Рішення

від 03.02.2022 по справі 916/3144/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" лютого 2022 р.м. Одеса Справа № 916/3144/21 Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,

при секретарі судового засідання Борисовій Н.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Бурлака С.А.,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Селянського (фермерського) господарства "ЧЕБАНЕНКО" в особі голови С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО" ОСОБА_5 до відповідача: Ширяївської селищної ради Ширяївського району Одеської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою.

Встановив:

18.10.2021 р. до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Селянського (фермерського) господарства "ЧЕБАНЕНКО" в особі голови С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО" ОСОБА_5 (далі - С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО", позивач) до Ширяївської селищної ради Ширяївського району Одеської області (далі - Ширяївська рада, Рада, відповідач) про визнання за С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО" право постійного користування земельною ділянкою площею 44,80 га, кадастровий номер земельної ділянки: 5125482500:01:001:0576 в межах згідно з планом для ведення селянського (фермерського) господарства, розташованої на території Ширяївської ради, за цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана громадянину ОСОБА_1 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), відповідно до Державного акту на право постійного користування землею: серія І-ОД № 009261, який виданий на підставі рішення Ширяївської районної ради народних депутатів Ширяївського району Одеської області X сесії XXIІI скликання від 05 жовтня 2000 року № 166, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 188.

Обґрунтовуючи підстави звернення з позовом до господарського суду, С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО" посилається на те, що за змістом чинного на час створення С(Ф)Г законодавства, ОСОБА_1 отримано у постійне користування земельну ділянку (пізніше присвоєно кадастровий № 5125482500:01:001:0576), після чого ОСОБА_1 засновано С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО ". Хоча державний акт і видано фізичній особі - засновнику С(Ф)Г , земельна ділянка пов`язана із С(Ф)Г , для створення якого цю земельну ділянку було надано; юридична особа - С(Ф)Г використовувало її з відповідною метою (ведення фермерського господарства), уповноважені органи обліковували саме цю земельну ділянку за юридичною особою, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 Любашівською районною державною нотаріальною конторою Одеської області відмовлено С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО" у визнанні право постійного користування земельною ділянкою, дружині ОСОБА_4 - ОСОБА_5 як фізичній особі, так як голові С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО" державним реєстратором Старомаяківської сільської ради Ширяївського району Одеської області відмовлено у реєстрацій права постійного користування земельною ділянкою, у зв`язку з чим С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО" вимушено звернутись до суду для захисту своїх прав на земельну ділянку.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.10.2021 р. прийнято позовну заяву С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО" до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати останню за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18.11.2021 р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.11.2021 р. відкладено розгляд справи на 14.12.2021 р.

07.12.2021 р. надійшло клопотання Ради про приєднання до матеріалів справи письмових пояснень, в яких, зокрема повідомляє суду, що чинним на час створення СФГ законодавством отримання Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою є однією із підстав державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи, проте питання щодо суб`єкта права постійного користування земельною ділянкою після державної реєстрації С(Ф)Г та смерті засновника С(Ф)Г - фізичної особи, якій земельна ділянка надавалась в постійне користування, на законодавчому рівні не врегульовано. При цьому пункт 6 Перехідних положень Земельного Кодексу України передбачав обов`язок переоформлення прав користування земельними ділянками до 01.01.2008 р.

Ухвалами Господарського суду Одеської області від 14.12.2021 р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.01.2022 р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.01.2022 р. відкладено судове засідання на 03.02.2022 р.

В судове засідання 03.02.2022 р. представник відповідача не з`явився, Рада звернулась із клопотанням про розгляд справи без участі її представника. Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному об`ємі та наполягав на задоволенні позовних вимог.

03.02.2022 р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст.240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Приписами статті 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

Рішенням Ширяївської районної ради Одеської області Х серії ХХІІІ скликання від 05.10.2000 р. № 166 Про надання земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_1 із земель запасу Мар`янівської сільської ради надано ОСОБА_4 земельні ділянки загальною площею 50,0 га, в т.ч. 48,09 га ріллі, 1,91 га пасовищ, з них у власність 5,20 га ріллі, у постійне користування 42,89 га ріллі та 1,91 га пасовищ для ведення селянського (фермерського) господарства із земель запасу Мар`янівської сільської ради; видано державний акт на право постійного користування землею та приватної власності на землю гр. ОСОБА_1 ; запропоновано голові селянського (фермерського) господарства провести згідно встановленого порядку реєстрацію селянського (фермерського) господарства.

09.10.2000 р. на виконання рішення Ширяївської районної ради народних депутатів Ширяївського району Одеської області X сесії XXIІI скликання від 05 жовтня 2000 року № 166 складено акт встановлення в натурі меж земельних ділянок, наданих для ведення селянського (фермерського) господарства в постійне користування громадянину ОСОБА_4 , яким проведено встановлення в натурі меж земельних ділянок площею 44,80 га, в т.ч. ріллі - 42,89 га, 1,91 га пасовищ, наданих в постійне користування громадянину ОСОБА_4 із земель запасу Мар`янівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства.

19.10.2000 р. на підставі рішення Ширяївської районної ради народних депутатів Ширяївського району Одеської області X сесії XXIІI скликання від 05 жовтня 2000 року № 166 ОСОБА_1 видано державний акт серії І-ОД № 009261 на право постійного користування землею площею 44,80 га, розташованої на території Мар`янівської сільської ради згідно з планом, акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 188.

Відповідно до пункту 1.2 статуту С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО ", зареєстрованого 14.02.2001 р. Ширяївською районною державною адміністрацією Одеської області, СФГ створює громадянин України ОСОБА_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 5.1 статуту С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО", зареєстрованого 14.02.2001 р. Ширяївською районною державною адміністрацією Одеської області, земельна ділянка СФГ складається з земельних ділянок, наданих засновнику СФГ на праві приватної власності або на праві постійного або тимчасового користування, в т.ч. на умовах оренди.

Земельні ділянки для ведення СФГ передаються Засновку у приватну власність і надаються в користування, в т.ч. на умовах оренди. Право приватної власності на земельні ділянки засновника СФГ посвідчуються державним актом на право приватної власності на землю, виданим в установленому порядку.

14.02.2001 р. державним реєстратором Ширяївської районної державної адміністрації Одеської області Гузенко Р.В. видано свідоцтво серії А00 № 278662 про держану реєстрацію юридичної особи - С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО", якій присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи - 31374078.

14.03.2001 р. Одеським обласним управління Статистики державного комітету Статистики України видано довідку № 34 про включення до єдиного державного реєстру підприємств та організацій України С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО" із ідентифікаційним кодом 31374078, керівником юридичної особи є ОСОБА_1 .

22.02.2016 р. складено акт прийомки-передачі межових знаків земельної ділянки за кадастровим № 5125482500:01:001:0576.

Рішенням зборів членів С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО ", оформленим протоколом від 02.2018 р. № 1, затверджено призначення головою С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО" ОСОБА_5 та статут С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО" в новій редакції.

Наказом від 19.02.2018 р. № 64 призначено головою С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО" ОСОБА_5 .

Пунктами 1.2 та 1.3 статуту С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО" (нова редакція), зареєстрованим 17.02.2018 р. приватним нотаріусом Любашівського нотаріального округу Одеської області Бобошко Н.Є. в реєстрі за №№ 171,172,173, встановлено, що засновником С(Ф)Г є ОСОБА_1 , а членами - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Пунктом 5.1 статуту С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО" (нова редакція), зареєстрованим 17.02.2018 р. приватним нотаріусом Любашівського нотаріального округу Одеської області Бобошко Н.Є. в реєстрі за №№ 171,172,173, встановлено, що землі С(Ф)Г складаються із: земельної ділянки, що належить на праві приватної власності С(Ф)Г , як юридичній особі; земельних ділянок, що використовуються С(Ф)Г на праві приватної власності; земельних ділянок, що належать засновнику на праві приватної власності.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.03.2018 р., земельна ділянка з кадастровим № 5125482500:01:001:0576, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, вид використання - для ведення селянського (фермерського) господарства, належать ОСОБА_1 на праві власності на підставі рішення Ширяївської районної ради народних депутатів Ширяївського району Одеської області X сесії XXIІI скликання від 05 жовтня 2000 року № 166.

Згідно свідоцтва про смерть від 25.10.2019 р. серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

16.04.2021 р. Любашівською районною державною нотаріальною конторою Одеської області надано відповідь на усне звернення ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 щодо отримання свідоцтва про спадщину за законом на земельну ділянку, надану у постійне користування ОСОБА_1 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до якої право постійного користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладання договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

23.09.2021 р. державним реєстратором Старомаяківської сільської ради Ширяївського району Одеської області відмовлено у реєстрацій права постійного користування земельною ділянкою за кадастровим № 5125482500:01:001:0576 за ОСОБА_6 .

24.09.2021 р. державним реєстратором Старомаяківської сільської ради Ширяївського району Одеської області відмовлено у реєстрацій права постійного користування земельною ділянкою за кадастровим № 5125482500:01:001:0576 за С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО".

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов наступних висновків:

Предметом позову у цій справі є визнання за С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО" права постійного користування земельною ділянкою площею 44,80 га, кадастровий номер земельної ділянки: 5125482500:01:001:0576 в межах згідно з планом для ведення селянського (фермерського) господарства, розташованої на території Ширяївської селищної ради Ширяївського району Одеської області, за цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана громадянину ОСОБА_1 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_1), відповідно до Державного акту на право постійного користування землею: серія І-ОД № 009261, який виданий на підставі рішення Ширяївської районної ради народних депутатів Ширяївського району Одеської області X сесії XXIІI скликання від 05 жовтня 2000 року № 166, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 188.

Згідно із частиною 1 статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 12 липня 2000 року, на момент створення С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО") громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 12 липня 2000 року, на момент створення С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО") користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною 1 статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 12 липня 2000 року, на момент створення С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО") право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення С(Ф)Г надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

19 червня 2003 р. було прийнято новий Закон України № 937-IV Про фермерське господарство (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 ГК України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

З аналізу приписів статей 1,5,7,8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9,11,14,16,17,18 Закону України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII, який був чинним до 29 липня 2003 року, та статей 1,5,7,8,12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29 липня 2003 року, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (аналогічні висновки викладені в ухвалах Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року у справі № 6-20859св07, від 10 жовтня 2007 року у справі № 6-14879св07, від 30 січня 2008 року у справі № 6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

Згідно із частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 20 жовтня 2019 р., на момент смерті ОСОБА_4 ) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частина 2 статті 92 цього Кодексу).

З наведеного вбачається, що на момент смерті ОСОБА_4 право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.

Пунктом 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України, який діяв з 01 січня 2002 р. (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 р., було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 р., але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 р. переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 р. визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 р. отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Господарський суд вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 20 жовтня 2019 р., на момент смерті ОСОБА_4 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Відповідно до приписів частини 1 статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 12 липня 2000 року, на момент створення С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО"), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО", так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника С(Ф)Г відсутня.

Адже правове становище С(Ф)Г як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Рішенням Ширяївської районної ради Одеської області Х серії ХХІІІ скликання від 05.10.2000 р. № 166 Про надання земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_1 із земель запасу Мар`янівської сільської ради надано ОСОБА_4 земельні ділянки загальною площею 50,0 га, в т.ч. 48,09 га ріллі, 1,91 га пасовищ, з них у власність 5,20 га ріллі, у постійне користування 42,89 га ріллі та 1,91 га пасовищ для ведення селянського (фермерського) господарства із земель запасу Мар`янівської сільської ради; видано державний акт на право постійного користування землею та приватної власності на землю гр. ОСОБА_1 ; запропоновано голові селянського (фермерського) господарства провести згідно встановленого порядку реєстрацію селянського (фермерського) господарства.

09.10.2000 р. на виконання рішення Ширяївської районної ради народних депутатів Ширяївського району Одеської області X сесії XXIІI скликання від 05 жовтня 2000 року № 166 складено акт встановлення в натурі меж земельних ділянок, наданих для ведення селянського (фермерського) господарства в постійне користування громадянину ОСОБА_4 , яким проведено встановлення в натурі меж земельних ділянок площею 44,80 га, в т.ч. ріллі - 42,89 га, 1,91 га пасовищ, наданих в постійне користування громадянину ОСОБА_4 із земель запасу Мар`янівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства.

19.10.2000 р. на підставі рішення Ширяївської районної ради народних депутатів Ширяївського району Одеської області X сесії XXIІI скликання від 05 жовтня 2000 року № 166 ОСОБА_1 видано державний акт серії І-ОД № 009261 на право постійного користування землею площею 44,80 га, розташованої на території Мар`янівської сільської ради згідно з планом, акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 188.

14.02.2001 р. державним реєстратором Ширяївської районної державної адміністрації Одеської області Гузенко Р.В. видано свідоцтво серії А00 № 278662 про держану реєстрацію юридичної особи - С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО ", якій присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи - 31374078.

14.03.2001 р. Одеським обласним управління Статистики державного комітету Статистики України видано довідку № 34 про включення до єдиного державного реєстру підприємств та організацій України С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО" із ідентифікаційним кодом 31374078, керівником юридичної особи є ОСОБА_1 .

Після отримання громадянином - засновником ( ОСОБА_1 ) Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО", яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації С(Ф)Г воно набуло права та обов`язки землекористувача (близький за змістом правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18), від 13 червня 2018 року у справі № 474/100/ 16-ц (провадження № 14-161цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 704/26/17-ц (провадження № 14-495цс18), від 13 лютого 2019 року у справі №666/1188/16-ц (провадження № 14-629цс18).

При цьому суд зауважує, що зі смертю ОСОБА_1 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно державного акту на право постійного користування землею від 19.10.2000 р. серії І-ОД № 009261, таке право не є таким що припинилось. Зазначене випливає з того, що з моменту передачі земельної ділянки до створеного фермером фермерського господарства, як юридичної особи, відбулась заміна землекористувача у відносинах, щодо яких виник спір, а саме, фізична особа - фермер вибув зі спірних правовідносин землекористування, натомість його місце у спірних правовідносин землекористування в силу наведених вище вимог Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" зайняло створене фермерське господарство, як землекористувач. При цьому засновник юридичної особи та сама юридична особа, тісно пов`язані між собою тим, що є зв`язок між правосуб`єктністю, як фізичної особи та її, як засновника юридичної особи (Рішення у справах "Фурман проти Росії" (Furman v. Russia), заява № 5945/04, п. 19, від 5 квітня 2007 року, "Ґраберска проти Колишньої Югославської Республіки Македонія" (Graberska v. "the former Yugoslav Republic of Macedonia"), заява № 6924/03, п. 41, від 14 червня 2007 року, та "Гумбатов проти Азербайджану" (Humbatov v. Azerbaijan), заява № 13652/06, п. 21, від 3 грудня 2009 року).

Також, суд зауважує, що право землекористувача (позивача у справі) використовувати землі для ведення фермерського господарства, яке ґрунтується на підставі акту на постійне користування землею, становило "майно", яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу (рішення від 24 червня 2003 року у справі "Стреч проти Сполученого Королівства" (Stretch v. the United Kingdom), заява № 44277/98, пункти 32-35).

Окрім цього, суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що позивача не було позбавлено належного йому Державного акта на право користування землею, а отже невизнання факту належності йому спірної земельної ділянки є фактично "позбавленням" його власності у розумінні статті 1 Першого протоколу та ця дія, фактично анулює юридичну підставу, на якій виникло первісне право користування на землю, становить втручання в зазначене право. У будь-якому випадку, в контексті цієї справи застосовуються ті самі принципи, незалежно від того, чи становило відповідне втручання "позбавлення власності", чи ні. Зокрема, цей захід повинен бути законним і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами землекористувача (рішення у справі "Стреч проти Сполученого Королівства" (Stretch v. the United Kingdom) та у справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року).

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною 1 статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", яка кореспондується зі статтею 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.97 п. №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна", в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном"".

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що право користування земельною ділянкою також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирно володіння яким гарантується статтями 1,8,41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.2004 у справі "Трегубенко проти України" вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний inter alia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів . Говорячи про закон , стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи, зокрема, право користування земельною ділянкою, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Разом з тим, під час розгляду даного спору, відповідач належним чином не обґрунтував та не довів за допомогою належних та допустимих доказів припинення права позивача на користування спірною земельною ділянкою.

Відповідно до статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною 1 статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Частиною 1 статті 16 ЦК України закріплено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 вказаної статті наводить способи захисту цивільних прав, одним з яких є визнання наявності чи відсутності права.

Відповідно до положень статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Приписами частини 1 статті 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частиною 2 статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Частиною 3 вказаної статті визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав.

Враховуючи наявність спору щодо належності права постійного користування землею та відсутності правових підстав для невизнання такого права за позивачем, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині визнання за Селянським (фермерським) господарством "ЧЕБАНЕНКО" (66814, Одеська обл., Ширяївський р-н, с. Мар`янівка, вул. Лавренюка, буд. 28, Код ЄДРПОУ 31374078) право постійного користування земельною ділянкою площею 44,80 га, кадастровий номер земельної ділянки: 5125482500:01:001:0576 в межах згідно з планом для ведення селянського (фермерського) господарства, розташованої на території Ширяївської селищної ради Ширяївського району Одеської області, за цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана громадянину ОСОБА_1 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_1), відповідно до Державного акту на право постійного користування землею: серія І-ОД № 009261, який виданий на підставі рішення Ширяївської районної ради народних депутатів Ширяївського району Одеської області X сесії XXIІI скликання від 05 жовтня 2000 року № 166, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 188.

Аналогічний правовий висновок щодо визнання за селянським (фермерським) господарством права постійного користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства за наявності тотожних обставин зроблено в постанові Великої Палати Верховного Суд від 23.06.2020 р. у справі № 922/989/18. Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до приписів статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору, за подання позову покладаються на позивача та відповідача пропорційно задоволених позовних вимог, проте, враховуючи клопотання С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО" про не стягнення з Ширяївської рада сплаченого судового збору, останній не стягується.

Керуючисьст.ст.13,20,73,74,76,86,126,129,165,232,233,237,238,240,241

Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Селянського (фермерського) господарства "ЧЕБАНЕНКО" в особі голови С(Ф)Г "ЧЕБАНЕНКО" ОСОБА_5 до відповідача: Ширяївської селищної ради Ширяївського району Одеської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою задовольнити повністю.

Визнати за Селянським (фермерським) господарством "ЧЕБАНЕНКО" (66814, Одеська обл., Ширяївський р-н, с. Мар`янівка, вул. Лавренюка, буд. 28, Код ЄДРПОУ 31374078) право постійного користування земельною ділянкою площею 44,80 га, кадастровий номер земельної ділянки: 5125482500:01:001:0576 в межах згідно з планом для ведення селянського (фермерського) господарства, розташованої на території Ширяївської селищної ради Ширяївського району Одеської області, за цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана громадянину ОСОБА_1 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_1), відповідно до Державного акту на право постійного користування землею: серія І-ОД № 009261, який виданий на підставі рішення Ширяївської районної ради народних депутатів Ширяївського району Одеської області X сесії XXIІI скликання від 05 жовтня 2000 року № 166, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 188.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складено 14 лютого 2022 р.

Суддя С.Ф. Гут