Постанова

від 01.02.2022 по справі 120/7578/21-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/7578/21-а Головуючий у 1-й інстанції: Томчук Андрій Валерійович

Суддя-доповідач: Мацький Є.М.

01 лютого 2022 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Мацького Є.М.

суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О.

за участю:

секретаря судового засідання: Григорук В.С.,

представника позивача: Гончаренка О.В.,

представника позивача: Міровського В.А.

представника відповідача: Гомонець О.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Вінницький олійножировий комбінат" на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Вінницький олійножировий комбінат" до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

1. 9 липня 2021 року Приватне акціонерне товариство "Вінницький олійножировий комбінат" (далі - ПрАТ "Вінницький олійножировий комбінат", підприємство, апелянт) звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач, ДПС), в якій просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.03.2021 №18/34-00-07-06 та від 23.06.2021 №11134000706.

2. В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав, що Південним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків проведено документальну позапланову виїзну перевірку підприємства позивача щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за листопад 2020 року у податковій декларації з податку на додану вартість від 17.12.2020 №9337333924 від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету. За результатами перевірки складено акт від 18.02.2021 №32/34-00-07-01-02/03373758. Крім того, на підставі порушень, встановлених за наслідками проведеної перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.03.2021 №18/34-00-07-06 та від 23.06.2021 №11134000706.

3. Не погоджуючись з якими, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

4. 03 листопада 2021 року рішенням Вінницького окружного адміністративного суду в задоволенні позовних вимог відмовлено.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ДОВОДІВ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

5. Апелянт Приватне акціонерне товариство "Вінницький олійножировий комбінат", не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

6. Апелянт вказав, що Південним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків проведено документальну позапланову виїзну перевірку підприємства позивача щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за листопад 2020 року у податковій декларації з податку на додану вартість від 17.12.2020 №9337333924 від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету. За результатами перевірки складено акт від 18.02.2021 №32/34-00-07-01-02/03373758. Крім того, на підставі порушень, встановлених за наслідками проведеної перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.03.2021 №18/34-00-07-06, від 23.06.2021 №11134000706. Апелянт не погоджується з висновками контролюючого органу, підтриманими судом першої інстанції, про те, що податкові накладні СФГ Віталія , ФГ Габенець та ФГ П`ятигірське були складені без виникнення податкових зобов`язань.На виконання положень п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкові накладні СФГ Віталія , ФГ Габенець та ФГ П`ятигірське, про які йде мова в Акті перевірки, були направлені контрагентами до контролюючого органу для реєстрації Єдиному реєстрі податкових накладних з дотриманням граничних строків реєстрації та були зареєстровані. Отже, оскільки зазначені вище податкові накладні контрагентів є зареєстрованими, підприємство мало всі законні підстави для включення зазначених сум до податкового кредиту у податкових деклараціях періоду що перевірявся.Формування податкового кредиту з ПДВ Позивачем було обумовлено фактичним здійсненням операцій з придбання товарів, робіт (послуг), для подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах своєї господарської діяльності, і було реалізовано за наявності у Підприємства належно оформлених первинних документів, підтверджуючих проведення господарських операцій, та податкових накладних. До перевірки перевіряючим надавались регістри бухгалтерського обліку, з яких видно, що проведенні господарські операції між фермерськими господарствами та Підприємством викликали зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі Підприємства. Укладення договорів на купівлю соняшнику Підприємством відповідало діловій меті, оскільки було спрямоване на отримання прибутку в майбутньому. Продуктами переробки соняшнику є: олія соняшникова, шрот соняшниковий та лушпиння, які в подальшому були реалізовані. Під час перевірки перевіряючим були надані в повному обсязі документи, що підтверджують виконання сторонами зобов`язань з моменту укладання договору до проведення розрахунку та оплати придбаного товару.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

7. У період з 26.01.2020 по 15.02.2021 Південним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ "Вінницький олійножировий комбінат" щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за листопад 2020 року від`ємного значення ПДВ, у тому числі заявленого до бюджетного відшкодування. За результатами якої складено акт від 18.02.2021 №32/34-00-07-01-02/00373758.

8. Згідно з висновками акту, в ході проведення перевірки встановлено завищення на 2 791 683 грн. на показник у рядку 10.1 (колонка Б) Декларації, внаслідок врахування всупереч п.198.1, п.198.2, п.198.3, ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200, п.201.10 ст. 201 ПК України, при його визначенні операцій з придбання у ФГ "П`ятигірське" (код ЄДРПОУ 24170468), СФГ "Віталія" (код ЄДРПОУ 30919703), ФГ "Габенець" (код ЄДРПОУ 39160320).

9. Так, перевіряючими встановлено, що між ПрАТ "Вінницький олійножировий комбінат" (покупець) та ФГ "П`ятигірське", СФГ "Віталія", ФГ "Габенець" (постачальники) здійснювались фінансово - господарські операції на підставі договорів поставки соняшника (від 03.11.2020 №220086, від 02.11.2020 № 22083, від 10.11.2020 №220107) на виконання умов яких останніми на адресу позивача були виписані податкові накладні, суми ПДВ по яким були включені до складу додаткового кредиту за відповідний період.

10. Згідно висновків акту: 1) у наданих до перевірки видаткових накладних зазначено, що товар за довіреностями отримували працівники ПрАТ "Вінницький ОЖК", хоча фактично з дати складання видаткових, накладних товар покупцю не видавався, завантаження на транспортні засоби для перевезення не здійснювалось. Дата отримання товару на видаткових накладних не зазначена; 2) надані до перевірки складські довідки виписані від імені зазначених контрагентів, складені у довільній формі, із реквізитів має місце тільки дата та місце складання. Крім того, ФГ "П`ятигірське", СФГ "Віталія", ФГ "Габенець" не включені до Переліку зернових складів, підключених до основного реєстру, який розміщено на сайті ДП "Держреєстри України" - http://dru.com.ua та договори зберігання зерна між ПрАТ "Вінницький ОЖК" та зазначеними контрагентами не укладались; 3) ФГ "П`ятигірське", СФГ "Віталія", ФГ "Габенець" складені податкові накладні №2 від 05.11.2020; № 7 від 09.11.2020; №17 від 18.11.2020; №2 від 02.11.2020 № від 11.11.2020 та №6 від 17.11.2020, при цьому оплата в ці дні не проводилась. Складено видаткові накладні, однак фактичного відвантаження не здійснювалось.

11. На підставі вищезазначеного, перевіркою встановлено, що позивачем до податкового кредиту було включено суми по податковим накладним, які складені вищезазначеними контрагентами з порушенням вимог п. 187.1 ст. 187, п.201.1 ст. 201 ПК України, а саме: складені не за датою виникнення податкових зобов`язань із зазначенням цін постачання товару без урахування сум податку.

12. Перевіркою дотримання податкового законодавства при декларуванні за листопад 2020 року у Декларації від`ємного значення з ПДВ, встановлено порушення платником податків п.198.1, п.198.2, п.198.3, ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200, п.201.10 ст. 201 ПК України, оскільки платником завищено суму ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на суму 2 791 683 грн.

13. Не погоджуючись з висновками акту перевірки, позивач 05.03.2021 за вихідним номером №03/180 направив заперечення на акт від 18.02.2021 №32/34-00-07-01-025/00373758.

14. Листом Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 24.03.2021 №836/6/34-00-07-06 за результатами розгляду заперечень платника від 05.03.2021 висновки акту перевірки від 18.02.2021 №32/34-00-07-01-025/00373758 залишено без змін.

15. 26.03.2021 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №18/34-00-07-06, яким зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на суму 2 791 683 та нараховані штрафні санкції у сумі 697 920,75 грн.

16. Крім того, платник 14.04.2021 направив скаргу до ДПС України на податкове повідомлення рішення від 26.03.2021 №18/34-00-07-06.

17. Рішенням ДПС України від 17.06.2021 №13704/6/99-00-06-01-02-06 скаргу задоволено частково, зокрема скасовано ППР Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 26.03.2021 №18/34-00-07-06 в частині застосування штрафних санкцій, які перевищують розмір визначений п.123.1 ст.123 ПК України, у редакції, що діє з 01.01.2021, а в іншій частині зазначене ППР залишено без змін.

18. 23.06.2021 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №11134000706, яким зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на суму 2 791 683 грн. та нараховані штрафні санкції у сумі 279168,30 грн.

19. Не погоджуючись висновками акту перевірки, та винесеними за результатами проведеної перевірки податковими повідомленнями-рішеннями, підприємство звернулось до суду з вимогами про їх скасування.

ІІІ. ДОВОДИ СТОРІН

20. Позивач вказав, що оскільки факт придбання товару підтверджується наданими в ході перевірки належним чином оформленими первинними документами (видатковими накладними), а факт подальшого використання товару Підприємством в господарській діяльності не заперечується контролюючим органом, твердження викладені в Акті перевірки, що станом на дати оформлення контрагентами податкових накладних не здійснювалось фактичне транспортування соняшнику, не можуть бути підставою для висновку про неправомірність оформлення податкових накладних в порядку п.п. а п. 198.1 ст. 198 ПКУ, та, відповідно, неправомірність включення Підприємством зазначених сум до податкового кредиту.

21. Відповідач зазначив, що ПМУ ДПС роботі з ВПП було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ "Вінницький олійножировий комбінат", за результатами якої складено акт від 18.02.2021 №32/34-00-07-01-02/00373758. Перевіркою дотримання податкового законодавства при декларуванні за листопад 2020 року у Декларації від`ємного значення з ПДВ, встановлено порушення платником податків п.198.1, п.198.2, п.198.3, ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200, п.201.10 ст. 201 ПК України, оскільки платником завищено суму ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на суму 2 791 683 грн. На підставі висновків акту прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.03.2021 №18/34-00-07-06.

22. В ході проведення перевірки встановлено, що між ПрАТ "Вінницький олійножировий комбінат" (покупець) та ФГ "П`ятигірське", СФГ "Віталія", ФГ "Габенець" (постачальники) здійснювались фінансово - господарські операції на підставі договорів поставки соняшника (від 03.11.2020 №220086, від 02.11.2020 № 22083, від 10.11.2020 №220107), на виконання умов яких останніми на адресу позивача були виписані податкові накладні, суми ПДВ по яким були включені до складу додаткового кредиту за відповідний період.

23. Щодо наданих до перевірки документів, по взаємовідносинам між підприємствами, встановлено: 1) у наданих до перевірки видаткових накладних зазначено, що товар за довіреностями отримували працівники ПрАТ "Вінницький ОЖК", хоча фактично з дати складання видаткових, накладних товар покупцю не видавався, завантаження на транспортні засоби для перевезення не здійснювалось. Дата отримання товару на видаткових накладних не зазначена; 2) надані до перевірки складські довідки виписані від імені зазначених контрагентів, складені у довільній формі, із реквізитів має тільки дата та місце складання. Крім того, ФГ "П`ятигірське", СФГ "Віталія", ФГ "Габенець" не включені до Переліку зернових складів, підключених до основного реєстру, який розміщено на сайті ДП Держреєстри України - http://dru.com.ua та договори зберігання зерна між ПрАТ "Вінницький ОЖК" та зазначеними контрагентами не укладались; 3) ФГ "П`ятигірське", СФГ "Віталія", ФГ "Габенець" складені податкові накладні №2 від 05.11.2020; № 7 від 09.11.2020; №17 від 18.11.2020; №2 від 02.11.2020 , №4 від 11.11.2020 та №6 від 17.11.2020, при цьому оплата в ці дні не проводилась. Складено видаткові накладні, однак фактичного відвантаження не здійснювалось. Крім того, зберігати соняшник зазначені контрагенти фактично не мали право у зв`язку з тим, що не є зерновими складами та договори на зберігання зерна не складались. Таким чином, в ціну постачання соняшника безпідставно включено вартість зберігання соняшника.

ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

24. Згідно п.14.1.181 ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу

25. Порядок формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначено ст.198 ПК України.

26. Згідно п.198.1 ст.198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

27. Відповідно до п. 198.2. ст.198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

28. Згідно п. 198.3. ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

29. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

30. Згідно п.198.6. ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

31. Відповідно до п.188.1 ст.188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

32. Згідно п.200.1 ст.200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

33. Відповідно до п.200.2 ст.200 ПК України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

34. Згідно п.200.4 ст.200 ПК України, при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

35. Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

36. Згідно п.201.8 ст. 201 ПК України, Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

37. Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

38. Відповідно до п.14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

39. Згідно п.14.1.231 ст.14 ПК України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

40. Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

41. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, акти виконаних робіт, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

42. Зі змісту наведених норм слідує, що правові наслідки у формі виникнення права платника податку на формування фінансового результату до оподаткування та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

43. Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

44. Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

45. Так, про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

V. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

46. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої апеляційної скарги, Апеляційний Суд виходить з наступного.

47. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновків, що підтверджено, що позивачем податкові накладні складено ні на дату списання коштів з банківських рахунків, ні на дату отримання платником податків товару, тому платником завищено суму ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню; висновки податкового органу щодо порушення платником ПрАТ "Вінницький олійножировий комбінат" п.198.1, п.198.2, п.198.3, ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200, п.201.10 ст. 201 ПК України відповідають дійсності, внаслідок чого позивачем не підтверджено обставин протиправності винесених податкових повідомлень-рішень від 26.03.2021 №18/34-00-07-06, від 23.06.2021 №11134000706.

48. З такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

49. Відповідно п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість і має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

50. Згідно п.п. а п. 198.1 ст. 198 ПКУ, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

51. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПКУ).

52. Згідно п. 198.3 ст.198 ПКУ, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 ПКУ, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

53. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

54. Так, згідно з п. 198.6 ст.198 ПКУ, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 ПКУ.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПКУ, платник податку зобов`язаний на дату виникнення податкових зобов`язань скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений ПКУ термін.

55. На виконання положень п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкові накладні СФГ Віталія , ФГ Габенець та ФГ П`ятигірське були направлені контрагентами до контролюючого органу для реєстрації Єдиному реєстрі податкових накладних з дотриманням граничних строків реєстрації та були зареєстровані.

56. Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПКУ, податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, яких здійснює постачання товарів/ послуг, для покупця є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

57. Правовий аналіз наведених норм законодавства дає підстави зробити висновок, що суб`єкт господарювання може розраховувати на податковий кредит, якщо в нього є зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні та вони виписані особами, які у встановленому порядку зареєстровані як платники податку.

58. На підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість в періоді що перевірявся, апелянт має зареєстровані в Єдиному реєстрі податкові накладні, які не мають будь-яких недоліків, та порядок заповнення яких відповідає встановленому чинним законодавством. Податковий орган не скористався своїм правом на неприйняття зупинення чи скасування реєстрації зазначених вище податкових накладних.

59. Отже, оскільки зазначені вище податкові накладні контрагентів є зареєстрованими, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що підприємство мало всі законні підстави для включення зазначених сум до податкового кредиту у податкових деклараціях періоду, що перевірявся.

60. Відповідно до ст.1 ЗУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

61. Статтею 9 ЗУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

62. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Нормативно-правовим актом, який встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, є Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.

63. Отже, первинним документом - є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, тобто факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків.

64. Колегія суддів зазначає, що на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу витрат на придбання сировини, та сум податку на додану вартість до податкового кредиту, апелянт має в наявності первинні документи (видаткові накладні) та зареєстровані в єдиному реєстрі податкові накладні, отримані від вищевказаних контрагентів, які не мають будь-яких недоліків та порядок заповнення яких відповідає встановленому чинним законодавством. їх виписано та отримано на виконання наступних дійсних господарських зобов`язань і копії даних документів було надано до перевірки.

65. Безпідставним є висновок суду першої інстанції, на те, що датою передачі товару слід вважати дату складення товарно-транспортної накладної за спірними господарськими операціями, оскільки, наявність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей за наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договором поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення. Крім того, товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару (відвантаження) та, відповідно, набуття права власності на нього, та права розпоряджатися товаром, підтверджується наданими до перевірки видатковими накладними.

66. Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 27 лютого 2018 року по справі № 813/1974/17 (К/9901/1391/17).

67. З моменту передачі апелянту товару контрагентами за видатковими накладними, до підприємства перейшло право власності та право розпоряджатися придбаним товаром що за своєю правовою природою є Відвантаженням у розумінні приписів пункту 187.1 статті 187 ПК України.

68. Передача (відвантаження) товару апелянту вищевказаними контрагентами відбувалась без фактичного вивезення за межі території постачальника шляхом переоформлення товару на складі.

69. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21 липня 2021 року у справі № 520/14428/19, у подібній справі прийшов до висновку що в такій ситуації податкові зобов`язанням виникають на дату переоформлення товару на складі, а не на дату їх вивезення.

70. Наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні підтверджують лише внутрішнє переміщення апелянтом власного зерна в межах господарської діяльності, з одного місця зберігання до іншого.

71. Крім того, колегія суддів дослідила додані до даної апеляційної скарги копії актів приймання передачі зерна на зберігання, та повернення зерна зі зберігання, які не надавалися до суду першої інстанції у зв`язку з тим, що були передані апелянту після винесення рішення судом першої інстанції.

72. Колегія суддів вважає що дані акти не є підставою для виникнення податкових зобов`язань та тільки свідчать про внутрішнє переміщення апелянтом власного зерна.

73. Також на спростування доводів контролюючого органу апелянтом надані наявні документи, що підтверджують повноваження осіб які підписували вищевказані акти.

74. Надходження соняшнику та його використання у господарській діяльності відображено апелянтом в бухгалтерському обліку.

75. Поставлений соняшник був вивезений апелянтом із місць зберігання та використаний у господарській діяльності - для виробництва олії соняшникової та шроту соняшникового, що підтверджується наявними в матеріалах справи документах.

76. Колегія суддів зазначає, що за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, робити висновок про нереальність господарської операції з постачання товару лише на підставі недоліків в будь-яких інших документах не можна.

77. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 18.12.2018 № 826/13058/15.

78. Колегія суддів наголошує, що, відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі за текстом заяви - ЦКУ), - зміст правочину не може суперечити кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно ст. 204 ЦКУ правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

79. Договори між апелянтами та вищевказаними контрагентами, які діяли в період, за який здійснювалась перевірка, були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів, доки зворотне не буде доведено в суді. Тому колегія суддів дійшла висновків про відсутність будь-яких підстав для висновків про відсутність виконання господарських операцій чи здійснення операцій без ділової мети.

80. Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

81. Презумпція правомірності рішень платника податків, визначена п. 56.21 ст. 56 ПК України, має застосовуватися не лише тоді, коли декілька норм права по-різному врегульовують права чи обов`язки платника податків (суперечать одна одній), але й у будь - якій іншій ситуації невизначеності в процесі правозастосування.

82. Такого висновку дійшов Верховний суд у постанові від 10.02.2021 р. у справі № 380/671/20.

83. Загальновідомий факт, що підприємство здійснює свою діяльність на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, для чого вільно обирає вид підприємницької діяльності та порядок її здійснення.

84. Колегія суддів дійшла висновку, що описані вище господарські операції мали реальну господарську ціль - забезпечення діяльності апелянта та досягнення їх мети - отримання прибутку.

85. Товар, отриманий від контрагентів, мав реальний і товарний характер та був використаний в межах господарської діяльності в оподатковуваних операціях. Одночасне придбання товару та передача його на зберігання були здійснені з метою якнайшвидшого переходу права власності на товар у зв`язку з швидким ростом цін на соняшник, та недопущення відмови контрагентів від договірних зобов`язань і продажу товару іншим покупцям за більш вигідною ціною, а також з метою виконання умов договору щодо строку поставки товару.

86. Цей факт підтверджено апелянтом і колегія суддів погоджується з такими доводами.

87. Також, наголошуємо, що наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути самостійною підставою для висновку про відсутність реального характеру господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів, зобов`язань, та власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

88. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 №806/1033/17.

89. Колегія суддів зазначає, що формування податкового кредиту з ПДВ апелянтом було обумовлено фактичним здійсненням операцій з придбання товарів, робіт (послуг), для подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах своєї господарської діяльності, і було реалізовано за наявності у підприємства належно оформлених первинних документів, підтверджуючих проведення господарських операцій, та податкових накладних.

90. Як вбачається з матеріалів справи і було встановлено судом, до перевірки перевіряючим надавались регістри бухгалтерського обліку, з яких видно, що проведенні господарські операції між фермерськими господарствами та апелянтом викликали зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

91. Укладення договорів на купівлю соняшнику апелянтом відповідало діловій меті, оскільки було спрямоване на отримання прибутку в майбутньому. Продуктами переробки соняшнику є: олія соняшникова, шрот соняшниковий та лушпиння, які в подальшому були реалізовані.

92. Під час перевірки контролюючому органу були надані в повному обсязі документи, що підтверджують виконання сторонами зобов`язань з моменту укладання договору до проведення розрахунку та оплати придбаного товару.

