Рішення

від 26.01.2022 по справі 160/22952/21

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2022 року Справа № 160/22952/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з вищевказаною позовною заявою, в якій просить постановити рішення, яким визнати протиправним та скасувати рішення Магдалинівської селищної ради «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» від 12.10.2021 року № 1901-11/VIII та зобов`язати відповідача повторно розглянути його клопотання про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Мар`ївської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він 14.09.2021 року звернувся до Магдалинівської селищної ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою для відведення земельної ділянки, у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Мар`ївської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області із земель комунальної власності у межах норм безплатної приватизації. 12.10.2021 року відповідачем було прийнято рішення № 1901-11/VIII Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства . Відповідачем було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з тієї підстави, що межі земельної ділянки, яка пропонується для відведення перетинаються з земельною ділянкою (кадастровий номер: 1222384500:01:001:0300). Тому, на думку відповідача, відсутні й правові підстави для надання дозволу позивачеві на виготовлення документації із землеустрою. Позивач не може погодитися з даним рішенням, оскільки вважає, що воно не відповідає ні нормам земельного законодавства України, ні обставинам справи, а тому змушений був звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2021 року було відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На виконання вимог ухвали суду відповідачем 05.12.2021 року надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що земельна ділянка, на яку позивач бажає отримати дозвіл на розробку документації, вже є сформованою згідно з технічною документацією із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель на території Мар`ївського старостинського округу Новомосковського району Дніпропетровської області, площею 7,6377 га та присвоєно кадастровий номер 1222384500:01:001:0300. Дана земельна ділянка була передана з державної в комунальну власність до Магдалинівської селищної ради відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №111-ОТГ від 04.03.2021 року. Тобто, на дану земельну ділянку необхідно розробити проектну документацію на поділ земельної ділянки, а не розроблення проекту із землеустрою (визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою).

На момент розгляду клопотання право комунальної власності за Магдалинівською селищною радою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на вищезгадану земельну ділянку - не зареєстровано. Тобто, Магдалинівська селищна рада до реєстрації права власності на дану земельну ділянку не може розпоряджатися нею. Крім того, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки. Враховуючи викладене, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивачем 21.01.2022 року до суду була подана відповідь на відзив на позов, в який він вказує на те, що в ч.7 ст.118 ЗК України чітко зазначено єдину підставу для відмови у задоволенні клопотання позивача - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Зазначені вище підстави не вказані у ч.7 ст.118 ЗК України. За таких умов, у відповідача не було законних підстав для прийняття рішення про відмову у задоволенні клопотання позивача, а тому суду слід задовольнити дану позовну заяву повністю.

Відповідач своїм правом щодо надання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву на адресу суду до теперішнього часу не скористався.

В силу ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві та у відповіді на відзив, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області з клопотанням надати йому дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Марійського сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації.

За наслідками розгляду вказаного клопотання, на пленарному засіданні сесії Магдалинівської селищної ради, яке відбулося 12 жовтня 2021 року було прийнято рішення № 1901-11/VIII Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства , з таких підстав, що межі земельної ділянки, яка пропонується для відведення перетинаються з земельною ділянкою (кадастровий номер: 1222384500:01:001:0300).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель врегульовано Земельним кодексом України

Особливості безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність врегульовані статтею 118 ЗК України.

Так, ч.6 ст.118 ЗК України передбачено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно з ч.7 ст.118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 24 розділу X ЗК України, земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Повноваження сільських, селищних, міських рад їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені статтею 12 ЗК України, з якої вбачається, що сільські, селищні, міські ради здійснюють розпорядження земельними ділянками виключно комунальної власності.

Пунктом 24 розділу X ЗК України також визначено, що особи, які отримали дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зазначені у підпункті "е" цього пункту, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом.

До 1 січня 2023 року зазначені землі та земельні ділянки не можуть бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою.

Як вбачається з наведених норм, стаття 118 ЗК України містить перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Відповідач, в силу вимог Земельного кодексу України та покладених на нього обов`язків, зобов`язаний в кожному випадку дослідити фактичні обставини повно та всебічно для з`ясування наявності чи відсутності встановлених законом підстав для відмови в задоволенні заяви.

Як встановлено судом, позивач 14.09.2021 року звернувся до Магдалинівської селищної ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою для відведення земельної ділянки, у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Мар`ївської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області із земель комунальної власності у межах норм безплатної приватизації.

В даній заяві позивач посилався на ст.ст.15-1, 118, 121-122 ЗК України, як на правову підставу, та той факт, що ним не було використане право на безплатну приватизацію по вищезазначеному цільовому призначенню.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон), виключно на пленарних засіданнях селищної ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Суд звертає увагу, що в рішенні від 12.10.2021 року № 1901-11/VIII про відмову позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою відповідач не зазначає про невідповідність місця розташування земельної ділянки, що планується до відведення, вимогам законів, прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншій містобудівній документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку.

Згідно з ч.10 ст.118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що вказана відповідачем підстава для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не передбачена статтею 118 ЗК України.

Тому, посилання відповідача на перетинання меж бажаної земельної ділянки іншою земельною ділянкою - не може бути підставою для відмови у задоволені клопотання позивача.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 27.10.2021 року по справі № 346/4974/16-а.

Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку вказаного проекту, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 року у справі № 360/2334/17.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідач у повній мірі дослідив правовий статус земельної ділянки, щодо якої позивачем подана заява. Зокрема, наявність або відсутність у інших осіб права користування нею. Суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач не розглянув заяву позивача у встановленому порядку. Отже, відповідачем при розгляді клопотання позивача не надана його оцінка на предмет відповідності вимогам ст.118 ЗК України. Суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за умови не здійснення відповідачем перевірки, не надання оцінки та не встановлення усіх обставин при вирішенні питання про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Суд критично відноситься до доводів відповідача викладених ним у відзиві на позовну заяву про те, що позивач повинен був просити не надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, а дозволу на поділ земельної ділянки. Також на те, що право комунальної власності не є зареєстрованим за бажаною земельною ділянкою.

Так як дана позиція відповідача не спростовує позовних вимог, оскільки підставою для відмови у задоволенні позивача клопотання стали висновки відповідача про перетин даної земельної ділянки з іншою земельної ділянкою. Зазначені вище обставини не були підставами для прийняття спірного рішення від 12.10.2021 року № 1901-11/VIII про відмову позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Суд зауважує, що у спірному рішенні відсутні такі посилання на вказані обставини.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Водночас, суд акцентує увагу, що відповідно до частин 1 - 5 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

У частині 6 статті 79-1 ЗК України визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Тобто, аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, за умови збереження цільового призначення земельної ділянки.

Водночас, у разі зміни цільового призначення земельної ділянки підлягає застосуванню правило, визначене статтею 20 ЗК України, згідно з абзацом 2 частини 1 якої зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Статтею 50 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 року № 858-IV визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Статтею 198 ЗК України передбачено, що кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану.

Крім того, суд зазначає, що кадастрові зйомки проводиться з метою опису точних меж земельних ділянок для того щоб особи, які мають правоустановчі документи на право користування земельною ділянкою, могли встановити межі земельної ділянки відповідно до правоустановчих документів. Саме для встановлення меж і проводяться кадастрові зйомки.

При цьому, відмова суміжного власника в погодженні меж не є підставою для позбавлення іншого землекористувача його прав на земельну ділянку чи на користування нею.

Також суд зауважує, що погодження меж земельної ділянки є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Ненадання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 455/856/18-а, від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, та Верховним Судом у постановах від 5 травня 2020 року у справі №404/3048/18, від 22 жовтня 2020 року у справі № 454/805/13-а.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірність рішення Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» від 12 жовтня 2021 року №1901-11/VIII.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що спірне рішення від 12.10.2021 року №1901-11/VIII не ґрунтується на вимогах закону, прийняте без належних і достатніх підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, а відтак, є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині задоволенню.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на встановлення судом протиправності оскаржуваного рішення Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» від 12 жовтня 2021 року №1901-11/VIII, суд, з метою відновлення порушеного відповідачем права позивача, доходить висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Мар`ївської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації.

Решта доводів сторін не спростовує висновків суду, встановлених під час розгляду справи.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що дану позовну заяву слід задовольнити з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позовну заяву задоволено, сплачений позивачем судовий збір за її подачу до суду в розмірі 908 грн. підлягає поверненню.

Крім того, позивачем заявлено про стягнення з відповідача на його користь судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 950 грн., при вирішенні якого суд керуються наступними нормами КАС України.

Поняття витрат на професійну правничу допомогу та порядок їх розподілу між сторонами визначені ст.134 КАС України, відповідно до якої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, з метою отримання правничої допомоги, позивачем укладено договір про надання правової допомоги від 06.01.2020 р. №186 з адвокатом Норочовським А.А.

Як видно з наданих позивачем документів, витрати на професійну правничу допомогу у цій справі позивачем та його представником оцінено у розмірі 7 950 грн.

Відповідно до додатку №2 до договору про надання правової допомоги від 06.01.2020 р. №186 в гонорар адвоката в розмірі 7 950 грн. включено:

- розбір позиції по справі, підготовка та подача адвокатом до суду позовної заяви;

- участь адвоката в судових засіданнях, ознайомлення з матеріалами справи, подачу доказів, письмових заяв, клопотань та пояснень за необхідності;

- за необхідності, участь в апеляційному та касаційному розгляду справи.

Відповідно до квитанцій від 09.11.2021 року та від 08.12.2021 року позивачем було сплачено на рахунок адвоката Норочевського А.А. за вищевказані послуги 7 950 грн.

Згідно з ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, суд зазначає, що питання застосування частини сьомої статті 139 КАС України щодо доведеності розміру витрат на правничу допомогу з метою їх розподілу також неодноразово було предметом дослідження у Верховному Суді, в тому числі відповідно до згаданих вище постанов, а також відповідно до постанов від 29 жовтня 2020 року (справа №686/5064/20), від 5 березня 2021 року (справа № 200/10801/19-а), від 16 березня 2021 року (справа №520/12065/19), постанови Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року (справа №922/445/19), у яких сформульовано правовий висновок, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Враховуючи зазначене суд вважає, що понесені витрати позивача на правову допомогу адвоката неспівмірні зі складністю справи та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт, а тому суд вважає за можливе присудити на користь позивача витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката лише у розмірі 2 000 грн.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» від 12 жовтня 2021 року № 1901-11/VIII.

Зобов`язати Магдалинівську селищну раду Новомосковського району Дніпропетровської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Мар`ївської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації.

Стягнути з Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області (вул.Центральна, буд.32, смт.Магдалинівка, 51100, код ЄДРПОУ 04338405) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнкопп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 2 908 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Суддя К.С. Кучма