Рішення

від 18.01.2022 по справі 520/21195/21

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

18 січня 2022 р. справа № 520/21195/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з викликом (повідомленням) осіб справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243, адреса: 61003, м. Харків, майдан Конституції, 7), яким відмовлено у наданні ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, орієнтованою площею 0.1000 га. із земель житлової та громадської забудови на території АДРЕСА_2 , перед земельною ділянкою АДРЕСА_2 (кадастровий номер 6310136900:09:001:0057); 2) зобов`язання Харківську міську раду (код ЄДРПОУ 04059243, адреса: 61003, м. Харків, майдан Конституції, 7) надати дозвіл ОСОБА_1 (РПОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, орієнтованою площею 0.1000 га, із земель житлової та громадської забудови на території АДРЕСА_2 , перед земельною ділянкою АДРЕСА_2 (кадастровий номер 6310136900:09:001:0057).

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що органом місцевого самоврядування була вчинена протиправна відмова у процедурі вирішення питання стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд.

Відповідач, Харківська міська рада (далі за текстом - владний суб`єкт, Міська рада, орган публічної адміністрації) з поданим позовом не погодився, надав відзив на позов, в якому посилався на невідповідність бажаного місця розташування земельної ділянки вимогам містобудівної документації та законодавству України.

Період відпустки з 28.12.2021р. по 31.12.2021р., з 01.01.2022р. по 06.01.2022р., вихідні та святкові дні з 25.12.2021р. по 27.12.2021р., з 07.01.2022р. по 09.01.2022р., знаходження на лікарняному з 10.01.2022р. по 14.01.2022р. зумовили розгляд справи по суті - 18.01.2022р.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, документований паспортом серії НОМЕР_2 , зареєстрована адреса проживання - АДРЕСА_3 .

26.12.2020р. заявник склав, а 28.12.2020р. направив поштою до Харківської міської ради письмове звернення з приводу надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для індивідуального будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,10га у АДРЕСА_2 , перед земельною ділянкою АДРЕСА_2 (кадастровий номер 6310136900:09:001:0057).

До означеного звернення було приєднано копії паспорта, довідки про реєстрацію місця проживання та ідентифікаційного коду; графічний матеріал із бажаним місцем розташування земельної ділянки у вигляді викопіювання з Публічної кадастрової карти України.

За наслідками вирішення указаного звернення зацікавленої особи органом публічної адміністрації за відомостями Єдиного міського реєстру актів була вчинена відмова у формі п.36 додатку 2 до рішення 4 сесії 8 скликання Харківської міської ради від 21.04.2021р. №104/21.

Як з`ясовано судом, вчинене органом публічної адміністрації управлінське волевиявлення умотивовано посиланням на ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, з власним судженням владного суб`єкта про невідповідність бажаного місця розташування земельної ділянки вимогам ст. 18 Закону України Про автомобільні дороги , вимогам діючої містобудівної документації - генеральному плану, затвердженому рішенням Харківської міської ради від 23.06.2004 № 89/04 (зі змінами, затвердженими рішенням Харківської міської ради від 18.12.2019 № 1902/19), та плану зонування території міста Харкова; з посиланням на інформацію Департаменту містобудування та архітектури від 04.02.2021 № 268/0/608-21.

Стверджуючи про невідповідність закону владного управлінського волевиявлення Міської ради, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті і перевіряючи відповідність закону оскарженого діяння владного суб`єкта, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Статтями 140-146 Конституції України визначені конституційні засади функціонування місцевого самоврядування в Україні, котрі деталізовані у приписах Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Так, відповідно до ст.1, ст.5, ч.1 ст.10, ч.1 ст.11, ст.ст.12, 51, 53, 54 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органами місцевого самоврядування є, зокрема: 1) сільські, селищні, міські ради; 2) виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи; 3) міський, селищний сільський голова як головна посадова особа територіальної громади; 4) староста.

Звідси слідує, що орган місцевого самоврядування - рада, виконавчий комітет ради та виконавчі органи ради і міський, селищний, сільський голова є різними окремими та незалежними суб`єктами владних повноважень у розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України.

За правилами ч.1 ст.46 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Частиною 1 ст.59 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Абзацом ч.2 ст.59 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

При цьому, у силу абз.3 ч.2 ст.59 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку, іншої будівлі, споруди) приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради.

Суд зважає, що за загальним правилом п.18 ч.1 ст.19, п.19 ч.1 ст.4 КАС України рішенням суб`єкта владних повноважень є письмовий акт, дією суб`єкта владних повноважень є вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, а бездіяльністю є ухилення від виконання обов`язку.

До того ж, управлінське волевиявлення владного суб`єкта (окрім перелічених вище форм) може втілюватись і у вигляді письмової відмови (листа) чи фактичної відмови, котрі за змістом, формою, способом реалізації повноваження не є рішенням чи дією, але здатні до створення перешкоди у реалізації публічного суб`єктивного права заявника-приватної особи.

У спірних правовідносинах оскаржене волевиявлення Міської ради фізично було вчинено поза межами строку згідно з ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, але з огляду на приписи ч.1 ст.46 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" ця обставина у даному конкретному випадку не є підставою для кваліфікації оскарженого рішення органу публічної адміністрації саме у якості протиправного та у подальшого його скасування.

Тому позов за цим епізодом підлягає відхиленню.

Продовжуючи розгляд справи, суд відмічає, що правовідносини з приводу безоплатного набуття громадянами від Держави чи органу місцевого самоврядування речових прав власності на земельні ділянки унормовані, насамперед, приписами Земельного кодексу України.

Так, відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Суд відзначає, що порядок дій суб`єкта владних повноважень після одержання від зацікавленої особи заяви про намір набути у власність шляхом приватизації земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) визначений законодавцем у ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, де зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз змісту наведених норм права засвідчує формальну вичерпність кола підстав для вчинення владним суб`єктом волевиявлення у формі відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Такий правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18.10.2018р. по справі №806/1316/18.

Між тим, з огляду на правові висновки постанов Верховного Суду від 18.10.2018р. по справі №806/1316/18, від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а, від 27.11.2019р. по справі №671/464/17, від 25.04.2018р. по справі №461/2132/17, від 31.07.2019р. по справі №472/1286/17-ц, від 11.09.2019р. по справі №472/1284/17-ц, від 04.05.2020р. у справі №802/1539/17-а поряд з прямо передбаченими законом формальними підставами для правомірного вчинення відмови у наданні дозволу на виготовлення землевпорядної документації органом публічної адміністрації можуть також використовуватись і суміжні причини, котрі унеможливлюють прийняття позитивного рішення на користь зацікавленої приватної особи, а саме: істотні недоліки матеріалів звернення, об`єктивна потреба віддання переваги публічним інтересам суспільства чи одного із претендентів тощо.

Тому під легальними підставами для вчинення владним суб`єктом правомірного управлінського волевиявлення у формі відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки слід розуміти, зокрема: 1) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; 2) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до законів нормативно-правових актів; 3) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів; 4) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам іншої містобудівної документації; 5) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; 6) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів; 7) істотні недоліки матеріалів звернення; 8) потреба у віддані пріоритету публічному інтересу суспільства чи приватному інтересу іншого учасника суспільних відносин; 9) намір заявника - громадянина одержати у власність земельну ділянку за рахунок вже сформованого об`єкта цивільного обороту (існуючої земельної ділянки з конкретним кадастровим номером) поза межами процедури за ст.79-1 Земельного кодексу України; 10) припинення відповідного суб`єктивного права за рахунок використання у минулому; 11) існування неприпинених речових прав інших суб`єктів права на бажану до безоплатного набуття у власність земельну ділянку (чи її частину) у минулому тощо.

Суд вважає, що волевиявлення владного суб`єкта і з приводу надання дозволу, і з приводу відмови у наданні дозволу має втілюватись виключно у формі письмового розпорядчого документа, адже аналогічна правова позиція викладена у п.70 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а.

У спірних правовідносинах вчинене владним суб`єктом управлінське волевиявлення оформлено у вигляді письмового рішення як правового акту індивідуальної дії.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Із кореспонденції частин 1 і 2 ст.77 КАС України та приписів ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

До того ж і у силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

За змістом оскаржуваного рішення, в якості підстави для відмови заявнику у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею, орієнтовно, 0,10 га по АДРЕСА_2 (поруч із земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136900:09:001:0057), зазначено, що згідно з генеральним планом м. Харкова, бажане місце розташування земельної ділянки знаходиться в зоні садибної житлової забудови, частково - в зоні транспортної інфраструктури та в межах червоних ліній вулиць; згідно з планом зонування території (зонінгом) бажане місце розташування земельної ділянки знаходиться в житловій зоні, підзоні Ж-1 (зона садибної забудови), частково в межах червоних ліній вулиць, в зоні ТР-2 (зона транспортної інфраструктури), в зоні обмеження забудови за умов еквівалентних рівнів шуму для денного періоду доби аеродрому МА Харків (зона Б ); згідно з детальним планом території району, що обмежений просп. Льва Ландау, вул. Ньютона, вул. Водолазького, пров. Горбанівським, просп. Олександрівським, вул. Красноуральською, вул. Айвазовського, вул. Нахімова, вул. Суворова, межею садівничого товариства Тракторобудівник , межею м. Харків та територією аеропорту, затвердженого рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 10.07.2019 за №537, бажане місце розташування земельної ділянки знаходиться на території житлової садибної забудови, частково - в межах червоних ліній вулиць, розташування будь-яких об`єктів у межах якої не допускається.

Отже, знаходження бажаного місце розташування земельної ділянки в зоні садибної житлової забудови, частково - в зоні транспортної інфраструктури та в межах червоних ліній вулиць є обґрунтованими підставами для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо бажаної земельної ділянки.

Водночас, вказаних обставин, що слугували підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо бажаної земельної ділянки, заявником не спростовано, доказів зворотного матеріали справи не містять.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що владним суб`єктом у даному конкретному випадку було забезпечено дотримання положень ч.2 ст.19 Конституції України, обставини спірних правовідносин були з`ясовані із достатньою повнотою, норма закону визначена вірно, застосована із дотриманням дійсного змісту, а відтак, вчинене волевиявлення узгоджується як із нормативним регламентуванням, так і з характером, змістом та наслідками вчинків приватної особи, до погіршення правового становища заявника не призводить.

Вказані вище обставини зумовлюють прийняття рішення про відмову у позові.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми з`ясування об"єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Оскільки у спірних правовідносинах заявник прагне до безоплатного набуття права власності на земельну ділянку (тобто до безкоштовного набуття майнових прав від територіальної громади міста Харкова у майбутньому), то посилання на правила належного урядування є юридично неспроможними, позаяк даний спір не стосується майна як такого у розумінні ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст. 139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив :

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя О.В. Старосєльцева