Постанова

від 08.02.2022 по справі 620/4193/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/4193/21 Суддя (судді) першої інстанції: Тихоненко О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Єгорової Н.М. та Чаку Є.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Батьківщина (далі - СТОВ Батьківщина , відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені на загальну суму 364624,61 грн.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, про задоволення позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, СТОВ Батьківщина є юридичною особою зареєстрованою у встановленому законом порядку, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис.

Згідно вимог чинного законодавства України відповідач має обов`язок по обов`язковому працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Відповідачем до Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано уточнюючий звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік за формою № 10-ПІ, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 1029 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 38 осіб; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні - 41 особа.

В зв`язку з несплатою відповідачем в добровільному порядку адміністративно-господарських санкцій та пені, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було виконано вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні зокрема, створено робочі місця для осіб з інвалідністю, а також інформовано Срібнянську районну філією Чернігівського обласного центру зайнятості про вакансії для працевлаштування інвалідів.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не було допущено жодних порушень, а тому відсутні підстави для сплати адміністративно-господарських стягнень.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Основи соціальної захищеності та гарантії осіб з інвалідністю в Україні, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами врегульовані Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Відповідно до абз. 1-2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" діяльність держави щодо осіб з інвалідністю виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті та полягає у виявленні, усуненні перепон і бар`єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб, у тому числі стосовно доступу до об`єктів громадського та цивільного призначення, благоустрою, транспортної інфраструктури, дорожнього сервісу, транспорту, інформації та зв`язку, а також з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів - до освіти, праці, культури, фізичної культури і спорту.

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом (ч. 1 ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні").

Частиною 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (ч. 5 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні").

Таким чином, законодавцем встановлений норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, в розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, і кожне підприємство, яке використовує найману працю, повинно дотримуватись такого нормативу.

При цьому, роботодавці самостійно здійснюють розрахунок кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу і забезпечують їх працевлаштування. Для забезпечення виконання нормативу роботодавці можуть здійснювати пошук осіб з інвалідністю на вакантні місця самостійно або звернутися за допомогою до територіального центру зайнятості. Норматив вважається виконаним, якщо у звітному році у роботодавця працює відповідна кількість осіб з інвалідністю за основним місцем роботи.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 № 42 затверджено форми звітності № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" та Інструкції щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" (далі - наказ № 42).

Так, згідно із положеннями наказу № 42 про виконання нормативу із працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці мають відзвітувати до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх реєстрації. Для цього вони подають або надсилають рекомендованим листом щороку до 1 березня Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ.

Як зазначалося вище, відповідачем до Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів було подано уточнюючий звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік за формою № 10-ПІ, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 1029 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 38 осіб; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні - 41 особа.

Згідно із приписами пунктів 3-5 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Актуальність зазначених у формі №3-ПН вакансій уточняється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку.

Форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З огляду на вищезазначене, звіт за формою №3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування.

Статтею 18 Закону №875-XII передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахування причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у них професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у СТОВ Батьківщина протягом 2020 року були постійно наявні вакансії для працевлаштування інвалідів на посади: слюсара-ремонтника, слюсара з паливної апаратури, охоронника, підсобного робітника, механіка дільниці, водія автотранспортних засобів, столяра.

Так, позивачем подавалась звітність за формою №3-ПН до Срібнянської районної філії Чернігівського обласного центру зайнятості із заповненим розділом II, окремо за кожним записом вакансії, про що свідчить відмітка про наявність додатків до кожної Інформації про попит на робочу силу (вакансії) подані СТОВ Батьківщина протягом 2020 року.

В загальному, у 2020 році (протягом року) товариством своєчасно та в повному обсязі подавалися звіти до державної служби зайнятості, а саме, інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН в кількості 26 звітів, а саме: 02.01.2020, 10.01.2020, 22.01.2020, 02.03.2020, 11.02.2020, 03.03.2020, 16.03.2020, 31.03.2020, 15.04.2020, 30.04.2020, 15.05.220, 25.05.2020, 02.06.2020, 17.06.2020, 02.07.2020, 15.07.2020, 31.07.2020, 17.08.2020, 03.09.2020, 17.09.2020, 30.09.2020, 15.10.2020, 30.10.2020, 16.11.2020, 30.11.2020, 16.12.2020 та до відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи, Срібнянською районною філією Чернігівського обласного центру зайнятості у 2020 році видано одне направлення на працевлаштування особі з інвалідністю - ОСОБА_1 до СТОВ Батьківщина , однак вказана особа відповідно до наданого їй направлення відмовилася від працевлаштування на посаду водія в СТОВ Батьківщина , що підтверджується довідкою СТОВ Батьківщина №498 від 01.06.2021.

Разом з тим, жодних обставин, які б свідчили про наявність фактичних відмов роботодавця (відповідача) у працевлаштуванні осіб з інвалідністю позивачем документально не підтверджено та про існування таких не зазначено.

Більш того, відповідачем на протязі 2020 року було самостійно працевлаштовано двох осіб з інвалідністю, на посади зоотехніка та радника, що підтверджується довідкою №498 від 01.06.2021.

Враховуючи встановлені вище обставини колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідальність за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю встановлена ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", відповідно до частини 1 якої, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів").

Згідно із ч.ч. 3, 4 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку (ч. 9 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів").

Відповідно до частини першої статті 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Отже, елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками. Застосування принципу вини як умови відповідальності пов`язане з необхідністю доведення порушення зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, згідно із якою обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, за умови, що відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу. При цьому, якщо жодних доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку товариства, а тому підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №823/1821/18, від 07.02.2018 у справі №П/811/693/17, від 14.02.2018 у справі №820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18.

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто, від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Наявні у справі матеріали свідчать про те, що відповідачем було подано звіти форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

З наведених звітів вбачається, що відповідач повідомляв орган Державної служби зайнятості про наявність вакансій, на які можуть бути працевлаштовані особи з інвалідністю.

Тобто, відповідачем належним чином та у повному обсязі виконано свій обов`язок щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, покладений на нього Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні .

Доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем до суду не надано та не доведено факту протиправного ухилення або протиправної відмови позивачем у працевлаштуванні на вакантні посади осіб з інвалідністю.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених статтею 19 Закону України Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.

З огляду на наведені правові норми та фактичні обставини справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційних скаргах доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя: І.В. Федотов

Судді: Н.М. Єгорова

Є.В. Чаку