Постанова

від 18.01.2022 по справі 640/5678/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/5678/19 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2022 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В. В.,

суддів: Ганечко О. М., Василенка Я.М.,

за участю секретаря Кірієнко Н.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом Концерну "Військторгсервіс" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2021 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Концерн Військторгсервіс звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому просив:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 20.12.2018 № 0961671213 та № 0961571213.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2021 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 20.12.2018 № 0961671213 та № 0961571213.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводи Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті у відповідності до норм ПК України, адже проведеною перевіркою було встановлено порушення позивачем граничних строків сплати узгодженої суми грошового зобов`язання по податку на додану вартість до бюджету. Затримка склала більше 30 календарних днів, з огляду на що, було застосовано штрафні санкції, згідно норм п. 126.1 ст. 126 ПК України.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просили скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явився. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення питання, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів, з урахуванням положень п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без представника позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДФС у м. Києві було проведено камеральну перевірку дотримання Концерном Військторгсервіс вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати податку на додану вартість до бюджету, за результатами якої складено акт про результати камеральної перевірки № 28176/26-15-12-13-20 від 27.11.2018, яким було встановлено порушення Концерном граничних строків сплати ПДВ за період 21.12.2015 по 17.05.2016.

На підставі зазначеного акта перевірки, ГУ ДФС у м. Києві було прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.12.2018 № 0961671213 та № 0961571213, якими встановлено порушення Концерном Військторгсервіс строку сплати грошового зобов`язання з податку на додану вартість, та нараховано штрафні санкції на загальну суму 1193578,01 грн.

Не погоджуючись із рішенням контролюючого органу, Концерном Військторгсервіс в порядку адміністративного оскарження було подано скаргу до ДФС України.

Рішенням про результати розгляду скарги від 07.03.2019 № 11067/6/99-99-11-06-01-25, ДФС України залишила скаргу позивача без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення без змін.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями контролюючого органу, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції зазначив, що оскільки матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження фактичних обставин, покладених в основу оскаржуваних рішень, то вимога відповідача про сплату штрафних санкцій є протиправною, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Аналізуючи обставини справи, доводи апеляційної скарги та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення, з огляду на таке.

За змістом пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

У силу норм п. 95.1 ст. 95 Податкового кодексу України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Згідно норм п. 126.1 ст. 126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Податковий борг у позивача виник за період з 21.12.2015 по 17.05.2016. При цьому, контролюючим органом визначено, що платежі позивача за період з 23.04.2018 по 14.11.2018 на підставі податкових декларацій з податку на додану вартість, сплачувалися в рахунок погашення заборгованості по сплаті ПДВ, яка виникла у попередній період. Водночас, суми податку на додану вартість сплачувалися позивачем за поточний період, що підтверджується відповідними деклараціями з податку на додану вартість та платіжними дорученнями, копії яких додаються до матеріалів справи.

Судом першої інстанції вірно встановлено та не заперечено апелянтом, що визначені платежі за податком на додану вартість зараховувалися контролюючим органом в рахунок погашення попередньої заборгованості, що виникла у період до відкриття провадження у справі про банкрутство Концерну Військторгсервіс , а саме за період з 21.12.2015 по 17.05.2016.

Разом з тим, зазначена ситуація виникла внаслідок невчасного проведення відповідачем мирової угоди по справі № 910/23971/16 про банкрутство Концерну, з вини контролюючого органу, позаяк ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.03.2017 у справі №910/23971/16 було відкрито провадження у справі про банкрутство Концерну Військторгсервіс , де судом введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника з 21.03.2017. Тобто, фактично, судом було введено заборону на задоволення будь-яких кредиторських вимог, які можуть виникнути в майбутньому.

21.11.2017 у рамках провадження у справі про банкрутство Концерну, від Головного управління ДФС у місті Києві надійшла заява з грошовими вимогами до боржника на суму 6859350,65 грн. Враховуючи, що заборгованість зі сплати ПДВ, зазначена у акті, виникла до порушення провадження у справі про банкрутство Концерну, ГУ ДФС у м. Києві мало право включити суму заборгованості по сплаті ПДВ до загальної суми кредиторських вимог.

Ухвалою від 17.04.2018 по справі № 910/23971/16, Господарський суд м. Києва затвердив мирову угоду у справі про банкрутство Концерну Військторгсервіс . До мирової угоди увійшли кредиторські вимоги ГУ ДФС у м. Києві на суму 5686278,27 грн.

Поряд з наведеним, відповідачем, за твердженням позивача, було проведено мирову угоду не у день винесення зазначеної ухвали (17.04.2018), а лише 31.01.2019, що підтверджується відомостями з електронного кабінету платника.

Так, умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів визначено у Законі України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом від 14.05.1992 № 2343-XII (чинний на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 цього Закону, кредитор це юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Грошові зобов`язання позивача виникли за період з 21.12.2015 по 17.05.2016, тобто, до відкриття провадження у справі про банкрутство позивача та належать до конкурсних вимог. При цьому, частиною 15 статті 16 Закону № 2343-XII, передбачено, що з моменту порушення провадження у справі про банкрутство пред`явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому цим Законом, та в межах провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до положень статті 19 Закону № 2343-XII, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє органи державної виконавчої служби за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Таким чином, з моменту порушення справи про банкрутство, зупиняється виконання боржником зобов`язань щодо сплати податків, зборів, інших обов`язкових платежів, строк сплати яких настав на момент порушення справи про банкрутство, та виключається можливість стягнення таких зобов`язань за межами процедури банкрутства.

За невиконання чи неналежне виконання зобов`язань грошових зобов`язань, строк сплати яких настав до дня порушення справи про банкрутство, не нараховується штраф та пеня або інші фінансові санкції.

Отже, зобов`язання боржника (позивача), строк виконання яких настав на дату порушення справи про банкрутство позивача, можуть виконуватись лише в процедурі провадження у справі про банкрутство у порядку господарського судочинства (конкурсні зобов`язання). Їх погашення у інший спосіб, у тому числі шляхом самостійного зарахування контролюючим органом у рахунок такого боргу платежів, спрямованих на сплату поточних зобов`язань, не ґрунтується на вимогах закону, про що вірно вказано судом першої інсатнції.

Відповідно до статті 77 Закону № 2343-XII, під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється шляхом укладення угоди між сторонами.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. У процедурі розпорядження майном боржника мирову угоду може бути укладено лише після виявлення всіх кредиторів і затвердження господарським судом реєстру вимог кредиторів.

Згідно з частиною 2 статті 78 Закону № 2343-XII, у разі якщо умови мирової угоди передбачають розстрочку чи відстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини, орган стягнення зобов`язаний погодитися із задоволенням частини вимог з податків, зборів (обов`язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства. При цьому податковий борг, який виник у строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду, визнається безнадійним та списується, а податкові зобов`язання чи податковий борг, які виникли у строк протягом трьох останніх перед днем подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду календарних років, розстрочується (відстрочується) або списується на умовах мирової угоди. Зазначену мирову угоду підписує керівник відповідного органу доходів і зборів за місцезнаходженням боржника.

Не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, невикористаних та своєчасно не повернутих коштів Фонду соціального страхування України.

Відповідно до приписів частини 5 статті 81 Закону № 2343-XII, з дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами цієї мирової угоди.

Таким чином, вимоги конкурсних кредиторів, що є предметом мирової угоди, затвердженої у рамках провадження про банкрутство, виконуються у порядку та строки, визначені мировою угодою та Законом № 2343-XII, а відтак при належному та вчасному проведенні мирової угоди, відповідач не повинен був зараховувати поточні платежі Концерну в рахунок погашення минулої заборгованості.

Отже, суд першої інстанції вірно вказав, що внаслідок того, що відповідачем не було належним чином (у строк) проведено мирову угоду по справі № 910/23971/16, поточні платежі Концерну Військторгсервіс зі сплати податку на додану вартість зараховувалися відповідачем, як погашення минулого податкового боргу, який виник до відкриття провадження у справі про банкрутство Концерну, що призвело до протиправного нарахування штрафних санкцій, та виникнення помилково відображеного у обліку ГУ ДФС у м. Києві обов`язку Концерну Військторгсервіс здійснити сплату заборгованості (2015-2016 р.р.), тобто, з дня припинення мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі № 910/23971/16.

Враховуючи вищенаведені норми закону, наявні в матеріалах справи докази та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 20.12.2018 № 0961671213 та № 0961571213.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, позаяк апеляційна скарга не містить суттєво інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на позовну заяву, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом Концерну "Військторгсервіс" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач В. В. Кузьменко

Судді: О. М. Ганечко

Я. М. Василенко

Повний текст постанови складено 28.01.2022.