Ухвала від 09.02.2022 по справі 554/1924/20

Ухвала

09 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 554/1924/20

провадження № 61-13340св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Полтаві ради, Подільський (Ленінський) відділ реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції, ОСОБА_3 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 09 грудня 2020 року в складі судді Гальонкіної Ю. С. та на постанову Полтавського апеляційного суду від 30 червня 2021 року в складі колегії суддів Дорош А. І., Абрамова П. С., Бондаревської С. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позову

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання усиновлення недійсним, анулювання та поновлення актового запису про матір.

Позов мотивувала тим, що рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 22 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2017 року, її було позбавлено батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому рішенням Октябрського районного суду від 18 грудня 2017 року ОСОБА_2 оголошено усиновлювачем її доньки ОСОБА_4 . Вказувала, що судом касаційної інстанції 05 червня 2019 року скасовано судові рішення про позбавлення її батьківських прав щодо доньки та в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено, у зв`язку з чим позивачка вважає, що її батьківські права поновлено з часу позбавлення її цих прав із припиненням усіх його правових наслідків, зокрема, усиновлення дитини іншою особою. Позивачка зазначає, що її поновлення в батьківських правах виключає можливість усиновлення її доньки відповідачкою, оскільки своєї згоди на усиновлення дитини вона не давала. Крім того, вказує, що при вирішенні питання про усиновлення суд у порушення вимог статті 218 СК України не отримав згоди дитини на усиновлення та не проінформував її про правові наслідки усиновлення, незважаючи на те, що на момент ухвалення судового рішення дитині було більше 10 років.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд:

- визнати усиновлення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке проведено на підставі рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2017 року, усиновлювачем за яким є ОСОБА_2 , недійсним;

- анулювати запис про ОСОБА_2 як матір ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в актовому записі про народження № 197 від 30 травня 2007 року, вчиненому Ленінським (Подільським) відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції;

- поновити запис про ОСОБА_1 як матір ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в актовому записі про народження № 197 від 30 травня 2007 року, зроблений Ленінським (Подільським) відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції, змінивши в актовому записі прізвище позивачки з ОСОБА_6 на ОСОБА_7 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 09 грудня 2020 року позов задоволено:

- визнано усиновлення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке було проведено на підставі рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2017 року, усиновлювачем за яким є ОСОБА_2 , недійсним;

- анульовано запис про ОСОБА_2 як матір ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в актовому записі про народження № 197 від 30 травня 2007 року, вчиненому Ленінським (Подільським) відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції;

- поновлено запис про ОСОБА_1 як матір ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в актовому записі про народження № 197 від 30 травня 2007 року, зроблений Ленінським (Подільським) відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції та змінено в актовому записі прізвище позивача з ОСОБА_6 на ОСОБА_7 .

Суд першої інстанції виходив із того, що на момент ухвалення рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2017 року про усиновлення дитини позивачка ОСОБА_1 була позбавлена батьківських прав відносно доньки, а тому її згода на усиновлення дитини не була потрібна. Разом з тим, оскільки в подальшому судове рішення про позбавлення батьківських прав було скасовано судом касаційної інстанції, батьківські права позивачки вважаються поновленими з часу позбавлення її цих прав. Зазначені обставини за висновком суду першої інстанції виключають можливість усиновлення дитини відповідачкою ОСОБА_2 , оскільки позивачку поновлено у батьківських правах відносно доньки та своєї згоди на усиновлення дитини вона не надавала.

Суд першої інстанції вказав, що батьківські права ОСОБА_1 як біологічної матері дитини є природніми та мають пріоритет над правами відповідачки відносно дитини, яких вона набула на підставі рішення про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , яке згодом було скасоване. Суд також прийняв до уваги, що при вирішенні питання про усиновлення дитини суд у порушення вимог статті 218 СК України не отримав згоди дитини на усиновлення та не поінформував її про правові наслідки усиновлення, тоді як на момент ухвалення рішення про усиновлення ОСОБА_4 було 10 років і 6 місяців і вона чітко усвідомлювала, хто є її рідною матір`ю.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що усиновлення неповнолітньої ОСОБА_4 проведено без її згоди та без згоди її матері (позивачки у справі), а тому підлягає визнанню судом недійсним.

Суд також урахував висновок, наданий органом опіки і піклування виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, у якому третя особа зазначила, що при визнанні усиновлення недійсним інтереси дитини порушені не будуть, оскільки у дитини з`явиться можливість поновити зв`язок з рідною матір`ю, який було втрачено не з її вини.

Суд першої інстанції вважав, що при вирішенні питання про визнання усиновлення недійсним не встановлюються ті обставини, чи суперечитиме визнання усиновлення недійсним інтересам дитини та які стосунки склалися між дитиною й усиновлювачем, оскільки предметом позову є визнання усиновлення недійсним на підставі частини першої статті 236 СК України.

Додатковим рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 28 грудня 2020 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840,80 грн судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви, та 14 200 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 30 червня 2021 року апеляційну скаргу представника відповідачки задоволено частково; рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 09 грудня 2020 року в частині поновлення запису про ОСОБА_1 як матір ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в актовому записі про народження № 197 від 30 травня 2007 року, зробленому Ленінським (Подільським) відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції, змінивши в актовому записі прізвище позивачки з ОСОБА_6 на ОСОБА_7 , та додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 28 грудня 2020 року скасовано й ухвалено нове рішення в цій частині, яким у задоволенні вказаної позовної вимоги відмовлено; внесено виправлення в актовий запис № 197 від 30 травня 2007 року про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчинений Ленінським (Подільським) відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції, поновивши відомості, внесені до усиновлення; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що на момент ухвалення рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2017 року про усиновлення дитини позивачка ОСОБА_1 була позбавлена батьківських прав відносно доньки, а тому її згода на усиновлення дитини не була потрібна.

Установлюючи обставини наявності або відсутності згоди дитини на усиновлення, суд апеляційної інстанції в судовому засіданні допитав неповнолітню ОСОБА_4 у порядку статті 232 ЦПК України в присутності представника органу опіки та піклування та спеціаліста (сімейного психолога), яка показала, що їй відомо про те, що вона усиновлена ОСОБА_2 ; вказувала, що вона знала про усиновлення і давала свою згоду. Зазначала, що називає відповідачку мамою, зараз навчається у 8-му класі ліцею №1 у хіміко-біологічному класі, їй комфортно у своїй сім`ї, з біологічною мамою періодично спілкується по телефону. У своїх поясненнях суду апеляційної інстанції представник органу опіки та піклування пояснила, що з дитиною, батьком дитини та усиновлювачем ОСОБА_2 представниками органу опіки та піклування проводилися бесіди з приводу усиновлення, тому вважає, що дитина знала про усиновлення. З огляду на викладене апеляційний суд установив, що на час усиновлення малолітня ОСОБА_4 була проінформована про своє усиновлення ОСОБА_2 та надавала свою згоду.

Разом з тим апеляційний суд уважав, що суд першої інстанції вірно прийняв до уваги те, що внаслідок скасування судових рішень про позбавлення батьківських прав права ОСОБА_1 як матері своєї доньки відновлено, а тому факт усиновлення дитини відповідачкою перешкоджає біологічній матері здійснювати батьківські права відносно дитини. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що іншого способу відновлення порушеного права позивачки (крім визнання усиновлення недійсним) не існує. При цьому апеляційний суд застосував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 328/2612/17-ц. Суд також зазначив, що в справі, яка переглядається, предметом спору є не інтереси дитини, а захист прав біологічної матері, батьківські права якої відновлено судовим рішенням.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що при вирішенні пред`явлених позовних вимог про поновлення запису про матір в актовому записі про народження дитини суд першої інстанції порушив вимоги статті 241 СК України, яка визначає, що після набрання чинності рішенням суду про визнання усиновлення недійсним суд у місячний строк зобов`язаний надіслати копію рішення до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини; орган державної реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про визнання усиновлення недійсним вносить відповідні зміни до актового запису про народження дитини. Вимогу позивачки про зміну в актовому записі про народження дитини свого прізвища з ОСОБА_6 на ОСОБА_7 апеляційний суд залишив без задоволення, пославшись на те, що після прийняття рішення про визнання усиновлення недійсним відновленню підлягають відомості, які були первісно зазначені в актовому записі про народження дитини. При цьому прізвище позивачка змінила в 2011 році внаслідок укладення шлюбу, тобто після проведення державної реєстрації факту народження її доньки.

Аргументи учасників справи

05 серпня 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просила їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди в оскаржених судових рішеннях зробили висновок про те, що встановлення відповідності визнання усиновлення недійсним правам та інтересам дитини не входить до предмета доказування в цій справі, не врахувавши, що будь-які права батьків є похідними від прав та інтересів самої дитини. Тобто, вирішуючи спір, суди помилково надали пріоритет правам позивачки, не встановивши, яким чином судове рішення про визнання усиновлення недійсним вплине на дитину. Відповідачка зазначала, що суди не надали належної оцінки поданим нею доказам щодо викрадення ОСОБА_1 дитини в 2012 році та притягнення її до відповідальності швейцарським судом, а також щодо спільного виховання дитини відповідачкою та ОСОБА_3 після повернення дитини до України, формування міцної сім`ї та погодження усиновлення з органом опіки і піклування та самою ОСОБА_4 .

Відповідачка посилалася також на те, що суди безпідставно надали оцінку судовому рішенню про усиновлення дитини, зазначивши про порушення судом вимог СК України щодо необхідності отримання згоди дитини на усиновлення, не звернувши увагу на те, що вказане судове рішення залишається чинним та підлягає обов`язковому виконанню на всій території України. Вказує, що суди неправильно застосували положення статті 236 СК України, яка передбачає визнання усиновлення недійсним лише за наявності сукупності наступних обставин: відсутність згоди дитини та батьків на усиновлення. Проте, у справі, що переглядається, дитина надала згоду на усиновлення, а згода матері, яка була позбавлена батьківських прав, не була необхідною. Скасування судового рішення про позбавлення позивачки батьківських прав, на думку відповідачки, не має правового значення, оскільки ОСОБА_2 набула прав щодо дитини не на підставі скасованого судового рішення, а на підставі чинного судового рішення про визнання її усиновлювачем неповнолітньої ОСОБА_4 . Вказує, що позивачка з 2013 року не проявляє будь-якої турботи по відношенню до доньки, а тому визнання усиновлення недійсним завдасть дитині психологічної травми.

У жовтні 2021 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов підписаний представником відзив на касаційну скаргу, в якому позивачка просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Посилається на те, що предметом спору в справі, яка переглядається, є визнання усиновлення недійсним, а не скасування усиновлення, а тому суди не повинні були з`ясовувати чи суперечить визнання усиновлення недійсним інтересам дитини. Зазначає, що суди встановили відсутність згоди дитини на усиновлення, а також відсутність волевиявлення матері на проведення такого усиновлення з урахуванням скасування судового рішення про позбавлення позивачки батьківських прав. Вказує, що висновок про застосування норм права, на який посилається відповідачка в касаційній скарзі, є нерелевантним до спірних правовідносин. При цьому відповідачка не навела підстав для відступу від висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 328/2612/17-ц, на який послалися суди першої та апеляційної інстанцій.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 оскаржує судові рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме:

- застосування судами норм матеріального права без урахування висновку щодо їх застосування, викладеного в постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року в справі № 756/13187/17;

- необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 328/2612/17-ц, на який послалися суди першої та апеляційної інстанцій;

- ненадання судами належної оцінки поданим відповідачкою доказам.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого в них ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дочка ОСОБА_4 .

Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 29 грудня 2010 року шлюб між ними розірвано.

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про позбавлення її батьківських прав. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2017 року, позов задоволено та позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно її доньки ОСОБА_4 з підстав систематичного порушення прав дитини, відсутності піклування про фізичний та духовний розвиток доньки, її навчання, підготовку до самостійного життя, відсутності спілкування відповідачки з дитиною у обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, здійснення перешкод у доступі дитини до культурних та інших духовних цінностей.

У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про усиновлення ОСОБА_4 . Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2017 року заяву задоволено та оголошено ОСОБА_2 усиновлювачем неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та внесено зміни до актового запису про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис № 197 від 30 травня 2007 року, зроблений Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції), вказавши матір`ю дитини громадянку України ОСОБА_2 .

Постановою Верховного Суду від 05 червня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 22 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно її доньки відмовлено.

Суди встановили, що на момент ухвалення судового рішення про усиновлення дитини відповідачкою ОСОБА_1 була позбавлена батьківських прав, а тому її згода на усиновлення не вимагалася.

Апеляційний суд, допитавши в судовому засіданні неповнолітню ОСОБА_4 та представника органу опіки й піклування, встановив, що на час усиновлення малолітня ОСОБА_4 була проінформована про своє усиновлення ОСОБА_2 та надала свою згоду.

Позиція Верховного Суду

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред`явила до ОСОБА_2 позов про визнання усиновлення недійсним з підстав неотримання згоди дитини та відсутності згоди матері дитини (позивачки) на усиновлення.

Згідно з частиною першою статті 236 СК України усиновлення визнається недійсним за рішенням суду, якщо воно було проведене без згоди дитини та батьків, якщо така згода була необхідною .

Тлумачення частини першої статті 236 СК України свідчить, що підставою для визнання усиновлення недійсним згідно з указаною нормою права є одночасна наявність наступних умов: проведення усиновлення без згоди як дитини, так і без згоди батьків за умови, якщо така згода була необхідною.

У частині першій статті 217 СК України вказано, що усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків. Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом (частина п`ята статті 217 СК України).

Разом з тим, у статті 219 СК України передбачено випадки, за яких згода батьків на усиновлення дитини не є необхідною. Зокрема, усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється (пункт 4 частини першої статті 219 СК України). Усиновлення дитини може бути проведено без згоди повнолітніх батьків, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її (частина друга статті 219 СК України).

У справі, що переглядається, суди встановили, що на момент усиновлення відповідачкою неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було чинним рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 22 червня 2017 року, яким позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно її доньки ОСОБА_4 . За таких обставин суди зробили висновок про необов`язковість згоди позивачки на усиновлення дитини відповідачкою.

У статті 218 СК України зазначено про необхідність отримання згоди дитини на усиновлення. Так, згідно зі статтею 218 СК України для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові та стану здоров`я. Дитина має бути проінформована про правові наслідки усиновлення. Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв`язку з віком або станом здоров`я не усвідомлює факту усиновлення. Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає в сім`ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.

Апеляційний суд установив, що ОСОБА_4 на момент усиновлення було 10 повних років, у зв`язку з чим дитину слід вважати такою, що досягла необхідного віку та рівня розвитку, щоб висловити свою згоду або заперечення з приводу усиновлення. Суд апеляційної інстанції в судовому засіданні допитав неповнолітню ОСОБА_4 у порядку статті 232 ЦПК України в присутності представника органу опіки та піклування та спеціаліста (сімейного психолога), яка показала, що їй відомо про те, що вона усиновлена ОСОБА_2 ; вказувала, що вона знала про усиновлення і давала свою згоду. Зазначала, що називає відповідачку мамою, зараз навчається у 8-му класі ліцею №1 у хіміко-біологічному класі, їй комфортно у своїй сім`ї, з біологічною мамою періодично спілкується по телефону. У своїх поясненнях суду апеляційної інстанції представник органу опіки та піклування пояснила, що з дитиною, батьком дитини та усиновлювачем ОСОБА_2 представниками органу опіки та піклування проводилися бесіди з приводу усиновлення, тому вважає, що дитина знала про усиновлення. З огляду на викладене апеляційний суд установив, що на час усиновлення малолітня ОСОБА_4 була проінформована про своє усиновлення ОСОБА_2 та надавала свою згоду.

Установивши, що дитина надала згоду на здійснення її усиновлення, а згода позивачки в силу пункту 4 частини першої статті 219 СК України не була необхідною, апеляційний суд тим не менш уважав наявними підстави для задоволення позову про визнання усиновлення недійсним, пославшись на те, що скасування судового рішення про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 щодо її доньки свідчить про поновлення прав позивачки на участь у вихованні дитини, які не можуть бути захищені в інший спосіб, крім визнання усиновлення недійсним.

Відповідно до частин першої, третьої статті 232 СК України з моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов`язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням. З моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов`язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням.

Колегія суддів уважає, що скасування судового рішення про позбавлення одного з батьків дитини батьківських прав після усиновлення дитини іншою особою з дотриманням вимог закону в період чинності судового рішення про позбавлення батьківських прав не може бути самостійною підставою для визнання усиновлення недійсним на підставі частини першої статті 236 СК України за відсутності усієї сукупності обставин, передбачених у вказаній нормі права, необхідних для кваліфікації усиновлення як недійсного.

Традиційним в доктрині приватного права є те, що наявність підстав для недійсності, зокрема і недійсності усиновлення, має існувати на момент появи юридичного факту (усиновлення). Рішення суду про позбавлення батьківських прав не має зворотної дії в часі і не може породжувати правові наслідки, в тому числі й щодо недійсності усиновлення, або впливати на інші юридичні факти, що настали до набрання законної сили рішенням суду про позбавлення батьківських прав.

Разом із тим у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 328/2612/17-ц (провадження № 61-38942св18) зазначено, що батьківські права позивача, який є біологічним батьком дитини, є природними та мають пріоритет над правами відповідача відносно дитини, яких він набув на підставі рішення суду про позбавлення батьківських прав позивача, яке згодом було скасовано. Колегія суддів уважала, що зі скасуванням рішення суду про позбавлення батьківських прав втрачаються ті наслідки, які з нього випливають, зокрема право іншої особи на усиновлення дитини. Оскільки на момент ухвалення судового рішення про усиновлення батько дитини був позбавлений батьківських прав, то його згода на усиновлення не була необхідною, проте згодом судове рішення про позбавлення позивача батьківських прав було скасовано, а тому його батьківські права поновлено з часу їх позбавлення. Зазначені обставини, на думку колегії суддів, виключають можливість усиновлення дитини відповідачем, оскільки позивач не позбавлений батьківських прав відносно малолітнього сина та своєї згоди на його усиновлення не надавав.

Тобто, у справі № 328/2612/17-ц (провадження № 61-38942св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду як самостійну підставу для визнання усиновлення недійсним уважав факт скасування судового рішення про позбавлення позивача батьківських прав відносно дитини після її усиновлення іншою особою.

У частині другій статті 403 ЦПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду

Колегія суддів вважає необхідним передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування положень частини першої статті 236 СК України в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 328/2612/17-ц (провадження № 61-38942св18),

та вказівки, що скасування судового рішення про позбавлення одного з батьків дитини батьківських прав після усиновлення дитини іншою особою з дотриманням вимог закону в період чинності судового рішення про позбавлення батьківських прав не може бути самостійною підставою для визнання усиновлення недійсним на підставі частини першої статті 236 СК України за відсутності усієї сукупності обставин, передбачених у вказаній нормі права, необхідних для кваліфікації усиновлення як недійсного.

Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Справу № 554/1924/20 передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук