Постанова

від 16.02.2022 по справі 10/246

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 10/246

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Антимонопольного комітету України

на ухвалу господарського суду Чернівецької області від 26.07.2021 (суддя Ковальчук Т.І.)

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.10.2021 (колегія суддів: Бонк Т.Б. (головуючий), Бойко С.М., Матущак О.І.)

за заявою Антимонопольного комітету України

про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та видачу дубліката наказу

зі справи № 10/246

за позовом Антимонопольного комітету України (далі - АМК, позивач)

до державного підприємства Карапчівський спиртовий завод (далі - Завод)

про стягнення 1 000,00 грн. штрафу та 1 000,00 грн. пені.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 29.12.2008 у справі № 10/246 задоволено позовні вимоги АМК до Заводу про стягнення штрафу та пені за невиконання рішення Антимонопольного комітету України від 20.12.2007 № 745-р у справі № 23-26.13/5-07: стягнуто із Заводу в дохід держави (на спеціальний рахунок) штраф у розмірі 1 000,00 грн. та пеню у розмірі 1 000,00 грн., а також 102,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання вказаного судового рішення 12.01.2009 господарським судом Чернівецької області видано накази . Відповідно до виданих судових наказів у справі №10/246 строк для пред`явлення їх до виконання визначений до 09.01.2012.

АМК звернувся до Глибоцького районного управління юстиції Чернівецької області із заявою від 03.02.2009 про відкриття виконавчого провадження за судовим наказом від 12.01.2009 про стягнення із Заводу 1 000,00 штрафу та 1 000,00 грн. пені, разом із якою (заявою) надіслав до органу виконавчої служби оригінал судового наказу зі справи.

Станом на момент пред`явлення наказу до виконання стосовно боржника - Заводу господарським судом Чернівецької області здійснювалося провадження у справі № 5/18/б про банкрутство, порушене ухвалою від 10.02.2006. Вказаною ухвалою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; ухвалою від 09.03.2006 введено процедуру розпорядження майном боржника та призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Стрельнікова В.В.

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 18.03.2014 у справі №5/18/б, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.06.2014, зокрема, припинено процедуру розпорядження майном та припинено провадження у справі про банкрутство Заводу, у зв`язку з тим, що суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для подальшого провадження у справі про банкрутство, оскільки боржник є державним підприємством, яке входить до переліку об`єктів права державної власності, які не підлягають приватизації, а тому в судовій процедурі банкрутства до державного підприємства не можуть бути застосовані процедури санації та ліквідації, тоді як встановлений законом строк процедури розпорядження майном вичерпано, а інших пропозицій щодо подальшого провадження у даній справі про банкрутство, зокрема, укладення мирової угоди, учасниками провадження у справі не подано.

У листі державної виконавчої служби України від 13.08.2014 № 14-04-31-766/3.2 на запит АМК повідомлено про те, що державним виконавцем 09.07.2009 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (як встановлено судами, у зв`язку з передачею виконавчого документа арбітражному керуючому); копію постанови разом з виконавчим документом надіслано арбітражному керуючому Стрельнікову В.В. для подальшого виконання.

Лист державної виконавчої служби України від 13.08.2014 стягувач отримав 19.08.2014 (відповідно до вхідної відмітки АМК).

У свою чергу, арбітражний керуючий Стрельніков В.В. листом від 06.08.2014 № 6 на запит АМК повідомив про те, що заявлені вимоги є поточними, стягнення яких проводиться окремо від процедури банкрутства; всі виконавчі провадження і накази суду знаходяться у керівника Заводу, до якого й слід звертатися з питань погашення грошових вимог на суму 2 000,00 грн.;

Згідно з листом від 24.09.2014 № 300-9/04-8672 АМК звертався до керівника Заводу про надання інформації про стан погашення заборгованості, повернення оригіналу наказу, проте відповіді не отримав.

У подальшому (у 2018, 2020 роках) АМК неодноразово звертався до керівника Заводу з метою отримання інформації стосовно виконання наказу суду зі справи № 10/246, проте відповіді не отримував.

Відповідно до листа Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 27.05.2021 № 25/307/05.2-01/21 на запит АМК повідомлено про те, що виконавче провадження № 12837240 щодо примусового виконання судового наказу від 20.01.2009 зі справи № 10/246 закінчено 13.02.2013 та направлено за належністю до відділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Чернівецькій області . Водночас матеріали виконавчого провадження щодо примусового виконання судового наказу у справі № 10/246 до відділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Чернівецькій області не надходили. Крім того, згідно з листом Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області від 27.05.2021 № 25/307/05.2-01/21 матеріали виконавчого провадження щодо виконання судового наказу від 12.01.2009 № 10/246 знищені.

У липні 2021 року до господарського суду Чернівецької області надійшла заява АМК про поновлення строку для пред`явлення наказу господарського суду Чернівецької області від 12.01.2019 зі справи № 10/246 до виконання та про видачу дубліката наказу про стягнення із Заводу 1 000,00 грн. штрафу та 1 000,00 грн. пені.

В обґрунтування поданої заяви АМК вказував, що з моменту отримання листа Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області від 27.05.2021 № 25/307/05.2-01/21 йому стало відомо, що наказ суду зі справи № 10/246 не виконано, на виконанні у виконавчій службі не перебуває, у АМК відсутній, а, отже, є втраченим органом виконавчої служби. Строк пред`явлення наказу до виконання пропущений АМК з причин, що не залежали від нього. АМК просив суд відновити строк на пред`явлення наказу до виконання, визнавши причини пропуску строку пред`явлення наказу до виконання поважними та видати дублікат наказу.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 26.07.2021 у справі № 10/246, яка залишена без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.10.2021, у задоволенні заяви АМК про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та про видачу дублікату наказу відмовлено.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані з посиланням, зокрема, на те, що заявник знав про закінчення виконавчого провадження, починаючи з серпня 2014 року, а, отже, мав можливість реалізувати своє право на отримання дубліката наказу, проте прострочив строк для пред`явлення наказу до виконання з причин, які об`єктивно неможливо визнати поважними. У зв`язку з наведеним, суди попередніх інстанцій зазначили про відсутність обґрунтованих підстав для поновлення строку для пред`явлення наказу до виконання, а, відповідно, й для видачі дубліката наказу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

АМК, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить суд касаційної інстанції судові рішення попередніх інстанцій зі справи скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заяви АМК.

Ухвалою Верховного Суду від 18.01.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АМК в частині оскарження відмови у видачі дублікату наказу; у відкритті касаційного провадження в частині оскарження відмови у поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання відмовлено, оскільки ухвала суду першої інстанції в цій частині, після її перегляду в апеляційному порядку, не підлягає перегляду в касаційному порядку.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано з посиланням на порушення місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 5, 11, 12, 14, 18, 19, 28 Закону України Про виконавче провадження , статті 327 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), підпункту 19.4 пункту 1 розділу ХІ Перехідні положення ГПК України. Крім того, скаржник посилається на практику Європейського суду з прав людини.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого та апеляційного господарських судів

Предметом касаційного розгляду є питання правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права у вирішенні питання щодо відмови у видачі дубліката наказу господарського суду Чернівецької області від 12.01.2009 зі справи № 10/246 за заявою АМК.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань (витяг від 07.02.2022), Завод не перебуває ані у стадії припинення, ані у процесі провадження у справі про банкрутство, санації.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини першої статті 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Порядок вирішення питання щодо видачі дубліката виконавчого документа (наказу суду) до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів визначено підпунктом 19.4 пункту 19 розділу ХІ Перехідні положення ГПК України.

Відповідно до підпункту 19.4 пункту 19 розділу ХІ Перехідні положення ГПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання . Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

Дублікат виконавчого документа - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документа. Від оригіналу зазначений документ відрізняється лише спеціальною позначкою Дублікат .

Аналіз змісту підпункту 19.4 пункту 19 розділу ХІ Перехідні положення ГПК України свідчить, що основними критеріями для задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого документа є: втрата виконавчого документа (загублення, викрадення, знищення, істотне пошкодження, вилучення у виконавця або стягувача, що унеможливлює його виконання, тощо) та звернення до суду із заявою до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Суд зауважує, що ГПК України не надає суду права відмовити у задоволенні заяви про видачу дубліката наказу з мотивів її необґрунтованості та не зобов`язує стягувача наводити причини втрати наказу. За умови встановлення факту невиконання судового рішення видача дубліката наказу не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов`язань, оскільки дублікат наказу має повністю відтворювати втрачений наказ, у тому числі містити дату його видачі. Натомість відсутність наказу у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права.

Водночас обов`язковою умовою для видачі дубліката наказу є звернення до суду з такою заявою в межах встановленого законом строку для пред`явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду (близька за змістом правова позиція щодо умов видачі дубліката виконавчого документа викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 24/234, від 10.09.2018 у справі № 5011-58/9614-2012, від 21.01.2019 у справі № 916/215/15-г, від 23.05.2019 у справі № 5023/1702/12, від 11.11.2019 у справі № 5/229-04, від 01.04.2020 у справі № 916/924/16, від 18.06.2020 у справі № 24/262, від 03.08.2020 у справі № 904/9718/13, від 17.09.2020 у справі № 19/093-12).

Отже, умовою для видачі дубліката наказу суду є подання відповідної заяви до суду відповідно до підпункту 19.4 пункту 19 розділу ХІ Перехідні положення ГПК України протягом строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання , який повинен обчислюватися з урахуванням переривання цього строку та/або його зупинення.

Відповідно до приписів статті 21 Закону України Про виконавче провадження (у редакції, чинній станом на час пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі листи та інші судові документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом трьох років.

Статтею 22 названого Закону (у відповідній редакції) унормовано, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання переривається пред`явленням виконавчого документа до виконання.

Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю повного або часткового виконання рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після перерви встановлюється з дня повернення виконавчого документа стягувачу.

У постановах зі справ №910/10031/13, №910/2954/17 Верховний Суд зазначив, зокрема, про те, що стадія виконавчого провадження, як завершальна стадія судового процесу закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення документа до виконання , оскільки якщо цей строк пропущений, виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання. Тобто, за межами цього строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження, як завершальної стадії судового процесу, спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документу до виконання.

Верховний Суд зазначає, що під час вирішення питання щодо можливості видачі судом дубліката виконавчого документа на підставі звернення особи до суду з такою заявою, обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини дотримання заявником строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- строк для пред`явлення судового наказу у справі № 10/246 до виконання переривався 03.02.2009, а саме, у зв`язку з пред`явленням його стягувачем до виконання;

- виконавче провадження з примусового виконання наказу зі прави №10/246 закінчено 09.07.2009 , у зв`язку з передачею виконавчого документа арбітражному керуючому у порядку, передбаченому приписами статті 37 Закону (згідно з листом Державної виконавчої служби України від 13.08.2014 № 14-04-31-766/3.2); за іншою наданою органом виконавчої служби інформацією виконавче провадження з примусового виконання судового наказу у справі №10/246 закінчено 13.02.2013 , у зв`язку з направленням виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби (у порядку, передбаченому приписами статті 37 Закону) , до якого матеріали виконавчого провадження не надходили (відповідь Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції [м. Івано-Франківськ] від 27.05.2021 № 25/307/05.2-01/21, надана на запит АМК).

Водночас суди попередніх інстанцій, зосередившись виключно на встановленні обставин, коли саме стягувачу стало чи мало стати відомо про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання судового наказу у справі №10/246, залишили поза увагою з`ясування тієї підстави, за якої таке виконавче провадження у справі було закінчено, наслідки закінчення виконавчого провадження з цієї підстави для стягувача, чи існують підстави вважати, що після закінчення виконавчого провадження з такої підстави строк пред`явлення виконавчого документа до виконання почав обчислюватися заново, у зв`язку з чим достеменно не встановили, чи існують підстави вважати, що строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання був пропущений стягувачем, а дублікат наказу з цієї причини не може бути виданий.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 38 Закону України Про виконавче провадження (у відповідній редакції) унормовано, що у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби ; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40 1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Суд враховує, що якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката втраченого документа вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви (висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 2-836/11).

Суд відзначає, що для мети отримання дубліката наказу, виданого на виконання чинного рішення (а іншого не доведено), стягувач не повинен доводити фізичної втрати оригіналу наказу, а має доводити відсутність у нього виконавчого документу, який йому видано, та, як наслідок, відсутність у нього можливості звернутися до органів виконання, оскільки його прагненням є лише виконання чинного судового рішення.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру .

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (див. рішення від 19.03.1997 зі справи Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи Шмалько проти України ).

Як вказано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі від 05.07.2012 Глоба проти України , пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

З огляду на викладене, враховуючи предмет та підстави касаційного оскарження , судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині розгляду заяви Комітету про видачу дубліката наказу від 12.01.2009 у справі №10/246, а справа у скасованій частині - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 2 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Враховуючи вимоги касаційної скарги, викладені у цій постанові міркування, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині розгляду заяви Комітету про видачу дубліката наказу від 12.01.2009 у справі №10/246 та направити справу у скасованій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судові витрати

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Антимонопольного комітету України задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду Чернівецької області від 26.07.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.10.2021 в частині розгляду заяви Антимонопольного комітету України про видачу дубліката наказу від 12.01.2009 у справі №10/246 скасувати.

Справу №10/246 у скасованій частині направити на новий розгляд до господарського суду Чернівецької області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова