Ухвала

від 02.02.2022 по справі 160/2272/22

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

02 лютого 2022 р.Справа №160/2272/22

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Маковська О.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Губиниської селищної ради, третя особа - ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Губиниської селищної ради, третя особа - ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати пункт 75 рішення 10 сесії VIII скликання Губиниської селищної ради №110-10/VІІІ від 26.11.2021 Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу земельних ділянок у власність , яким було відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду (кадастровий номер 1223286000:02:014:0006) за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства загальною площею 3,2889 га., яка розташована на території Попасненського старостинського округу Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області;

- зобов`язати Губиниську селищну раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 за вх. №346 від 07.07.2021, прийнявши рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду (кадастровий номер 1223286000:02:014:0006) за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 3,2889 га., яка розташована на території Попасненського старостинського округу Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

Одночасно з позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить заборонити Губиниській селищній раді вчиняти будь-які дії щодо передачі земельної ділянки площею 3,2889 га., кадастровий номер 1223286000:02:014:006, що розташована на території Попасненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області із комунальної власності у приватну власність на користь третіх осіб та/або передавання права користування цією земельною ділянкою третім особам, до набрання законної сили рішенням у справі.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що оскаржуване рішення про відмову позивачу в затвердженні проекту землеустрою є протиправним та таким, що прийняте із порушенням норм ст.122, 123, абз.17 ч.2 ст.134, ст.186 Земельного кодексу України. Також, позивач у заяві про забезпечення позову зазначає, що оскільки земельна ділянка перебуває на праві комунальної власності територіальної громади відповідача, то останній може вчинити будь-які дії щодо передачі такої земельної ділянки у приватну власність третій особі, що може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду. Враховуючи викладене, позивач вважає, що обраним ним спосіб забезпечення позову є ефективним засобом захисту його порушеного права.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даної заяви, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (ч.2 ст.150 КАС України).

Згідно зі ст.151 КАС України адміністративний позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд зазначає, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів задля створення можливості реального виконання у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача (заявника).

Зазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача (заявника) та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.

Тобто інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до вирішення спору по суті, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом. Підстави для забезпечення позову повинні бути доведені відповідними доказами.

У зв`язку з цим, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач (заявник), співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, а також застосовані у дозволений законодавством спосіб.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №826/8556/17 та від 25.04.2019 у справі №826/10936/18.

У контексті співмірності суди також повинні перевіряти не тільки співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами, а й надавати оцінку порушеному праву позивача, про захист якого він просить.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.

Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Так, у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №826/16509/18 щодо "очевидності" ознак протиправності дій та порушення прав позивача заначено, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваних рішень (дій) поза обґрунтованим сумнівом.

Суд зазначає, що заявником у заяві про забезпечення позову не наведено достатніх та обгрунтованих доводів щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову.

Суд звертає увагу заявника на те, що саме припущення того, що спірна земельна ділянка може бути передана у приватну власність третіх осіб не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Крім того, суд враховує, що позивачем не наведено жодного аргументу та не надано жодного доказу того, що відповідач має намір передати таку земельну ділянку у власність чи користування третім особам.

Отже, суд доходить висновку, що обгрунтування заяви про забезпечення позову базується виключно на припущеннях позивача та не підтверджується жодними доказами.

Також, суд звертає увагу позивача, що відповідно до п.2 ч.1 ст.151 КАС України, позов може бути забезпечено, зокрема, забороною відповідачу вчиняти саме певні дії.

Проте, в порушення даних вимог КАС України позивач просить суд заборонити, відповідачу вчиняти будь-які дії на користь третіх осіб. Тобто, такі вимоги позивача є неконкретизованими, що не відповідає вимогам ч.1 ст.151 КАСУкраїни.

З огляду на предмет спору, викладене свідчить про непропорційність та неспівмірність заходів забезпечення позову, про які просить заявник, недоведеність доказами необхідність застосування заходів забезпечення позову, а, отже, відсутні підстави для їх застосування.

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Враховуючи викладене, наведені позивачем обґрунтування не свідчать про існування обставин, визначених ст.150 КАС України, як підстав для забезпечення позову, а відтак заява задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.77, 150-154, 248 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Губиниської селищної ради, третя особа - ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя О.В. Маковська