Рішення

від 08.02.2022 по справі 373/2031/21

ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 373/2031/21

Номер провадження 2/373/137/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2022 року м. Переяслав

Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області в складі:

під головуванням судді Лебедя В.В.,

за участю секретаря судового засідання Тітрової І.В.,

представника позивача - адвоката Василевської А.А., позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідача - адвоката Васюхна В.О., Одинець В.В.,

представника третьої особи - Сташук Т.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Переяславської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2, третя особа: Відділ освіти Переяславської міської ради, про визнання протиправним наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання допустити до виконання трудових обов`язків та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ :

Позивач ОСОБА_1 08.12.2021 звернулася до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу № 103-О від 08.11.2021 директора Переяславської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 про відсторонення її від роботи. Також просить зобов`язати Відділ освіти Переяславської міської ради виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з розміру середньомісячного заробітку за 2 місяці перед відстороненням, що складає в сукупності 19 875 грн 01 коп., починаючи з 08.11.2021, стягнути з Відділу освіти Переяславської міської ради витрати на правову допомогу в розмірі 2000 грн, судовий збір в розмірі 908 грн.

Ухвалою суду від 13.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження з викликом на 28.12.2021.

До суду 08.12.2021 надійшла заява про збільшення позовних вимог.

28.12.2021 до суду надійшли відзив на позов, пояснення від третьої особи, розгляд справи не відбувся у зв`язку зі знаходженням судді у відпустці, судове засідання відкладено на 18.01.2022.

18.01.2022 копії заяви про збільшення позовних вимог вручені представникам відповідача, третьої особи, у зв`язку з чим судове засідання відкладено на 25.01.2022.

25.01.2022 судом встановлено час для подання відзиву на заяву про збільшення позовних вимог, судове засідання відкладено на 07.02.2022.

04.02.2022 до суду надійшов відзив від на заяву про збільшення позовних вимог, аналогічний за змістом до відзиву на позов.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказ відповідача є незаконним, оскільки 08.11.2021 йому був вручений наказ про відсторонення від роботи в зв`язку з відмовою від проти CОVID-19 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення, без збереження заробітної плати.

Зазначає, що свої дії відповідач мотивував наказом Міністерства охорони здоров`я Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням від 04.10.2021 № 2153.

Крім того, наказ про відсторонення мотивовано постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби CОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з посиланням на вимоги ст. 46 КЗпП України.

В судовому засіданні позивач повідомив про те, що визнає обов`язок виконання чинних нормативно-правових актів, якими передбачено обов`язковість щеплення проти проти гострої респіраторної хвороби CОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 як працівника закладу загальної середньої освіти. Незаконність відсторонення від роботи аргументована рядом доводів, які зводяться до порушень роботодавцем такого: неповідомлення про зміну істотних умов праці, необов`язковість щеплення проти CОVID-19 у встановленому законами України порядку, незаконності вимоги про надання документів про щеплення проти CОVID-19, порушення порядку відсторонення у відповідності до трудового законодавства, порушення права на працю з ненаданням можливості працювати дистанційно, непроведення позачергового медичного огляду для виявлення ознак захворювання, або протипоказань до щеплення проти CОVID-19.

Згідно із Законом України Про захист населення від інфекційних хвороб профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Вказує на те, що зі змісту вказаної норми вбачається, що працівники, які не мають бажання щеплюватись проти інших інфекційних хвороб, відстороняються від роботи в порядку, визначеному законом. На даний час в Україні наявні закони, які регулюють питання відсторонення працівників від роботи - це ст. 46 КЗпП України, ст. 17 Закону України Про охорону праці , ч. 2 ст. 27 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення .

Звертає увагу суду, що на момент його відсторонення в Україні відсутній будь-який закон, який би визначав обов`язковість щеплення громадян проти COVID-19.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Це право забезпечується обов`язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Загальна декларація прав людини (1948) проголошує, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі умови праці та на захист від безробіття; на рівну оплату за рівну працю; кожен працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Європейська соціальна хартія (1996) передбачає право на працю для забезпечення ефективного здійснення якого Сторони зобов`язуються: визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості; ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає; створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування; забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм.

Згідно з Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права (1966) кожна людина має право на працю, що включає її право на отримання можливості заробляти на життя працею, а держава повинна вживати заходів з метою повного здійснення цього права.

Незаконними діями відповідача її відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, чим позбавлено засобів для існування, що порушує гарантії, закріплені законодавством України та міжнародними нормами, ратифікованими Україною.

Позивач вважає, що в силу ст. 17 Закону України Про охорону праці роботодавець зобов`язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників за своєю ініціативою, якщо стан їх здоров`я не дозволяє виконувати трудові обов`язки, встановити факт умисного ухилення чи відмови працівника від проходження такого огляду або встановити незадовільний стан здоров`я з відсутністю щеплення, передбаченого законом. Після цього роботодавець міг би відсторонювати працівника на підставі подання про відсторонення працівника від роботи уповноваженою посадовою особою державної санітарно-епідеміологічної служби України до роботодавця.

Якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення, в зв`язку з цим, середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).

Тому просить суд визнати наказ відповідача про відсторонення його від роботи незаконним, скасувавши його та стягнути з відповідача на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 08.11.2021, виходячи з розміру 903 грн 41 коп. середньоденної заробітної плати з рорахунку поділу кількості робочих днів до заробітної плати за 2 місяці перед відстороненням.

Відповідач подав відзив на позов, третьою особою подано аналогічні за змістом пояснення, у яких не визнаються позовні вимоги, наведені у позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог, оскільки відповідачем дотримано процедуру відсторонення на підставі вказаних в оскаржуваному наказі актів законодавства. При відстороненні від роботи позивача не було змін в істотних умовах праці, або прояві дискримінаційних умов, остання як працівник закладу освіти відповідно до вказаного в оскаржуваному наказі МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 підлягає обов`язковій вакцинації проти COVID-19. В судовому засіданні представники відповідача навели додаткові аргументи про обов`язок позивача як працівника навчального закладу пройти вакцинацію проти COVID-19, або підтвердити медичною довідкою встановленої форми неможливість такого щеплення у зв`язку з протипоказаннями, роботодавця організовувати позачерговий медичний огляд працівників, роботу працівників навчального закладу дистанційно, неможливість у 2021-2022 роках забезпечити окремому працівнику роботу дистанційно з причин неповного забезпечення навчального закладу технічними засобами, що передбачитиме покупку технічного засобу для кожного викладача, учня, інші заходи, для віддаленого за допомогою технічних засобів зв`язку з викладачем.

Статтею 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб встановлюються обов`язкові профілактичні щеплення, до яких належать щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Позивачеві запропоновано пройти вакцинацію проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на підставі чинного законодавства (ст. 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , наказу Міністерства охорони здоров`я Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням від 04.10.2021 № 2153), однак діяння позивача сприймаються як відмова від щеплення проти COVID-19.

Додатково акцентували увагу на тому, що позивач окрім однієї заяви про отримання копій документів для звернення до суду не звертався закладу освіти, позивачем заяв щодо організації позачергового медичного огляду або її роботи дистанційно, інших заяв про долучення будь-яких документів, не подавалось, у зв`язку з чим за роботодавцем залишається право організовувати такі заходи, проте роботодавець не зобов`язаний їх здійснювати.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи сторін, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з його недоведеністю. Підлягають застосуванню такі норми чинного законодавства та судової практики Європейського суду з прав людини з посиланням на встановлені обставини справи, що наведені нижче

Наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 № 2153 було визначено перелік організацій, працівники яких підлягають обов`язковій вакцинації проти COVID-19. До переліку долучено і працівників загальної середньої освіти. Цей наказ набирає чинності через один місяць з дня його офіційного опублікування. Публікація наказу в офіційному виданні Офіційний вісник України здійснена 08.10.2021.

Відповідно до підпункту 1 пункту 11 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до органів юстиції та проведення їх державної реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 12 квітня 2005 року № 34/5 державна реєстрація нормативно-правового акта здійснюється, якщо нормативно-правовий акт відповідає Конституції та законодавству України.

Статтею 10 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я визначено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, у тому числі й позивача. Серед таких обов`язків є: у передбачених законодавством випадках, проходження профілактичних медичних оглядів і необхідність робити щеплення.

Відсторонення позивача від роботи відбулося у відповідності до вимог ст. 46 КЗпП України, оскільки здійснене у відповідності до ст. 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , що не суперечить судовій практиці відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справах Соломахін проти України , Ваврічка проти Чеської Республіки . Суд бере до уваги правові висновки рішення Верховного Суду у справі № 682/1692/17, відповідно до якого внаслідок встановлення балансу (між інтересом (правом) позивача та (праву) інтересу суспільства) досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України .

Між позивачем та відповідачем склалися трудові відносини з 23.08.1994 на підставі наказу № 221 від 23.08.1994.

02.11.2021 позивач отримав від відповідача повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 в строк до 08.11.2021 з обов`язковим наданням підтверджуючого документу щодо вакцинації. У випадку відмови або ухилення від вакцинації його очікує відсторонення від роботи з 08.11.2021 без збереження заробітної плати.

08.11.2021 наказом Переяславської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 № 103-О позивача з 08.11.2021 відсторонено від роботи вчителя німецької мови цього закладу, який не вакцинувався проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення.

Правовою підставою винесення такого наказу відповідач визначив ст. 46 КЗпП України, наказ МОЗ України від 04.10.21 № 2153 та постанову КМУ від 09.12.2020 № 1236.

Позивач ознайомився із змістом оскаржуваного наказу 08.11.2021 та зазначив про свою незгоду з ним - напис заперечую .

Відповідно до вимог ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Законодавство України складається із системи законів України, що формується Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади. До цієї категорії також належать міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України шляхом прийняття закону про ратифікацію відповідного договору Окрім того, до законодавства України належать інші нормативно-правові акти, що приймаються Верховною Радою України та вищими органами виконавчої влади, - постанови Верховної Ради, укази Президента України, постанови і декрети Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств і відомств, місцевих рад та місцевих державних адміністрацій.

Конституційним Судом України в рішенні від 09.07.1998 № 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст. 21 КЗпП України було дано офіційне тлумачення терміну законодавство .

Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін законодавство , який вживається в ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Тобто Конституційний Суд України фактично став на позицію тлумачення поняття законодавство у широкому значенні.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права, норми Конституції України є нормами найвищої юридичної сили та прямої дії.

Згідно зі ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинного законодавства не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини.

Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів.

За приписами ст. 27 КАС України оскарження нормативно-правових актів КМУ, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади вирішується окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

В провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувають, до прикладу, дві адміністративні справи № 640/14012/21 та 640/29053/21 з приводу визнання протиправною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 ; постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , а також про визнання протиправним та нечинним наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням .

На час вирішення даного спору в даній цивільній справі відповідні судові рішення про визнання протиправними та нечинними вищевказаних постанов КМУ та наказу МОЗ України Окружним адміністративним судом міста Києва не ухвалені.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України №2153 від 04.10.2021 Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням , відповідно до статті 10 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я , статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267, та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік).

Відповідно до цього Переліку (у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595) обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники в тому числі і закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Пунктом 4 наказу МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 встановлено, що цей наказ набирає чинності через один місяць з дня його офіційного опублікування. Публікація наказу в офіційному виданні Офіційний вісник України здійснена 08.10.2021.

Позивач працює на посаді вчителя німецької мови Переяславської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2, що є закладом загальної середньої освіти, а тому дія цього наказу поширюється на нього як працівника такого закладу.

Пунктом 46-1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 зобов`язано керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу , крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України Про оплату праці та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу ; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відповідно до підпункту 1 пункту 11 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до органів юстиції та проведення їх державної реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 № 34/5 державна реєстрація нормативно-правового акта здійснюється, якщо нормативно-правовий акт відповідає Конституції та законодавству України.

Наказ МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням , зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за № 1306/36928, постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 та постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 є чинними, оскільки судове рішення про їх протиправність та нечинність не ухвалене.

Отже, на час спірних правовідносин (08.11.2021) вони є такими, що відповідають Конституції та законодавству України.

Преамбула наказу МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням містить посилання на статтю 10 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я , статтю 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб .

Статтею 10 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я визначено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, у тому числі й позивача. Серед таких обов`язків є: піклування про своє здоров`я та, у передбачених законодавством випадках, проходження профілактичних медичних оглядів і необхідність робити щеплення.

Згідно зі статтею 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Інформація щодо визнання положень вищевказаних законів неконституційними відсутня, а отже вони є такими, що відповідають Конституції України.

Позивачеві запропоновано добровільно пройти вакцинацію проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

У визначений позивачем та законодавством термін він не здійснив профілактичного щеплення проти COVID-19, що не заперечується сторонами та знайшло би підтвердження в судовому засіданні у випадку подання позивачем відповідного доказу до суду, а тому така обставина, яка сприймається як відмова позивача станом на 08.11.2021 від щеплення (вакцинації) проти COVID-19, слугувала підставою для відсторонення відповідачем його від роботи на підставі Наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04.10.2021 Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням , постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 , що узгоджується з приписами ст. 46 КЗпП України.

Крім цього, відхиляються доводи позивача щодо неповідомлення про зміну істотних умов праці, обов`язковості позачергово медичного огляду, у зв`язку з тим, що зміни істотних умов праці не відбулось, що повинно підтверджуватись відповідними доказами, проте суд вважає частково прийнятним аргумент щодо доцільності забезпечення закладом освіти проведення позачергово медичного огляду своїх працівників з метою охорони здоров`я як працівників, так і відвідувачів навчального закладу. Частково прийнятним є посилання позивача на організацію навчального процесу дистанційно в умовах карантину при наявності організаційно-технічної можливості, проте забезпечення таких умов надомної роботи працівника поза навчальними приміщеннями є правом роботодавця, а не його обов`язком.

