Рішення

від 18.01.2022 по справі 640/18769/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2022 року м. Київ № 640/18769/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Сетра"

до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві

про визнання протиправною та скасування вимоги

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Сетра" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 18 липня 2019 року № 0215961309 та вимогу від 03 вересня 2019 року № Ю-2824-10.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач оскаржуваним рішенням від 18 липня 2019 року № 0215961309 нарахував штраф за один й той же період двічі, що є порушенням положень частини 11 статті 25 Закону України Про збір та облік на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та підпункту 2 пункту 2 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449. Крім того позивач зазначає, що вимогу від 03 вересня 2019 року № Ю-2824-10 прийнято відповідачем до закінчення процедури адміністративного оскарження рішення від 18 липня 2019 року № 0215961309, що на думку позивача, вказує на порушення пункту 3 частини 14 статті 25 Закону України Про збір та облік на загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник відповідача вказує, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення від 18 липня 2019 року № 0215961309 слугувало порушення позивачем строку оплати єдиного внеску. В подальшому, на підставі даних інформаційних систем винесена вимога від 03 вересня 2019 року № Ю-2824-10.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2021 року замінено відповідача у справі №640/18769/19 з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 43141267).

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 18 липня 2019 року № 0215961309 на підставі частини 10 та пункту 2 частини 11 статті 25 Закону України Про збір та облік на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до позивача застосовано штраф у розмірі 5 751,81 грн за період з 21 лютого 2014 року по 15 червня 2017 року та штраф в сумі 40 553,99 грн за період з 21 січня 2015 року по 12 лютого 2018 року.

Також, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03 вересня 2019 року № Ю-2824-10, якою на підставі статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та даних інформаційної системи органу доходів і зборів, позивача зобов`язано сплатити недоїмку у розмірі 130 721,44 грн.

Рішенням Державної податкової служби України від 04 вересня 2019 року №544/6/99-00-08-06-01 скаргу позивача на рішення від 18 липня 2019 року № 0215961309 залишено без задоволення, а згадуване рішення залишено без змін.

Незгода позивача із рішенням від 18 липня 2019 року № 0215961309 та вимогою від 03 вересня 2019 року № Ю-2824-10 зумовила звернення до суду з даними позовом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із пунктом 1 частиною 2 статті 6 Закону № 2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) (ч.5 ст.9 Закону №2464).

Абзацом 1 частиною 8 статті 9 Закону № 2464-VI визначено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

За змістом абзацу 1 частини 10 статті 9 Закону №2464 днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.

В той же час, у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (частина 11 статті 9 Закону №2464).

Аналіз зазначених вище норм дає змогу дійти висновку, що чинним законодавством передбачено обов`язок сплати платником податків єдиного внеску у встановлені законом строки, а також передбачена відповідальність за порушення таких строків сплати.

Факт сплати позивачем єдиного внеску з порушенням законодавчо визначеного строку не заперечується сторонами.

Згідно пункту 2 частини 11 статті 25 Закону №2464 орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум (в редакції Закону №2464 з 01 січня 2015 року) .

Згідно пункту 2 частини 11 статті 25 Закону №2464 орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум (в редакції Закону №2464 до 01 січня 2015 року) .

Як зазначено вище, оскаржуваним рішенням від 18 липня 2019 року № 0215961309 до позивача застосовано штраф за несвоєчасно сплачений єдиний внесок за період з 21 лютого 2014 року по 15 червня 2017 року у розмірі 10% від несвоєчасно сплаченої суми та за період з 21 січня 2015 року по 12 лютого 2018 року у розмірі 20% від несвоєчасно сплаченої суми.

Враховуючи вищевикладене, відповідач при винесенні оскаржуваного рішення діяв у відповідності до положень Закон № 2464-VI, а відтак підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.

Частиною 4 статті 25 Закону № 2464-VI визначено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Відповідно до пунктів 3, 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953 у разі якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску та/або борги зі сплати фінансових санкцій органи доходів і зборів протягом 20 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), надсилають вимогу про її сплату. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 грн.

Відповідно до наявної в матеріалах справи роздруківки з інтегрованої картки позивача за останнім станом на 31 грудня 2018 року обліковується заборгованість в сумі 194465,78 грн.

Станом на час винесення оскаржуваної вимоги від 03 вересня 2019 року № Ю-2824-10 докази погашення (оплати) позивачем недоїмки по єдиному соціальному внеску відсутні.

Враховуючи вищевикладене, відповідач при винесенні оскаржуваної вимоги діяв у відповідності до положень Закон № 2464-VI, а відтак підстави для скасування оскаржуваної вимоги відсутні.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування виконано та доведено правомірність оскаржуваних рішення та вимоги з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Зважаючи, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Сетра" відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко