Постанова

від 03.02.2022 по справі 758/9742/-а

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 758/9742/-а Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Петров Д.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Костюк Л.О., Степанюка А.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 липня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ржищівської міської ради Київської області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Ржищівської міської ради Київської області (далі - Відповідач) у якому просив (з урахуванням зміни предмету позову від 21.08.2020 року):

- визнати протиправним і скасувати рішення Ржищівської міської ради Київської області № 162-10-07 від 25.02.2016 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Ржищівську міську раду Київської області затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га для ведення особистого сільського господарства по АДРЕСА_1 .

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 20 липня 2021 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Ржищівської міської ради Київської області № 162-10-07 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 липня 2021 року на розумний строк.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 25.02.2010 року рішенням Ржищівської міської ради Київської області № 2582-58-05 Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_1 із змінами, внесеними рішенням від 11.06.2010 року № 2708-61-05, позивачу був наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,25 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення, 18.06.2010 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ Ордината із заявою про розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Також, керуючись вищезазначеним рішенням позивач замовив у ТОВ Кагарлицький земельно-кадастровий центр розробку проекту від 07.12.2015 року.

У грудні 2015 року проект був розроблений ТОВ Кагарлицький земельно-кадастровий центр , земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 3211300000:69:001:0423, згідно копії Витягу з Державного земельного кадастру від 30.12.2015.

21.01.2016 року ОСОБА_1 звернувся до Ржищівської міської ради Київської області із заявою про затвердження Проекту, який був розроблений ТОВ Кагарлицький земельно-кадастровий центр у 2015 році.

25.02.2016 року Ржищівською міською радою Київської області було прийнято рішення № 162-10-07 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , яким ОСОБА_1 відмовлено, у зв`язку з тим, що рішення Ржищівської міської ради Київської області № 2582-58-05 Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_1 із змінами, внесеними рішенням від 11.06.2010 № 2708-61-05 було скасовано рішенням Ржищівської міської ради № 2258-48-06 від 01.11.2013 року Про прийняття заходів щодо врегулювання земельних відносин на території м. Ржищів (далі по тексту - оскаржуване рішення) (Т.1 а.с.46).

Також, позивачем було повторно здійснено звернення до Ржищівської міської ради, заява від 13.04.2016, однак рішенням Ржищівської міської ради Київської області № 268-14-07 від 22.04.2016 Проект рішення Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 було відхилено.

Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням Ржищівської міської ради Київської області, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, дійшов висновку, що норми Земельного кодексу України встановлюють, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Натомість, жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Так, предметом спору в даній справі є рішення Ржищівської міської ради № 162-10-07 від 25.02.2016 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , яким позивачу було відмовлено в затверджені проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,25 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 .

Похідною вимогою є зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га для ведення особистого сільського господарства по АДРЕСА_1 .

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Правовими положеннями ст. 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Цей принцип знайшов своє відображення у ст. 74 Закону № 280/97-ВР, за якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень, які приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з ч. 10 ст. 59 Закону № 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Положенням ст. 59 Закону № 280/97-ВР стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни з будь-якого питання, що є компетенцією органу місцевого самоврядування, дано офіційне тлумачення в Рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009.

В абз. 3 п. 3 цього Рішення зазначено, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу й самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Згідно з абз. 1 п. 4 Рішення Конституційного Суду України органи місцевого самоврядування приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють дію норм права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Абзацами 5 та 6 п. 5 зазначеного Рішення визначено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування та громадянами, що породжує у громадян упевненість у тому, що їхнє становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

З огляду на вказані правові положення, суд першої інстанції дійшов висновку, що під час прийняття оскаржуваного рішення № 162-10-07 від 25.02.2016 року, яким позивачу відмовлено у затверджені проекту землеустрою, у зв`язку з тим, що рішення Ржищівської міської ради Київської області № 2582-58-05 Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_1 із змінами, внесеними рішенням від 11.06.2010 № 2708-61-05 було скасовано рішенням Ржищівської міської ради № 2258-48-06 від 01.11.2013 року Про прийняття заходів щодо врегулювання земельних відносин на території м. Ржищів , відповідачем порушено норми чинного законодавства.

Зокрема, судом першої інстанції зазначено, що проект оскаржуваного рішення з позивачем не погоджувався, думка позивача щодо скасування Рішення Ржищівської міської ради Київської області № 2582-58-05 від 26.03.2010 Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_1 із змінами, внесеними рішенням від 11.06.2010 № 2708-61-05 не запитувалася.

На підставі викладеного суд першої дійшов висновку, що у зв`язку з прийняттям Ржищівською міською радою Київської області рішення від 26 березня 2010 року про надання ОСОБА_1 із змінами, внесеними рішенням від 11.06.2010 № 2708-61-05 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,25 га для ведення особистого селянського господарства, у позивача виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних та охоронюваних законом інтересів, і він, як суб`єкт цих правовідносин, не надавав згоди на їх зміну чи припинення.

Відповідно, Ржищівською міською радою Київської області порушення при прийнятті оскаржуваного рішення, положення ч. 2 ст. 19 Конституції України та ст. 74 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані висновки суду є обґрунтованими в частині суб`єктивних та охоронюваних законом інтересів позивача і неможливості відповідачем скасування власного рішення, натомість, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне.

Так, судом першої інстанції помилково не взято до уваги, що оскаржуване рішення № 162-10-07 від 25.02.2016 року прийнято Ржищівською міською радою Київської області, у зв`язку з тим, що рішення Ржищівської міської ради Київської області № 2582-58-05 Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_1 із змінами, внесеними рішенням від 11.06.2010 № 2708-61-05 було скасовано рішенням Ржищівської міської ради № 2258-48-06 від 01.11.2013 року Про прийняття заходів щодо врегулювання земельних відносин на території м. Ржищів .

Тобто, підставою для відмови у затвердженні вже розробленого проекту стало рішення Ржищівської міської ради № 2258-48-06 від 01.11.2013 року Про прийняття заходів щодо врегулювання земельних відносин на території м. Ржищів , яке в даному випадку не є предметом спору та не оскаржується ОСОБА_1 .

Натомість, обізнаність позивача про існування вказаного рішення підтверджується доводами викладеними в позовній заяві, яка подана до суду 04.08.2016 року.

Разом з тим, рішення Ржищівської міської ради № 2258-48-06 від 01.11.2013 року Про прийняття заходів щодо врегулювання земельних відносин на території м. Ржищів , яке покладено в основу оскаржуваного в даній справі рішення є чинним та неоскарженим в судовому порядку.

У свою чергу, ані позивачем, ані його представником вказане не спростовано, належних доказів оскарження рішення Ржищівської міської ради № 2258-48-06 від 01.11.2013 року Про прийняття заходів щодо врегулювання земельних відносин на території м. Ржищів суду не надано, ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час розгляду в апеляційній інстанції.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що оскаржуване рішення №162-10-07 від 25.02.2016 року прийнято Ржищівською міською радою Київської області законно та обґрунтовано, на підставі рішення Ржищівської міської ради № 2258-48-06 від 01.11.2013 року Про прийняття заходів щодо врегулювання земельних відносин на території м. Ржищів , яке є чинним, оскільки рішення Ржищівської міської ради Київської області № 2582-58-05 Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_1 із змінами, внесеними рішенням від 11.06.2010 № 2708-61-05 скасовано .

Вказані вище обставини справи та зазначені рішення Ржищівської міської ради Київської області підтверджують, що починаючи з 01.11.2013 року у ОСОБА_1 відсутнє право на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Згідно з ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси

Тобто, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю охоронюваний законом інтерес , який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

<...> поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.

При цьому позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішенням суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних позовних вимог можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення протиправно породжує, змінює або припиняє права та обов`язки саме позивача у сфері публічно-правових відносин.

Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо рішення суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що відсутність у ОСОБА_1 права на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 , починаючи з 01.11.2013 року (прийняття Ржищівською міською радою рішення № 2258-48-06 від 01.11.2013 року Про прийняття заходів щодо врегулювання земельних відносин на території м. Ржищів , яке є чинним), є підставою для відмови останньому у задоволенні позовних вимог.

Крім того, саме по собі скасування оскаржуваного рішення Ржищівської міської ради Київської області № 162-10-07 від 25.02.2016 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 не призведе до відновлення законних прав та інтересів ОСОБА_1 , оскільки чинним залишається рішення Ржищівської міської ради № 2258-48-06 від 01.11.2013 року Про прийняття заходів щодо врегулювання земельних відносин на території м. Ржищів .

Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У даному випадку, позивач є апелянтом, який не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції дослідивши обставини справи доходить висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, з огляду на незаконність рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права .

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін . Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково .

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 липня 2021 року - скасувати .

Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Ржищівської міської ради Київської області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити дії відмовити повністю .

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Л.О. Костюк

А.Г. Степанюк

Повний текст виготовлено 03.02.2022 року