Рішення

від 17.01.2022 по справі 640/14148/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2022 року м. Київ № 640/14148/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю ДНК Лабораторія

про стягнення санкцій та пені у розмірі 673 072,21 грн.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі-позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ДНК Лабораторія (далі-відповідач), в якій просить суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДНК Лабораторія на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 668998,00 грн.;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДНК Лабораторія на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню у розмірі 4074,21 грн.

Підставою позову вказано порушення відповідачем чинного законодавства, щодо призначення для працевлаштування осіб з інвалідністю.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в порушення приписів Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" відповідач у 2020 звітному році не забезпечив виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в кількості однієї особи, у зв`язку з чим зобов`язаний сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі 668998,00 грн та пені у розмірі 4074,21 грн. Оскільки відповідачем вказані санкції в добровільному порядку до Державного бюджету України не перераховано, вони підлягають стягненню в судовому порядку, що і стало причиною звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.05.2021 відкрито спрощене позовне провадження та запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив на позовну заяву.

Відповідачем у визначений судом строк відзиву на позовну заяву не надано, заяви про визнання позову також до суду не надходило, у зв`язку з чим, суд, згідно вимог частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 17.02.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю ДНК Лабораторія подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік за формою №10-ПОІ, затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України №591 від 27 серпня 2020 року.

Згідно поданого звіту, відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) складає 46 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", - становить 0 осіб.

Відповідно до нормативу, на підприємстві повинно бути працевлаштовано 2 особи з інвалідністю, але відповідачем не працевлаштовано 2 особи з інвалідністю.

Таким чином, на переконання позивача, відповідачем не виконано відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, як це передбачено статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Позивачем здійснено розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що становить 668998,00 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 4074,21грн.

З метою стягнення вищевказаних санкцій та пені з відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною другою статті 19 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною першою статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 440/2008/19, від 18 серпня 2020 року у справі №580/2188/19.

Судом встановлено, що протягом 2020 року на підприємстві відповідача середньооблікова чисельність штатних працівників становила 46 осіб; кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 2 особи; фонд оплати праці штатних працівників - 15387,0 тис. грн; середньорічна заробітна плата штатного працівника - 334499,00 грн. Зазначені обставини підтверджуються звітом відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік форми №10-ПОІ, який відповідачем 17.02.2021 було подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 затверджено Форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Відповідно до пунктів 3, 4, 5 Порядку №316 Форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Актуальність зазначених у формі №3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку.

В контексті прийнятого Закону України "Про зайнятість населення" та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Отже, вказане свідчить про наявність у роботодавця обов`язку виділяти та створювати робочі місця для осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, а також повідомляти уповноважені органи про наявність вакансій (форма 3-ПН), за наслідками розгляду яких компетентні органи направляють на підприємство осіб з інвалідністю для працевлаштування. Звіт форми № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, де датою відкриття є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладено новий трудовий договір з найманим працівником.

Суд зазначає, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, натомість передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). В такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 13 липня 2020 року у справі №804/4097/18.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надаючи інформацію про попит на вакансії підприємство фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Однак відповідачем не проінформовано про наявність створеного робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю органи зайнятості населення шляхом подання звіту форми №3-ПН.

Відповідно до частини другої статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Верховний Суд розглядав справи з подібними правовідносинами (постанови від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, 13 червня 2018 року у справі №819/639/17, 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17) та висловлював правовий висновок про те, що закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316.

Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оскільки відповідач не дотримався вимог, встановлених частиною першою статті 19 Закону №875-ХІІ, він зобов`язаний відповідно до закону сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції в розмірі середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Під час розгляду судом даної справи, відповідачем не було надано до суду жодного доказу на підтвердження створення ним робочого місця для працевлаштування інвалідів, а також доказів того, що відповідач звертався до центру зайнятості або органів місцевого самоврядування про працевлаштування інвалідів, як і не було надано до суду доказів сплати суми адміністративно-господарських санкцій.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а його вимоги такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, аналізуючи наявні та досліджені в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що роботодавець не вжив необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, тому є підстави для застосування до відповідача зазначених адміністративно-господарських санкцій.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи вимоги частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності доказів понесення позивачем витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДНК Лабораторія (03067, м. Київ, вул. Виборзька, 70-А, код ЄДРПОУ 31457227) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, 104, код ЄДРПОУ 22869098) адміністративно-господарські санкції у розмірі 668998 (шістсот шістдесят вісім тисяч дев`ятсот дев`яносто вісім гривень) 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДНК Лабораторія (03067, м. Київ, вул. Виборзька, 70-А, код ЄДРПОУ 31457227) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, 104, код ЄДРПОУ 22869098) пеню у розмірі 4074 (чотири тисячі сімдесят чотири гривні) 21 копійку.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.