Рішення

від 17.01.2022 по справі 200/8207/21

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2022 р. Справа№200/8207/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85200, Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, буд. 22)

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просила суд: рішення Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 10 березня 2021 року №0582-04-8/3127 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15), за Списком №2 визнати незаконним та скасувати; зобов`язати Торецьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати до страхового стажу та пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 06 жовтня 2014 року по 31 жовтня 2014 року, з 01 січня 2016 року по 31 січня 2016 року, з 01 травня 2016 року по 31 травня 2016 року, з 01 серпня 2016 року по 05 грудня 2016 року в ТОВ «Технологія вуглездобичі» , з 01 серпня 2018 року по 31 грудня 2019 року, з 01 січня 2020 року по 28 січня 2020 року в ТОВ «УКГЄОСЕРВІС на посаді «вантажника вугілля у вагони» та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) з 04 березня 2021 року.

05 липня 2021 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 05 серпня 2021 року.

30 липня 2021 року до суду засобами електронного зв`язку до суду надійшов відзив на адміністративний позов Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, в якому заявлено клопотання про зупинення провадження в адміністративній справі.

05 серпня 2021 року ухвалою суду провадження в адміністративній у справі зупинено до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у зразковій справі № 360/3611/20.

03 листопада 2021 року постановою Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 у зразковій справі № 360/3611/20 задоволено частково, мотивувальну частину рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021 року змінити, виклавши її в редакції цієї постанови, а в решті залишено без змін, повний текст рішення опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень 22.11.2021 року.

09 грудня 2021 року ухвалою суду провадження в адміністративній справі поновлено у зв`язку з усуненням обставин, які викликали його зупинення.

З 30 грудня 2021 року по 14 січня 2022 року суддя перебував у відпустці.

Від відповідача відзив на адміністративний позов не надходив.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Торецьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 42170475, адреса зареєстрованого місцезнаходження: Донецька область, м. Торецьк, вул. Маяковського, буд. 2А, організаційно-правова форма - орган державної влади.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначила, що 04 березня 2021 року року нею була подана заява до Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та пункту б статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення в редакції Рішення Конституційного суду від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) (Список №2).

10 березня 2021 року Торецьким об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області було винесено рішення № 0582-04-8/3127 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та пункту б статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення в редакції Рішення Конституційного суду від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) за Списком №2, яке мотивоване тим, що позивач не досягла пенсійного віку.

При цьому, відповідачем встановлено, що позивач має страховий стаж 24 роки 08 місяців 23 дні, а пільговий стаж за Списком №2 - 14 років 03 місяців 19 днів, та набуде право виходу на пенсію в 55 років за наявності страхового стажу 25 років.

При винесенні рішення від 10 березня 2021 року №0582-04-8/3127 Торецьким об`єднаним управлінням Пенсійного фонду в Донецькій області не було зараховано до страхового та пільгового стажу за Списком №2 періоди: з 06 жовтня 2014 року по 31 жовтня 2014 року, з 01 січня 2016 року по 31 січня 2016 року, з 01 травня 2016 року по 31 травня 2016 року, з 01 серпня 2016 року по 05 грудня 2016 року в ТОВ Технологія вуглездобичі у зв`язку із несплатою підприємством внесків за ці періоди; з 01 серпня 2018 року по 31 грудня 2019 року, з 01 січня 2020 року по 28 січня 2020 року в ТОВ УКГЕОСЕРВІС , у зв`язку із несплатою підприємством внесків за ці періоди.

Враховуючи викладене, позивач вважає, що рішення Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 10 березня 2021 року №0582-04-8/3127 щодо відмови в призначенні пільгової пенсії протиправним, просить суд його скасувати та зобов`язати відповідача зарахувати спірні періоди до страхового та пільгового стажу, і призначити пенсію за віком відповідно до пункту б статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення в редакції Рішення Конституційного суду від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15).

Відповідачем відзиву на позовну заяву не надано, тож суд вирішив розглянути справи за наявними в ній матеріалами.

Для повного та всебічного з`ясування обставин справи суд вважає за необхідне дослідити зміст наданого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькі області відзиву та доданих до нього документів, з яких встановив наступне.

Рішенням відповідача № 0582-04-8/3127 від 10.03.2021 року ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за відсутності необхідного страхового стажу у 25 років та на підставі того, що заявник не досяг 55-річного віку.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058 - на пільгових умовах пенсія за віком призначається, в тому числі, працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

Обов`язок сплати страхових внесків відповідно по Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (ч.ч. 6 та 12 ст. 20) та обов`язок сплати єдиного внеску по Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (п. 10 ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 4) покладений на страхувальників (підприємців-роботодавців).

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч.12 ст. 20 Закону № 1058).

Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області вказує на те, що згідно до пунктів 2 та 3 частини 1 статті 16 Закону України № 1058-IV застрахована особа має право: отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, у тому числі в письмовій формі; вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу страхові внески ТОВ Технологія вуглездобичі за періоди з 06.10.2014 по 31.10.2014, з 01.01.2016 по 31.01.2016, з 01.05.2016 по 31.05.2016, з 01.08.2016 по 05.12.2016 та ТОВ Укргеосервіс за періоди з 01.08.2018 по 31.12.2019,301.01.2020 по 28.01.2021 не сплачені.

Тож, ГУ ПФУ в Донецькій області вважає, що законні підстави для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 06.10.2014 по 31.10.2014, з 01.01.2016 по 31.01.2016, з 01.05.2016 по 31.05.2016, з 01.08.2016 по 05.12.2016 у ТОВ Технологія вуглездобичі (ЄДРПОУ 35560130) та періодів роботи 01.08.2018 по 31.12.2019, з 01.01.2020 по 28.01.2021 у ТОВ Укргеосервіс (ЄДРПОУ 35398312) відсутні.

ГУ ПФУ в Донецькій області вважає, що ОСОБА_1 може скористатись своїм правом вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку. Після сплати страхових внесків за періоди з 06.10.2014 по 31.10.2014, з 01.01.2016 по 31.01.2016, з 01.05.2016 по 31.05.2016, з 01.08.2016 по 05.12.2016, 01.08.2018 по 31.12.2019, з 01.01.2020 по 28.01.2021, вони будуть зараховані до страхового стажу.

До того ж ГУ ПФУ в Донецькій області звертає увагу суду, що період роботи позивача з 06.10.2014 по 31.10.2014 не зарахований також по причині того, що спеціальний трудовий стаж не підтверджений даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру соціального страхування відповідно до пункту 20 Порядку № 637.

Дослідивши надані сторонами документи в контексті спірних правовідносин, суд встановив наступне.

З наданої позивачем трудової книжки НОМЕР_3 від 10.04.1989 року суд встановив, що згідно записів:

- №№ 24-25 в період з 06.10.2014 року по 05.12.2016 року позивач працювала вантажником вугілля в залізничні вагони в Товаристві з обмеженою відповідальністю Технологія вуглездобичі ;

- № 26 з 06.12.2016 року позивач працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю Укргеосервіс вантажником вугілля в залізничні вагони.

Згідно довідки Товариства з обмеженою відповідальністю Технологія вуглездобичі від 28.01.2021 року № 2 в період з 06.10.2014 року по 05.12.2016 року позивач виконувала роботи на поверхні шахти за професією вантажник вугілля в залізничні вагони, що передбачена Списком № 2 розділ І підрозділ І, Постанова КМУ № 461 від 24.06.2016 року.

Згідно довідки Товариства з обмеженою відповідальністю Укргеосервіс від 28.01.2021 року № 5, ОСОБА_1 працювала повний робочий день в період з 06.12.2016 року по 28.01.2021 року та виконувала роботи на поверхні шахти за професією вантажник вугілля на залізничні вагони, що передбачена Списком №2 розділом І підрозділом І, Постанова КМУ № 461 від 24.06.2016 року, з 19.12.2019 року по 28.01.2021 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці без збереження заробітної плати.

Згідно Додатку № 2 до Протоколу №02 від 07.11.2014 року Переліку професій та посад, яким за підсумками атестації робочих місць підтверджено право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 Товариства з обмеженою відповідальністю Укргеосервіс за посадою вантажник (в т.ч. вантажник вугілля в залізничні вагони), зайнятий повний робочий день підтверджено право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 розділ Гірничі роботи , підрозділ І Відкриті гірничі роботи на поверхні , позиція 1.1а.

Дослідивши Індивідуальні відомості про застраховану особу про ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) суд встановив, що відомості про період роботи з 2014 по 2015 рік відсутні, за період роботи з 01.08.2018 року по 31.12.2019 року відсутні відомості про сплату страхових внесків, з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року відсутні відомості про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків.

Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, обставини та підстави винесення оскаржуваного рішення відповідачем визнаються, та підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Згідно ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність. недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Преамбулою Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII Про пенсійне забезпечення (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Пунктом б статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення (далі - Закон № 213-VІІІ) встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Статтею 13 Закону № 1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Таким, виходячи зі змісту вказаної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом б статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

09 липня 2003 року було прийнято Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-ІV) та 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було прийнято Закон Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій № 2148-VIII, яким Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування доповнено розділом XIV-І, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:

2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Зміст цієї норми кореспондує пункту б статті 13 Закону № 1788-XII в редакції Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.

Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).

У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

В пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення, тобто з 23 січня 2020 року.

Статтею 5 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до приписів п. 2 ч. 2 ст. 114 Закон № 1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

З порівняльного аналізу приписів п. 2 ч. 2 ст. 114 Закон № 1058-IV та пункту б статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення , вбачається, що першою нормою встановлено вимоги щодо наявності більшого страхового стажу - 25 років, ніж це встановлено пунктом б статті 13 Закону № 1788-XII - 20 років.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Вирішуючи спір відносно визначення правових норм, які підлягають застосуванню при визначенні наявності у позивача права на призначення пенсії на пільгових умовах, суд керуючись приписами ч. 5 ст. 242 КАС України, суд враховує висновки щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, викладені в рішенні Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду у зразковій справі №360/3611/20 від 21.04.2021 року, яке набрало законної сили за наслідками апеляційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду 03 листопада 2021 року.

В зазначеному рішенні колегія суддів дійшла висновку, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України Про пенсійне забезпечення в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.

Крім того, колегія суддів зазначила, що частиною першою статті 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через утворені в установленому порядку територіальні органи - Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління (далі - управління Фонду), на які відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2), покладається, зокрема: призначення (здійснення перерахунку) і виплата пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.

Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України та його територіальні органи є суб`єктами владних повноважень у сфері загальнообов`язкового пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 6 Основного закону державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

У контексті вимог статей 6, 8, 22, 46, 151-2 Конституції України, рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 щодо порушень частини першої статті 8 Конституції України внаслідок підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи мають враховуватись всіма суб`єктами владних повноважень .

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно та безпідставно не застосовано до спірних правовідносин приписи пункту б статті 13 Закону № 1788-XII до редакції Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Щодо незарахування спірних періодів до страхового та пільгового стажу з мотивів відсутності відомостей про сплату страхових внесків, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 6 ст. 20 Закону № 1058-IV встановлено, що страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 6 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно ст. 20 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст. 106 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Аналіз наведених приписів законодавства свідчить про те, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від його фінансового стану.

Несвоєчасне виконання роботодавцем обов`язку по своєчасній сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України фактично позбавило позивача соціальної захищеності, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування пенсійним органом до страхового стажу особи при призначенні пенсії періоду її роботи, відносно яких відсутні відомості про сплату страхових внесків.

Вказаний висновок суду узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 1 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а, від 30 липня 2019 року у справі № 373/2265/16-а.

Відповідно до підрозділу І розділу І Гірничі роботи до Списку № 2, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 року № 461 віднесено професію вантажник .

Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18.11.2005 N 383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Пунктом 10 вказаного Порядку, визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи , виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року N 637.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно п. 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

У п. 3 Порядку № 637 зазначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні або неточні записи про період роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про період роботи.

Пунктом 17 Порядку № 637 визначено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Вказані норми в сукупності дають підстави зробити висновок, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, та лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній орган Пенсійного Фонду має право обчислити трудовий стаж на підставі даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також інших первинних документів (довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів та угод з відмітками про їх виконання, та ін.).

Вказана правова позиція є усталеною в судовій практиці та кореспондує, зокрема, висновку Верховного суду викладеного в постанові від 10 грудня 2020 року № 522/18073/16-а.

Згідно довідки Товариства з обмеженою відповідальністю Укргеосервіс від 28.01.2021 року № 5, ОСОБА_1 перебувала у відпустці без збереження заробітної плати.

Поряд з цим, згідно ст. 84 КЗпП України, у випадках, передбачених статтею 25 Закону України "Про відпустки", працівнику за його бажанням надається в обов`язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати. За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про відпустки", відпустки без збереження заробітної плати є одними з видів відпусток.

Відповідно до статей 25 та 26 Закону України "Про відпустки" відпустки без збереження заробітної плати надаються в обов`язковому порядку, або за згодою сторін.

В листі Міністерства соціальної політики України від 08.02.2016 р. № 713/039/161-16 надано роз`яснення в якому зазначено, що відповідно до статті 34 Кодексу законів про працю України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Час простою та періоди відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов`язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють в шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше 1 місяця в календарному році.

Поряд з цим, з наданої позивачем довідки не є можливим встановити чи пов`язана відпустка позивача без збереження заробітної плати з виробничою необхідністю.

Відповідачем в оскаржуваному рішенні це питання не досліджувалось, в наслідок чого не можливо визначити чи підлягає така відпустка зарахуванню до пільгового стажу та в якій тривалості.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно дослідивши доводи відповідача, суд дійшов висновку про відсутність будь-яких слушних обґрунтувань його позиції щодо прийнятого ним оскаржуваного рішення, а також обчислення пільгового стажу позивача.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Дослідивши доводи сторін, суд встановив, що рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, тобто без дотримання засад добросовісності та розсудливості та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача від 13.11.2020 року №208 щодо відмови у призначені пенсії за вислугу років позивачу та його скасування.

Щодо позовних вимог відносно зобов`язання відповідача призначити пенсію позивачу та зарахувати спірні періоди до страхового та загального стажу суд зазначає наступне.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 по справі №580/1617/19 та від 02.04.2021 по справі №813/5074/17.

В постановах від 05.09.2018 року у справі № 826/9727/16 та від 04.08.2020 року у справі № 340/2074/19 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

- судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

- на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

- виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

- прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Дискреційні повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для виплати пенсії документами, - призначення пенсії, зарахування стажу тощо, що свідчить про те, що за законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є ефективним.

Всебічно дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку, що для ефективного відновлення прав позивача доцільно обрати спосіб захисту, який полягає у скасуванні оскаржуваного рішення та зобов`язанні позивача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням висновків суду викладених в даному рішенні.

Враховуючи викладене, суд вирішив задовольнити адміністративний позов частково.

Згідно квитанції № 0.0.2178294104.1 від 29.06.2021 року позивачем за подання позову сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами сплату судового збору.

Згідно з ч. 8 ст. 139 КАС України, у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи викладене, суд вирішив стягнути судовий збір на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись Конституцією України, Законом № 1788-ХІІ, Законом № 1058-IV та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85200, Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, буд. 22, ЄДРОПУ42170435) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 10 березня 2021 року №0582-04-8/3127 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15), за Списком №2.

Зобов`язати Торецьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 04 березня 2021 року з урахуванням пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) та висновків викладених в рішенні суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 (Дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 17 січня 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Кониченко