Постанова

від 08.02.2022 по справі 308/10760/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/10760/19

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 лютого 2022 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючої - судді Кожух О.А.,

суддів - Бисаги Т.Ю., Фазикош Г.В.,

за участі секретаря - Кекерчень М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 вересня 2020 року (головуючий суддя Деметрадзе Т.Р., повний текст рішення складено 21.09.2020) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в :

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовні вимоги мотивовано тим, що з 05.10.1995 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.09.2019 у цивільній справі № 308/476/19.

Від шлюбу спільних дітей не мають.

Вказувала, що під час шлюбу сторонами набуто нерухоме майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме:

- житловий будинок АДРЕСА_1 , зареєстрований за ОСОБА_2 , що стверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 25.01.2005 серії НОМЕР_1 , виданого на підставі рішення Вишківської сільської ради Великоберезнянського району № 64 від 31.12.2004;

- земельна ділянка для будівництва та обслуговування та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,2500 га у АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2120881601:01:003:0013, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 20.03.2006 серії ЗК №013445, виданого на підставі рішення Вишківської сільської ради Великоберезнянського району від 24.11.2005;

- земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2700 га в с. Вишка, Великоберезнянського району, Закарпатської області, кадастровий номер: 2120881601:01:0013, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 20.03 2006, серії ЗК №013447, виданого на підставі рішення Вишківської сільської ради Великоберезнянського району від 24.11.2005.

12.11.2019 позивачкою збільшено розмір позовних вимог, доповнено їх вимогою поділити також набуте під час шлюбу майно:

- кафе першої черги торгово-житлового будинку, загальною площею 39.30 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 .

Вказувала, що кафе-магазин було незавершене будівництвом, а добудовувалось також за рахунок позивачки за кошти, отримані нею від продажу власної квартири.

Посилаючись на дані обставини, просила провести поділ майна, шляхом визнання права власності на 1/2 частку у майні, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме:

житлового будинку АДРЕСА_1 , який складається із житлової площі 23,6 кв.м. (загальна площа - 65,5 кв.м.);

земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,2500 га, яка розташована в АДРЕСА_1 ;

земельну ділянку для ведення особистого селяського господарства, площею 0,2700 га в с. Вишка, Великоберезнянського району, Закарпатської області;

кафе першої черги торгово - житлового будинку (загальною площею - 39,30 м.кв.) за адресою АДРЕСА_2 .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 11.09.2020 позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку майна, а саме: кафе першої черги торгово-житлового будинку (загальною площею 39,30 кв.м), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку майна, а саме: кафе першої черги торгово-житлового будинку (загальною площею 39,30 м2), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

На це рішення подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, з урахуванням заяви ОСОБА_1 стосовно допущеної нею описки (а.с. 99-100 т. 2), просить рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити; в іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про те, що житловий будинок АДРЕСА_1 набуто ОСОБА_2 у порядку спадкування після смерті його батьків; дану обставину не може підтверджувати довідка Вишківської сільської ради №36 від 17.02.2020 про те, що батько ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , 1906 р.н., який помер 1980 року та мати ОСОБА_5 , 1904 р.н., яка померла 1997 року, дійсно проживали в АДРЕСА_1 ; натомість така довідка лише стверджує про факт проживання батьків, не заміняє заповіту чи свідоцтво про право на спадщину; право власності на цей будинок виникло під час шлюбу сторін, про що свідчить свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 25.01.2005 серії НОМЕР_1 ; свідки відповідача підтверджували, що зводили будинок з фундаменту до повної готовності у період шлюбу сторін; ОСОБА_1 працювала, відчужила особисте нерухоме майно і вкладала кошти у будівництво будинку, що стверджено свідками, допитаними за заявою позивачки; внаслідок набуття права власності на жилий будинок, у силу ч. 1 ст. 120 ЗК України до позивачки одночасно перейшло право власності на земельну ділянку на якій він розміщений.

Оскільки відповідач рішення суду не оскаржив, тому апеляційний суд, з урахуванням принципу диспозитивності, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про поділ житлового будинку та земельних ділянок, не роблячи висновків щодо неоскарженої частини рішення в частині задоволення вимоги про поділ кафе першої черги торгово-житлового будинку (загальною площею 39,30 кв.м), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідач у справі - ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 03.08.2021 залучено до участі в справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як правонаступника відповідача ОСОБА_2 .

Відповідно до частин першої та другої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма частин третьої та четвертої статті 368 ЦК України.

