Постанова

від 10.02.2022 по справі 640/25255/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/25255/19

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Степанюка А.Г.

За участю секретаря: Шевченко Е.П.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2021 року, суддя Келеберда В.І., у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний двір" до Київської міської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення і картки відмови в прийнятті митної декларації,-

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельний двір" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Київської міської митниці Державної фіскальної служби, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці Державної фіскальної служби від 18 червня 2019 року № UA 100000/2019/100041/2 про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 100010/2019/00788.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при митному оформленні товарів, які ввозилися на митну територію України, позивачем було визначено їх митну вартість за основним методом за ціною договору (контракту). Цей показник було заявлено в митній декларації, до якої додавалися всі необхідні документи для підтвердження ціни. Однак, на думку позивача, митний орган безпідставно не погодився з заявленою декларантом митною вартістю товару, визначеною за ціною договору (контракту), та незаконно прийняв рішення про коригування митної вартості товару із застосуванням резервного методу визначення митної вартості товару.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю.

Разом з тим, судом допущено заміну відповідача - Київську міську митницю ДФС (ЄДРПОУ 39422888) на його правонаступника - Київську митницю Держмитслужби (ЄДРПОУ 43337359).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Київська митниця звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Окрім того, апелянтом заявлено клопотання про заміну відповідача - Київську митницю Держмитслужби на Київську митницю як відокремлений підрозділ Державної митної служби України.

Згідно ст. 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Постановою Кабінету Міністрів України Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України від 18.12.2018 року №1200 передбачено утворити Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.

Пунктом 2 вказаної постанови установлено, що Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.

В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 року №227 затверджено положення про Державну податкову службу України та Державну митну службу України, а 16.07.2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №10741350000086387 про утворення юридичної особи - Державної митної служби України.

Постановою Кабінету міністрів України від 02.10.2019 року №858 Про утворення територіальних органів Державної митної служби вирішено реорганізувати Київську митницю Державної фіскальної служби шляхом приєднання до Київської митниці Держмитслужби.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 року №217-р Питання Державної митної служби здійснення функцій і повноважень Державної фіскальної служби України, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи, з 08.12.2019 року покладено на Державну митну службу України.

Так, з 08.12.2019 року саме на Київську митницю Держмитслужби, як правонаступника Київської митниці Державної фіскальної служби, покладено виконання функцій і повноважень територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику.

Разом з тим, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Деякі питання територіальних органів Державної митної служби від 30.09.2020 року №895 вирішено реорганізувати територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком шляхом їх приєднання до Державної митної служби, в тому числі і Київську митницю Держмитслужби.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року №895 установлено, що територіальні органи Державної митної служби, що реорганізуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною митною службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень і функцій територіальних органів, що реорганізуються. Таке рішення приймається Державною митною службою після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної митної служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структури, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.

Наказом Держмитслужби від 19 жовтня 2020 року № 460 Про утворення територіальних органів Державної митної служби України як відокремлених підрозділів утворено Київську митницю як відокремлений підрозділ Державної митної служби України.

В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань здійснено реєстрацію Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України: код ЄДРПОУ 43997555; місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 8-А.

Згідно наказу Державної митної служби України від 30 червня 2021 року № 472 Про початок здійснення митницями як відокремленими підрозділами Державної митної служби України покладених на них функцій і повноважень з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань митної справи , митницями як відокремленими підрозділами Державної митної служби України з 00 год. 00 хв. 01 липня 2021 року розпочато здійснення функцій і повноважень з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань митної справи.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає за необхідне замінити відповідача Київську митницю Держмитслужби на його правонаступника - Київську митницю, як відокремлений підрозділ Державної митної служби України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 13.03.2017 між ТОВ Будівельний двір (покупець) та ISOPLUS INTERNATIONAL LIMITED (постачальник) укладено Контракт № 2/2017, за умовами якого, постачальник зобов`язується передати товар - скловолоконна сітка у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених даним контрактом. Найменування, асортимент, ціна і кількість товару зазначаються в доповненні до контракту - специфікації на товар.Згідно з п. 2.1 контракту, вартість товару, який поставляється згідно даного контракту вказаний у специфікації до договору. Ціна встановлюється у доларах США та включає в себе вартість усіх митних формальностей у країні постачальника, також вартість тари, упаковки та маркування.

13.03.2019 між ТОВ Будівельний двір (покупець) та ISOPLUS INTERNATIONAL LIMITED (постачальник) було укладено доповнення до контракту № 21 (специфікація), за умовами якої, постачальник зобов`язався передати, а покупець зобов`язується прийняти товар (скловолоконна сітка), на загальну суму 14693,33 доларів США.

Товар зазначений у специфікації від 13.03.2019 № 21 оплачений позивачем 06.06.2019 на суму 14693,33 доларів США, що підтверджується платіжним дорученням ПАТ Приват Банк .

05.08.2016 між ТОВ Будівельний двір (клієнт) та ТОВ ЛАМАН ШИППІНГ (ЄДРПОУ 40551877) (експедитор) було укладено договір № 1231 про транспортно-експедиційне обслуговування, за умовами якого, клієнт доручає, а експедитор зобов`язується організувати за рахунок клієнта транспортно-експедиторське обслуговування, перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів по території України і міжнародному сполученні, а також, надання інших транспортно-експедиторських послуг клієнту за погодженням сторін.

Відповідно до довідки ТОВ ЛАМАН ШИППІНГ від 14.05.2019 № 30866501, вартість транспортування вантажу по маршруту Китай - до митного кордону України (порт Одеса) в контейнері складає 20912,00 грн. Страхування вантажу не здійснювалось.

18.06.2019 ТОВ Будівельний двір подано до Київської міської митниці ДФС електронну митну декларацію № UA100010/2019/336952 з метою здійснення митного оформлення товарів.

Заявлена позивачем ціна товару складає 15484,79 USD (409138,36 грн.)

Митна вартість товару відповідно до графи 43 ЕМД визначена позивачем із застосуванням основного методу - за ціною договору (контракту).

На підтвердження заявленої митної вартості товару позивачем митному органу подані:

- комерційний інвойс (Commercial invoice) від 13.03.2019 № 2019USD02;

- прайс-лист від 06.05.2019;

- експортну декларацію від 24.04.2019 № 021720190000143906;

- коносамент (Bill of lading) № COSU6202603830;

- автотранспортну накладну (Road consignment note) від 14.06.2019 № 438253;

- сертифікат про походження товару (Certificate of origin) від 06.05.2019 № 19С4401А1133/07446;

- довідку про транспортні витрати від 14.05.2019 № 30866501.

За наслідками обробки електронної митної декларації, позивачем від митного органу отримано електронне повідомлення про неможливість визначення митної вартості у зв`язку з відсутністю всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості (відомості не підтверджено документально), а саме: документи, подані для визначення митної вартості товару відповідно до статті 53 МКУ, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідачем запропоновано позивачу протягом 10 днів надати додаткові документи у відповідності до ч. 3 ст. 53 МК України.

Декларантом на вимогу митного органу для підтвердження заявленої митної вартості товару надано рахунок на оплату по замовленню від 14.06.2019.

18.06.2019 Київською міською митницею ДФС прийнято рішення про коригування митної вартості товарів UA№100000/2019/100041/2, згідно якого, митний орган застосував резервний метод визначення митної вартості товарів, заявлену позивачем митну вартість товару у розмірі 15484,79 дол. США, скоригував до рівня 35892,83 дол. США.

Підставою для коригування митної вартості вказано невідповідність довідки ТОВ Ламан Шипинг та товаротранспорних документів, а саме, міжнародної автомобільної накладної (CMR) та коносаменту дана компанія не зазначена як безпосередній виконавець транспортних послуг та містять відомості про інших осіб.

Відсутність у наданому платіжному дорученні від 06.06.2019 інформації щодо призначення платежу, крім посилання на договір, що є порушенням п. 2.2 Порядку оформлення платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металлах , що затверджений Постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216 (зі змінами). Відповідно до наданого інвойсу від 13.03.2019 № 2019USD02 відвантаження здійснюється протягом 20 робочих днів після отримання передоплати. Надане платіжне доручення датується - 06.06.2019, проте відповідно до коносаменту відправлення здійснено у березні місяці поточного року.

Також, декларанта повідомлено, що у органу Державної фіскальної служби наявна інформація щодо вищих рівнів митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено відповідно до ЦБД ЄАІС ДФС (1,9006 $/кг. - МД від 28.05.2019 №UА305200/2019/28798, МД від 26.05.2019, UA50012/2019/5102). Митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції): невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 Митного кодексу України; у митного органу наявна інформація щодо числових значень складових митної вартості та інших умов, що могли вплинути на ціну товарів яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості). Митна вартість визначена із застосуванням резервного методу відповідно до статті 64 Кодексу з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, яка щонайбільшою мірою ґрунтується на раніше визнаних (визначених) органами ДФС митних вартостях. Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів не застосований у зв`язку з відсутністю вартості операції з ідентичними товарами, прийнятої органом доходів і зборів, з дотриманням умов, зазначених у статті 59 Кодексу. Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів не застосований у зв`язку з відсутністю вартості операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього, та прийнятої органом доходів і зборів, з дотриманням умов, зазначених у статті 60 Кодексу. Метод визначення митної вартості на основі віднімання вартості не застосований у зв`язку з відсутністю ціни, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до положень статті 62 Кодексу. Метод визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) не застосований у зв`язку з відсутністю наданої виробником товарів, що оцінюються, або від його імені інформації про їх вартість з дотриманням умов, зазначених у статті 63 Кодексу. Процедура консультацій між митним органом та декларантом проведена.

Водночас, з огляду на винесення вищезазначеного рішення, митним органом прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100010/2019/00788.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів та карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, позивач звернувся до суду з вищевказаним адміністративним позовом.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини щодо митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справляння митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України, Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування.

За приписами частини 1 статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з частиною 1 статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (частина перша статті 257 Митного кодексу України).

Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Частинами 4 та 5 статті 58 Митного кодексу України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

У відповідності до частини 1 статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації (частини перша та друга статті 52 Митного кодексу України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів (частина перша статті 368 Митного кодексу України).

З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України вбачається, що Кодекс містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Положеннями частини 5 статті 53 Митного кодексу України передбачено, що забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року № 3018-VI Про внесення змін до Закону України Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур , якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.

При цьому, частиною 3 статті 53 Митного кодексу України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Водночас, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю.

До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.

Отже, законом чітко окреслено умову, за наявності котрої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів, а саме наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Таким чином, приписи вказаних статей зобов`язують митний орган чітко зазначити обставини, котрі викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, та обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей із зазначенням документів, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта, та надає митниці право вчиняти відповідні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребовувати контролюючий орган має ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, та жодним чином не всі, котрі передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.

Таким чином, єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб`єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 Митного кодексу України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.

При здійсненні імпортування товару на митну територію України, а також на вимогу митного органу, на підтвердження заявленої ним митної вартості товару за ціною договору було надано повний пакет документів, у відповідності до переліку, закріпленого частиною другою статті 53 Митного кодексу України.

За приписами частини 5 статті 54 Митного кодексу України передбачено, що орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина шоста статті 54 Митного кодексу України).

Частинами 1 та 2 статті 55 Митного кодексу України встановлено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу.

Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частини третя-четверта статті 57 Митного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, митний орган приймаючи рішення про коригування митної вартості товару за резервним методом, не вказав, яким чином митна вартість товару була визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, та не навів жодних розрахунків, за якими митним органом було визначено таку вартість товару, що є порушенням статті 55 Митного кодексу України.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року № 598 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 01.06.2012 року за № 883/21195, у Графі 33 Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовуються митним органом при визначенні митної вартості товарів зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу); невірно проведений розрахунок митної вартості; невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу ІІІ Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом. У графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59-61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі.

Згідно з пунктом 5 Джерела довідкової інформації, які можуть бути використані під час роботи з аналізу, виявлення та оцінки ризиків Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом ДФС України від 11.09.2015 року № 689, на який посилається представник відповідача, визначено, що під час робіт з аналізу, виявлення та оцінки ризиків можуть використовуватися такі джерела інформації: спеціалізовані програмно-інформаційні комплекси Єдиної автоматизованої інформаційної системи ДФС; спеціалізовані видання, які містять інформацію про ціни, сформовані на світовому ринку; інформація, отримана від ДФС, про ціни на товари та/або сировину, матеріали, комплектуючі, які входять до складу товарів; інформація, отримана від митних органів іноземних держав за результатами перевірки автентичності документів, які подавалися під час митного контролю та митного оформлення товару; інформація, отримана за результатами здійснення митного контролю, в тому числі, за результатами проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства з питань державної митної справи; інформація, отримана від державних органів, установ та організацій на запити територіальних органів та/або ДФС; цінова інформація, отримана в рамках домовленостей, укладених між ДФС та асоціаціями, спілками та іншими об`єднаннями імпортерів та виробників; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством; інформація отримана з мережі Інтернет.

З матеріалів справи вбачається, що позивач надав відповідачу для підтвердження заявленої митної вартості товару при здійсненні його митного оформлення наступні документи: комерційний інвойс (Commercial invoice) від 13.03.2019 № 2019USD02; прайс-лист від 06.05.2019; експортну декларацію від 24.04.2019 № 021720190000143906; коносамент (Bill of lading) № COSU6202603830; автотранспортну накладну (Road consignment note) від 14.06.2019 № 438253; сертифікат про походження товару (Certificate of origin) від 06.05.2019 № 19С4401А1133/07446; довідку про транспортні витрати від 14.05.2019 № 30866501; рахунок на оплату замовлення від 14.06.2019.

