Рішення

від 18.01.2022 по справі 640/6832/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2022 року м. Київ № 640/6832/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Житомирський меблевий комбінат"

до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання дій протиправними та скасування припису № 105/П від 09 жовтня 2019 року

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Житомирський меблевий комбінат" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправним та скасувати припис Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 105/П від 09 жовтня 2019 року; визнати протиправною та скасувати постанову Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 16-19 від 08 листопада 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на порушення відповідачем процедури винесення оскаржуваного припису № 16-19 від 08 листопада 2019 року, оскільки огляд за місцем проведення проводився посадовими особами відповідача без присутності уповноваженої особи позивача, без наказу та направлення на проведення перевірки. Крім того, позивач вказує, що висновки відповідача про порушення позивачем частини 1 статті 22, абзацу 1 частини 2 статті 24 та абзацу 2 частини 1 статті 26 Закону України Про охорону культурної спадщини є необґрунтованими з огляду на те, що виконання робіт з поточного фарбування фасаду будівлі проводилось на підставі паспорту опорядження фасаду від 10 серпня 2004 року, про що відповідача було повідомлено листом від 01 серпня 2019 року №0108/01, що відповідає вимогам пункту 4.9 ДБН А.2.2-14-2016 Склад та зміст науково-проектної документації на реставрацію пам`яток архітектури та містобудування .

В контексті наведеного позивач вказує, що відповідачем не доведено факту, що роботи з фарбування фасаду завдали або можуть завдати шкоди будівлі, тобто відсутній склад правопорушення, визначеного частиною 1 статті 44 Закону України Про охорону культурної спадщини .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 квітня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник відповідача вказує, що представником Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було вжито охоронні заходи шляхом проведення візуального огляду об`єкту культурної спадщини в порядку, визначеному Законом України Про охорону культурної спадщини . При цьому представник відповідача наголошує, що Закон України Про охорону культурної спадщини у спірних правовідносинах є спеціальним по відношенню до Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , отже захід державного нагляду було проведено саме відповідно до норм Закон України Про охорону культурної спадщини . При цьому відповідач зазначає, що оскаржуваний припис було прийнято у зв`язку із виявленням порушення позивачем частини 1 статті 22, абзацу 1 частини 2 статті 24 та абзацу 2 частини 1 статті 26 Закону України Про охорону культурної спадщини .

У відповіді на відзив позивач зауважує, що на даний час жодним нормативно-правовим актом Кабінету Міністрів України не визначено переліку та вимог до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги - отримання дозволу на погодження висновку органу культурної спадщини, не встановлено перелік підстав для відмови у наданні такої адміністративної послуги, отже у позивача відсутній обов`язок щодо дотримання у відповідача дозволу на проведення робіт з фарбування фасаду пам`ятки та погодження науково-практичної документації пам`ятки, про які вказує відповідач.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач наголошує, що Законом України Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності затверджено перелік документів, необхідних для отримання погодження та дозволу органів охорони культурної спадщини.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Судом встановлено, що власником будівлі на вулулиці Бульварно-Кудрявській, 24 у Шевченківському районі міста Києва є Публічне акціонерне товариство Житомирський меблевий комбінат

З матеріалів справи вбачається, що будинок № 24 на вулиці Бульварно-Кудрявській у Шевченківському районі міста Києва рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 21 січня 1986 року № 49 взято на облік як пам`ятка архітектури місцевого значення, Охоронний № 88 (Адреса за рішенням - Воровського вулиця 24). Будинок розташовується у межах Центрального історичного ареалу міста Києва (рішення Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804), на території зони регулювання забудови третьої категорії (відповідно до діючого Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року № 979 Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16 липня 1979 року № 920 Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві ).

Листом від 01 серпня 2019 року №0108/01 позивач проінформував Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про намір виконати роботи з фарбування фасаду вказаного вище будинку.

За результатом вжиття охоронних заходів шляхом проведення візуального огляду будинку №24 на вулиці Бульварно-Кудрявській у Шевченківському районі міста Києва встановлено факт проведення на головному фасаді будинку ремонтних робіт з фарбування даного фасаду, внаслідок чого складено акт огляду від 07 жовтня 2019 року та акт про вчинення правопорушення від 24 квітня 2019 року №27, яким зафіксовано порушення позивачем частини 1 статті 22, абзацу 1 частини 2 статті 24 та абзацу 2 частини 1 статті 26 Закону України Про охорону культурної спадщини .

