Постанова

від 01.02.2022 по справі 440/5222/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2022 р.Справа № 440/5222/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б. ,

за участю секретаря судового засідання Севастьянової А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 (суддя: М.В. Довгопол, м. Полтава) по справі № 440/5222/21

за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Агро Груп"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

25 травня 2021 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі-позивач, Фонд) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Агро Груп" (далі-відповідач, ТОВ "Партнер Агро Груп") про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 59667,65 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративного-господарських санкцій у розмірі 429,48 грн..

Позовні вимоги Фонду обґрунтовані тим, що у порушення вимог статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відповідачем у 2020 році не вчинено всіх необхідних дій щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, що стало підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій у розмірі 59667,65 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративного-господарських санкцій у розмірі 429,48 грн., які не були сплачені відповідачем добровільно.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року відмовлено у задоволенні позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначає, що нормами чинного законодавства України щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю на відповідача покладено обов`язок щодо забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Виконанням робочих місць у кількості визначеній законом вважається працевлаштування підприємством осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним. При цьому, відповідач не звільняється від обов`язку виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством. Вказує, що Законом не передбачено такої підстави для звільнення від сплати санкцій, як повідомлення державної служби зайнятості про вакантні посади для осіб з інвалідністю та ненаправлення осіб з інвалідністю службою зайнятості для працевлаштування. Перекладаючи обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю на державну службу зайнятості суд фактично звільнив роботодавця від обов`язку виконувати вимоги ст. 19 Закону №875-ХІІ та сплачувати адміністративно-господарські санкції, передбачені ст. 20 вказаного Закону.

Відповідач, у надісланих поясненнях зазначив, що ТОВ Партнер Агро Груп виконав вимоги Закону № 875-ХІІ. Вказує, що протягом 2020 року центр зайнятості був проінформований про наявність вакансій для інвалідів та мав можливість у 2020 році направляти відповідних осіб для подальшого працевлаштування. Зазначає, що несвоєчасність подання звіту за формою 3-ПН жодним чином не впливає на обов`язок роботодавця забезпечити працевлаштування осіб з інвалідністю, адже особи з інвалідністю могли бути працевлаштовані з дати створення робочого місця (08.01.2020), а не з дати подання звіту за формою 3-ПН. Також зазначив, що за неподання або несвоєчасне подання звіту форми 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) відповідальність не передбачена.

Розгляд справи проведено за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ТОВ "Партнер Агро Груп" зареєстровано у Полтавському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів 20.04.2021 за №53/220/128, що підтверджується довідкою про реєстрацію роботодавця у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів від 20.04.2021 №12456 /а.с.30/.

23.04.2021 відповідачем подано до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік за формою №10-ПОІ (річна), згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила у 2020 році 34 осіб. При цьому кількість осіб з інвалідністю-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" становить 2 особи /а.с.6/.

За невиконання обов`язку щодо працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу робочих місць для працевлаштування, встановленого статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 59667,65 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративного-господарських санкцій у розмірі 429,48 грн. /а.с.5/. При цьому згідно з відповідним розрахунком кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до 4 % нормативу, у відповідача складає 1 особа (34 х 0,04), кількість незайнятих робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів - 1 особи (1 - 0), середньорічна заробітна плата штатного працівника 59667,65 грн. (2028700,50 : 34), відтак сума адміністративно-господарських санкцій - 59667,65 грн. (59667,65 х1). Пеня у сумі 429,48 грн. обчислена станом на 21.05.2021 наступним чином: (59667,65 х 0,02%) х 36. Всього сума до сплати - 60097,13 грн. (59667,13 + 429,48).

Листом від 23.04.2021 №506/03.1-08 Фонд повідомив відповідача про те, що за не виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого статтею 19 Закону № 875-XII, останньому нараховано адміністративно-господарські санкції у розмірі 59667,65 грн., які сплачуються самостійно до 15 квітня року, наступного за роком, у якому відбулося порушення нормативу /а.с.29/.

ТОВ "Партнер Агро Груп", розглянувши лист Фонду від 23.04.2021 №506/03.1-08, повідомив останніх, що 08.01.2020 (наказ №2/1) у товаристві виділено і створено 2 робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, про наявність яких проінформовано центр зайнятості шляхом подання звітів за формою 3-ПН про попит на робочу силу від 23.03.2020 та 05.05.2020 із зазначенням можливості працевлаштування осіб з інвалідністю. З урахуванням викладеного, вимоги Фонду щодо сплати адміністративно-господарські санкції у розмірі 59667,65 грн. є такими, що не відповідають чинному законодавству /а.с.20-21/.

У зв`язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач вжив усі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві, а тому він не може бути притягнутий до відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" № 875-ХІІ (далі по тексту - Закон № 875-ХІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною другою статті 19 Закону 875-XII зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування осіб з інвалідністю.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Частиною першою статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частиною другою вказаної статті регламентовано, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

У зв`язку з цим, для правильного вирішення спору необхідно перевірити, чи вжито відповідачем залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI (далі по тексту - Закон № 5067-VI), роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067-VI, наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» . В контексті прийнятого Закону № 5067-VI, та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Колегія суддів зауважує, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 по справі №806/1368/17, від 20.05.2019 у справі №820/1889/17.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що законодавцем чітко визначені обов`язки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця,

- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- в разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відтак, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та належного інформування про таку кількість створених робочих місць органів працевлаштування інвалідів, в тому числі і центрів зайнятості.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17.

При цьому, Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875, а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, незвітування або неналежне звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, оскільки саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону № 875, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 15 квітня 2019 року у справі № 820/2190/17, яка в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковою для врахування.

З матеріалів справи вбачається, відповідно до Наказу №2/1 від 08.01.2020 ТОВ Партнер Агро Груп створено 2 робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, звіт за формою №3-ПН з інформацією про створення на підприємстві вказаної вакансії було подано відповідачем до територіального центру зайнятості 23.03.2020, тобто, з порушенням, встановленого наведеним вище Порядком подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» , триденного строку з дати відкриття вакансії для подання такого звіту, що в свою чергу свідчить про порушення відповідачем, передбаченого пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067-VI, обов`язку щодо своєчасного подання до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформації про попит на робочу силу (вакансії).

З огляду на викладене, враховуючи порушення відповідачем вимог п. 5 розділу Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) шляхом подання до центру зайнятості звіту за формою №3-ПН з пропущенням встановленого вказаною нормою строку, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 59667,65 грн. та пені, нарахованої за порушення термінів сплати останніх, у розмірі 429,48 грн., що відповідає положенням ст. 20 Закону № 875, а тому вважає позов таким, що належить задовольнити.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України» ) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» , суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч.1 ст. 317 КАС України , неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

З огляду на викладене, враховуючи, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року по справі № 440/5222/21 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 по справі № 440/5222/21 скасувати.

Прийняти постанову, якою задовольнити адміністративний позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Агро Груп" (код ЄДРПОУ 41676323, 39100, Полтавська область, Козельщинський район, смт Козельщина. вул. Остроградського, буд.40-А) на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 59667,65 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративного-господарських санкцій у розмірі 429,48 грн..

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Т.С. Перцова В.Б. Русанова Повний текст постанови складено 08.02.2022 року