За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція неодноразово викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446 св 18, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518 св 18; від 18 серпня 2021 року у справі № 759/4747/16-ц (провадження № 61-4673св20), від 06 жовтня 2021 року у справі № 234/17030/18 (провадження № 61-12859св21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із 05.10.1995 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.09.2019 у цивільній справі № 308/476/19 (набрало законної сили 18.10.2019) (а.с. 13, 66-67 т. 1).

Стосовно вимоги ОСОБА_1 про поділ житлового будинку слід зазначити наступне.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 25.01.2005, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Вишківської сільської ради Великоберезнянського району від 31.12.2004 № 64, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить будинок АДРЕСА_1 (а.с. 21, 22 т. 1).

Державну реєстрацію права власності на цей будинок здійснено за ОСОБА_2 27.01.2005 (а.с. 23 т. 1).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 331 ЦК України (у редакції на момент реєстрації права власності на будинок) право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Таким чином, право власності на будинок АДРЕСА_1 , відповідно до вимог ст. 331 ЦК України, виникло 27.01.2005, тобто за час шлюбу сторін.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 зазначав, що будинок АДРЕСА_1 він успадкував після смерті батьків.

Згідно відповіді Вишківської сільської ради від 17.03.2020 на запит адвоката Гангура М.І. станом на 01.01.1995 за дворогоспродарством № 91 с. Вишка Великоберезнянського району рахувався житловий будинок загальною площею 18 кв.м., у погосподарській книзі відсутні дані щодо характеристик та дати побудови будинку, станом на 01.01.1996 будинок вказаний площею 20 кв.м. (а.с. 113 т. 1). За дворогосподарством рахувалася земельна ділянка площею 0,54 га в тому числі під будівлями 0,02 га. В даному житловому будинку проживала ОСОБА_5 1903 року народження.

Також у вказаній відповіді Вишківської сільської ради від 17.03.2020 зазначено, що будівництво нового будинку за період з 05.10.1995 по 27.01.2005 не проводилось, але проводилася реконструкція старого будинку без дозвільних документів. Виконкомом сільської ради надано дозвіл на оформлення свідоцтва про право власності від 31.12.2004 № 64.

Згідно довідки Вишківської сільської ради №36 від 17.02.2020, відповідно до погосподарських книг Вишківської сільської ради, батько ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , 1906 року народження, який помер 1980 року, та мати ОСОБА_5 , 1904 року народження, яка померла 1997 року, дійсно проживали в АДРЕСА_1 (а.с. 112 т.1).

Разом із тим указана довідка не є доказом стосовно підстав набуття права власності відповідачем на житловий будинок та не підтверджує переходу до ОСОБА_2 права власності у порядку спадкування, у зв`язку з чим висновки місцевого суду про те, що ОСОБА_2 набув у власність будинок АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті батьків - є помилковими.

Відповідачем до матеріалів справи не надано доказів на підтвердження факту переходу права власності до ОСОБА_2 у порядку спадкування після смерті батьків.

Право власності на спірний житловий будинок сторонами набуто за результатом створення цього майна, завершення реконструкції, внаслідок якої загальна площа будинку зросла з 20 кв.м. до 65,5 кв.м. (а.с. 20, 113 т. 1).

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 161/14948/19, від 09.07.2021 у справі № 161/8116/19. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, то презумпція права спільної сумісної власності подружжя не спростована. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Відповідачем не доведено належними і допустимими доказами того, що будівництво такого будинку здійснювалося за його особисті кошти.

ОСОБА_2 не спростував презумпції спільності права власності подружжя на будинок, який набутий ними в період шлюбу.

Отже, спірний будинок сторони набули під час шлюбу, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно, за якою частки подружжя є рівними, не спростована. Позивач є співвласником будинку, оскільки він перебував у спільній сумісній власності колишнього подружжя, та підлягає поділу між сторонами в рівних частках.

Стосовно вимоги про поділ земельних ділянок слід зазначити таке.

Встановлено, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га для обслуговування житлового будинку у АДРЕСА_1 , що стверджується державним актом про право власності на земельну ділянку серії ЗК №013445 від 20.03.2006, виданим на підставі рішення 18 сесії 24 скликання від 24.11.2005.

Обґрунтовуючи вимогу про поділ цієї земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, позивачка ОСОБА_1 , серед іншого, посилалася на ст. 120 ЗК України, яка регулює перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду. Зокрема в апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначала, що набувши за час шлюбу право власності на житловий будинок (27.01.2005) до неї перейшло також право власності на земельну ділянку на якій він розміщений.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Разом із тим при відсутності окремої угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості слід враховувати, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди).

Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке набуває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Про вказаний принцип зазначено у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 318/1274/18.

У даній справі встановлено, що право власності на спірний житловий будинок у АДРЕСА_1 сторонами набуто за результатом створення цього майна, завершення реконструкції, в результаті якої загальна площа будинку зросла з 20 кв.м. до 65,5 кв.м. (а.с. 20, 113 т. 1).

Колегія суддів враховує ту обставину, що користування будинком неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування будинку.

За таких обставин, земельна ділянка площею 0,2500 га для обслуговування житлового будинку, яка розташована біля будинку АДРЕСА_1 підлягає поділу між сторонами в рівних частинах.

Таким чином, позовна вимога про визнання права власності на 1/2 частку у майні, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,2500 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , підлягає до задоволення.

Разом із тим щодо вимоги про поділ земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, слід зазначити наступне.

Встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,2700 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована біля будинку АДРЕСА_1 , згідно державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЗК №013447 від 20.03.2006, виданого на підставі рішення 18 сесії 24 скликання від 24.11.2005.

До правового режиму набуття права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства не можуть бути застосованими норми щодо набуття права на земельну ділянку, на якій сторонами за час шлюбу набуто у спільну сумісну власність жилий будинок.

Верховний Суд у постанові від 12.08.2020 у справі № 626/4/17 зробив висновок щодо правового режиму земельної ділянки, отриманої внаслідок приватизації. З урахуванням змін до Сімейного кодексу України тільки в період з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду .

Аналогічний висновок зроблений в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 1311/832/12 (провадження № 61-6409св18), від 12 листопада 2018 року в справі № 753/6139/14-ц (провадження № 61-27342св18) і від 12 червня 2019 року в справі № 409/1959/15-ц (провадження № 61-14257св18).

Отже, якщо земельна ділянка була приватизована в інший період, ніж з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року, вона є особистою власністю особи, яка її приватизувала (незалежно від перебування у шлюбі).

Таким чином, земельна ділянка площею 0,2700 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована біля будинку АДРЕСА_1 , є (чи була - бо від помер??) особистою власністю ОСОБА_2 , і підстав для визнання права власності на Ѕ частину цієї земельної ділянки за ОСОБА_1 - немає.

Оскільки рішення суду в частині визнання за сторонами права власності на 1/2 частку майна за кожним - кафе першої черги торгово-житлового будинку (загальною площею 39,30 м2), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 не оскаржувалось, тому апеляційний суд, з урахуванням принципу диспозитивності, не робить висновків щодо неоскарженої частини рішення.

Зважаючи на викладене, виходячи з встановлених обставин та наявних належних та допустимих доказів, перевіривши судове рішення в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у задоволенні позову в частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності за кожним на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, розташованої за цією адресою, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,2500 га, кадастровий номер: 2120881601:01:003:0013, які є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя. Рішення місцевого суду в цій частині як таке, що не відповідає обставинам справи та ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, слід скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким такі позовні вимоги задовольнити.

При цьому рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11.09.2020 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2700 га, кадастровий номер: 2120881601:01:0013 слід залишити без змін.

Оскільки апеляційним судом було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 , тому відповідно до частин 1, 13 ст. 141 ЦПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (про поділ житлового будинку та земельної ділянки з кадастровим номером 2120881601:01:003:0013) з ОСОБА_3 , що є правонаступником ОСОБА_2 , слід стягнути на користь держави 1152,60 гривень судового збору у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п.3, 4 ч. 1 ст. 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 вересня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поділ житлового будинку та земельної ділянки з кадастровим номером 2120881601:01:003:0013 - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частку нерухомого майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя:

житлового будинку АДРЕСА_1 , який складається із житлової площі 23,6 кв.м. (загальна площа - 65,5 кв.м.);

земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,2500 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2120881601:01:003:0013.

В решті рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 вересня 2020 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 (що є правонаступником ОСОБА_2 ) на користь держави 1152,60 гривень судового збору у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції за наступними платіжними реквізитами:

Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106

Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783

Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП)

Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001

Код класифікації доходів бюджету: 22030106

Призначення платежу: судовий збір стягнутий з ОСОБА_3 на користь держави, за рішенням № 308/10760/19.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14 лютого 2022 року.

Головуюча:

Судді: