Постанова

від 10.02.2022 по справі 05/159-50

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2022 року Справа № 05/159-50

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Крейбух О.Г., суддя Саврій В.А. , суддя Дужич С.П.

секретар судового засідання Кравчук О.В.

за участю представників сторін:

позивача : представник не з`явився

відповідача : представник не з`явився

третьої особи: не з`явився

органу ДВС: Будь С.Л.

представник ОСОБА_1 : Мартинюк О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на ухвалу Господарського суду Волинської області, постановлену 22.11.2021, повний текст ухвали складено 26.11.2021, у справі № 05/159-50

за позовом Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк"

до Приватної фірми "А-ТОС"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватне підприємство "Луцька пельменна фабрика"

про стягнення 2224310,76 грн.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 22.11.2021 у справі № 05/159-50, заяву Приватної фірми А-ТОС про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, по справі № 05/159-50 задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню наказ № 05/159-1, виданий 28.02.2021 Господарським судом Волинської області у справі № 05/159-50.

Задовольняючи вказану заяву, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок укладення 30.05.2018 між ПАТ УкрСиббанк та ТОВ Фінансова Компанія Інвест Фінанс договору факторингу №300518, право вимоги за генеральним договором про надання кредитних послуг №11349760000 від 22.05.2008, а також до ПФ А-ТОС за договором поруки №11349387000/1 від 22.05.2008 перейшло до ТОВ Фінансова Компанія Інвест Фінанс , яке відступило таке право вимоги ОСОБА_1 за договором цесії від 30.05.2018.

У свою чергу між ОСОБА_1 як новим кредитором та ПФ А-ТОС як боржником було укладено договір №1 про припинення зобов`язання від 02.08.2021 за умовами якого зобов`язання ПФ А-ТОС по сплаті боргу в розмірі 2 238 790,64 грн, який виник на підставі договору поруки №11349387000/1 від 22.05.2008, укладеного з ПАТ УкрСиббанк для забезпечення виконання зобов`язань ПП Луцька пельменна фабрика за генеральним договором про надання кредитних послуг №11349760000 від 22.05.2008, припинилося за домовленістю сторін на підставі ст. 604 ЦК України (без фактичного виконання зобов`язання, без фактичного виконання рішення Господарського суду Волинської області від 22.12.2010 по справі №05/159-50 та без фактичного виконання наказу Господарського суду Волинської області №05/159-1 від 28.02.2011).

Таким чином, з урахуванням презумпції правомірності правочину, за відсутності доказів визнання недійсним чи розірвання договору факторингу №300518 від 30.05.2018, договору відступлення права вимоги від 30.05.2018 та договору про припинення зобов`язання №1 від 02.08.2021, суд першої інстанції дійшов висновку про припинення зобов`язання ПФ А-ТОС за договором поруки №11349387000/1 від 22.05.2008 у відповідності до ст.604 ЦК України, а тому заява Приватної фірми А-ТОС б/н від 10.11.2021 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню по справі № 05/159-50 підлягає задоволенню.

Луцький відділ державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), не погоджуючись з постановленою ухвалою, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Волинської області від 22.11.2021 у справі № 05/159-50 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви Приватної фірми А-ТОС про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, по справі № 05/159-50 - відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає:

- судом неправильно застосовано норми Закону України «Про виконавче провадження» та ГПК України, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи;

- виконавче провадження №50567530 з виконання оскаржуваного наказу суду перебуває на виконанні в Луцькому ВДВС у Луцькому районі Волинської області ЗМУ Міністерства юстиції (м. Львів) та входить до складу зведеного виконавчого провадження №58058200;

- вважає, що довідка стягувача про те, що борг відсутній після відкриття виконавчого провадження не є причиною визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, оскільки виконавче провадження по виконанню наведеного виконавчого документа відкрито ще з 24.03.2016, є чинним і ніким не скасоване;

- на думку апелянта припинення зобов`язання поза межами виконавчого провадження неможливе з моменту відкриття виконавчого провадження. Якщо сторони виконавчого провадження домовились між собою, то стягувач чи боржник зобов`язані відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України Про виконавче провадження невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником;

- якщо виконавчий документ вже пред`явлено до виконання необхідності звергатися до суду із заявою про визнання його таким, що не підлягає виконанню, немає, оскільки виконавче провадження після заміни сторони виконавчого провадження буде виконавцем завершене на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ Про виконавче провадження так як новий стягувач заявляє, що борг на сьогоднішній день відсутній;

- шляхом визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, боржник намагається уникнути сплати в Державний бюджет України виконавчого збору у сумі 223 879,06 грн, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби;

- боржником не наведено обґрунтованих підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, оскільки він виданий на виконання рішення Господарського суду Волинської області, що набрало законної сили та на даний час є чинним /т.2, а.с.35-40/

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на ухвалу Господарського суду Волинської області від 22.11.2021 у справі № 05/159-50; розгляд апеляційної скарги призначено на 10.02.2022 об 10:00 год.

27.01.2022 Приватна фірма А-ТОС подала до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. №725/22), в якому заперечує проти апеляційної скарги та просить з підстав, викладених у ньому, відмовити у задоволенні апеляційної скарги Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та залишити ухвалу Господарського суду Волинської області від 22.11.2021 у справі № 05/159-50 без змін /т.2, а.с.108-110/.

Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", Приватне підприємство "Луцька пельменна фабрика" та ОСОБА_1 своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу не скористалися.

Частиною 3 ст. 263 ГПК України визначено, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

28.01.2022 на електронну адресу від представника ОСОБА_1 надійшло клопотання (вх.№385/22) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи "EаsyCon" /т.2, а.с.117/.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2022 клопотання представник ОСОБА_1 - Мартинюк О.І. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №05/159-50 задоволено.

Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", Приватна фірма "А-ТОС" та Приватне підприємство "Луцька пельменна фабрика" явку своїх повноважних представників в призначене судове засідання не забезпечило, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином /т. 2, а.с. 100, 101, 106/.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що ухвалою суду від 17.01.2022 явка представників сторін в судове засідання 10.02.2022 обов`язковою не визнавалась, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представників ПАТ "УкрСиббанк", ПФ "А-ТОС" та ПП "Луцька пельменна фабрика", оскільки їхня неявка не перешкоджає перегляду справи.

16.12.2021 Приватною фірмою А-ТОС було подано до суду заяву про зупинення виконання за виконавчим документом (вх. №9616/21) в якій просить суд витребувати від Луцького відділу ДВС у Луцькому районі Волинської області наказ №05/159-1, який виданий Господарським судом Волинської області 28.02.2011 по справі №05/159-50, та зупинити його виконання /т. 2, а.с. 53-55/. В обґрунтування вказаного клопотання ПФ А-ТОС зазначає, що на даний час орган ДВС вчиняє активні дії для стягнення заборгованості з ПФ А-ТОС шляхом реалізації майна останнього, а тому до моменту вирішення по суті апеляційної скарги нерухоме майно заявника може бути продано на електронних торгах, що може призвести до порушень майнових прав відповідача.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 пояснив, що у задоволенні вказаної заяви немає потреби, оскільки на даний час виконавче провадження є зупиненим у зв`язку з чим проведення електронних торгів зупинено, а також оскільки ймовірно в даному судовому засіданні буде вирішено по суті апеляційну скаргу Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на ухвалу Господарського суду Волинської області від 22.11.2021 у справі №05/159-50.

У свою чергу представник органу ДВС підтвердив, що вказане виконавче провадження є зупиненим на час судового розгляду справи №05/159-50.

З урахуванням думок присутніх в судовому засіданні учасників справи №05/159-50 та оскільки виконавче провадження на момент розгляду апеляційної скарги самостійно зупинене виконавцем, колегія суддів вважає, що задоволення заяви про зупинення виконання за виконавчим документом є недоцільним, а тому така заява залишається судом без розгляду.

Апеляційний суд перейшов до розгляду апеляційної скарги.

Представник апелянта Луцький відділ державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) повністю підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив оскаржувану ухвалу Господарського суду Волинської області від 22.11.2021 у справі № 05/159-50 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви Приватної фірми А-ТОС про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню по справі № 05/159-50 відмовити.

Представник ОСОБА_1 заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Волинської області від 22.11.2021 у справі № 05/159-50 - без змін.

Статтею 269 ГПК України встановлено, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представників Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 22.12.2010 у справі №05/159-50 позов Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк до Приватної фірми А-ТОС , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного підприємства "Луцька пельменна фабрика" про стягнення 2 224 310,76 грн було задоволено частково, стягнуто з Приватної фірми "А-ТОС" на користь Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" 2216391,56 грн, в т.ч. 2102685,00 грн основного боргу по кредиту, 88473, 25 грн процентів, 24843,24 грн пені по кредиту, 390,07 грн пені по процентах та 22163,92 грн державного мита і 235,16 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнуто з Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк" в дохід Державного бюджету 199,17 грн державного мита; в частині стягнення 7 919,20 грн процентів відмовлено /т.1, а.с.226-229/.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.01.2011 апеляційну скаргу ПФ "А-ТОС" повернуто без розгляду.

На виконання рішення Господарського суду Волинської області від 22.12.2010 у справі №05/159-50 Господарським судом Волинської області видано наказ №05/159-1 від 28.02.2011 /т.1, а.с.230/.

Постановою відділу державної виконавчої служби Луцького районного управління юстиції від 24 березня 2016 року відкрито виконавче провадження №50567530 з виконання наказу №05/159-1 та передано до складу зведеного виконавчого провадження №58058200 /т.1, а.с.231/.

30.05.2018 між ПАТ УкрСиббанк (далі - клієнт) та ТОВ Фінансова Компанія Інвест Фінанс (далі - фактор) було укладено договір факторингу №300518, за умовами якого товариство набуло право вимоги до ПП Луцька пельменна фабрика за генеральним договором про надання кредитних послуг №11349760000 від 22.05.2008, а також до ПФ А-ТОС за договором поруки №11349387000/1 від 22.05.2008 /т.1, а.с.232-242/.

Відповідно до п.2.1 договору факторингу №300518 від 30.05.2018 ціна відступленого права вимоги складала 2 608 894,30 грн.

Згідно з п.3.1 договору факторингу права вимоги переходять від клієнта до фактора у дату відступлення, але не раніше моменту зарахування на рахунок клієнта суми фінансування за цим договором, передбаченої п.2.1 цього договору, після чого фактор одержує право вимагати від боржника і гарантів виконання усіх зобов`язань за первинними договорами і договорами забезпечення. До фактора переходять права вимоги в обсязі і на умовах, що існували на дату відступлення.

ТОВ Фінансова Компанія Інвест Фінанс оплатило суми фінансування, визначену у п.2.1 договору, що підтверджується копією платіжного доручення №1 від 30.05.2018 /т.1, а.с.243/.

У відповіді №25-1-01/75138 від 10.11.2021 на адвокатський запит адвоката Нечипорук І.С. (представника ПФ А-ТОС ) АТ УкрСиббанк підтвердило факт відступлення права вимоги до ПП Луцька пельменна фабрика по генеральному договору про надання кредитних послуг №11349760000 від 22.05.2008 та по усім забезпечувальним договорам (у тому числі договорам поруки) на користь ТОВ Фінансова компанія Інвест Фінанс . АТ УкрСиббанк повідомило, що не є кредитором за договором поруки (№11349387000/1 від 22.05.2008) і повністю вибуло із зобов`язання за цим договором; підтвердило, що не має будь-яких фінансових претензій до ПП А-ТОС по договору поруки №11349387000/1 від 22.05.2008, оскільки відступило своє право вимоги; зауважило, що до ТОВ Фінансова Компанія Інвест Фінанс , як до нового кредитора за договором факторингу, перейшли права вимоги за усіма судовими рішеннями, отриманими в межах примусового стягнення заборгованості за кредитним договором /т. 2, а.с. 6/.

30.05.2018 ТОВ Фінансова Компанія Інвест Фінанс (далі - цедент) уклало з ОСОБА_1 (далі - цесіонарій) договір про відступлення права вимоги (цесія), за яким цедент передає (відступає) цесіонарію, а цесіонарій набуває належні цедентові права вимоги до боржника (ПП Луцька пельменна фабрика ) за генеральним договором про надання кредитних послуг №11349760000 від 22.05.2008, право вимоги за яким на підставі договору факторингу №300518 від 30.05.2018 були відступлені/передані ПАТ УкрСиббанк на користь ТОВ Фінансова Компанія Інвест Фінанс /т.1, а.с.244-247/.

У пункті 1.1 договору цесії також визначено, що одночасно з відступленням прав вимоги до цесіонарія переходять усі права цедента за усіма договорами забезпечення, зокрема, за договором поруки №11349387000/1 від 22.05.2008, укладеним між ПФ А-ТОС та АТ УкрСиббанк .

Відповідно до п.1.3, 1.7 договору цесії право вимоги за кредитним договором визначеним в п. 1.1 договору оцінюються сторонами у розмірі 2 714 290 грн. Відступлення прав вимоги за цим договором вважатиметься здійсненим з моменту повного виконання цесіонарієм зобов`язання по оплаті прав, що відступаються.

Цедент вибуває з усіх правовідносин, що склались між ним і боржником з моменту підписання цього договору, але не раніше виконання п. 2.2 цього договору (п. 1.5 договору цесії).

Згідно з п. 2.2 договору цесії оплата цеденту за відступлені права вимоги проводиться наступним чином: у строк до 30.05.2018 (включно) цесіонарій зобов`язується передати цеденту грошові кошти у розмірі 2 714 290 грн.

Вказану суму ОСОБА_1 сплатив у день підписання договору, що підтверджується копією платіжного доручення №1 від 30.05.2018 /т. 1, а.с. 248/.

З відповіді ТОВ Фінансова Компанія Інвест Фінанс на адвокатський запит вбачається, що останнє підтверджує факт відступлення права вимоги ОСОБА_1 , а також повідомляє, що на даний час не є кредитором ПФ А-ТОС , оскільки передало право вимоги до підприємства ОСОБА_1 /т. 1, а.с.251-252/.

02.08.2021 між ОСОБА_1 як кредитором та ПФ А-ТОС як боржником було укладено договір №1 про припинення зобов`язання (надалі - договір) /т.1, а.с.249-250/.

Згідно з п.2.3 договору сторони домовилися про припинення зобов`язання ПФ А-ТОС щодо сплати боргу в розмірі 2 238 790,64 грн, який виник на підставі договору поруки №11349387000/1 від 22.05.2008, укладеного з ПАТ УкрСиббанк для забезпечення виконання зобов`язань ПП Луцька пельменна фабрика за генеральним договором про надання кредитних послуг №11349760000 від 22.05.2008.

Відповідно до пунктів 2.4, 2.5 договору підписанням даного договору кредитор ( ОСОБА_1 ) підтверджує про відсутність у нього будь-яких грошових (майнових) претензій до Приватної фірми А-ТОС щодо сплати боргу в розмірі 2 238 790,64 грн, який виник на підставі договору поруки №11349387000/1 від 22.05.2008, укладеного між Приватною фірмою А-ТОС та ПАТ УкрСиббанк для забезпечення виконання зобов`язань ПП Луцька пельменна фабрика за генеральним договором про надання кредитних послуг №11349760000 від 22.05.2008. Так само кредитор ( ОСОБА_1 ) засвідчує, що не має будь-яких грошових (майнових) претензій до Приватної фірми А-ТОС по рішенню Господарського суду Волинської області від 22.12.2010 по справі №05/159-50 та, відповідно, по наказу №05/159-1 від 28.02.2011.

Згідно з п. 3.1 договору підписанням цього договору сторони підтверджують, що зобов`язання ПФ А-ТОС по сплаті боргу в розмірі 2 238 790,64 грн припинилося за домовленістю сторін на підставі ст. 604 ЦК України (без фактичного виконання зобов`язання, без фактичного виконання рішення Господарського суду Волинської області від 22.12.2010 по справі №05/159-50 та без фактичного виконання наказу Господарського суду Волинської області №05/159-1 від 28.02.2011).

Оскільки зобов`язання ПФ А-ТОС перед ОСОБА_1 (новим кредитором) за генеральним договором про надання кредитних послуг №11349760000 від 22.05.2008 припинились поза межами виконавчого провадження за домовленістю сторін відповідач звернувся до Господарського суду Волинської області з заявою б/н від 10.11.2021 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, в якій заявник просить визнати таким, що не підлягає виконанню, наказ Господарського суду Волинської області №05/159-1 від 28.02.2011 /т. 1, а.с. 205-210/.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 3 ГПК України обов`язковість судового рішення є однією з основних засад (принципів) господарського судочинства.

В силу приписів ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

В загальному розумінні судовий виконавчий документ (наказ) є офіційним розпорядженням, що видається судом (суддею) і зобов`язує певного суб`єкта на вчинення юридично значимих дій.

Згідно з ч. 2 ст. 328 ГПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Тобто закон передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, однак наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.

На суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Зі змісту ч. 2 ст. 328 ГПК України також вбачається, що перелік підстав для визнання судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, не є вичерпним.

При цьому підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого документа, зокрема, видача виконавчого документа за рішенням, яке не набрало законної сили; якщо виконавчий документ виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого документа; помилкової видачі виконавчого документа, якщо вже після його видачі у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого документа двічі з одного й того ж питання; пред`явлення виконавчого документа до виконання вже після закінчення строку на його пред`явлення до виконання.

Тобто в межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов`язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Проте, не здійснюється перегляд самого судового рішення, самого спору по суті, встановлених судовим рішенням фактичних обставин справи, дослідження доказів, що свідчать про можливу зміну цих обставин, з прийняттям відповідних висновків.

В межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, судом не може здійснюватись перегляд самого судового рішення, самого спору по суті, встановлених судовим рішенням фактичних обставин справи, не можуть досліджуватись докази, що свідчать про можливу зміну цих обставин, з прийняттям відповідних висновків.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 03.03.2018 у справі № 5011-9/15826-2012 та від 12.10.2018 у справі № 910/9026/13.

Проаналізувавши зміст договору факторингу №300518 від 30.05.2018 та договору про відступлення права вимоги (цесія) від 30.05.2018 судом безспірно встановлено, що останні у своїй сукупності свідчать про те, що саме до ОСОБА_1 перейшли права вимоги за генеральним договором про надання кредитних послуг №11349760000 від 22.05.2008 (укладеним між АТ УкрСиббанк та ПП Луцька пельменна фабрика ) та за договором поруки №11349387000/1 від 22.05.2008, укладеним між ПФ А-ТОС та АТ УкрСиббанк .

У межах даної справи ПФ А-ТОС посилається на відсутність свого обов`язку щодо сплати грошових коштів за судовим наказом №05/159-1 від 28.02.2011 (виданим на виконання рішення Господарського суду Волинської області від 22.12.2010 у справі №05/159-50) у зв`язку з припиненням зобов`язань перед ОСОБА_1 за генеральним договором про надання кредитних послуг №11349760000 від 22.05.2008 та за договором поруки №11349387000/1 від 22.05.2008 поза межами виконавчого провадження за домовленістю сторін внаслідок укладення договору №1 про припинення зобов`язання від 02.08.2021.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

У відповідності до ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч. 1-3 ст. 6 ЦК України).