93. Правові наслідки у вигляді виникнення у апелянта права на формування відповідних сум податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

94. Діючим законодавством на апелянта не покладено обов`язку складання будь-яких додаткових документів, ніж первинних, для доказування реальності господарської діяльності.

95. Отже, оскільки факт придбання товару підтверджується наданими в ході перевірки належним чином оформленими первинними документами (видатковими накладними), а факт подальшого використання товару апелянтом в господарській діяльності не заперечується відповідачем, твердження, викладені в акті перевірки та у висновках суду першої інстанції, що станом на дати оформлення контрагентами податкових накладних не здійснювалось фактичне транспортування соняшнику, є безпідставними і не можуть бути підставою для висновку про неправомірність оформлення податкових накладних в порядку п.п. а п. 198.1 ст. 198 ПКУ, та, відповідно, неправомірність включення Підприємством зазначених сум до податкового кредиту.

96. Крім того, є безпідставними висновки відповідача про те, що контрагенти фактично не мали права зберігати товар, оскільки не було укладено договорів зберігання та вони не є зерновими складами в розумінні ЗУ Про зерно та ринок зерна в Україні .

97. Пунктами 2.1. договорів на поставку соняшника визначено, що поставки соняшнику здійснюється на умовах ЕХW франко-склад господарства, з подальшою доставкою на адресу Товариства. Згідно Інкотермс - 2010, термін ЕХW франко - завод - означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов`язання щодо поставки, коли він надасть товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі і т.п.).

98. Згідно ч. 2 ст. 628 ЦК, сторони мають право укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

99. За своєю суттю укладені між апелянтом і контрагентами договори поставки є змішаними, оскільки включають елементи різних договорів (поставки та зберігання). Дані договори містять в собі пункти 2.1.1. про те що вартість товару включає в себе зобов`язання постачальника забезпечити належне зберігання та схоронність товару в порядку, передбаченому ст. 936-955 ЦК України до повного відвантаження яке має бути вчинено на першу вимогу покупця. Статті 936-955 ЦК України регулюють відносини сторін під час зберігання.

100. Відповідно до ч.1. ст. 937 ЦК України письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

101. Апелянтом до перевірки були надані копії видаткових накладних за договорами поставки, укладеними з вищевказаними контрагентами, якими підтверджується передача товару, а також копії складських довідок про передачу товару на зберігання.

102. Отже, доводи відповідача про те що договори зберігання зерна між апелянтом та контрагентами не укладались та те що законодавством не передбачено видачу складської довідки при прийнятті товару на зберігання є безпідставними. Передача товару на зберігання не зерновому складу може посвідчуватися складською довідкою в довільній формі.

103. Судом першої інстанції зазначено, що контрагенти не включені до переліку зернових складів, підключених до основного реєстру, який розміщено на сайті ДП Держреєстри України .

104. Такий висновок суду першої інстанції є безпідставним, так як згідно ст.7 ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні" суб`єктами зберігання зерна є: зернові склади (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства), суб`єкти виробництва зерна, які зберігають його у власних або орендованих зерносховищах, та інші суб`єкти господарювання, які беруть участь у процесі зберігання зерна.

105. Відповідно до ст.24 ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні" власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах.

106. Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру від 09.04.2014 року № 1193-УІІ, були внесені зміни до ЗУ Про зерно та ринок зерна в Україні та було скасовано статтю 11 Сертифікація послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки щодо сертифікації відповідності послуг із зберігання.

107. Отже сільськогосподарське підприємство має право зберігати зерно на власних зерносховищах і ніяких дозвільних документів оформлювати не потрібно.

108. Колегія суддів зазначає, що апелянтом до перевірки надавалися копії документів що підтверджують наявність у контрагентів складських приміщень.

109. Крім того, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що послуги зберігання, які надавалися контрагентами апелянту, мали суттєві відмінності від послуг зберігання зерна, передбачених ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні".

110. Так, згідно п.10.ч.1 ст. 1 ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні" зберігання зерна - це комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна.

111. Статтею 24 цього Закону та тповим договором складського зберігання зерна, передбачено що зерновий склад при зберіганні зерна, зобов`язаний здійснити аналіз його якості, дотримуватися регламенту його зберігання, видавати зерно володільцеві складського документа, повернути зерно у стані, передбаченому законодавством, видати посвідчення про відповідність якості зерна державним стандартам, у разі невідповідності якості показників зерна вимогам державних стандартів довести зерно до необхідної кондиції, надавати додаткові послуги у разі одержання від поклажодавця письмового замовлення на такі послуги, у разі видачі простого або подвійного складського свідоцтва здійснити страхування зерна від ризиків випадкової загибелі, знищення, нестачі, пошкодження та втрат, продати зерно в установленому законодавством порядку на письмову вимогу володільця заставного свідоцтва у разі, коли зазначений у ньому строк погашення кредиту закінчився, та здійснити інші заходи визначені законодавством.

112. Послуги зберігання, які надавалися апелянту контрагентами, не включали в себе усього комплексу послуг, передбачених ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні" та були спрямовані на зберігання товару протягом короткого терміну, у стані який є, а тому їх не можна вважати зберіганням зерна в розумінні вищевказаного Закону.

113. Крім Закону "Про зерно та ринок зерна в Україні" відносини між зерновими складами та поклажодавцями, також регулюються статтями 956-966 § 2 Зберігання на товарному складі глави 66 Зберігання Цивільного кодексу України та статтею 294 Господарського кодексу України, які кореспондуються з багатьма нормами ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні" (зокрема, щодо видів складських документів, їх змісту, обов`язку складу приймати на зберігання товар від будь-якої особи, публічності договору зберігання, наявності чи відсутності можливості розпоряджатися товарами підчас зберігання, тощо).

114. Статтею 956 Цивільно кодексу України, яка кореспондується з статтею 294 Господарського кодексу України, визначено, що товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов`язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності. Товарний склад є складом загального користування, якщо відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії) він зобов`язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи. В свою чергу, дані норми кореспондуються з п.15 ч.І ст.1 ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні", який надає визначення зернового складу .

115. Таким чином, обов`язковою передумовою для віднесення контрагентів апелянта до категорії зернових складів , є надання ними комплексу послуг по зберіганню зерна, визначених ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні".

116. Послуги зберігання , які надавалися апелянту, не здійснювалися контрагентами підприємства на засадах підприємницької діяльності і були лише разовими господарськими операціями, надання яких не заборонено законодавством, спрямованими на забезпечення схоронності товару протягом короткого терміну. При наданні таких послуг контрагенти не були зобов`язані мати статус зернових складів ( Товарних складів ) та отримувати будь-які дозвільні документи для їх надання.

117. Зазначені доводи апелянта судом першої інстанції не досліджувались, а тому висновок , що контрагенти фактично не мали права зберігати товар, оскільки не було укладено договорів зберігання та вони не є зерновими складами в розумінні ЗУ Про зерно та ринок зерна в Україні , є безпідставними та такими що суперечать нормам чинного законодавства України.

118. Колегія суддів зазначає, що підприємство не може нести відповідальність за імовірні порушення законодавства контрагентами.

119. Поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування та податкового законодавства, а тому можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента-постачальника, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання підприємством (покупцем) необгрунтованої податкової вигоди, не є безумовною підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та позбавлення його права сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

120. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.01.2018 у справі №826/1244/13-а.

121. Посилання відповідача на нібито порушення податкового законодавства контрагентами апелянта не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, оскільки їх зобов`язання не спричиняють податкових наслідків для апелянта, так само апелянт не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства, вчинені його контрагентами.

122. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 804/3420/16.

123. Окрім того, колегія суддів зазначає, що на сьогоднішній день податкові зобов`язання з ПДВ контрагентів апелянта: ФГ П`ятигірське (код ЄДРПОУ 24170468), СФГ Віталія (код ЄДРПОУ 30919703), ФГ Габенець (код ЄДРПОУ 39160320) не зняті податковим органом, так само як і не скасовано реєстрацію виписаних ними податкових накладних по вище сказаним господарським операціям, що підтверджується наданим апелянтом витягу з реєстру податкових накладних.

124. Одне лише порушення контрагентами вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення апелянтом вимог закону щодо формування валових витрат чи податкового кредиту, якщо в судовому процесі не встановлено факту обізнаності чи то сприяння підприємством контрагенту в ухиленні від оподаткування (факту участі у незаконній податковій мінімізації). За відсутності встановлення такого факту підприємство не повинно зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит та/або на валові витрати за неправомірну діяльність його контрагентів

125. Аналогічні правові позиції висловлені Верховним Судом в справах: Постанова ВС від 18.05.2018 у справі №П/81 1/1508/16; Постанова ВС від 03.04.2018 у справі №2а- 7462/10/2170; Постанова ВС від 07.03.2018 у справі № 804/3420/16.

126. Також, Європейський суд з прав людини чітко визначив правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

127. Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знайшов своє продовження у праві Європейського Союзу, зокрема у Шостій Директиві від 17.05.1977 №77/388/ЄЕС щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту.

128. Таким чином, недобросовісність платника податків має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами. Однак, в порушення вимог чинного законодавства, податковими інспекторами таких доказів не наведено та не представлено, а реальність виконання господарських операцій, на підставі яких підприємством сформовано податковий кредит, не спростовано.

129. Колегія суддів дійшла висновку, що з урахуванням вимог ч. 2 ст. 61 Конституції України та норм ПКУ, право платника податків на отримання податкового кредиту не ставиться в залежність від правопорушень зі сторони його контрагентів. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

130. Колегія суддів, враховуючи викладене, дійшла висновку, що в період проведення вище вказаних господарських операцій апелянт мав всі підстави для включення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту і на бюджетне відшкодування, оскільки контрагенти були належним чином зареєстрованими платниками податку на додану вартість, ними були виписані та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкові накладні. Товариством суми податку на додану вартість були сплачені у складі вартості товару, вказані видаткові накладні, податкові накладні та договори не визнані у встановленому порядку недійсними, включення Товариством суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту в податковому обліку є правомірним.

131. Відповідачем не встановлено неправомірних дій саме апелянта під час виконання ним зазначених господарських операцій, а зазначається лише про складення контрагентами апелянта податкових накладних без виникнення податкових зобов`язань та здійснення ними діяльності по зберіганню зерна без отримання необхідних дозвільних документів. В будь-якому випадку, відсутність у контрагентів певних дозвільних документів не може виключати можливості реального виконання ними певних господарських операцій.

VІ. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.

132. Згідно зі ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

133. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

134. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

135. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

136. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

137. Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

138. Суд повинен перевірити, чи було втручання виправданим та необхідним у демократичному суспільстві, та, зокрема, чи було воно пропорційним, і чи були причини, надані національними органами влади на його виправдання, важливими та достатніми. Таким чином, важливим є визначити, чи належним чином національні органи влади використали свою свободу повноважень, звинувативши заявника у наклепі чи зловживанні посадовим становищем. Рішення у справі «Ляшко проти України» (Lyashko v. Ukraine) від 10 серпня 2006 р., Заява № 21040/02, п.47.

139. Суд відзначає, що одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні п. 1 статті 6 є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду, і коментувати їх (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Лобо Мачадо проти Португалії» (Lobo Machado v. Portugal) і «Фермьойлєн проти Бєльгії» (Vermeulen v. Belgium) від 20 лютого 1996 р., Reports of Judgments and Decisions 1996-I, сс. 206-07, п. 31 і п. 23, п. 33, відповідно, та рішення у справі «Нідерост-Губер проти Швейцарії» (Nidero?stHuber v. Switzerland) від 18 лютого 1997 р., Reports 1997-I, с. 108, п. 24).

140. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

141. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

142. З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Вінницький олійножировий комбінат".

VII. СУДОВІ ВИТРАТИ

143. Відповідно до ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

144. Як вбачається з матеріалів справи Приватне акціонерне товариство "Вінницький олійножировий комбінат" при зверненні до суду з позовом сплатив судовий збір в сумі 22700 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4025 від 6 липня 2021 року та при подачі апеляційної скарги було сплачено судовий збір в сумі 34050 грн., що підтверджено платіжним дорученням № 2828 від 13.12.2021 року, а всього було сплачено 56750 грн., які слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління ДПС України по роботі з великим платниками податків.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Вінницький олійножировий комбінат" задовольнити повністю.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Вінницький олійножировий комбінат" до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Вінницький олійножировий комбінат" задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.03.2021 №18/34-00-07-06 та від 23.06.2021 №11134000706.

Стягнути на користь ПАТ " Вінницький олійножировий комбінат" за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління ДПС України по роботі з великим платниками податків понесені судові витрати в сумі 56750 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 01 лютого 2022 року.

Головуючий Мацький Є.М. Судді Залімський І. Г. Сушко О.О.