Постанова

від 08.02.2022 по справі 200/8395/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2022 року справа №200/8395/21

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Блохіна А.А., секретар судового засідання Сізонов Є.С., за участі представника позивача Слєпова Д.Ю., представника відповідача Біловол В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року (повне судове рішення складено 05 жовтня 2021 року у м. Слов`янську) та на додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року (повне судове рішення складено 13 жовтня 2021 року у м. Слов`янську) у справі № 200/8395/21 (суддя в І інстанції Голуб В.А.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СВС-Сервіс до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю СВС-Сервіс (далі - ТОВ СВС-Сервіс , платник податків) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - ГУ ДПС у Донецькій області, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.05.2021 № 00059160717 та № 00059140717.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що договори з контрагентами ним укладені з метою настання реальних господарських зобов`язань. Однак, всупереч наданим первинним документам, податковим органом в акті перевірки № 3944/05-99-07-17/13526301 від 19.04.2021 зроблено помилкові висновки про те, що господарські операції з Товариством з обмеженою відповідальністю Рейд смарт та Товариством з обмеженою відповідальністю Фортуна-71 не були спрямовані на реальне настання правових наслідків. На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення.

З огляду на наведене, позивач просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Донецькій області від 25.05.2021 № 00059140717, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 19 104,00 грн., у т. ч. основний платіж 15 283,00 грн., фінансова санкція 3821,00 грн, а також податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Донецькій області від 25.05.2021 № 00059160717, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 291 968,00 грн., у т.ч. основний платіж 233 574,00 грн., фінансова санкція 58 394,00 грн.

Слід зазначити, що ухвалою місцевого суду від 04.08.2021 замінено відповідача по справі з Головного управління ДПС у Донецькій області на відокремлений підрозділ Державної податкової служби України - Головне управління ДПС у Донецькій області.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року позов задоволено.

Додатковим рішенням Донецького окружного адміністартивного суду від 13 жовтня 2021 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відокремленого підрозділу Державної податкової служби України - ГУ ДПС у Донецькій області на користь ТОВ СВС-Сервіс судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Не погодившись з такими судовими рішеннями, відповідач подав апеляційні скарги, в яких просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення відовідач просив скасувати додаткове рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги на рішення суду зазначено таке.

Щодо податкового повідомлення від 25.05.2021 № 00059140717 апелянт зазначив, що на підставі порушень, викладених у акті перевірки відсутня можливість підтвердження реальності здійснення господарських операцій з постачання фронтального колісного екскаватора постачальником ТОВ Рейд смарт та напівавтоматичного зварювального апарату вентильного пальника постачальником ТОВ Фортуна-71 (обрив ланцюга постачання), дані операції не спричиняють реального настання правових наслідків, а саме віднесення амортизаційних відрахувань по вищевказаними основним засобам та МНМА до складу собівартості робіт (послуг). Враховуючи приписи чинного законодавства, а також розрахунок амортизаційних відрахувань по вищевказаними основним засобам та МНМА, відповідач вважає доведеною правомірність висновків акту перевірки.

Щодо податкового повідомлення від 25.05.2021 № 00059160717 відповідач зазначив, що сума грошового зобов`язання з податку на додану вартість визначена через не підтвердження господарської операції з ТОВ Рейд смарт та ТОВ Фортуна-71 .

Так, позивач мав взаємовідносини з ТОВ Рейд смарт щодо придбання транспортного засобу. Однак податковим органом зроблено висновки щодо нереальності операцій на підставі проведеного аналізу інформації, що міститься в інформаційній системі Податковий блок , даних податкової звітності з податку на додану вартість за жовтень - листопад 2017 року та даних Єдиного реєстру податкових накладних станом на 15.01.2018, за результатами якого встановлено реєстрацію ТОВ Рейд смарт податкових накладних з постачання в жовтні - грудні 2017 року автотранспортних засобів на загальну суму ПДВ 2082,4 тис. грн., на адресу контрагентів, в яких відбулася підміна номенклатури товару. Поряд з цим, представник відповідача звертає увагу на відсутність у ТОВ Рейд-Смарт необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, що також свідчить про нереальність господарської операції. Крім того, представник відповідача звертає увагу, що податковим органом в ході перевірки встановлено обрив ланцюга постачання транспортних засобів, що свідчить про нереальність господарської операції позивача.

Щодо правомірності формування податкового кредиту ТОВ СВС-Сервіс за операціями з ТОВ Фортуна - 71 , відповідач наголошує, що згідно з даними Єдиного реєстру податкових накладних у зареєстрованих податкових накладних на адресу ТОВ Фортуна - 71 відсутнє придбання реалізованого на адресу ТОВ СВС-Сервіс товару: Напівавтоматичний зварювальний апарат MIG/MAG/TIG/MMA/303 та Вентильний пальник TIG, тобто встановлено обрив по ланцюгу постачання.

Отже, на підставі вказаного відповідач дійшов висновку, що операції з вказаним контрагентом є нереальними, що свідчить про безпідставність формування податкового кредиту, натомість судом таким фактичним обставинам не було надно правильну оцінку.

Скаржник у апеляційній скарзі на додаткове рішення цитує норми процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, висловлює свою незгоду із оскаржуваним судовим рішенням, натомість не наводить, яким саме доказам щодо понесених позивачем витрат на правничу допомогу місцевим судом не надано належної оцінки чи не враховано критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, які є предметом перевірки в межах спірних правовідносин.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційних скарг та просив їх задовольнити, проти чого заперечував представник позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі на рішення місцевого суду, залишити без задоволення, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке.

На виконання функцій, покладених на ГУ ДПС у Донецькій області, та реалізуючи права, визначені Податковим кодексом України (далі - ПУ України), відповідачем була проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ СВС-Сервіс з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2015 по 30.09.2018, валютного - за період з 01.10.2015 по 30.09.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2011 по 30.09.2018, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки.

За результатами перевірки було складено акт від 19.04.2021 № 3944/05-99-07-17/13526301 (а.с.19-86).

Зі змісту висновків вищевказаного акту вбачається, що перевіркою було встановлено порушення з боку платника податків, зокрема:

- п.44.1, п.44.2 ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 розділу III Податок на прибуток підприємств ПК України, п.11 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати, в результаті чого встановлено завищення собівартості реалізованих послуг в частині нарахування амортизаційних відрахувань на основні засоби та МНМА, фактичне постачання яких не підтверджено первинними документами оформленими згідно чинного законодавства та не встановлено зв`язок обставин, відображених у податковому обліку із веденням господарських операцій із контрагентами - постачальниками всього у сумі 84 903,00 грн. як наслідок занижене податок на прибуток в загальному розмірі 15 283,00 грн, в тому числі за 2017 рік у сумі 782,00 грн., півріччя 2018 року у сумі 9075,00 грн., 9 місяців 2018 року у сумі 14 501,00 грн. (у т. ч. III квартал 5 426,00 грн.);

- п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України в частині включення до податкового кредиту сум ПДВ по господарських операціях, не підтверджених первинними документами, або підтверджених документами, які не відповідають вимогам діючого законодавства України, що призвело до завищення податкового кредиту всього у розмірі 233 574, 00 грн., у т. ч. за грудень 2016 року в сумі 2574, 00 грн., за грудень 2017 року у сумі 231 000, 00 грн.

Не погоджуючись із висновками, що викладені в акті перевірки від 19.04.2021 № 3944/05-99-07-17/13526301, позивачем було подано заперечення № 129 від 05.05.2021 (а.с.98-102), однак вказані заперечення, листом від 19.05.2021 № 5298/05-99-07-17-20, залишені без задоволення, оскільки на переконання ГУ ДПС у Донецькій області висновки акту є такими, що відповідають приписам діючого законодавства (а.с.104-134).

У зв`язку із встановленими порушеннями відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 00059160717 від 25.05.2021, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 233 574,00 грн та нараховані штрафні (фінансові) санкції у сумі 58 394,00 грн (а.с.88-92).

Крім того, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 00059140717 від 25.05.2021, яким ТОВ СВС-Сервіс збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 19 104,00 грн., у т. ч. основний платіж 15 283,00 грн., штрафні (фінансові) санкції у сумі 3821,00 грн (а.с.93-97).

Виходячи з вищевикладеного, спірним питанням у цій справі є саме реальність здійснення господарських операцій позивача із контрагентами - ТОВ Рейд смарт та ТОВ Фортуна-71 .

Так, 15.12.2017 між позивачем та ТОВ Рейд смарт було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 105, відповідно до якого останній передав у власність ТОВ СВС-Сервіс екскаватор-навантажувач марки JCB модель 3СХCSM 4T, 2009 року виготовлення. Загальна сума договору становить 1 386 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 231 000,00 грн (а.с.137).

У зв`язку з проведенням операції з придбання фронтального колісного екскаватора було складено наступні документи, які надані до перевірки:

рахунок - фактура № RS-0000032 від 15.12.2017 на суму 1 155 000,00 грн., ПДВ - 231 000,00 грн. Загальна сума - 1 386 000,00 грн (а.с.142);

видаткова накладна № 6314 від 22.12.2017 на суму 1 155 000,00 грн., ПДВ - 231 000,00 грн. Загальна сума - 1 386 000,00 грн (а.с.143).

20.12.2017 ТОВ СВС-Сервіс платіжним дорученням № 4720 було перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ Рейд смарт грошові кошти у розмірі 1 386 000,00 грн (а.с.144).

Ураховуючи вище зазначені обставини та вимоги законодавства ТОВ Рейд смарт склало на дату оплати податкову накладну від 20.12.2017 № 68 на суму обсягу постачання без урахування ПДВ 1 155 000,00 грн. та суми податку на додану вартість 231 000,00 грн., яку у подальшому зареєструвало у Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с.145).

На підставі вище зазначеної податкової накладної позивач відніс до сум власного податкового кредиту суму нарахованого та сплаченого ПДВ у розмірі 231 000,00 грн.

Актом приймання-передачі транспортного засобу від 22.12.2017 до вказаного договору підтверджено передачу позивачу екскаватора-навантажувача марки JCB модель 3СХCSM 4T (а.с.138).

Судами встановлено, що позивачем було укладено договір-заявку 23.12.2017 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевізником ФОП ОСОБА_1 на транспортування транспортного засобу з міста Хмельницький до міста Маріуполя, що підтверджено рахунком-фактурою № Р-00000046 від 25.12.2017, актом № Р-0000046 від 25.12.2017. Перевезення здійснювалось автотранспортом Рено НОМЕР_1 . Оплата за надані послуги здійснена 26.12.2017 за платіжним дорученням № 4754 у розмірі 21 500, 00 грн (а.с.150-153).

Після придбання вказаного транспортного засобу позивачем проведено державну реєстрацію екскаватора-навантажувача у Головному управлінні Держпраці у Донецькій області та отримано свідоцтво від 22.01.2018, а також проведено реєстрацію на відповідність у ДП Донецькій експертно-технічний центр Держпраці , про що свідчить декларація про відповідність за номером 001.01.18Д від 09.01.2018 (а.с.156, 165).

Крім того, судами встановлено, що як до суду, так і під час перевірки позивачем для підтвердження факту реальності здійснення операції з придбання фронтального колісного екскаватора було надано:

- договір комісії від 22.12.2017, відповідно до якого ТОВ УКР-РЕСУРСИ та ТОВ Рейд смарт уклали договір про те, що останній зобов`язується за дорученням комітента за винагороду здійснити від свого імені угоду з продажу товару, а саме екскаватор-навантажувач вартістю 1 386 000,00 грн (а.с.147).

- договір купівлі-продажу № 31/2166/-31 від 22.12.2017, згідно з яким ТОВ Рейд смарт та ТОВ УКР-РЕСУРСИ зобов`язуються передати у власність TOB СВС-Сервіс екскаватор-навантажувач JCB 3CXCSM 4Т (а.с. 148-149).

Позивачем також надано документи, що підтверджують справний стан екскаватора-навантажувача (а.с.139).

Поряд з цим, судами встановлено, що відповідно до митної декларації, екскаватор-навантажувач JCB 3CXCSM 4Т було придбано ТОВ ІМПРУВЕР . Відправник-експортер MASTER & STEEL LP (а.с.141).

Щодо господарської операції з ТОВ Фортуна-71 .

Так, ТОВ СВС-Сервіс здійснювало взаємовідносини з постачальником ТОВ ТОВ ФОРТУНА - 71 на підставі видаткової накладної № РН-0001945 від 23.12.2016 та рахунку -фактури № 122016/319 від 22.12.2016 на загальну суму 15 442, 80 грн., у т.ч. ПДВ 2 573,80 грн. (а.с. 168-169).

Зі змісту вказаних документів вбачається, що позивачем придбано Напівавтоматичний зварювальний апарат MIG/MAG/TIG/MMA/303 та Вентильний пальник TIG.

Позивачем доведено здійснення 22.12.2016 оплати на користь ТОФ Фортуна-71 у сумі 15 442, 80 грн (а.с.170).

Ураховуючи вище зазначені обставини та вимоги законодавства ТОВ Фортуна-71 склало на дату оплати податкову накладну від 22.12.2016 № 112 на суму обсягу постачання без урахування ПДВ 12 869,00 грн та суми податку на додану вартість 2573,80 грн, яку у подальшому зареєструвало у Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с.171).

Суму податку на додану вартість за зазначеної податкової накладної включено ТОВ СВС - Сервіс до складу податкового кредиту за грудень 2016 року в сумі ПДВ 2574,00 грн.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, апеляційний суд виходить з такого

Щодо податкового повідомлення-рішення № 00059160717 від 25.05.2021, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 233 574,00 грн та нараховані штрафні (фінансові) санкції у сумі 58 394,00 грн.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає ПК України (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 14.1.156 п.14.1 ст.14 ПК України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п.187.1 ст.187 ПК України).

На дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (п.44.1 ст.44 ПК України).

Згідно ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-ХIV (далі - Закон № 996-ХIV) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Це означає, що для віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідна господарська операція має дійсно відбутися, тобто бути реальною та спрямованою на досягнення певного економічного ефекту (в коротко- або довгостроковій перспективі).

Слід зазначити, що згідно з частиною другою статті 3 Закону № 996-XIV (зі змінами) бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 (зі змінами).

Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено, зокрема: господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення (пункт 1.2); первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (пункт 2.1); первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (пункт 2.4).

Відповідно до частин першої та другої статті 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15.05.2003 № 755-IV (зі змінами) якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою (частина перша); якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними (частина друга).

При цьому, обставини стосовно того, що контрагенти позивача на час здійснення відповідних господарських операцій були зареєстровані та були платниками податку на додану вартість, представником відповідача під час розгляду справи не спростовано.

Відповідно до ст.1, частини першої ст.3 та частин першої, другої ст.9 Закону № 996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи; первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, підтвердженням нереальності господарських операцій є встановлення під час перевірки відсутності в контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів.

Слушними є доводи відповідача, що встановлення такої інформації може поставити під сумнів здійснення відповідних операцій, але висновок про нездійснення господарських операцій має ґрунтуватись на аналізі всіх первинних документів та змісту господарських операцій.

Однак, слід вказати, що відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами. У разі наявності у контролюючого органу інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи.

Невиконання обов`язку щодо належного підписання первинного документа, складеного однією особою і переданого іншій особі може позбавляти цей документ статусу первинного або в разі обізнаності контрагента з відсутністю повноважень щодо складання такого документа, або в разі фактичної відсутності господарської операції. При цьому, відсутність об`єктивної змоги переконатися у недостовірності первинного документа чи окремих його реквізитів (зокрема, підпису, прізвища особи, що здійснює операцію, тощо) під час його отримання чи протягом найближчого часу виключає притягнення до відповідальності особи, яка використала такий документ у податковому обліку. У такому випадку дані податкового обліку можуть бути визнані необґрунтованими, якщо платник податків діяв без належного рівня обачності та обережності та знав або повинен і міг знати про порушення, допущені контрагентами, та був залучений до таких порушень, або знав про дефекти у правовому статусі таких контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про штучний характер господарських операцій, невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Разом з тим, судом було встановлено рух активів (товару), та зв`язок між фактом придбання товару і господарською діяльністю позивача.

Суд звертає увагу на те, що як акт перевірки та письмові доводи скаржника не містять жодних зауважень безпосередньо до договорів позивача, укладених із контрагентами позивача, та до виписаних на їх виконання первинних та інших супутніх ним документів.

Висновки акта перевірки обґрунтовані лише наявністю податкової та іншої інформації відносно контрагентів позивача, згідно якої неможливо встановити наявність складських приміщень, будівель, споруд, майданчиків для зберігання ТМЦ та товарних запасів, необхідних для ведення господарської діяльності, також, згідно якої встановлено відсутність трудових ресурсів у підприємств, яка була б достатньою для постачання ТМЦ, що, на думку відповідача, свідчить про нереальність здійснення документально оформлених господарських операцій вказаними суб`єктами.

Слід наголосити, що наявність вказаної податкової інформації відносно контрагентів позивача не доводить обставин, з якими податковий орган пов`язує висновки акту перевірки позивача та прийняті на підставі нього оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Твердження відповідача про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів саме по собі, не свідчить про безтоварність угод поставки.

Суд звертає увагу на те, що в ході розгляду адміністративної справи при оскарженні рішення суб`єкта владних повноважень суд перевіряє чи прийнято воно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Інформація з баз даних, стосується виключно контрагентів і не вказує, жодним чином, на протиправні дії платника податків - позивача як покупця товарів та робіт у його контрагентів.

Верховний Суд у постанові від 16.01.2018 у справі № 820/4648/13-а, зазначив, що твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем.

Аналогічний висновок Верховного Суду наведений у постанові від 16.01.2018 у справі № 826/1398/14.

У постанові від 13 жовтня 2020 у справі № 0340/1408/18 Верховний Суд зазначив, що виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються при визначенні фінансового результату, та права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи. Також, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності). Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків. Визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні наявна у контролюючого органу податкова інформація, ні відсутність у постачальників контрагента чи у контрагента достатньої кількості основних засобів та трудових ресурсів самі по собі не можуть бути самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність недоліків у первинних документах може свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

За таких обставин, є безпідставними посилання податкового органу виключно на податкову інформацію та дані з електронних баз даних фіскальних органів по контрагентах позивача щодо відсутності достатньої кількості штатних працівників, складських приміщень в якості обґрунтування висновку нереальності здійснення господарських операцій, оскільки такий висновок був зроблений без аналізу безпосередньо господарських операцій та первинної документації, яка складалася в ході здійснення поставок товару, виконання робіт.

Таким чином, доводи відповідача щодо неспроможності контрагентів позивача здійснити поставку товарів, не підтверджені жодними належними доказами.

Також місцевий суд правильно не взяв до уваги вдоводи відповідача стосовно того, що платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Така відповідальність має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України), а тому позивач не має нести відповідальності у разі не виконання контрагентами своїх зобов`язань, оскільки не виконання контрагентами своїх податкових зобов`язань має наслідок відповідальність саме для цих контрагентів.

Посилання відповідача на те, що нереальність господарських операцій позивача підтверджена дослідженням ланцюга постачання між контрагентом позивача та його контрагентом, які не є контрагентами позивача, є неприйнятними, оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, внаслідок чого не є обов`язковою передумовою для визначення податковим органом грошових зобов`язань по господарським операціям, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд визнає, що у будь-якому випадку реалізуючи господарську компетенцію при укладенні та виконанні господарських договорів, сторони цього договору можуть вимагати від контрагента дотримання умов цих договорів, тією мірою, якою дозволяють його (їх) умови. Перекладати на сторону договору обов`язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, як того вимагає податковий орган, знаходиться за межами господарської компетенції суб`єкта господарювання та не входить до прав та обов`язків платника податку, зокрема на додану вартість. Це в свою чергу у межах спірних відносин позивача як платника податку покладає додаткове не передбачене законом обтяження, що є недопустимим.

Аналогічні висновки щодо застосування норм викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 11.12.2018 в справі № 803/2094/15, від 20.12.2018 в справі № 815/4992/16.

Крім того, за правилами пп.20.1.30 п.20.1 ст.20 ПК України встановлено, що контролюючі органи наділені правом звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, відсутність реального характеру господарських операцій є ознакою фіктивного правочину, недійсність якого може бути встановлена лише судом.

Крім зазначеного, податковим органом не надано доказів щодо фіктивності контрагента позивача, який знаходиться на контрольованій території України, що надає можливість його фактичної перевірки.

У постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 0870/9721/12 зазначено, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, придбання товарів з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, правильного обчислення податкового кредиту, наявності первинних документів, у тому числі податкових накладних, виданих особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, платник податку на додану вартість має право на податковий кредит.

Висновки про нереальність господарських операцій з придбання платником податків товару мають підтверджуватися належними та допустимими доказами і не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв`язку з невиконанням своїх обов`язків його контрагентом, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 (далі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст. 9 Конституції України. Зокрема, стаття 1 Протоколу до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права .

Частиною 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 8 КАС України до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також ЄСПЛ).

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, суд наголошує на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом. Так, наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 КАС України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції , Суд звертав увагу на необхідність покладення обов`язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 КАС України.

Частинами першою-другою статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Податковим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Враховуючи вищевикладене, правильним є висновок місцевого суду, що відповідач дійшов помилкового висновку в частині порушення позивачем податкового законодавства щодо формування податкового кредиту, а тому податкове повідомлення-рішення № 00059160717 від 25.05.2021, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 233 574,00 грн та нараховані штрафні санкції у сумі 58 394,00 грн є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Донецькій області від 25.05.2021 № 00059140717, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 19 104,00 грн., у т. ч. основний платіж 15 283,00 грн., фінансова санкція 3821,00 грн, суд зазначає наступне.

Так, підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення є фактичне постачання товарів, яке не підтверджено первинними документами, оформленими згідно чинного законодавства та не встановлено зв`язок обставин, відображених у податковому обліку із веденням господарських операцій із контрагентами-постачальниками.

Слід наголосити, що в рамках дослідження правомірності податкового-повідомлення рішення від 25.05.2021 № 00059160717 вже зроблено висновок відносно того, що операції з ТОВ РЕЙД СМАРТ та ТОВ Фортуна-71 є реальними та підтверджені належними та допустимими первинними документами, а тому вказана підстава для збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток є такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

З огляду на вищевикладене, податкове повідомлення-рішення від 25.05.2021 № 00059140717 також є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Слід також зазначити, що відповідно до п.102.1 ст.102 ПК України, контролюючий орган, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2 555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до ст.39 Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної п.133.4 ст.133 Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше - за днем її фактичного подання.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацію протягом 1095 днів з подання уточнюючого розрахунку.

Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник вважається вільним від такого грошового зобов`язання.

Згідно з первинними документами, сума ПДВ по операціям з придбання напівавтоматичного зварювального апарату та вентильний пальник була включена до складу податкового кредиту декларації з ПДВ за грудень 2016 року, що відображено у додатку 5 декларації. Отже, термін проведення перевірки вказаної декларації сплив у січні 2020 року, а тому податковим органом було проведено у квітні 2021 року перевірку за період грудень 2016 року та донараховано зобов`язання всупереч діючому законодавству.

Відповідно до первинних документів, сума ПДВ по операції з придбання екскаватора-навантажувача була включена до складу податкового кредиту декларації з ПДВ за грудень 2017 року, що відображено у додатку 5 декларації. Отже, термін проведення перевірки вказаної декларації сплив у січні 2021 року, а тому контролюючим органом було проведено у квітні 2021 року перевірку за період грудень 2017 року та донараховано зобов`язання всупереч діючому законодавству.

У контексті оцінки доводів сторін суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Суд вважає, що ключові аргументи сторін у даній справі отримали достатню оцінку.

Колегія суддів вважає, що наданими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджується реальність здійснення позивачем спірних господарських операцій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження свого твердження щодо фіктивності спірних господарських операцій, а тому доводи апеляційної скарги колегією суддів не прийнято до уваги.

Доводи ГУ ДПС у Донецькій області, викладені в апеляційній скарзі щодо обґрунтованості прийнятих податкових повідомлень-рішень, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухваленого у цій справі рішення відсутні.