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином принцип договірного регулювання правовідносин, утілений у чинному законодавстві, дозволяє сторонам договору на власний розсуд визначати свої взаємні права та обов`язки.

У свою чергу підписавши договір №1 про припинення зобов`язання від 02.08.2021 ОСОБА_1 та ПФ А-ТОС узгодили, що зобов`язання ПФ А-ТОС по сплаті боргу в розмірі 2 238 790,64 грн, що виник на підставі договору поруки №11349387000/1 від 22.05.2008, укладеного з ПАТ УкрСиббанк для забезпечення виконання зобов`язань ПП Луцька пельменна фабрика за генеральним договором про надання кредитних послуг №11349760000 від 22.05.2008, припинилося за домовленістю сторін на підставі ст. 604 ЦК України (без фактичного виконання зобов`язання, без фактичного виконання рішення Господарського суду Волинської області від 22.12.2010 по справі №05/159-50 та без фактичного виконання наказу Господарського суду Волинської області №05/159-1 від 28.02.2011).

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Однак матеріали справи не містять доказів визнання в судовому порядку недійсним ні договору факторингу №300518 від 30.05.2018, укладеного між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Фінансова компанія "Інвест Фінанс", ні договору про відступлення права вимоги (цесія) від 30.05.2018, укладеного між ТОВ "Фінансова компанія "Інвест Фінанс" та ОСОБА_1 , ні договору №1 про припинення зобов`язання від 02.08.2021, укладеного між ОСОБА_1 та ПФ "А-ТОС".

Таким чином з урахуванням презумпції правомірності правочину, оскільки на момент розгляду справи №05/159-50 вищевказані договори є дійсними, Господарський суд Волинської області дійшов обґрунтованого висновку про припинення за домовленістю сторін зобов`язань Приватної фірми А-ТОС за договором поруки №11349387000/1 від 22.05.2008, що в силу ч. 2 ст. 328 ГПК України є підставою для визнання виконавчого документу (наказу Господарського суду Волинської області №05/159-1 від 28.02.2011 по справі №05/159-50) таким, що не підлягає виконанню повністю.

Встановлені вище судом апеляційної інстанції обставини спростовують доводи апелянта щодо відсутності обґрунтованих підстав для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України Про виконавче провадження сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Оскільки як уже було встановлено судом апеляційної інстанції зобов`язання між ПФ А-ТОС та ОСОБА_1 припинились у повному обсязі за домовленістю сторін на підставі договору №1 про припинення зобов`язання від 02.08.2021 у відповідності до ст. 604 ЦК України, колегія суддів вважає помилковими доводи скаржника про те, що фактично зобов`язання припинилось в межах виконавчого провадження.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги доводи Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про те, що виконавчий лист не підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, оскільки після заміни сторони виконавчого провадження виконавче провадження буде завершене виконавцем на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ Про виконавче провадження , з огляду на те, що рішення Господарського суду Волинської області від 22.12.2010 по справі №05/159-50 згідно з виконавчим документом №05/159-1 від 28.02.2011 виконано не було у зв`язку з припиненням зобов`язань на підставі договору про припинення зобов`язань №1 від 02.08.2021 без їх фактичного виконання, а також без фактичного виконання рішення Господарського суду Волинської області та судового наказу №05/159-1 від 28.02.2011 про що сторони домовились у п. 3.1 вказаного договору. Таким чином виконавче провадження не може бути закінчене на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ Про виконавче провадження , оскільки фактичне виконання рішення не відбулось.

Наведене вище також свідчить про не виникнення у стягувача чи боржника обов`язку визначеного ч.4 ст.19 Закону України Про виконавче провадження , на який звертав увагу суду скаржник у своїй апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до п. 1 част. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції, апеляційним судом не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст. 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на ухвалу Господарського суду Волинської області від 22.11.2021 у справі № 05/159-50 - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Волинської області від 22.11.2021 у справі № 05/159-50 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Справу № 05/159-50 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "16" лютого 2022 р.

Головуючий суддя Крейбух О.Г.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Дужич С.П.