Рішення

від 30.07.2021 по справі 160/8445/21

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2021 року Справа № 160/8445/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Царікової О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу №160/8445/21 за позовною заявою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю ЮМ-ВАТУТІНО про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ :

26.05.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю ЮМ-ВАТУТІНО , в якій позивач просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЮМ-ВАТУТІНО на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю за 2020 рік у розмірі 110 670, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів зазначило, що за змістом поданого відповідачем Звіту форми №10-ПОІ за 2020 рік, який був надісланий на адресу позивача відповідачем, вбачається не виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році. Так, позивач зауважив, що за 1 робоче місця, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю у 2020 році, відповідач до 15.04.2021 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 110 670, 00 грн., однак означену суму штрафних санкцій Товариством з обмеженою відповідальністю ЮМ-ВАТУТІНО не погашено добровільно у встановлений термін.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №160/8445/21 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

24.06.2021 до суду надійшов від Товариства з обмеженою відповідальністю ЮМ-ВАТУТІНО (далі - ТОВ ЮМ-ВАТУТІНО , підприємство, відповідач) відзив на позовну заяву (вх. №52606/21), в якому відповідач заперечив проти заявлених до суду позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на те, що ним виконано всі обов`язки, які покладені на підприємство нормами чинного законодавства про соціальний захист інвалідів, оскільки ТОВ ЮМ-ВАТУТІНО у 2020 році щомісячно подавалися до Кам`янського міського центру зайнятості звіти про наявність вакансій форми 3-ПН, у яких зазначалося про наявність вакансій сторожа. Однак, протягом всього 2020 року на ТОВ ЮМ-ВАТУТІНО центром зайнятості не було направлено для працевлаштування жодної особи з інвалідністю, відмов у працевлаштуванні особам з інвалідністю з боку підприємства також не було. Отже, відповідач стверджує, що ним вживалися встановлені чинним законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю, а невиконання квоти на працевлаштування осіб, яким встановлено інвалідність не залежало від волі відповідача.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю ЮМ-ВАТУТІНО (код ЄДРПОУ 32293461) перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю.

Відповідачем подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік (форма №10-ПОІ), у якому відображено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2020 році становила 80 осіб (рядок 01 звіту), з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить - 2 особа (рядок 02 звіту). При цьому, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону №875-ХІІ, повинна складати - 3 особи (рядок 03 звіту), фонд оплати праці штатних працівників відповідача у 20120 році становив 8853,6 (рядок 04 звіту).

Так, відповідно до Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік за формою 10-ПОІ, затвердженої наказом Міністерства соціальної політики України №591 від 27.08.2020 за погодженням з Держстатом (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 13.10.2020 за №1007/35290) та розрахунку суми позову щодо стягнення адміністративно-господарських санкцій позивач зазначає, що за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю у 2020 році, відповідач до 15.04.2021 мав сплатити суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 110670, 00 грн., однак ТОВ ЮМ-ВАТУТІНО не погашено добровільно у встановлений термін.

Вищевказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення означених адміністративно-господарських санкцій у примусовому порядку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" №875-ХІІ від 21.03.1991 (далі - Закон № 875-ХІІ).

Згідно з частиною 2 статті 17 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Частинами 1, 2 статті 19 Закону №875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Відповідно до норм статті 20 Закону №875-ХІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (частина 4 статті 20 Закону №875-ХІІ).

Аналізуючи наявні та досліджені в матеріалах справи докази, суд вважає, що відповідачем було виконано всі необхідні заходи по створенню робочих місць для інвалідів і їх працевлаштуванню та дотримано вимоги, встановлені статтею 19 Закону №875-ХІІ, а тому підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону №875-ХІІ, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

За правилами статті 18 Закону №875-ХІ, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 18-1 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу норм Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні випливає, що обов`язок щодо працевлаштування інвалідів покладено як на суб`єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

Обов`язок суб`єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування осіб з інвалідністю. Водночас обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України Про зайнятість населення , роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, зокрема інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

На виконання даної норми права, наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013 затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", відповідно до якого (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Означеним Порядком встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання.

Суд зауважує, вищенаведені вимоги законодавства відповідачем дотримано, про що свідчать долучені до матеріалів справи копії звітів форми 3-ПН.

Виходячи з викладених норм законодавства, суд вважає за необхідне зазначити, що на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості.

Водночас, нормами чинного законодавства не покладено обов`язку підприємств самостійного пошуку осіб з інвалідністю для подальшого працевлаштування.

Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.02.2018 у справі №820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 26.06.2018 у справі №806/1368/17, від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18, від 17.09.2020 у справі №160/4443/19.

Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що відповідачем подавалися протягом 2020 року до центру зайнятості звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою 3-ПН, потреба в працівниках з інвалідністю, що підтверджується наявною в матеріалах справи звітністю.

Факт подання звітів за формою 3-ПН у 2020 році підтверджується підписами відповідальної особи центру зайнятості на них та не заперечується позивачем.

Жодних зауважень щодо поданої відповідачем у 2020 році звітності №3-ПН або створених робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідність, позивач у позовній заяві не наводить.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що відповідачем виконано вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні щодо вживання заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв у прийнятті на роботу осіб з інвалідністю, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано.

Судом встановлено факт невиконання відповідачем нормативу по працевлаштуванню інвалідів у 2020 році, однак суд вважає, що вини відповідача в цьому немає, оскільки відповідач вживав необхідні заходи по створенню робочих місць та працевлаштуванню інвалідів.

Таким чином, створені робочі місця залишилися вакантними не з вини відповідача.

Поряд з цим, фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні інвалідів за 2020 рік не встановлено.

Тобто, Товариством з обмеженою відповідальністю ЮМ-ВАТУТІНО були вжиті всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу.

В силу положень статті 238 Господарського кодексу України (далі - ГК України), до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, за статтею 218 цього Кодексу, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (частина 2 статті 218 ГК України).

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Натомість, з урахуванням встановлених в ході розгляду справи обставин судом встановлено, що відповідач у 2020 році здійснив усі залежні від нього заходи по працевлаштуванню інвалідів та створенню ним вакантних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв`язку з чим суд доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення з останнього адміністративно-господарських санкцій.

За таких обставин, суд доходить висновку про те, що позовні вимоги Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат - відсутні.

Керуючись ст.ст. 139, 194, 242 - 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Старокозацька, буд. 52, м. Дніпро, 49000; код ЄДРПОУ 25005978) до Товариства з обмеженою відповідальністю ЮМ-ВАТУТІНО (вул. Ватутіна, буд. 48 А, с. Болтишка, Криничанський район, Дніпропетровська область, 52362; код ЄДРПОУ 32293461) про стягнення адміністративно-господарських санкцій відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Повний текст судового рішення складений 30.07.2021.

Суддя О.В. Царікова