Рішення

від 04.02.2022 по справі 440/9717/21

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/9717/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Бойка С.С. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Київської районної у м. Полтаві рада про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Київської районної у м. Полтаві ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення четвертої позачергової сесії восьмого скликання Київської районної у м. Полтаві ради від 24 червня 2021 року "про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 на виконання рішення суду", про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га, для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Київську районну у м. Полтаві раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.07.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га, для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Київську районну у м. Полтаві раду надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_1 та надати вищезазначену ділянку для будівництва індивідуального гаража.

В обґрунтування позову зазначено, що відмова Київської районної у м. Полтаві ради у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по не ґрунтується на нормах закону та не підтверджена, натомість позивачем виконано усі вимоги чинного законодавства для отримання такого дозволу.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

17.09.2021 до суду відповідачем подано відзив на позов, в якому вказано, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_1 , у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки містобудівній документації, зокрема матеріалам внесення змін до генерального плану міста, затверджених рішенням тридцять сьомої сесії Полтавської міської ради сьомого скликання від 21.10.2020, згідно з якими земельна ділянка потрапляє на територію зелених насаджень загального користування.

23.09.2021 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній заперечував проти доводів, викладених у відзиві.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 24.07.2020, в якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,003 га для будівництва індивідуальних гаражів у власність / а.с.36 зв/.

До вказаної заяви додав: копію паспорта та ідентифікаційного номеру; копію посвідчення учасника бойових дій, схему розміщення земельної ділянки.

Рішенням п`ятдесят третьої сесії сьомого скликання Київської районної в м. Полтаві ради від 27.08.2020 позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража, оскільки вказана земельна ділянка рішенням районної ради передана у власність іншій особі.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від07.04.2021 у справі № 440/5706/21 позов ОСОБА_1 до Київської районної у м. Полтава ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення 53 сесії 7 скликання Київської районної у м. Полтаві ради від 27 серпня 2020 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_1 . Зобов`язано Київську районну у м. Полтаві раду на черговій сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24 липня 2020 року про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_1 , з урахуванням висновків суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішенням четвертої позачергової сесії восьмого скликання Київської районної в м. Полтаві ради від 24.06.2021 "Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 на виконання рішення суду" відмовлено ОСОБА_1 , що мешкає АДРЕСА_2 , у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_1 , площею 0,003 га, у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки містобудівній документації, зокрема матеріалам внесення змін до генерального плану міста, затверджених рішенням тридцять сьомої сесії Полтавської міської ради сьомого скликання від 21.10.2020, згідно яких земельна ділянка потрапляє на територію зелених насаджень загального користування /а.с. 36/.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку позовним вимогам, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України /надалі - ЗК України/ визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з приписами частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом "д" частини першої статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною сьомою статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені статтею 12 ЗК України, відповідно до приписів частини першої якої до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Повноваження районних у містах рад у галузі земельних відносин визначаються міськими радами (стаття 11 ЗК України).

Системний аналіз наведених норм Земельного кодексу України дає підстави для висновку, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявою для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якої визначені у статті 118 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень. При цьому законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач, звертаючись до Київської районної у м. Полтаві ради із заявою від 24.07.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,003 га для будівництва індивідуальних гаражів у власність додав, зокрема, графічні матеріали із зображенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копії паспорта, довідки про присвоєння реєстраційного номеру облікової картки платника податків.

Позивачем у заяві зазначено цільове призначення земельної ділянки, її орієнтовний розмір.

Таким чином, позивачем надано необхідний та повний пакет документів, визначений статтею 118 Земельного кодексу України, що не спростовано відповідачем, а тому у Київської районної у м. Полтаві ради виник обов`язок розглянути подану заяву у строки, встановлені статтею 118 Земельного кодексу України.

Суд враховує, що рішення п`ятдесят третьої сесії сьомого скликання Київської районної в м. Полтаві ради від 27.08.2020, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража у зв`язку з передачею у власність даної земельної ділянки іншій особі, визнано протиправним і скасовано рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 у справі №440/5706/20.

Зазначеним судовим рішенням зобов`язано Київську районну у м. Полтаві раду на черговій сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24 липня 2020 року про надання дозволу ОСОБА_1 , на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_1 , з урахуванням висновків суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.08.2021 у справі № 440/5706/20, Київська районна в м. Полтаві рада рішенням четвертої позачергової сесії восьмого скликання Київської районної в м. Полтаві ради від 24.06.2021 "Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 на виконання рішення суду" відмовила ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража по адресу: АДРЕСА_1 , площею 0,003 га, у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки містобудівній документації, зокрема матеріалам внесення змін до генерального плану міста, затверджених рішенням тридцять сьомої сесії Полтавської міської ради сьомого скликання від 21.10.2020, згідно яких земельна ділянка потрапляє на територію зелених насаджень загального користування.

Надаючи правову оцінку вказаному рішенню, яке є предметом спору, суд бере до уваги наступне.

Як зазначалось вище, єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Невідповідність місця розташування земельної ділянки має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.

За змістом статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року № 3038-VI містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій; генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Згідно з частиною першою статті 16 названого Закону планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Відповідно до частини першої статті 17 зазначеного Закону генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

За приписами частин 1, 2, 5 статті 18 Закону план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Внесення змін до плану зонування території допускається за умови їх відповідності генеральному плану населеного пункту .

Отже, генеральний план населеного пункту відноситься до основоположної містобудівної документації, у складі якої або окремо затверджується план зонування території, який повинен відповідати генеральному плану. Відповідач, реалізуючи компетенцію на розпорядження земельними ділянками комунальної власності, зобов`язаний, окрім іншого, враховувати відповідність намірів осіб на набуття прав на земельні ділянки вимогам генерального плану та іншої містобудівної документації.

Відмова у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража обґрунтована відповідачем невідповідністю місця розташування земельної ділянки містобудівній документації, зокрема матеріалам внесення змін до генерального плану міста, затверджених рішенням тридцять сьомої сесії Полтавської міської ради сьомого скликання від 21.10.2020, згідно яких земельна ділянка потрапляє на територію зелених насаджень загального користування.

Проте, відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що обрана позивачем земельна ділянка (зазначена на викопіюванні) потрапляє на територію зелених насаджень загального користування.

Суд критично оцінює додану відповідачем до відзиву копію листа Управління з питань містобудування та архітектури Виконавчого комітету Полтавської міської ради від 01.06.2021 № 01-02-01-16/1040, в якому повідомлено, що відповідно до плану зонування території м. Полтави, який затверджений рішенням п`ятнадцятої сесії Полтавської міської ради сьомого скликання від 24.05.2018, земельна ділянка знаходиться у підзоні зелених насаджень спеціального призначення Р-3с, в межах проєктних санітарно-захисних зон, оскільки вказаний лист надано на звернення відповідача № Ч/04.1-14/4/809 від 18.05.2021 щодо можливості виділення земельних ділянок для будівництва індивідуальних гаражів, копію якого до суду не надано, а із змісту листа від 01.06.2021 № 01-02-01-16/1040 неможливо встановити, чи стосувалося відповідне звернення земельної ділянки, на яку претендує позивач.

Відповідно до положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження обставин, покладених в обґрунтування спірного рішення, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність такого рішення.

За викладених обставин рішення четвертої позачергової сесії восьмого скликання Київської районної в м. Полтава ради від 24.06.2021 "Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 на виконання рішення суду" не ґрунтується на вимогах закону та обставинах, які мають значення для його прийняття.

Таким чином, оскаржуване рішення четвертої позачергової сесії восьмого скликання Київської районної в м. Полтаві ради від 24.06.2021 "Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 на виконання рішення суду" про відмову ОСОБА_1 , що мешкає в АДРЕСА_2 , у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га, для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_1 , слід визнати протиправним та скасувати, а позовні вимоги у цій частині - задовольнити.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Київську районну у м. Полтаві раду надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по Кучеренка 20-Г та надати вищезазначену ділянку для будівництва індивідуального гаража, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 у справі № 2040/6320/18.

Разом з тим, у спірних правовідносинах відповідач належно не реалізував своїх повноважень, оскільки не надав оцінки поданим позивачем документам, зокрема, графічним матеріалам, доданим позивачем до своєї заяви, на яких ним визначено бажану земельну ділянку поруч із земельною ділянкою кадастровий номер № 5310136400:09:005:0903.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи повноваження суду та предмет доказування у цій справі, в даному випадку належним та достатнім способом захисту позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача повторно розглянути на сесії Київської районної в м. Полтаві ради заяву ОСОБА_1 від 24.07.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по адресу Кучеренка 20-Г, орієнтовною площею 0,003 га для будівництва індивідуальних гаражів у власність, з урахуванням висновків суду.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.08.2018 у справі № 815/1666/17, від 26.06.2018 у справі №814/1755/17, від 11.09.2018 у справі № 816/318/18. Водночас, у задоволенні вимог щодо зобов`язання Київську районну у м. Полтаві раду надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по Кучеренка 20-Г та надати вищезазначену ділянку для будівництва індивідуального гаража, слід відмовити.

Отже, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Київської районної у м. Полтава ради (вул. Маршала Бірюзова, 1/2, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ 05384703) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення четвертої позачергової сесії восьмого скликання Київської районної у м. Полтаві ради від 24.06.2021 Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 на виконання рішення суду , яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Київську районну у м. Полтаві раду на черговій сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.07.2020 про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_1 , з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.С. Бойко