Постанова

від 07.02.2022 по справі 910/11498/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2022 р. Справа№ 910/11498/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Барсук М.А.

Кропивної Л.В.

при секретарі судового засідання Денисевич К.Ю.,

за участю представників:

від позивача: Степ`юк В.С. (ордер серії КВ №467811 від 10.12.2021),

від відповідача - 1: Каравасілі Х.М. (довіреність №00079/0/144-21 від 29.12.2021),

від відповідача - 2: представник не прибув,

від третьої особи: представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Русанівська Вежа" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі №910/11498/21 (суддя Лиськов М.О., повний текст складено - 11.11.2021) за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Русанівська Вежа" до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрФармЕкспорт", за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Крпеян Лусіне Рафаелівни про визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації.

встановив наступне.

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Русанівська Вежа" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до 1. Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (далі - відповідач-1) та 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрФармЕкспорт" (далі - відповідач-2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12.05.2021 та скасування рішення про державну реєстрацію № 58080639 від 12.05.2021.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі №910/11498/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Приймаючи вказане рішення суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача щодо відсутності у Компанії відповідача-1 правових підстав для відчуження спірного приміщення ТОВ "УКРФАРМЕКСПОРТ" та підписання оспорюваного договору з боку ПрАТ "ХК "Київміськбуд" неуповноваженою особою.

Також, встановивши, що вбудовані нежитлові приміщення "для зберігання велосипедів" не відносяться до допоміжних або підсобних приміщень, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі №910/11498/21 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована наступним:

відсутністю у відповідача - правових підстав для відчуження спірного приміщення, оскільки, за доводами скаржника, воно не перебувало у власності ПрАТ "ХК "Київміськбуд";

ненаданням судом першої інстанції оцінки акту готовності об`єкта до експлуатації від 08.07.2016, а також технічному паспорту, за доводами апелянта, з яких вбачається належність приміщення для зберігання велосипедів до допоміжного.

Від першого відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, до якого були додані додаткові документи.

Стосовно вказаних додаткових доказів, колегія суддів зазначає наступне.

В силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, а також приписах статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов`язком суду.

Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 80 цього Кодексу, чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за частиною 3 вказаної статті відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Згідно частини 4 цієї статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частина 5 цієї статті визначає, що у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заперечення, мають бути подані відповідачем одночасно з поданням відзиву, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена відповідачем до суду та належним чином обґрунтована.

Першим відповідачем не було доведено до суду першої інстанції неможливості подання доказів.

Згідно з приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів зазначає, що доводи, на спростування яких, першим відповідачем подано до суду апеляційної інстанції додаткові докази, наводилися позивачем в позовній заяві, а тому ПрАТ "ХК "Київміськбуд" не було позбавлено можливості своєчасно подати додаткові документи до суду першої інстанції.

З огляду на викладене, такі докази не приймаються апеляційним судом.

Представник апелянта - позивача у справі в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник першого відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники другого відповідача та третьої особи правом на участь своїх представників не скористалися, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Так, підтвердженням отримання третьою особою ухвали суду від 17.01.2022 про відкладення розгляду справи на 07.02.2022 є повідомлення про вручення поштового відправлення.

В свою чергу, від другого відповідача до суду надійшла заява про розгляд справи без участі його представника, в якій також викладено заперечення проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи належне повідомлення зазначених осіб, а також з урахуванням того, що неявка їх представників в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, проте мотивувальна частина рішення підлягає зміні, з наступних підстав.

Між Київською міською радою та акціонерним товариством холдингової компанії "Київміськбуд" (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд") 27.04.2004 було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З., зареєстрований в реєстрі за № 758 та в Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 12.08.204 р. № 66-6-00181 у книзі записів державної реєстрації договорів (далі - Договір).

Згідно умовами вищезазначеного договору, Київською міською радою передано, а Компанією прийнято в оренду земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:63:006:0003 площею 0,7184 га по просп. Возз`єднання, 21-в у Дніпровському районі м. Києва строком на 4 роки.

Між сторонами 02.09.2009 р. було укладено Угоду про поновлення та про внесення змін та доповнень до Договору, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрована за №716, в якій сторони дійшли згоди поновити до 13.08.2012 року договір оренди земельної ділянки.

Згодом, а саме 13.02.2014 р. сторонами укладено Угоду про поновлення та про внесення змін до Договору, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрована за № 14, яким строк дії Договору продовжено до 30.09.2016 року.

Так, починаючи з 27.04.2004 р. по 30.09.2016 р. ПрАТ "ХК "Київміськбуд" було користувачем земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:63:006:0003 площею 0,7184 га по просп. Возз`єднання, 21-в у Дніпровському районі м. Києва.

ТОВ "Українська будівельна експертиза" 07.07.2015 р. видано експертний звіт № 3-047-15-ЕП/КО щодо розгляду проектної документації за коригуванням проекту "Будівництво житлово-офісного комплексу із вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом по проспекту Возз`єднання, 21в у Дніпровському районі м. Києва. Друга черга будівництва".

На підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 08.07.2016 р., Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 19.07.2016 р. видано сертифікат серія ІУ № 165162011551 про відповідність закінченого будівництвом об`єкта: "Будівництво житлово-офісного комплексу із вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом по проспекту Возз`єднання, 21в у Дніпровському районі м. Києва. Друга черга будівництва".

Згідно вказаного Сертифікату Замовником будівництва об`єкта є ПАТ "ХК "Київміськбуд".

Розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві Дердавної адміністрації від 10.10.2016 №545 новозбудованому об`єкту: "Будівництво житлово-офісного комплексу із вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом на проспекті Возз`єднання, 21в у Дніпровському районі м. Києва" (друга черга будівництва) присвоєно поштову адресу: м. Київ, просп. Возз`єднання, 30 - А.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т.1, а.с.152) 26.01.2021 за ПрАТ "Київміськбуд" зареєстровано право приватної власності на приміщення №1002 для зберігання велосипедів, загальною площею 14,4 кв.м. за адресою: місто Київ, проспект Соборності, будинок 30-А.

Між ПрАТ "ХК "Київміськбуд" (як продавцем) та ТОВ "УКРФАРМЕКСПОРТ" (як покупцем) 12.05.2021 р. було укладено договір купівлі-продажу приміщення для зберігання велосипедів за адресою: місто Київ, проспект Соборності, будинок 30-А, який посвідчено приватним нотаріусом Крпеян Л.Р. від 12 травня 2021 року та зареєстрований в реєстрі за № 605.

Згідно п. 1.1 вказаного договору продавець продає, а покупець приймає у власність приміщення для зберігання велосипедів за адресою: місто Київ, проспект Соборності, будинок 30-А, приміщення №1002.

Відповідно до Акту прийому - передачі від 12.05.2021 продавець передав, а покупець прийняв приміщення для зберігання велосипедів за адресою: місто Київ, проспект Соборності, будинок 30-А, приміщення №1002.

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 1, а.с.37) підтверджується проведення державної реєстрації права власності на вказане приміщення за ТОВ "УКРФАРМЕКСПОРТ".

В свою чергу, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Русанівська Вежа" створено на підставі протоколу № 1 від 05.04.2018.

Запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № 10671020000029609 про створення ОСББ "Русанівська Вежа" за адресою: 02154, м. Київ, проспект Соборності 30-А внесено 14.09.2018.

Будинок за адресою: м. Київ, проспект Соборності 30-А було передано від Комунального підприємства "Житло- Сервіс" в управління та обслуговування Позивача на підставі акту приймання-передачі від 31.01.2019 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що велосипедна кімната за номером групи приміщень 1002 є допоміжним приміщенням загальною площею 14,4 кв.м., а тому відповідно належить співвласникам житлового будинку на праві спільної власності.

Посилаючись на наведене, позивач вважає, що ПрАТ "ХК "Київміськбуд" не мало права на відчуження спірного приміщення.

Окрім наведеного, позивач вказує в позові про укладення спірного договору з боку ПрАТ "ХК "Київміськбуд" не уповноваженою особою, а також ставить під сумнів підстави виникнення у останього права власності на спірне приміщення.

Місцевим господарським судом розглянуто вказані вимоги по суті та встановлено, що згідно з положеннями законодавства України, чинних на момент проектування та введення в експлуатацію будинку № 21в по проспекту Возз`єднання у Дніпровському районі м. Києва, вбудовані нежитлові приміщення "для зберігання велосипедів" не відносяться до допоміжних або підсобних приміщень, а тому відповідно можуть бути самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Окрім наведеного, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин укладення спірного договору з боку ПрАТ "ХК "Київміськбуд" не уповноваженою особою, а також обставин щодо відсутності в останього підстав для відчуження спірного приміщення.

Колегія суддів вважає вказані вище висновки суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог передчасними, з огляду на наступне.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України визначено, що Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, що не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, Заява 28924/04) констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18).

Порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II) .

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі "Гарнага проти України" (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства .

В силу приписів ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Так, предметом позову є вимоги позивача про: визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12.05.2021, укладеного між ПрАТ "ХК "Київміськбуд" та ТОВ "УКРФАРМЕКСПОРТ" та скасування рішення № 58080639 від 12.05.2021 про державну реєстрацію права власності на спірні приміщення за ТОВ "УКРФАРМЕКСПОРТ".

Згідно ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Отже, у випадку задоволення наведених позовних вимог учасники правочину повертаються у той самий стан, який існував до його укладення.

В свою чергу, як вже було вказано вище, до укладення правочину право приватної власності на приміщення №1002 для зберігання велосипедів, загальною площею 14,4 кв.м. за адресою: місто Київ, проспект Соборності, будинок 30-А було зареєстровано саме за ПрАТ "Київміськбуд".

Таким чином, наслідком задоволення позовних вимог у даній справі буде повернення сторін правочину у стан, що існував до його укладення, тобто визнання договору недійсним та скасування державної реєстрації права власності за ТОВ "УКРФАРМЕКСПОРТ" призведе до поновлення права власності та відповідного запису в Державному реєстрі саме за ПрАТ "Київміськбуд".

При цьому, навіть у випадку встановлення в межах даної справи обставин щодо належності спірних приміщень до допоміжних та відповідно неможливості їх відчуження ПрАТ "Київміськбуд", наявність при цьому не скасованого запису про державну реєстрацію права власності за останнім, не відновить порушених прав позивача на розпорядження спірним приміщенням.

В позовній заяві позивач вказуючи, що наявність реєстрації права власності на вказане приміщення за ТОВ "УКРФАРМЕКСПОРТ" позбавляє співвласників будинку розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, не наводить жодних доводів та не надає доказів того, яким саме чином задоволення заявлених у даній справі вимог призведене до можливості здійснювати співвласниками розпорядження вказаним майном, за наявності при цьому в Реєстрі запису про реєстрацію права власності за ПрАТ "Київміськбуд".

В свою чергу, вимога про скасування запису про державну реєстрацію права власності на спірне прміщення за ПрАТ "Київміськбуд", які позивач вважає порушеними чи інша вимога, за якою його права чи власників квартир були б відновлені, в межах розгляду даної справи позивачем не заявлялася.

Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12.05.2021, укладеного між ПрАТ "ХК "Київміськбуд" та ТОВ "УКРФАРМЕКСПОРТ" та скасування рішення № 58080639 від 12.05.2021 про державну реєстрацію права власності на спірні приміщення за ТОВ "УКРФАРМЕКСПОРТ" є неефективним та не призведе до поновлення прав Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Русанівська Вежа".

Обрання неєфективного способу захисту свого порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи викладене, судом апеляційної інстанції відмовляється у задоволенні позову з огляду на неефективність обраного позивачем способу захисту свого права та інтересу.

У зв`язку з неефективністю обраного позивачем пособу захисту порушеного права питання належності чи неналежності спірних приміщень до допоміжних, а також наявності у першого відповідача підстав та повноважень для вчинення оскаржуваного правочину, судом не досліджується.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об`єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині розгляду позовних вимог по суті.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Русанівська Вежа" не підлягає задоволенню, проте мотивувальна частина оскаржуваного рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині висновку щодо необґрунтованості позовних вимог. В решті рішення - залишається без змін.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Русанівська Вежа" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі №910/11498/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі №910/11498/21 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. У решті рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі №910/11498/21 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови (враховуючи перебування судді Барсук М.А. 14.02.2022 у відпустці) складено: 15.02.2022 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Барсук

Л.В. Кропивна