як пояснив представник відповідача у судовому засіданні, нарахована відповідачем сума недоїмки за період з 2018 року по 2020 рік становить 33505,74 грн, а за період 2017 року - 8567,69 грн.

Отже, суд вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2021 №Ф-4293-25 в частині нарахування позивачу недоїмки зі сплати єдиного внеску за період з 2018 року по 2020 рік у розмірі 33505,74 грн є протиправною та підлягає в цій частині скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача необхідно стягнути судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 713,87 грн.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Львівській області від 12.02.2021 №Ф-4293-25 в частині нарахування ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску за період з 2018 року по 2020 рік у розмірі 33505 (тридцять три тисячі п`ятсот п`ять) грн 74 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43968090, місцезнаходження: 79003, м. Львів, вул.Стрийська, 35) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 713 (сімсот тринадцять) грн 87 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 31 січня 2022 року.

Суддя Мричко Н.І.