Рішення

від 21.01.2022 по справі 160/14352/21

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2022 року Справа № 160/14352/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О. С., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Затишнянської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ :

18.08.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Затишнянської сільської ради, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Затишнянської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області 13 сесії VІІІ скликання про відмову в наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на поділ земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства;

- зобов`язати Затишнянську сільську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на поділ земельної ділянки площею 31,4 га кадастровий номер земельної ділянки 1222085500:01:001:0307 та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі середньої земельної частки (паю), площею 7,53 умовних кадастрових гектарів на території Преображенської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що рішенням сесії Затишнянської сільської ради від 16.07.2021 року позивачу відмовлено у наданні дозволу на поділ земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, у зв`язку з тим, що в переліку документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві у поданій заяві відсутні. Однак, сільськогосподарська діяльність ФГ РОМА здійснювалась на підставі державного акта на право постійного користування, в якому позивач є діючим засновником та головою фермерського господарства. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України Про фермерське господарство члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із паю державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Серед документів, поданих до заяви, позивачем було долучено статут ФГ РОМА , рішення ФГ РОМА , які підтверджують той факт, що позивач є членом фермерського господарства, у відповідності до вимог ст. 13 Закону України Про фермерське господарство займається виробництвом сільськогосподарської продукції, здійснює її переробку та реалізацію на відповідних земельних ділянках, тобто має досвід в сільському господарстві. Крім того, ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України не передбачає такої підстави відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як ненадання документів, що підтверджують досвід роботи в сільському господарстві.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2021 року відкрито провадження у справі №160/14352/21 та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

21.10.2021 року судом отримано відзив Затишнянської сільської ради на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що ні до позовної заяви, ні заяви від 02.07.2021 року про надання дозволу на поділ земельної ділянки площею 31,4 га з кадастровим номером 1222085500:01:001:0307, позивачем не надано документи, що підтверджують не набуття членами раніше права на земельну частку (пай) членами ФГ РОМА , що унеможливлює надання дозволу на поділ земельної ділянки. Крім того, до заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства обов`язково додаються документи, що підтверджують досвід роботи в сільському господарстві або наявність освіти, отриманої в аграрному навчальному закладі. Таких документів до заяви від 02.07.2021 року про надання дозволу на поділ земельної ділянки площею 31.4 га з кадастровим номером 1222085500:01:001:0307 позивачем не надано, що також унеможливлює надання дозволу на поділ згаданої вище земельної ділянки. Також, відповідно до п. 4 ст. 27 Закону України Про фермерське господарство облік трудової діяльності у фермерському господарстві ведеться відповідно до законодавства про працю. Отже, з метою підтвердження факту перебування новоприйнятих членів ФГ РОМА у трудових стосунках з останнім, до заяви від 02.07.2021 року також необхідно було додати відповідні документи. В протилежному випадку неможливо стверджувати, що в підприємницькій діяльності цього фермерського господарства використовується праця його членів, що також унеможливлює надання дозволу на поділ земельної ділянки з метою подальшого відведення створених земельних часток (паїв) у власність членів ФГ РОМА .

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.11.2021 року призначено справу № 160/14352/21 до розгляду за правилами загального позовного провадження та замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Підготовче засідання призначено на 23.11.2021 року.

У судове засідання 23.11.2021 року сторони не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Підготовче засідання відкладено до 07.12.2021 року.

01.12.2021 року судом отримано письмові пояснення Затишнянської сільської ради, в яких відповідач зазначає, що після укладення договору оренди земельної ділянки або отримання у постійне користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства останнє реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надана. Отже, землекористувачем щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1222085500:01:001:0307 є Фермерське господарство РОМА . За висновками Верховного Суду:

- у члена фермерського господарства не виникає право користування земельною ділянкою, яка була надана власником (органом місцевого самоврядування) громадянину (засновнику) у користування для створення такого господарства. Єдиним суб`єктом, який володіє правомочністю користуватися земельною ділянкою, виділеною власником (органом місцевого самоврядування) для створення фермерського господарства, є саме таке фермерське господарство як суб`єкт господарювання;

- право на безоплатну передачу у власність земельних ділянок із земель, що надавалися у користування засновнику для створення фермерського господарства, не виникає у жодного члена фермерського господарства, в тому числі засновника;

- чинні правові норми Земельного кодексу України та Закону № 973-ІV не передбачають права громадянина України використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства та його реєстрації. Тому, земля, надана в користування громадянину України для створення фермерського господарства, вважається такою, яка передана у користування всьому фермерському господарству. Але при цьому, власник землі залишається незмінним - держава або територіальні громади. Фермерське господарство не має в цьому випадку документу, який засвідчував би державну реєстрацію права на землю (права постійного користування) на відміну від громадянина, який отримав земельну ділянку у користування та зареєстрував належним чином такий правочин. Отже, члени фермерських господарств, у тому числі засновник (який отримав земельну ділянку у користування для створення такого фермерського господарства), можуть отримати безоплатно у приватну власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель державної та комунальної власності у порядку, передбаченому ЗК України, та лише після припинення права власності чи користування такими земельними ділянками у визначеному законом порядку. Відповідач вважає, що позивач (як член фермерського господарства) не має правових підстав для звернення до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства розташованого на території Затишнянської сільської ради Кам`янського району, оскільки бажана земельна ділянка загальною площею 31,4 га з кадастровим номером 1222085500:01:001:0307 була передана засновнику даного фермерського господарства у постійне користування для його створення.

Протокольною ухвалою суду від 07.12.2021 року закрито підготовче засідання, суд перейшов до розгляду справи по суті, який відкладено до 10.12.2021 року.

Протокольною ухвалою суду від 10.12.2021 року розгляд справи по суті відкладено до 11.01.2022 року.

Протокольною ухвалою суду від 11.01.2022 року розгляд справи по суті відкладено до 20.01.2022 року.

У судове засідання 20.01.2022 року сторони не з`явились. Від представників позивача та відповідача надійшли заяви про розгляд справи без їх участі в порядку письмового провадження. Суд ухвалив: подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 02.07.2021 року звернувся до Затишнянської сільської ради із заявою про надання дозволу на поділ земельної ділянки площею 31.4 га кадастровий номер земельної ділянки 1222085500:01:001:0307 та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі середньої земельної частки (паю), площею 7,53 умовних кадастрових гектарів на території Преображенської сільської ради. Криничанського району Дніпропетровської області.

У заяві зазначив, що право на безоплатну приватизацію по вищевказаному призначенню не використав.

До заяви додані наступні документи: копія паспорта та РНОКПП, копія інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.06.2021 року, номер: 261742335, копія Статуту ФГ РОМА , копія Рішення ФК РОМА № 18/03/21 від 18.03.2021 року, копія довідки ГУ Держгеокадастру відділ у Криничанському районі про середній розмір частки (паю), копія Державногоакту на право постійного користування землею, копія Рішення ФК РОМА №22/03/21 від 22.03.2021 року, копія довідки ГУ Держгеокадастру відділ у Криничанському районі про наявність або відсутність зареєстрованого права власності на земельні ділянки.

Рішенням Затишнянської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області від 16.07.2021р. за № 21-13/VІІІ відмовлено в наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на поділ земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в зв`язку з тим, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2015 року №584 Про затвердження переліку документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві , у поданій заяві відсутні документи, а саме: виписка з трудової книжки із записами, які підтверджують стаж роботи в сільському господарстві, та архівна довідка, що містить інформацію про стаж роботи в сільському господарстві, видана на підставі архівних документів із зазначенням їх пошукових даних.

Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним та таким, що вчинене з порушенням приписів чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним позовом.

За умовами ч. 2 ст. 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч.ч. 6-7 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

При цьому, ч. 7 ст.118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі надання органом місцевого самоврядування відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов`язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого земельного питання.

Так, судом встановлено, що у якості підстав для відмови позивачу на поділ земельної ділянки та наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою зазначено, що позивачем до заяви не надано: виписка з трудової книжки із записами, які підтверджують стаж роботи позивача в сільському господарстві, та архівна довідка, що містить інформацію про стаж роботи в сільському господарстві, видана на підставі архівних документів із зазначенням їх пошукових даних.

Також з матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка площею 31.4 га кадастровий номер земельної ділянки 1222085500:01:001:0307 була надано у постійне користування ОСОБА_1 для ведення (селянського) фермерського господарства на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ДП №0000660, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №200.

На підставі вище вказаного державного акту на право постійного користування землею серії ДП №0000660 ОСОБА_2 27.10.1993 року було засновано та створено фермерське господарство РОМА , код ЄДРПОУ 21913035.

Відповідно до п. 5.2 Статуту ФГ РОМА , членами фермерського господарства є: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Отже, землекористувачем вищевказаної земельної ділянки (кадастровий номер земельної ділянки 1222085500:01:001:0307) є фермерське господарство РОМА (код ЄДРПОУ 21913035).

За умовами ч. 1 ст. 2 Закону України Про фермерське господарство від 19 червня 2003 року № 973-IV (далі - Закон № 973-IV, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до ст. 1 Закону №973-IV, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа (ч.ч. 1,2 ст. 3 Закону № 973-IV).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 Закону № 973-IV, право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також його державної реєстрації як юридичної особи.

Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Так, згідно зі ст. 8 Закону № 973-IV, фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Умовами ст. 7 Закону № 973-IV передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

За змістом ч.ч. 1, 2 статті 116 ЗК України (в редакції на момент спірних правовідносин), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ч. 3 ст. 116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян, та одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (ч. 4 ст. 116 ЗК України).

Так, відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Аналіз вищенаведених норм ЗК України та Закону № 973-IV дає змогу дійти висновку, що з метою ведення фермерського господарства виключно громадяни можуть отримати земельну ділянку із земель державної та комунальної власності у власність шляхом безоплатної передачі в межах норм безоплатної приватизації. Для юридичних осіб такої можливості чинне законодавство не передбачає. Водночас у користування, зокрема, оренду, можуть отримати земельну ділянку із земель державної та комунальної власності як громадяни, так і юридичні особи. У цьому контексті, фермерське господарство є однією із форм саме підприємницької діяльності громадян.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №922/989/18, практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою.

Так, Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

В постанові від 13 березня 2018 року в справі №348/992/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. Із цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

У постанові від 1 квітня 2020 року в справі №320/5724/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України. … Після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство … (п.6.24 - 6.25)

Враховуючи зазначене, можна дійти висновку, що з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 27 Закону № 973-IV, трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом).

Члени фермерського господарства перебувають у трудових відносинах та в результаті їх спільної праці виробляють товарну сільськогосподарську продукцію, здійснюють її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства відповідно до закону.

Таким чином, правовий статус члена фермерського господарства нерозривно пов`язаний із забезпеченням діяльності цього фермерського господарства, а не власних потреб та інтересів.

Умовами ст. 12 Закону № 973-IV визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Відповідно до ст. 13 Закону № 973-IV,члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

ЗК України, у порівнянні із зазначеними вище положеннями Закону № 973-IV, встановлює аналогічні норми.

Так, стаття 31 ЗК України передбачає, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Щодо приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств, то статтею 32 ЗК України визначено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Отже, однією з форм набуття громадянином (членом фермерського господарства) права на землю є приватизація, яка здійснюється на добровільній основі і полягає у безоплатній передачі земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян. При цьому, ст. 13 Закону № 973-IV та ст. 32 ЗК України мають ідентичні назви Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств .

Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що оскільки Земельний кодекс України встановлює загальний порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування із земель державної і комунальної власності, у тому числі і для ведення фермерського господарства, то в такому ж загальному порядку, передбаченому ЗК України, члени фермерського господарства можуть отримати безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю).

Досліджуючи матеріали справи, судом встановлено, що позивачу рішенням від 16.07.2021р. за № 21-13 V/ІІІ відмовлено позивачу в наданні дозволу на поділ земельної ділянки та дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства з підстав відсутності документів, які підтверджують досвід роботи у сільському господарстві згідно з Переліком документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 12 серпня 2015 року.

Проте, суд зазначає, що серед документів до заяви було долучено статут ФГ РОМА , Рішення ФГ РОМА , які, на думку суду, підтверджують той факт, шо позивач є членом фермерського господарства та відповідно до вимог ст. ст. 1, 3 Закону України Про фермерське господарство займається виробництвом сільськогосподарської продукції, здійснює її переробку та реалізацію, та, як наслідок, підтверджують досвід роботи в сільському господарстві.

При цьому, як підстави відмови в наданні дозволу, що були вказані у оскаржуваному рішенні ради, - не передбачені приписами ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Відтак, Затишнянська сільська рада прийняла рішення не на підставі закону.

При цьому суд не приймає посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 03.11.2021 року у справі 817/1911/17, оскільки оскаржуване рішення не містить в собі обґрунтувань відмови в наданні дозволу, аналогічних наведеним у рішенні Верховного Суду.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення Затишнянської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області 13 сесії VIII скликання від 16.07.2021р. № 21-13 V/ІІІ Про відмову в наданні дозволу гр. ОСОБА_4 на поділ земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а відповідна вимога позивача - задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати громадянину ОСОБА_1 дозвіл на поділ земельної ділянки площею 31.4 га кадастровий номер земельної ділянки 1222085500:01:001:0307 та надати дозвіл громадянину ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі середньої земельної частки (паю), площею 7,53 умовних кадастрових гектарів на території Преображенської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області, суд зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 у справі № 804/1469/17, від 14.08.2019 у справі № 0640/4434/18, від 12.09.2019 у справі №0640/4248/18 та від 28.11.2019 року по справі №803/1067/17.

Щодо ефективності вибраного способу захисту, суд зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на поділ земельної ділянки та дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету цієї судової справи.

А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на поділ земельної ділянки та розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

В контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачами усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Проте, наведених обставин судом не встановлено.

Отже, суд не може перебирати на себе повноваження компетентного органу та приймати замість нього рішення з мотивів, що не були враховані відповідачем.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав, свобод та інтересів позивача, в даному випадку, є зобов`язання Затишнянської сільської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.07.2021 року, з урахуванням висновків суду, наведених у даному рішенні.

Відповідно до ч.и 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (частина 1статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи сукупність викладених обставин, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши наявні докази у їх сукупності при безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, за результатами з`ясування обставини у справі та їх правової оцінки, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

На підставі статті 139 КАС України, враховуючи часткове задоволення адміністративного позову, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме, у розмірі 454,00 грн.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Затишнянської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Затишнянської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області 13 сесії VІІІ скликання про відмову в наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на поділ земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства.

Зобов`язати Затишнянську сільську раду (код ЄДРПОУ 04525053) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.07.2021 року з урахуванням висновків суду, наведених у даному рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Затишнянської сільської ради (код ЄДРПОУ 04525053) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 454,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна