Ухвала

від 14.02.2022 по справі 320/2058/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

14 лютого 2022 року м. Київ № 320/2058/22

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування містобудівних умов та обмежень і припинення права на виконання будівельних робіт

ВСТАНОВИВ:

до суду звернувся заступник керівника Київської обласної прокуратури Грабець І.Н. (код: 02909996, адреса: 01601, м. Київ, бульв. Лесі України, 27/2) в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України (код: 44245840, адреса: 01133, м. Київ, бульв. Лесі Українки, 26) до Вишгородської районної державної адміністрації (код: 23569369, адреса: 07300, Київська обл., м. Вишгород, пл. Шевченка, буд. 1), ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва Багатоквартирний житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями, від 21.05.2019 №01-22/19 за адресою: АДРЕСА_2 , на земельних ділянках з кадастровими номерами: 3221810100:01:256:0005, 3221810100:01:256:0006, 3221810100:01:256:0161, 3221810100:01:256:0162, 3221810100:01:256:0014, 3221810100:01:256:0015, 3221810100:01:256:0153, 3221810100:01:256:0154, 3221810100:01:256:0155;

- припинити ОСОБА_1 право на виконання будівельних робіт за дозволом на виконання будівельних робіт від 08.02.2019 за №КС 112190390091.

Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Так, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 4 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами частин 3, 4 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Отже, прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Основний Закон та ординарні закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

У зв`язку зі наведеним, треба зазначити, що закон не передбачає право прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.

Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України в Рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Аналогічні правові висновки та їх обґрунтування містяться у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі № 826/3492/18.

Крім того слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року (справа № 826/13768/16) щодо здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді зазначила наступне.

Частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно ж із частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Водночас прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для цього прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Велика Палата Верховного Суду цьому своєму рішенні також послалася на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, згідно з яким Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема зазначив, що за змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наведені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Також Велика Палата Верховного Суду послалася на Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону", у яких щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені й ефективні органи.

Консультативна рада європейських прокурорів, створена Комітетом міністрів Ради Європи 13 липня 2005 року, у Висновку № 3 (2008) "Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права" наголосила, що держави, у яких прокурорські служби виконують функції за межами сфери кримінального права, мають забезпечувати реалізацію цих функцій згідно з такими, зокрема, принципами: діючи за межами сфери кримінального права, прокурори мають користуватися тими ж правами й обов`язками, що й будь-яка інша сторона, і не повинні мати привілейоване становище у ході судових проваджень (рівність сторін); обов`язок прокурорів обґрунтовувати свої дії та розкривати ці причини особам або інститутам, задіяним або зацікавленим у справі, має бути встановлений законом.

Згідно з пунктом 2 Рекомендації CM/Rec (2012)11 щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи 19 вересня 2012 року, обов`язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права. При цьому обов`язки та повноваження прокурорів за межами кримінального судочинства мають завжди встановлюватися та чітко визначатися у законодавстві (пункт 3 цієї Рекомендації).

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді по-перше може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі невчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру", навівши відповідне обґрунтування цього.

Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі №810/2509/17.

Як вбачається із матеріалів позовної заяви, позивач обґрунтовуючи підстави звернення до суду, вказує на те, що листом від 24.12.2021 він звертався до Державної інспекції архітектури та містобудування України в якому, зокрема, просив у строк до 11.01.2022 повідомити обласну прокуратуру про можливість Інспекції самостійно звернутись до суду в інтересах держави.

У зв`язку із відсутністю відповіді на вказане звернення, позивачем зазначено, що з 11.01.2022 у нього виникло право на пред`явлення даного позову.

Суд звертає увагу позивача, що у пункті 7 Правових висновків Верховного Суду про банкрутство за листопад-грудень 2018 року, суд визнав необхідним зауважити на тому, що саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі ст. 367 КК України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Однак, в контексті вищевказаних висновків Верховного Суду, які є обов`язковими до врахування судом першої інстанції в силу вимог Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів», прокурором не надано жодних доказів неналежного виконання своїх повноважень державним органом - Державною інспекцією архітектури та містобудування України.

Тобто, відсутність відповіді на звернення позивача щодо можливості звернення Державної інспекції архітектури та містобудування України до суду із відповідним позовом не є належним доказом щодо не здійснення або здійснення неналежним чином суб`єктом владних повноважень захисту законних інтересів держави.

При цьому, позивачем не надано доказів, що у відношенні відповідальних осіб такого суб`єкта владних повноважень проводяться службові розслідування, наявні відкриті кримінальні провадження, вироки суду, докази накладення дисциплінарних стягнень чи будь-які інші докази притягнення певних осіб до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання їх службових обов`язків.

Відтак, позивачеві слід надати суду докази неналежного виконання своїх повноважень державним органом - Державною інспекцією архітектури та містобудування України.

Крім цього, суд звертає увагу на положення частин 1 та 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Як вже було зазначено вище, позивач обраховує строк звернення до суду з цим позовом з 11.01.2022, а саме з дати, до якої позивач просив Державну інспекцію архітектури та містобудування України повідомити обласну прокуратуру про можливість Інспекції самостійно звернутись до суду в інтересах держави.

Разом з цим, за наведених вище обставин, відповідним листом позивач фактично повідомив Державну інспекцію архітектури та містобудування України про виявлені ним порушення містобудівного законодавства та просив вжити заходів щодо звернення до суду із відповідним позовом, а отже самостійно визначений позивачем строк протягом якого Державна інспекція архітектури та містобудування України мала звернутися до суду за захистом інтересів держави чи повідомити позивача про неможливість такого звернення, зокрема його кінцева дата не може вважатися днем, з якого у позивача виникли підстави на звернення до суду, адже в даному випадку висновок позивача про нездійснення або здійснення неналежним чином Державною інспекцією архітектури та містобудування України своїх обов`язків, у тому числі щодо захисту інтересів держави, є передчасним.

Суд зазначає, що бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності.

Такі висновки наведені зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі №912/2385/18.

При цьому, у вказаній постанові колегія суддів також зазначила, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Таким чином, з огляду на викладені обставини, з`ясуванню підлягає наявність підстав для звернення позивача до суду в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, а саме докази на користь існування конкретних причин, умов та обставин, що остання знала чи повинна була знати про наявність стверджуваного позивачем порушення інтересів держави та допустила протиправну бездіяльність пов`язану із їх захистом, зокрема щодо не звернення до суду із відповідним позовом у встановлений законом строк.

Більш того суд приймає до уваги ту обставину, що звернення прокурора до суб`єкта владних повноважень мало місце 24.12.2021, строк встановлений прокурором на відповідне реагування з боку суб`єкта публічного права - 11.01.2022.

На переконання суду, такий термін не є розумним, враховуючи, що із 18 днів 9 є не робочими днями. Більш того, факт реєстрації звернення у прокуратурі 24.12.2021 не свідчить про те, що в це же день такий лист був відправлений відповідному адресату.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 8 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Згідно ч.ч. 1 та 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Вимоги до оформлення письмових доказів визначені в статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Згідно з частиною 5 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Відповідно до підпункту 4.1 пункту 4 та підпункту 5.27 пункту 5 ДСТУ відмітка про засвідчення копії документа оформляється шляхом проставляння на копії документа Згідно з оригіналом, зазначення назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, а також дати засвідчення копії.

Надані позивачем додатки до позовної заяви не засвідчені належним чином у відповідності до Вимог до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003 Національного стандарту України, Державної уніфікованої системи документації, які затверджені наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 року №55.

Крім того, суд звертає увагу на положення частини 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з частиною 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою підприємцем, ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" визначено, що у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

При цьому, суд звертає увагу на те, що вимоги Закону України "Про судовий збір" про сплату судового збору за кожну вимогу немайнового характеру у разі об`єднання в позовній заяві двох і більше вимог немайнового характеру є імперативними.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня 2022 року, становить 2481,00 грн.

Таким чином, при зверненні до суду з даним адміністративним позовом позивачу, враховуючи кількість наразі заявлених ним вимог немайнового характеру, слід було сплатити судовий збір у розмірі 4962,00 грн. (2481,00 грн. х 2).

Проте, в матеріалах справи відсутні докази про сплату позивачем зазначеної суми судового збору за реквізитами Київського окружного адміністративного суду.

Як підсумок, суд робить висновок, що зазначені вище обставини за сукупністю вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства.

України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Отже, недоліки позовної заяви мають бути усунені позивачем шляхом подання до суду:

- належних та допустимих доказів щодо наявності підстав для звернення позивача до суду з цим позовом, зокрема докази щодо неналежного виконання своїх повноважень державним органом - Державною інспекцією архітектури та містобудування України, у тому числі, але не виключно докази, що у відношенні відповідальних осіб такого суб`єкта владних повноважень проводяться службові розслідування, наявні відкриті кримінальні провадження, вироки суду, докази накладення дисциплінарних стягнень чи будь-які інші докази притягнення певних осіб до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання їх службових обов`язків;

- належним чином завірених копій додатків до позовної заяви;

- доказів сплати судового збору в розмірі 4962,00 грн. за реквізитами Київського окружного адміністративного суду.

Інформація щодо реквізитів сплати судового збору за подання позовних заяв до Київського окружного адміністративного суду є загальнодоступною, оприлюднена на офіційному веб-порталі Судова влада України за інтернет-адресою https://adm.ko.court.gov.ua/sud1070/gromadyanam/tax, а також розміщена на інформаційних стендах Київського окружного адміністративного суду.

Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування містобудівних умов та обмежень і припинення права на виконання будівельних робіт залишити без руху.

Протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачеві необхідно усунути недоліки позовної заяви у спосіб, визначений даною ухвалою.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачеві за адресою, зазначеною у позовній заяві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Панченко Н.Д.