Надаючи оцінку доводам апелянта про прийняття місцевим судом додаткового судового рішення у цій справі з порушенням норм процесуального права, колегія суддів виходить з такого.

Спершу слід зазначити, що додаткове рішення оскаржене лише відповідачем, тому апеляційний суд переглядає таке рішення в межах доводів апеляційної скарги податкового органу, в іншій частині рішення має бути залишено без змін.

08 жовтня 2021 року представником ТОВ СВС-Сервіс на адресу суду була надіслана заява, відповідно до якої позивач просив стягнути з ГУ ДПС у Донецькій області витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн., а також судовий збір у розмірі 4666,08 грн.

Як вже було зазначно вище, рішенням у цій справі позов ТОВ СВС-Сервіс до ГУ ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.05.2021 № 00059160717 та № 00059140717 задоволено в поновму обсязі.

Також судовим рішенням стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ТОВ СВС-Сервіс судовий збір у розмірі 4666,08 грн.

На підтвердження здійснених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги від 12.04.2021 № 2021/04/12, який укладено між адвокатським об`єднанням ХАУБЕРК та ТОВ СВС-Сервіс , рахунки-фактури № 64 від 30.07.2021 та № 82 від 06.10.2021, акти прийому-передачі наданих послуг № 2/07 від 30.07.2021 та № 1/10 від 06.10.2021, а також платіжні доручення № 1159 від 02.08.2021 на суму 8000,00 гривень та № 1721 від 06.10.2021 на суму 7000,00 гривень.

Представник відповідача заперечував щодо відшкодування витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката.

Так, частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч.3 - ч.4 ст.143 КАС України встановлено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Пунктом 3 ч.1 ст.252 КАС України передбачено, що суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з ч.1 і ч.3 ст.139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Так, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані, зокрема, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 810/795/18.

У своїх запереченнях щодо витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, представник відповідача зазначав, що витрати на правничу допомогу документально не підтверджені.

Так, на переконання податкового органу, позивачем не надано доказів понесення витрат та того, що ці витрати понесені у зв`язку з отриманням правничої допомоги по даній справі, а не є господарськими витратами позивача, або витратами, пов`язаними з виконанням виконавцем послуг поза межами цієї адміністративної справи. Таке саме стосується і інших, зазначених в акті приймання-передачі послуг витрат.

Слід наголосити, що змагальність - один із найбільш важливих конституційних принципів сучасного судочинства. Він розкриває "джерело енергії" процесу та створює умови для всебічного та повного дослідження обставин справи та постановлення судом обґрунтованого та законного рішення.

У силу принципу змагальності сторони та інші особи, які беруть участь у справі, з метою одержання рішення на свою користь зобов`язані повідомити суду істотні для справи обставини, надати суду докази, які підтверджують або спростовують ці факти, а також вчиняти процесуальні дії, спрямовані на те, щоб переконати суд у необхідності постановлення бажаного для них рішення.

Необґрунтованими є доводи податкового органу в частині того, що позивачем не доведено того факту, що витрати понесені у зв`язку з отриманням правничої допомоги по даній справі, адже у всіх первинних документах конкретизовано, що адвокатським об`єднанням ХАУБЕРК була надана правнича допомога саме по справі № 200/8395/21.

Позивачем належним чином підтверджено надання правничої допомоги адвокатським об`єднанням ХАУБЕРК в частині надання послуг з підготовки та складання позовної заяви на суму 8000,00 грн, а також представництво інтересів замовника на судовому засіданні у Донецькому окружному адміністративному суді 05.10.2021 на суму 2000,00 грн.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, суд відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України, враховуючи обґрунтованість та пропорційність витрат до предмета спору, значення справи для сторін, пов`язаність витрат з розглядом саме цієї справи, колдегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що про стягнення на користь позивача понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 10 000,00 грн.

У апеляційній скарзі не наведено доводів, які б ставили під сумнів правильність висновків місцевого суду.

Відповідно до положень ч.1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Головного управління ДПС у Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року та додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 200/8395/21 - залишити без змін.

Повне судове рішення - 08 лютого 2022 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Сіваченко

Судді А. А. Блохін

Т. Г. Гаврищук