Разом з тим, подані позивачем до митного оформлення товару вищевказані документи, за назвою і змістом відповідали вимогам пунктам 2-3 частини 2 статті 53 Митного кодексу України.

Окрім того, оплата за товар підтверджується відповідним платіжним дорученням, що проведе банком.

Водночас, підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару, слугували висновки відповідача про те, що документи, подані для визначення митної вартості товару відповідно до статті 53 МКУ, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Зокрема, зазначено, що довідка про транспортні витрати видана ТОВ Ламан Шипинг , проте, відповідно до наданих товаротранспорних документів, а саме, міжнародної автомобільної накладної (CMR) та коносаменту, дана компанія не зазначена, як безпосередній виконавець транспортних послуг та містять відомості про інших осіб.

Однак, відповідно до укладеного між ТОВ Будівельний двір та ТОВ Ламан Шиппінг договору про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів від 05.08.2016 №1231, виконавець має право доручити виконання договору третій особі (п. 2.2.4 договору)

На підставі зазначеного договору ТОВ Ламан Шипинг виставлено позивачу рахунок, який було сплачено ТОВ Будівельний двір відповідним платіжним дорученням.

Отже, позивачем були надані всі необхідні у розумінні затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року № 599 Правил заповнення декларації митної вартості, документи.

Доводи контролюючого органу про відсутність у платіжному документі вказівки на інвойс в якості доводів про неможливість прив`язки вказаного платіжного документа із конкретною поставкою суд вважає помилковими, з огляду на таке.

Разом з тим, як убачається із матеріалів справи, до митної декларації позивачем було долучено платіжне доручення в іноземній валюті від 14.06.2019 на суму 14693,33доларів США, про що зазначено, як в самій декларації, так і у картці відмови. Відповідно до пункту 2.2 Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України, затверджене постановою Правління Національного банку України № 216 від 28.08.2008, платник заповнює реквізит Призначення платежу в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування бенефіціару в іноземній валюті або банківських металів.

Колегія суддів зазначає, що чинним законодавством України не встановлено обов`язку здійснювати посилання на інвойс чи проформу в банківському платіжному документі.

При цьому, сама по собі відсутність у банківських документах посилання на інвойс чи проформу, за умови наявності вказівки на контракт, які оплачуються, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару, а у сукупності з іншими документами, що стосуються поставки оцінюваного товару, і були надані товариством для митного контролю, дозволяють ідентифікувати платіж з оцінюваним товаром. Крім того, законодавством не передбачено обов`язку здійснювати посилання на інвойс чи проформу в банківському платіжному документі.

Посилання відповідача на те, що відповідно до наданого інвойсу від 13.03.2019 № 2019USD02 відвантаження здійснюється протягом 20 робочих днів після отримання передоплати, водночас, надане платіжне доручення датується 06.06.2019, а відповідно до коносаменту, відправлення здійснено у березні місяці поточного року, суд вважає помилковими, адже дотримання чи недотримання умов оплати, не стосується безпосередньо його ціни та лежить у площині договірних відносин між суб`єктами господарювання (продавець-покупець). У процедурі контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу, умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються.

Окрім того, на переконання суду, відповідачем так і не було обґрунтовано, яким чином розбіжності в документах позбавляють його можливості перевірити заявлену позивачем митну вартість товару та не надано інформації чому саме документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми для застосування основного методу визначення митної вартості чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.

Отже, висновок митного органу про неможливість визначення митної вартості товару за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартості операції), суд вважає необґрунтованим, а доцільність застосування резервного методу - недоведеною.

Таким чином, враховуючи той факт, що для митного оформлення товару позивач надав відповідачу належні та допустимі докази на підтвердження митної вартості, а документи не містять розбіжностей, суд приходить до висновку про те, що відповідач прийняв рішення та оформив картку відмови за відсутності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товару, з огляду на що, відповідач під час здійснення контролю правильності визначення позивачем митної вартості товарів і митного оформлення, діяв у спосіб, який не відповідає вимогам Митного кодексу України.

При цьому, в оскаржуваному рішенні, відповідачем не було наведено порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів.

Таким чином, доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, є безпідставними, оскільки зі змісту рішення відповідача про коригування митної вартості товару №UA100000/2019/100041/2 від 18.06.2019 слідує, що митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за основним методом визначення митної вартості.

Щодо інших недоліків виявлених відповідачем у документах, наданих позивачем, то колегія суддів зазначає, що виявлені недоліки не можуть спростовувати заявлений позивачем рівень митної вартості товару, який підтверджується наданими належними та допустимими доказами, а саме: комерційним інвойсом (Commercial invoice) від 13.03.2019 № 2019USD02; прайс-листом від 06.05.2019; експортною декларацією від 24.04.2019 № 021720190000143906; коносаментом (Bill of lading) № COSU6202603830; автотранспортною накладною (Road consignment note) від 14.06.2019 № 438253; сертифікатом про походження товару (Certificate of origin) від 06.05.2019 № 19С4401А1133/07446; довідкою про транспортні витрати від 14.05.2019 № 30866501; рахунком на оплату замовлення від 14.06.2019, та не викликають у суду сумнів у достовірності визначеної позивачем митної вартості товару.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідній митній декларації митна вартість товару базується на об`єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.

Щодо застосування відповідачем резервного методу визначення митної вартості товарів при прийнятті оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний (частина перша). Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (частина друга). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частина третя). Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина четверта). У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу (частина п`ята). При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (частина шоста).

Частиною шостою статті 54 Митного кодексу України встановлено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (пункти 1-4).

Згідно частини першої статті 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Отже, як свідчать матеріали справи, підставою для застосування резервного методу слугували встановлені контролюючим органом розбіжності в документах.

Так, відповідачем було необґрунтовано застосовано ціни на товар, оскільки самі собою посилання на інші митні декларації, не містять жодних параметрів, об`єктивно необхідних для судження про схожість, подібність, аналогічність чи ідентичність товарів.

Отже, висновки відповідача щодо документального непідтвердження позивачем митної вартості імпортованого товару є необґрунтованими, а подальше коригування його вартості є протиправним.

Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.

З оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за ціною договору.

Окрім того, оскаржуване рішення не містить конкретної складової митної вартості товару, яка не була підтверджена позивачем під час його митного декларування та митного оформлення, тому доводи відповідача про те, що в наданих до митного оформлення документах позивача, які підтверджують митну вартість товарів, є розбіжності, а також що в них відсутні всі відомості, що б підтверджували числові значення складових митної вартості є безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що вказані митним органом недоліки не дають підстави для висновку про відсутність у документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, та не може бути підставою для витребування у позивача додаткових документів.

Колегія суддів зазначає, що обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного декларантом позивача розрахунку митної вартості товару за ціною договору, а інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельний двір" митної вартості товару не встановлено, тобто основні документи містили всі необхідні числові дані, необхідні для визначення вартості, зазначеної в митній декларації.

Відповідачем в порушення статті 58 Митного кодексу України здійснено визначення митної вартості із застосуванням резервного методу, тому наявні підстави для визнання протиправними та скасування рішення Київської міської митниці Державної фіскальної служби від 18 червня 2019 року № UA 100000/2019/100041/2 про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 100010/2019/00788.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини та досліджені письмові докази, що долучено до справи, колегія суддів приходить до висновку про безпідставне застосування відповідачем резервного методу визначення митної вартості товарів та висновку про заниження митної вартості товару.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Щодо рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь ТОВ "Будівельний двір" за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби витрати на правничу допомогу у розмірі 7 100,00 грн, колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для стягнення таких витрат, оскільки вони підтвердженні належними доказами (договір про надання правової допомоги від 18.11.2019 № 18/11/2019-07; платіжне доручення від 03.12.2019 № 697822; акт виконаних робіт від 18.11.2019 № 18/11/2019-07, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордер серії КС № 687918).

За змістом статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з статтею 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року №5076-VI ).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року №5076-VI ).

У відповідності до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінанрсовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Таким чином, враховуючи надані докази понесення витрат на правничу допомогу адвоката, предмет доказування у справі, складність справи, обсяг наданих послуг, суд першої інстанції, з урахуванням та дотриманням балансу співмірності та обґрунтованості розміру витрат на оплату послуг адвоката, які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань митного органу, дійшов вірного висновку приходить про зменшення розміру таких витрат та стягнув за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 7100,00 грн.

Окрім того, відповідач в апеляційній скарзі не наводить доводів та міркувань щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу або відсутності підстав для стягнення таких витрат.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2021 року.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Допустити заміну відповідача Київську митницю Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43337359) на правонаступника - Київську митницю, як відокремлений підрозділ Державної митної служби України (код ЄДРПОУ ВП: 43997555).

Апеляційну скаргу Київської митниці залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2021 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Степанюк А.Г.