З огляду на інтереси суспільства щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я людей (відвідувачів і працівників закладу освіти) в умовах карантину та підтвердженості масових захворювань від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, які превалюють в даному випадку, над інтересами окремої особи (працівника закладу освіти), суд вважає, що відсторонення працівника закладу освіти на підставі наказу № 103-О від 08.11.2021 директора Переяславської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 є законним та вимушеним заходом в умовах карантину, має тимчасовий характер до настання певних обставин (вакцинації проти COVID-19, або підтвердження наявності протипоказань від вакцинації проти COVID-19, або закінчення карантину). Такий захід для працівників закладів освіти є необхідним у демократичному українському суспільстві, за своєю суттю убезпечує відвідувачів закладів освіти, до яких в першу чергу відносяться й учні, студенти, від розповсюдження гострої інфекційної хвороби.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі Hirvisaari v. Finland , заява № 49684/99, п. 30, від 27.09.2001). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, Богатова проти України , Нечипорук і Йонкало проти України та інші).

Доводи та обґрунтування позивача, його представника, з приводу протиправності запровадження або необов`язковості вакцинації для кожного громадянина України в незалежності від професії проти COVID-19, можливі аргументи щодо відсутності відповідного Закону України з усталеним порядком відсторонення за підстави відмови від щеплення проти COVID-19, протиправності постанов Кабінету Міністрів України та наказу Міністерства охорони здоров`я України Конституції України та законів України, суд приймає до уваги, але не надає їм юридичної оцінки, виходячи з такого.

Відповідно до приписів ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні базується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Відповідно до приписів ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Згідно зі ст. 14 Закону України Про судоустрій і статус суддів місцеві суди є першою ланкою (інстанцією) системи судоустрою. Повноваження місцевого суду визначені ст. 22 цього Закону. До яких, серед іншого, відноситься розгляд цивільних, кримінальних, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення у випадку та порядку, визначених процесуальним законом.

За приписами ст. 27 КАС України оскарження нормативно-правових актів КМУ, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади вирішується окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Таким чином, у даному спорі загальний місцевий суд не вправі вирішувати питання неконституційності законів України або протиправності рішень Кабінету Міністрів України, наказу Міністерства охорони здоров`я України, що стали підставою для відсторонення позивача від роботи.

Відповідно до приписів ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 3 КЗпП України). За приписами ст. 8-1 КЗпП України якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 передбачено, що суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Верховний Суд у своїй постанові у справі № 682/1692/17 зазначив, що Європейський суд з прав людини висловлював думку, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання (параграф 33, 36 рішення у справі Соломахін проти України від 15.03.2012, заява № 24429/03).

Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

Таким чином, судом не встановлено підстав для визнання незаконним та скасування наказу відповідача про відсторонення позивача від роботи в зв`язку з тим, що він прийнятий на підставі діючого законодавства, що регулює трудові відносини. Нормативно-правові акти, якими передбачено обов`язковість щеплення позивача як працівника закладу загальної середньої освіти проти гострої респіраторної хвороби CОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, чинні, в установленому законом порядку не скасовані та не визнані протиправними. Окрім того, нормативно-правові акти, якими передбачено обов`язковість відсторонення позивача як працівника закладу загальної середньої освіти, котрий не здійснив щеплення проти гострої респіраторної хвороби CОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 чи має абсолютні протипоказання до проведення профілактичного щеплення, чинні, в установленому законом порядку не скасовані та не визнані протиправними. Іншого, відповідно до вимог ЦПК України, судом не встановлено.

Таким чином, в задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв`язку з їх недоведеністю.

Вирішуючи питання щодо стягнення судових витрат суд виходить з того, що судовий збір не підлягає відшкодуванню у зв`язку з відмовою у позові, судових витрат відповідачем не понесено, а тому відсутні підстави для відшкодування таких витрат в даному провадженні.

Керуючись статтями 263-265 ЦПК України,

УХВАЛИВ :

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Переяславської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2, третя особа: Відділ освіти Переяславської міської ради, про визнання протиправним наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання допустити до виконання трудових обов`язків та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 14.02.2022.

Повні найменування сторін та учасників справи :

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаюча по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач - Переяславська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2, адреса місцезнаходження: вул. Сікорського, 4 в м. Переяславі Київської області; код ЄДРПОУ 20598092;

третя особа - Відділ освіти Переяславської міської ради, адреса місцезнаходження: вул. І.Мазепи, 11 в м. Переяславі Київської області; код ЄДРПОУ 02143749.

СУДДЯ В.В. ЛЕБІДЬ