Постанова

від 12.01.2022 по справі 160/7890/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

13 січня 2022 року м. Дніпросправа № 160/7890/21

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 та

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 року (головуючий суддя Кальник В.В.)

в адміністративній справі №160/7890/21 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 18.05.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , 199 105 грн. 96 коп. середнього заробітку за весь період затримки розрахунку.

Також позивач просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомог в розмірі 4000 грн.

В обґрунтування позову вказав, що 29.09.2020 відповідачем на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.03.2020 та Постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 08.09.2020 року позивачу виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік. Позивачем зауважено, що відповідач затримав виплату позивачу розрахункових сум на 410 діб, а саме, з 17 серпня 2019 року по 29 вересня 2020 року.

Рішенням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 року позов задоволено частково:

- стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.08.2019 року по 29.09.2020 року в сумі 18 550,25 грн.;

- стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (Військової частини НОМЕР_1 ) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що останнім днем військової служби позивача було 16.06.2019, а з даним позовом позивач звернувся до суду 18.05.2021 після виплати йому відповідачем 29.09.2020 компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки. Так, відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 (розрахунок) вбачається, що грошове забезпечення позивача за червень 2019 року та липень 2019 року складало по 12366,75 грн. та 12366,75 грн. відповідно, отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача розраховується наступним чином: (12366,75 грн. + 12366,75 грн.) / 41 (кількість робочих днів в червні та липні 2019 року) = 603,26 грн. Таким чином, сума середнього заробітку позивача за час затримки виплат належних сум по день фактичного повного розрахунку 29.09.2020 року (з 17.08.2019 по 29.09.2020) складає 247336,60 грн., виходячи із наступного розрахунку (603,26 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) * 410 (кількість днів затримки з 17.08.2019 року по 29.09.2020 року). Враховуючи те, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби - 247 336,60 грн. значно перевищує суму виплаченої компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій 18 468,35 грн., а також з урахуванням того, що позивач протягом тривалого часу не звертався до суду з позовом про виплату компенсації, суд дійшов висновку застосувати до даних правовідносин принцип співмірності, та зазначив, що сума, яка підлягає відшкодуванню, становить 18 550,25 грн. (603,26 грн. х 0,075 х 410 к.д., тобто середньоденна заробітна плата позивача помножена на істотність частки та кількість днів затримки розрахунку).

Щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн., то суд зазначив, що заявлена позивачем до відшкодування вказана сума не є співмірною із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, відтак дійшов висновку про необхідність присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем та відповідачем подані апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача на його користь 199 105,96 грн. середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, а також понесені судові витрати, передбачені ст.132 КАС України в розмірі 4000 грн.

Вказує, що з дня звільнення зі служби до дня направлення офіційної заяви до військової частини щодо необхідності нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової щорічної відпустки та виплати середнього заробітку за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку минуло 4 місяці, а з дня офіційної відмови до дня звернення до суду із цим позовом - 2 тижні. Таким чином, суд помилково прийняв таку обставину як підставу для зменшення розміру відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.

Стосовно витрат на професійну правничу допомогу позивачем в апеляційній скарзі не наведено жодних аргументів.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій не є складовою грошового забезпечення військовослужбовців відповідно до ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців, та членів їх сімей», відтак не підпадає під дію ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та ст.116, 117 КЗпП України. Вважає, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні ч.1 ст.117 КЗпП України є безпідставним. Щодо часу затримки виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, то відповідач вказав, що військова частини НОМЕР_1 є розпорядником бюджетних коштів третього рівня. Так, у Департаменті фінансів Міністерства оборони України було розглянуто пропозиції Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо не оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.03.2020 у справі №160/723/20, з метою економії бюджетних коштів. З моменту надходження коштів на рахунок відповідача фінансово-економічна служба частини діє відповідно до вимог п.2.2 Порядку №309, що підтверджує факт узяття бюджетного зобов`язання протягом 5 робочих днів. Після цього проводиться зарахування належних сум виплат на карткові рахунки, що підтверджується копією відомості розподілу виплат військової частини НОМЕР_1 від 29.09.2020. Саме тому військова частина здійснила виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 ро 2019 роки тільки 29 вересня 2020 року.

В частині стягнення на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000грн., рішення суду першої інстанції відповідачем не оскаржується.

Відзиви на апеляційні скарги до суду не надходили, що не перешкоджає розгляду справи по суті спору.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з довідкою від 13.12.2016 року №2486, виданою ВЧ польова пошта НОМЕР_2 , позивач в період з 02.09.2014 року по 06.09.2014 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції.

ОСОБА_1 отримав посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_3 від 06.01.2017 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.08.2019 року №177 старшого прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я, - на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби), відповідно до п. 2 ч.5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.03.2020 у справі №160/723/20 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16 серпня 2019 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16 серпня 2019 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплат належних при звільненні сум по день фактичного розрахунку.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.09.2020 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 р. в адміністративній справі № 160/723/20 скасовано в частині зобов`язання виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовлено.

В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 р. залишено без змін.

Повний розрахунок відповідач провів з позивачем 29 вересня 2020 року, про що свідчить копія відомості розподілу виплат військової частини НОМЕР_1 від 29.09.2020 року та лист ТВО командира в/ч НОМЕР_1 від 12.02.2021 року за №259.

29.09.2020 року на картковий рахунок позивача перераховано грошові кошти у сумі 17053,75 грн. на виконання рішення суду.

Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо несвоєчасного розрахунку - порушення строків розрахунку при звільненні.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовільнив частково.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, норми Кодексу законів про працю України.

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року по справі № 2340/4192/18 (адміністративне провадження № К/9901/24531/19).

Згідно з ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18), зроблено висновок, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Отже, не проведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк передбачений ст. 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (зокрема, індексації) роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

При цьому, враховуючи, що дані правовідносини є правовідносинами публічно-правового характеру, то в силу частини 5 статті 122 КАС України, до даних правовідносин застосовується місячний строк звернення до суду.

Так, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

З матеріалів справи вбачається, що останнім днем військової служби позивача є 16.06.2019.

При цьому, остаточний розрахунок з позивачем здійснено 29.09.2020 (компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки).

Водночас, з даним позовом позивач звернувся до адміністративного суду лише 18.05.2021.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції аналіз зазначених обставин дає підстави для висновку, що позивачем пропущено місячний строк звернення до адміністративного суду з зазначеним позовом.

Так, спірним питанням у цій справі є визначення строку звернення до адміністративного суду з таким позовом та його дотримання позивачем.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.

За характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку.

При цьому, остаточний розрахунок з позивачем здійснено 29.09.2020, а саме компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Водночас, позивач, для реалізації свого права щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, мав дотримуватися місячного строку звернення до адміністративного суду з таким позовом, а саме починаючи з дати остаточного розрахунку (29.09.2020).

Виходячи з того, що з дати остаточного розрахунку (29.09.2020) до дати звернення до суду (18.05.2021) пройшло більше семи місяців, при цьому позивач не зазначив будь-яких поважних причин пропуску строку звернення до суду, то колегія суддів апеляційної інстанції вбачає підстави для застосування наслідків пропуску стоку звернення до суду, а саме залишення позову без розгляду (ст. 123 КАС України).

Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду прийнято постанову від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, в якій вирішувалось питанням наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Враховуючи визначену у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19, - спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України.

Саме такий висновок міститься і в Постанові Верховного Суду від 26.05.2021 року у справі № 380/5093/20.

Строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина 5 цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців, а відтак відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини другої статті 122 КАС України.

Оскільки матеріалами справи підтверджується, що остаточний розрахунок з позивачем здійснено 29.09.2020, а саме компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, то позивач був обізнаний про необхідність в силу частини 5 статті 122 Кас України, про місячний строк звернення до суду з зазначеним позовом.

Натомість, не погоджуючись з несвоєчасним розрахунком, позивач звернувся до суду лише в травні 2021 року, чим порушив місячний строк звернення до суду з зазначеним позовом.

Наведене свідчить про пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду, передбаченого частиною 5 статті 122 КАС України, з відповідними позовними вимогами.

Аналіз норм процесуального закону дає підстави для висновку, що законодавцем обмежується право позивача на звернення до адміністративного суду з вказаними позовними вимогами місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку, а саме виплати відповідачем позивачу 29.09.2020 компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Виходячи з того, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду, то наслідком порушеного строку є залишення позову без розгляду (ст. 123 КАС України).

Суд першої інстанції не дослідив зазначених норм, чим припустився помилкових висновків про можливість розгляду зазначеної справи.

Таким чиним, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Вищезазначене є мотивом для часткового врахування судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі відповідача, оскільки норми процесуального законодавства України, що регулює дані правовідносини, спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому може бути підставою для його скасування.

Враховуючи результати апеляційного перегляду, відсутні підстави для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. 122, 123, 241-245, 250, 311, 317, 321, 322 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 року скасувати.

Позовні вимоги залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 13.01.2022 та може бути оскаржена до Верховного Суду в силу ст. 328 КАС України протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня її прийняття шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 31.01.2022 (у зв`язку з перебуванням судді-доповідача на лікарняному).

Головуючий - суддяЮ. В. Дурасова

суддяЛ.А. Божко

суддяО.М. Лукманова