У зв`язку з викладеним відповідно до пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України Про охорону культурної спадщини Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) винесено припис від 09 жовтня 2019 року №105/П від 09 жовтня 2019 року, яким зобов`язано позивача з дня отримання даного припису припинити виконання будь-яких робіт на пам`ятці та в п`ятиденний термін з дня отримання даного припису надати на розгляд у встановленому порядку науково-проектну документацію на виконання будівельних та/або реставраційних робіт.

За результатом розгляду матеріалів про порушення позивачем вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) прийнято постанову № 16-19 від 08 листопада 2019 року, якою на позивача накладено фінансові санкції у розмірі 170 000 грн.

Незгода позивача із приписом та постановою зумовила звернення до суду з даним позовом.

За змістом статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходиться за її межами.

Закон України "Про охорону культурної спадщини" регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Згідно з цим Законом об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За змістом статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини": об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України; предмет охорони об`єкта культурної спадщини - характерна властивість об`єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об`єкт визнається пам`яткою.

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятки, їхні частини, пов`язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця.

Відповідно до частин 1-3 статті 24 Закону №1805-III власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.

Використання пам`ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує як найменших змін і доповнень пам`ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо.

Забороняється змінювати призначення пам`ятки, її частин та елементів, робити написи, позначки на ній, на її території та в її охоронній зоні без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Абзацом 2 частини 1статті 26 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам`яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації.

Згідно з приписами статті 9 Закону України "Про охорону культурної спадщини" право безумовного доступу до об`єктів культурної спадщини з метою їх обстеження, ознайомлення зі станом зберігання, характером та способом використання, ведення реставраційних робіт, одержання відповідних даних, наукового вивчення мають особи, уповноважені на це органами охорони культурної спадщини.

Власник об`єкта культурної спадщини або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, виконавець реставраційних робіт зобов`язані допускати уповноважених органами охорони культурної спадщини осіб для виконання ними своїх обов`язків до об`єктів культурної спадщини та на їхню територію.

Частиною 1 статті 30 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що органи охорони культурної спадщини зобов`язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці або порушує законодавство, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини.

Пунктом 1 Положення про Департамент охорони культурної спадщини, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07 березня 2018 року №381 визначено, що Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді, а з питань виконання функцій державної виконавчої влади - Міністерству культури України.

Основними завданнями Департаменту є, поміж іншого, забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони культурної спадщини міста Києва, сприяння збереженню культурної спадщини (пункти 4.1 та 4.5 названого вище Положення).

Отже, відповідач є органом охорони культурної спадщини в місті Києві, уповноваженим Київською міською державною адміністрацією виконувати надані їй Законом України "Про охорону культурної спадщини" повноваження.

Щодо посилання позивача на норми Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", суд зазначає таке.

Преамбулою Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" визначено, що цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

За визначенням статті 1 вказаного Закону державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Таким чином, норми Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" підлягають застосуванню до правовідносин, що виникають у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб`єктами господарської діяльності вимог законодавства у відповідній сфері; предметом регулювання цього закону є повноваження органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб, межі та порядок реалізації цих повноважень.

Згідно з преамбулою Закону України "Про охорону культурної спадщини" цей Закон регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Таким чином, під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади повинні керуватися у своїй діяльності приписами спеціального закону, а саме Закону України "Про охорону культурної спадщини", зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об`єкта культурної спадщини.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №826/12524/18, від 28 листопада 2019 року у справі №826/2440/18.

В постанові від 16 березня 2020 року у справі №826/6522/15 Верховний Суд також виклав висновок, відповідно до якого під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади керуються у своїй діяльності приписами спеціального закону, а саме Закону України "Про охорону культурної спадщини", зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об`єкта культурної спадщини. З огляду на це Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції, що під час огляду пам`ятки архітектури відповідачем виконувалися повноваження щодо дотримання законодавства про охорону культурної спадщини та вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання пам`ятки, здійснювався огляд пам`ятки архітектури та перевірка належного утримання та використання пам`ятки архітектури, а не проводилася перевірка господарської діяльності позивача.

З урахуванням наведеного вище, суд вважає безпідставними доводи позивача про порушення процедури прийняття оскаржуваних припису та постанови.

Щодо доводів відповідача про порушення позивачем частини 1 статті 22, абзацу 1 частини 2 статті 24 та абзацу 2 частини 1 статті 26 Закону України Про охорону культурної спадщини , суд зазначає таке.

Як зазначено вище, листом від 01 серпня 2019 року №0108/01 позивач проінформував Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про намір виконати роботи з фарбування фасаду будинку № 24 на вулиці Бульварно-Кудрявській у Шевченківському районі міста Києва.

Листом від 09 серпня 2019 року №066-2488 Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив позивача, що будинок № 24 на вулиці Бульварно-Кудрявській у Шевченківському районі міста Києва занесено до переліку пам`яток архітектури місцевого значення, охоронний №88, отже після надання необхідного пакету документів у встановленому порядку Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розгляне питання надання дозволу на виконання робіт на вказаному об`єктів культурної спадщини.

Судом встановлено, що станом на час прийняття оскаржуваних припису та постанови позивач дозвіл на виконання робіт на об`єкті культурної спадщини - будинку № 24 на вулиці Бульварно-Кудрявській у Шевченківському районі міста Києва не отримав.

Законом України Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності затверджено Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності (далі - Перелік) згідно з додатком, що додається, серед яких пунктом 57 та пунктом.106 передбачені надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках місцевого значення (крім пам`яток археології), їхніх територіях та в зонах охорони, на щойно виявлених об`єктах культурної спадщини, реєстрація дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок; погодження відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт, реалізація яких може позначитися на стані пам`яток місцевого значення, їх територій і зон охорони.

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 6 Закону України Про охорону культурної спадщини до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить: надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках місцевого значення (крім пам`яток археології), їхніх територіях та в зонах охорони, на щойно виявлених об`єктах культурної спадщини, реєстрація дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок.

Статтею 6-1 Закону України Про охорону культурної спадщини визначено, що дозволи, погодження і висновки, передбачені цим Законом, надаються органами охорони культурної спадщини безоплатно.

Рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання фізичною чи юридичною особою відповідних документів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Набуття суб`єктом господарювання права на провадження будь-яких дій щодо здійснення господарської діяльності на об`єктах культурної спадщини за декларативним принципом забороняється.

Відповідно до частини 3 статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Отже, у зв`язку з набранням чинності в установленому порядку Закону України Про адміністративні послуги не потребують нормативно-правового регулювання актами Кабінету Міністрів України питання встановлення порядку надання вищезазначених адміністративних послуг, оскільки відповідно до статті 5 цього Закону виключно законами регулюються відносини щодо надання адміністративних послуг.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України Про охорону культурної спадщини передбачено, що роботи із збереження об`єктів культурної спадщини проводяться згідно з реставраційними нормами та правилами, погодженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Будівельні норми та правила застосовуються у разі проведення робіт із збереження об`єкта культурної спадщини лише у випадках, що не суперечать інтересам збереження цього об`єкта.

Щодо посилання позивача на паспорт опорядження фасаду від 10 серпня 2004 року погоджений Державною службою охорони культурної спадщини в якості науково - проектної документації, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 пункту 6.1.3 розділу 6 Порядку утримання, ремонту, реконструкції, реставрації фасадів будинків та споруд на території міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 27 листопада 2003 року № 220/1094 Про затвердження Порядку утримання, ремонту, реконструкції, реставрації фасадів будинків та споруд на території міста Києва роботи по ремонту, консервації, реставрації, реабілітації фасаду пам`ятки місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Департаменту охорони культурної спадщини).

Отже, паспорт опорядження фасаду від 10 серпня 2004 року погоджено особою, яка не має відповідних повноважень.

Пунктом 4.9 ДБН А.2.2-14-2016 Склад та зміст науково-проектної документації на реставрацію пам`яток архітектури та містобудування передбачено, що у разі ремонту (реставраційного) пам`ятки або її частини можливе розроблення науково - проектної документації за робочим проектом (РП). В окремих обґрунтованих проектувальником випадках, у разі поліпшення експлуатаційних показників об`єктів, допускається розроблення лише дефектних актів і кошторисної документації. У випадку наявності паспорта опорядження фасадів може бути відкоригована технологія виконання робіт із врахуванням реального технічного стану.

При цьому, пунктом 11 4.9 ДБН А.2.2-14-2016 Склад та зміст науково-проектної документації на реставрацію пам`яток архітектури та містобудування передбачено, що паспорт опорядження фасадів у складі робочої документації, яка є складовою частиною науково-проектної документації на виконання робіт на пам`ятках.

