Рішення

від 14.01.2022 по справі 640/25117/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2022 року м. Київ № 640/25117/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до третя особа проКиївського апеляційного адміністративного суду, Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві стягнення коштів у розмірі 121 431,16 грн., О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Київського апеляційного адміністративного суду (далі по тексту - відповідач-1), Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві (далі по тексту - відповідач-2) за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві про стягнення з Київського апеляційного адміністративного суду на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду у сумі 121 431,16 грн.

Ухвалою суду від 29 жовтня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 22 жовтня 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання про забезпечення позову.

Частиною 2 статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь - яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Суд звертає увагу, що дана справа не належить до переліку, визначеного ч.4 статті 257 КАС України, а тому її розгляд не має відбуватися в порядку загального позовного провадження. Так само, враховуючи предмет і підстави позову, вона не належить до справ незначної складності.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про доцільність розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивача Постановою Верховної Ради України від 09 вересня 2010 року № 2512-УІ обрано суддею Київського апеляційного адміністративного суду безстроково. В період з квітня 2020 року по липень 2020 року йому нараховані розміри суддівської винагороди, які не відповідають розмірам, установленим положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Норма Закону України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", якою доповнено Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" статтею 29 та встановлено на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, обмеження нарахування суддівської винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, не відповідає Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а тому законодавче обмеження не може бути застосовано на визначення позивачу розміру суддівської винагороди за спірний період.

18 листопада 2020 року через канцелярію суду від відповідача - 1 надійшов відзив відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі, посилаючись на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, на всій території України з 12 березня 2020 року був установлений карантин.

Законом України від 13.04.2020 №553-ІХ внесені зміни до Закону №294-ІХ, зокрема доповнено останній статтею 29, згідно з якою у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Поряд із тим, відповідно до частини 1 статті 147, статті 150 Конституції України, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції. До повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України. Наведене кореспондується з положеннями статей 1, 7 Закону України Про Конституційний Суд України від 13.07.2017 №2136- VIII.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року№10- р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частин першої, третьої статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 Закону України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.

У зазначеному рішенні, серед іншого, вказано, що обмеження оспорюваними положеннями статті 29 Закону №294-ІХ виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану, однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, з встановленням чітких часових строків та у жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за ; рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня ухвалення.

У пункті 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року№10-р/2020 зазначено, що положення Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 14 листопада 2019 року N294-IX зі змінами, Закону України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року N55З-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, здійснюючи у період з 18 квітня 2020 року по липень 2020 року виплату суддівської винагороди позивачу у розмірі, визначеному абзацом 1 статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік , Київський апеляційний адміністративний суд діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

19 листопада 2020 року відповідачем - 2 подано відзив на позов, відповідно до якого зазначає, що відповідно до пункту 3 Положення про територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Києві, затвердженого Головою Державної судової адміністрації України 25.09.2015 року, основним завданням Управління є організаційне та фінансове забезпечення діяльності місцевих загальних міста Києва, з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування. Згідно частини четвертої статті 148 Закону України Про судоустрій і статус суддів функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих суддів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Таким чином, Управління є розпорядником бюджетних коштів щодо місцевих загальних судів міста Києва та здійснює нарахування та виплату суддівської винагороди саме суддям районних судів міста Києва. Питання ж виплати суддівської винагороди суддям Київського апеляційного адміністративного суду виходить за межі повноважень Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Указом Президента України від 22 березня 1996 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Арбітражного суду Харківської області. Указом Президента України від 28 квітня 2005 року №721/2005 року позивача переведено на посаду судді господарського суду Львівської області, а Постановою Верховної Ради України від 09 вересня 2010 року № 2512-УІ ОСОБА_1 обрано суддею Київського апеляційного адміністративного суду безстроково.

Відповідно до довідки Київського апеляційного адміністративного суду № 02.7-34/46 від 01.10.2020 року, ОСОБА_1 з 18 квітня 2020 року по 24 липня 2020 року виплачувалася суддівська винагорода з обмеженням. Сума недоотриманої суддівської винагороди за даний період становить 121 431, 16 грн.

Не погоджуючись з діями відповідачів щодо нарахування та виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.

У силу частин першої та другої статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Так, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 та 2 частини третьої вказаної статті передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно з частиною п`ятою цієї ж статті суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (частина восьма статті 135 Закону №1402-VIII).

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким доповнено Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" статтею 29 такого змісту:

"Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".

Суд вважає за необхідне зазначити, що 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (далі - Закон № 1401-VIII).

Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції. У контексті спірних правовідносин потрібно наголосити, що Конституція України у редакції Закону №1401- VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій .

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у поєднанні (системному зв`язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що позаяк Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій). Додамо також, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України).

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по липень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було.

Зважаючи на вказане, суд констатує, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18 квітня 2020 року суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 14 листопада 2019 року (зі змінами внесеними Законом №553-ІХ ( у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) було неправомірним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі №340/1916/20 від 03.03.2021р.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення" Закону України Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Отже, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Отже, згідно зі статтями 8, 9 Конституції України у разі виникнення колізії між нормами Конституції України чи Кодексу адміністративного судочинства України з положеннями ратифікованого міжнародного договору, то застосовуються останні як норми прямої дії.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливого суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За змістом зазначеної статті держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави.

Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.

Згідно з частиною 2 статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді, ухваленої 17 листопада 1999 року Центральною Радою Міжнародної Асоціації Суддів в Тайпеї (Тайвань), незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною.

Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.

Звуження матеріальних гарантій для суддів у цілому призводить до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.

У Рішенні Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також ЄСПЛ, Суд) від 26 квітня 2006 року "Зубко та інші проти України" (заяви №№3955/04, 5622/04, 8538/04 та 11418/04) зазначено, що, на думку Суду, неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску та впливу на поведінку (пункт 68). Також ЄСПЛ дійшов висновку, що неспроможність гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, в якій вони залишились, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном (пункт 69).

Пункт 42 вказаного Рішення також містить витяг з Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету Міністрів № (94) 12 "Незалежність, дієвість та роль суддів", у пункті 29 якого зазначено, що статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов`язків. Ці фактори є невід`ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.

Європейським судом з прав людини, зокрема, у рішенні по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) викладено правову позицію та зауважено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення Суду). У зв`язку з цим, ЄСПЛ, у вказаній справі не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету, і які є діючими, та Закону України "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

Відповідно до пункту 1 Постанови Верховної Ради України від 21 травня 2015 року №462-VIII "Про Заяву Верховної Ради України "Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод" схвалено Заяву Верховної Ради України про відступ від окремих зобов`язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення всіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Водночас Україна не зробила відступу від Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі щодо законних очікувань стосовно ефективного здійснення свого "права власності", а саме розміру суддівської винагороди, має бути застосована.

Таким чином, статтю 1 указаного Першого протоколу слід застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо вона дотримала всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей. Тобто в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність "правомірних (законних) очікувань" є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу, умовою наявності "правомірних очікувань" у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, "правомірні (законні) очікування" - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, які є носіями відповідного права.

Рішенням від 11 березня 2020 року №4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19), в якій розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII, "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року №193-IX, "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року №1798-VIII, Конституційний Суд висловив позицію, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Також конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 5, 6, 7, 14 пункту 3, абзацу шостого пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів ; пунктів 10, 17 Порядку здійснення протиепідемічних заходів, пов`язаних із самоізоляцією, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392; частин першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX Про Державний бюджет України на 2020 рік ; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік , яке прийнято Постановою Пленуму Верховного Суду від 29 травня 2020 року №7 визначено, що під час моніторингу розміру заробітних плат працівників різних сфер дає підстави для висновку, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, передбачає непропорційне зменшення суддівської винагороди стосовно матеріального забезпечення інших працівників бюджетних установ, що у свою чергу, порушує засаду незалежності суддів та суперечить частині першій статті 126 Конституції України.

Оцінюючи наявність у позивача правомірних (законних) очікувань на отримання суддівської винагороди, визначеної статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ, суд зазначає, що позивач правомірно звернувся до суду з відповідним позовом на отримання суддівської винагороди в період з 18.04.2020 у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ, яка є одним з елементів гарантії незалежності суддів, а відтак задоволення даного позову саме шляхом стягнення суми недоотриманої суддівської винагороди є ефективним та дієвим засобом юридичного захисту, який сприятиме тому, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

При цьому суд зауважує, що за приписами статті 148 Закону №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Також слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 151 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Згідно з підпунктом 16 пункту 4 Положення про Державну судову адміністрацію України, відповідно до покладених на неї завдань здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, ДСА України та її територіальних управлінь.

Державна судова адміністрація України є розпорядником коштів вищого рівня, а розпорядником бюджетних коштів, який здійснює нарахування та виплату суддівської винагороди судді, є суд у якому він працює, тобто у даному випадку Київський апеляційний адміністративний суд.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.11.2020р. у справі №640/22025/18.

З урахуванням вищезазначеного, суд вважає, що саме Київським апеляційним адміністративним судом допущено протиправні дії щодо обмеження нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 24 липня 2020 року (дата звільнення позивача з посади судді) із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди.

У той же час, обираючи належний та допустимий спосіб відновлення порушеного права позивача та з урахуванням норм частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Київського апеляційного адміністративного суду щодо обмеження нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 24 липня 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України Про державний бюджет України на 2020 рік та стягнути з Київського апеляційного адміністративного суду на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду в частині суми обмеження, встановленого частиною першою статті 29 Закону України Про Державний бюджет України за період з 18 квітня 2020 року по 24 липня 2020 року у розмірі 121 431 грн. 16 коп.

Враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства України суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Крім того, відповідно до пункту 2 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Отже, рішення суду в частині присудження суддівської винагороди у межах суми за один місяць, підлягає негайному виконанню.

Оскільки законодавством не передбачено порядку розрахунку суми стягнення у випадку присудження заборгованості в частині суми суддівської винагороди, то з метою реалізації п.2 ч.1 ст. 371 КАС України, яка передбачає негайне виконання рішення суду про присудження заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць, суд вважає за необхідне здійснити розрахунок суми стягнення суддівської винагороди на користь позивача за один місяць, виходячи із суми заборгованості, що виникла у травні 2020 року (перший повний місяць у якому застосовувалися обмеження виплати суддівської винагороди).

А тому, сума стягнення за один місяць, в частині якої рішення суду слід допустити до негайного виконання, відповідно до довідки Київського апеляційного адміністративного суду № 02.7-34/46 від 01.10.2020 року становить 57 870, 00 грн.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Київського апеляційного адміністративного суду (01010, вул. Московська 8, корп. 30, місто Київ, код ЄДРПОУ 34729486) щодо обмеження нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 24 липня 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України Про державний бюджет України на 2020 рік .

Стягнути з Київського апеляційного адміністративного суду (01010, вул. Московська 8, корп. 30, місто Київ, код ЄДРПОУ 34729486) суддівську винагороду на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) в частині суми обмеження, встановленого частиною першою статті 29 Закону України Про Державний бюджет України за період з 18 квітня 2020 року по 24 липня 2020 року у розмірі 121 431 грн. 16 коп.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Київського апеляційного адміністративного суду (01010, вул. Московська 8, корп. 30, місто Київ, код ЄДРПОУ 34729486) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) суддівської винагороди у межах суми виплати за один місяць у розмірі 57 870, 00 грн.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Амельохін