З системного аналізу викладеного вбачається, що паспорт опорядження фасадів може бути підставою для коригування технології виконання робіт із врахуванням реального стану пам`ятки, що не виключає отримання відповідного дозволу.

З огляду на те, що під час розгляду справи встановлено, що позивачем проведено роботи з фарбування фасаду будинку № 24 на вулиці Бульварно-Кудрявській у Шевченківському районі міста Києва без отримання дозволу на виконання робіт на вказаному об`єктів культурної спадщини, суд вважає обґрунтованими доводи відповідача про порушення позивачем частини 1 статті 22, абзацу 1 частини 2 статті 24 та абзацу 2 частини 1 статті 26 Закону України Про охорону культурної спадщини .

Беручи до уваги вищевикладене, суд погоджується з доводами відповідача про правомірність оскаржуваного припису, у зв`язку з чим вимога позивача про визнання цього припису протиправним та його скасування задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною 2 статті 30 Закону України Про охорону культурної спадщини приписи органів охорони культурної спадщини є обов`язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.

Згідно з частиною 1 статті 44 Закону № України Про охорону культурної спадщини відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, такі фінансові санкції:

- за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам`ятці, її території, охоронюваній археологічній території, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць, - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання, реставрації, реабілітації пам`яток, у тому числі тих вимог, що передбачені охоронними договорами, умисне доведення їх до стану руйнації - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- за невиконання припису органів охорони культурної спадщини - у розмірі від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно зі статтею 45 названого Закону фінансові санкції, передбачені статтею 44 цього Закону, накладаються керівником, заступниками керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, головою чи заступником голови обласної, районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, головою чи заступником голови відповідної місцевої ради після розгляду матеріалів, які засвідчують факт правопорушення.

Про вчинення правопорушення, зазначеного у статті 44 цього Закону, особою, уповноваженою органом охорони культурної спадщини, складається акт. Керівник юридичної особи, стосовно якої складено акт, протягом трьох днів з моменту отримання акта може подати письмові пояснення до нього. Акт разом з іншими документами, що стосуються справи, у десятиденний термін з моменту складення акта надсилається посадовій особі, яка має право накладати фінансові санкції.

Рішення про накладення фінансових санкцій приймається протягом 10 днів після отримання документів, зазначених у частині другій цієї статті. Рішення про накладення фінансових санкцій оформлюється постановою, що надсилається юридичній особі, на яку накладено фінансові санкції.

З аналізу наведеної норми вбачається, що процедура притягнення юридичної особи до відповідальності на підставі Закону України Про охорону культурної спадщини включає складання акта про вчинення правопорушення та розгляд посадовою особою, яка має право накладати фінансові санкції, матеріалів, що засвідчують факт правопорушення про порушення. При цьому, вказана процедура включає і право юридичної особи протягом трьох днів з моменту отримання акта подати письмові пояснення до нього.

Пунктом 5.28 Положення про Департамент охорони культурної спадщини, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07 березня 2018 року №381 також передбачено, що названий Департамент складає протоколи про адміністративні правопорушення, акти про вчинення правопорушення та постанови про накладення (застосування) фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

Стверджуючи про протиправність цієї постанови, позивач зазначає, що відповідно до статті 44 Закону України Про охорону культурної спадщини санкції накладаються за проведення не будь-яких незаконних робіт, а саме тих робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам`ятці, її території, охоронюваній археологічній території, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць. Проте, відповідач не отримав відповідних доказів шкоди, що свідчить про необґрунтованість застосування санкції в цій частині.

Дійсно, у вищевказаних приписі, акті та постанові відповідачем не зазначено, якої шкоди може заподіяти незаконне проведення позивачем будівельних роботи щодо вищевказаної пам`ятки.

Разом з тим, беручи до уваги встановлені відповідачем порушення позивачем вимог законодавства щодо охорони культурної спадщини, на думку суду Департамент охорони культурної спадщини в межах повноважень та обґрунтовано видав оскаржувану постанову про накладення на позивача фінансових санкцій за відповідні порушення.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування виконано та доведено правомірність оскаржуваних припису та постанови з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Зважаючи, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства "Житомирський меблевий комбінат" відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко