Рішення

від 14.02.2022 по справі 903/947/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 лютого 2022 року справа №903/947/21

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича

та за присутності представників:

від відповідача: Гупало Т.С. - адвокат (ордер серія АС №1030721 від 06.12.2021р., свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю серія ВЛ №1328 від 06.08.2021р.)

від позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав", м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Приватна організація "Українська ліга авторських та суміжних прав", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Розважальний центр "Промінь", м. Луцьк

про стягнення 10 418,50 грн.

встановив: 18 листопада 2021 року на адресу Господарського суду Волинської області надійшла та була зареєстрована позовна заява від 02.11.2021р. Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" про стягнення на її користь з Товариства з обмеженою відповідальністю "Розважальний центр "Промінь" 10 418,50 грн. заборгованості, котра виникла у зв`язку з невиконанням умов договору №ТЗ-С 88/12/19-Н від 01.12.2019р. з додатками.

При цьому позивачем засвідчувалось на понесенні витрат, пов`язаних із сплатою судового збору в розмірі 2 270 грн., а також на очікуваних витратах на суму 5 000 грн. у зв`язку з оплатою наданої правової допомоги.

Ухвалою від 23.11.2021р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 14.12.2021р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали, явку повноважних представників сторін в судове засідання визначено на їх розсуд.

07 грудня 2021 року відділом документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області за вх. №01-55/7452/21 було зареєстровано клопотання за підписом представника ТОВ "РЦ "Промінь" адвоката Гупало Т.С. (ордер серії АС №1030721 від 06.12.2021р.) про ознайомлення з матеріалами справи. 07.12.2021р. представнику відповідача було надано можливість ознайомитися з матеріалами справи.

10.12.2021р. на адресу суду від ТОВ "РЦ "Промінь" надійшов відзив від 09.12.2021р. №07-1/21 на позовну заяву з поштовими документами в підтвердження направлення матеріалів на адресу позивача (фіскальний чек відділення поштового зв`язку №25 м. Луцька від 09.12.2021р., опис вкладення у лист з оголошеною цінністю від 09.12.2021р.), в якому товариство, зокрема, засвідчує на наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог та долучає до матеріалів справи докази в обґрунтування своєї позиції.

При цьому зазначає, що:

- доводи позивача абсолютно не відповідають дійсності та не підкріплені жодним нормативним актом або правочином, в тому числі й договором;

- згідно п. 2.2. договору, на котрий позивач посилається в обгрунтування позову, щомісячний платіж за майнові права здійснюється відповідачем на рахунок Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав", а не на рахунок позивача.

- у своєму позові позивач посилається на ст. 629 Цивільного кодексу України, згідно якої договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідач не заперечує цього факту і вказує на належне виконання умов договору з його сторони.

- в договорі зазначене єдине поняття "Щомісячний платіж за майнові права", однак позивач оперує поняттям "Єдиний щомісячний сукупний платіж за майнові права", що не є тотожним ні за структурою, ні за змістом. Засвідчує, що виникає сумнів щодо того, чи взагалі йдеться про один і той самий платіж, що, як вказує позивач, не був сплачений відповідачем.

- позивач зазначає, що йому належить 50% від винагороди, що підлягає перерахуванню відповідачем на рахунок Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав". Тобто, зважаючи на вищевказане, можна дійти висновку, що спірні правовідносини виникли між позивачем та Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав", а не між позивачем та відповідачем.

- позивач зазначає, що датою виникнення заборгованості за договором є 27 травня 2021 року (за період з червня 2021 року по листопад 2021 року). При цьому відповідач засвідчує, що між позивачем та відповідачем 11 березня 2020 року укладено додаткову угоду до договору, згідно якої сторони дійшли згоди, що на період карантинних заходів на території де знаходиться об`єкт відповідача (місто Луцьк Волинської області) у зв`язку із розповсюдженням на території України респіраторної хвороби COVID-19, відповідач звільняється від сплати роялті.

Зауважує відповідач у відзиві також на стягненні з позивача (майбутньому відшкодуванні) судових витрат, які сторона очікує понести у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги.

Ухвалою від 14.12.2021р., за ініціативою суду, з огляду на заперечення відповідача на пред`явлений позов, необхідність з`ясування всіх обставин справи, дотримання принципу змагальності процесу, повного та об`єктивного вирішення спору по суті, надання можливості позивачу висловити свої пояснення (заперечення), доводи та міркування стосовно обставин відзиву на позовну заяву, постановлено перейти від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи призначено в підготовчому судовому засіданні на 31.01.2022р., залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Приватну організацію "Українська ліга авторських та суміжних прав" (м. Київ, вул. А. Аболмасова, 5, група приміщень 57, офіс 10, код ЄДРПОУ 37396233), зобов`язано позивача направити на адресу третьої особи позовну заяву від 02.11.2021р. із доданими документами, докази направлення надати суду, зобов`язано відповідача направити на адресу третьої особи відзив на позовну заяву із доданими документами, докази направлення надати суду, запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали, явку повноважних представників сторін в судове засідання визначено на їх розсуд. При цьому судом в описовій частині ухвали суду було повністю відображено заперечувальну позицію відповідача стосовно позовних вимог.

Наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями про вручення рекомендованих відправлень підтверджується отримання ухвали суду від 14.12.2021р. позивачем та третьою особою 20 грудня 2021 року, відповідачем 16 грудня 2021 року.

28 грудня 2021 року відділом документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області була зареєстрована заява за підписом представника ГС "Українська ліга авторських та суміжних прав" (адвокат Хлєбніков С.Г.) про стягнення з ТОВ "РЦ "Промінь" на користь Громадської спілки 5 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. До клопотання долучено акт приймання-передачі наданих послуг з професійної правничої допомоги, яка підлягає сплаті клієнтом від 14.12.2021р. з описом вмісту цінного листа від 23.12.2021р. в підтвердження направлення відповідних матеріалів на адресу відповідача.

При цьому позивачем не було надано відповіді, будь-яких пояснень, доводів чи спростувань стосовно обставин, викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою, постановленою за результатами проведеного 31.01.2021р. за участю представника відповідача підготовчого судового засідання (відображена в протоколі засідання суду), було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 14.02.2022р.

При цьому, ухвалою суду від 31.01.2022р. було повідомлено позивача та третю особу про процесуальні дії, вчинені судом в підготовчому судовому засіданні 31.01.2022р.

У визначений судом день та час в судове засідання з`явився лише представник відповідача.

Позивач своїм правом на участь в судовому розгляді не скористався, причини неявки свого представника в судове засідання суду не повідомив, хоча про день на час розгляду справи в суді сторона повідомлялась належним чином (ухвала від 31.01.2022р., якою сторону було повідомлено про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 14.02.2022р., була направлена позивачу на його офіційну електронну адресу, а саме: 42502769@mail.gov.ua, яка зазначена у позовній заяві та відображена в Комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" в вкладці "учасники процесу - картка на особу").

У визначений судом день та час третя особа уповноваженого представника в судове засідання не направила, причину неявки представника суд не повідомила, хоча про день на час розгляду справи в суді повідомлялась належним чином (ухвала суду від 31.01.2022р., згідно поштового повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, була вручена ПО "Українська ліга авторських та суміжних прав" 04 лютого 2022 року).

Також третя особа не скористалась наданим їй процесуальним законодавством правом на подання до суду письмових пояснеь стосовно обставин справи, документів в їх обгрунтування.

В аспекті викладеного суд засвідчує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09.10.1979, п. 24, Series A N32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

При цьому, в рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010р. у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013р. у справі "Наталія Михайленко проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Згідно ст. 232 ГПК України, судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

В силу положень частини 6 наведеної статті, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Судом враховано, що ухвалою від 31.01.2022р., явка в судове засідання представників сторін/учасників провадження обов`язковою не визнавалась.

Згідно з приписами ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд зауважує, що сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його правта обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997р., дана Конвенція та Протоколи до неї №№2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що сторони/учасники справи у відповідності до законодавства були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи по суті, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити у відсутності представника позивача та третьої особи за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Також судом враховується, що ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Положеннями ст. 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Саме заявник (в даному випадку, позивач) є особою, зацікавленою у своєчасному та правильному вирішенні його заяви, а тому суд враховує позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 15.05.2019р. у справі №0870/8014/12, щодо того, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача позов заперечив, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. З огляду на належне повідомлення позивача та третьої особи про день та час розгляду даної справи по суті за їх участю, усвідомлення про наявність відповідного судового провадження, засвідчив на наявності підстав для розгляду справи по суті в даному судовому засіданні.

При цьому представник відповідача (до завершення стадії судових дебатів) засвідчив на понесенні товариством витрат по оплаті професійної правничої допомоги та звернувся до суду із заявою від 14.02.2022р. №02-1/22 про вирішення питання про розподіл судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього в засіданні суду представника відповідача, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред`явлений позивачем до відповідача позов не підлягає до задоволення.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст. 67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 632 ЦК України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У розумінні приписів наведеної норми, ціна є однією із найважливіших умов відплатного договору. Сторони мають право встановлювати ціну в договорі на власний розсуд.

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому судом також засвідчується, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, відповідно до котрої, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 01 грудня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Розважальний центр "Промінь" (Користувач), Громадською спілкою "Українська ліга авторських та суміжних прав" (Суміжна ОКУ), Приватною організацією "Українська ліга авторських та суміжних прав" (Організація) було укладено договір про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права та об`єктів суміжних прав в публічних закладах №ТЗ-C88/12/19-Н.

Відповідно до п. 1.1. договору №ТЗ-C88/12/19-Н, користувач доручає організації укласти від його імені та за його рахунок договори, за якими користувач отримує одночасно, як дозвіл на використання (способом публічного виконання) майнових прав щодо об`єктів авторського права (творів), так і дозвіл на використання (способом публічного виконання) майнових прав щодо об`єктів суміжних прав (фонограм та зафіксованих у них виконань).

Згідно п.п. 2.1.-2.2 угоди від 01.12.2019р., договір про надання дозволу на використання суміжних прав та виплату винагороди за використання об`єктів суміжних прав укладається строком на один рік (із автоматичною пролонгацією) і є за своєю правовою природою ліцензійним договором.

За договором, зазначеним в п. 2.1, користувач здійснює оплату за один рік шляхом виплат в розстрочку, а саме здійснює оплату щомісячними платежами. При цьому кожен із таких щомісячних платежів за суміжні права (надалі Єдиний щомісячний сукупний платіж за майнові права) здійснюється користувачем в розмірі, що зазначений в Додатку №2 до цього Договору на рахунок Організації (Приватної організації "Українська ліга авторських та суміжних прав"). Організацією може надсилатися користувачу рахунок-фактура в електронній формі, підписаний, із використанням електронного цифрового підпису за допомогою системи документообігу. Особливості дії механізму розстрочки зазначені в п. 2.3. договору

Згідно п.п. 2.3.-2.4. договору від 01.12.2019р., механізм розстрочки передбачений цим договором діє наступним чином. Користувач активує механізм розстрочки шляхом здійснення першого Єдиного щомісячного сукупного платежу за майнові права (роялті) в повному обсязі не пізніше 15-ти днів з дати підписання цього Договору. Режим розстрочки за загальним правилом за цим Договором діє без обмеження строку. В той же час, якщо Користувач не сплачував Єдиний щомісячний сукупний платіж за майнові права два календарних місяці поспіль, то механізм розстрочки припиняє дію достроково і розпочинають діяти умови річної оплати (умови річної оплати означають: оплату за рік у вигляді повної передоплати, причому її строк здійснення вважається таким, що настав, і це правило стосується кожного із дозволів, як стосовно авторських прав, так і стосовно суміжних прав). Підставою для оплати у цьому випадку є сам цей Договір із додатками до нього. Отриманий організацією від користувача Щомісячний платіж за майнові права перераховується організацією на рахунок Суміжної ОКУ.

В разі втрати Суміжною організацією статусу акредитованої організації колективного управління правовідносини між Суміжною організацією та іншими сторонами Договору можуть бути призупинені (або розірвані) в односторонньому порядку за рішенням організації. При цьому суми винагороди (роялті), які на такий час знаходяться в організації, мають бути притримані і перераховані вже новій акредитованій організації в такій сфері (п. 3.1. договору від 01.12.2019р. №ТЗ-C88/12/19-Н).

Дія Договору (включаючи додатки до нього) поширюється на всі майнові права, про які в ньому йдеться; в той же час Договір (включаючи додатки до нього) не охоплюватиме майнові права, вилучені із дозволів, що були надані користувачу за Договором (включаючи додатки до нього); інформація про майнові права, вилучені із дозволів за Договором, буде здійснено: щодо авторських прав на сайті Авторської організації (www.okuasp.org); стосовно суміжних прав на сайті Суміжної організації (www.ulaps.com.ua), за умови, що така інформація отримана від правовласника (правовласників) в належному порядку та у чіткій відповідності до норм закону; При цьому, вилучення майнових прав з дозволів не матиме за Договором (включаючи додатки до нього) наслідків фінансового характеру в рамках договору (включаючи додатки до нього) щодо жодної із сторін договору (пункт 3.2. договору від 01.12.2019р. №ТЗ-C88/12/19-Н).

За умовами додатку №1 від 01.12.2019р. до договору від 01.12.2019р., укладеного між Користувачем, від імені якого діє організація та Громадською спілкою "Українська ліга авторських та суміжних прав" (Суміжна ОКУ), що здійснює розширене колективне управління майновими правами суб`єктів суміжних прав та інших правовласників в сфері суміжних прав та є акредитованою організацією колективного управління, з іншої сторони, уклали даний договір, відповідно до котрого, всі права і обов`язки за договором про надання дозволу на використання об`єктів суміжних прав та виплату винагороди за використання об`єктів суміжних прав (далі також - Ліцензійна угода) стосуються строку - один рік. При цьому, зазначений строк пролонгується на умовах ліцензійної угоди. За ліцензійною угодою встановлюється оплата за отримання дозволу щодо 1-го (року) шляхом одноразової виплати щомісячних платежів (розстрочених платежів) із врахуванням порядку, передбаченого основним договором (пункт 1.1 додатку №1 від 01.12.2019р.).

Винагорода (роялті) - загальна винагорода, яка повинна бути сплачена Користувачем Суміжній ОКУ (стосовно строку) за використання об`єктів суміжних прав на умовах цієї ліцензійної угоди (Розділ 2 додатку №1 від 01.12.2019р.).

Користувач здійснює (на Території) використання в комерційній діяльності об`єктів суміжних прав шляхом їх публічного виконання, а Суміжна ОКУ надає стосовно Території Користувачу на умовах, визначених цим договором, дозвіл (невиключну ліцензію) на публічне виконання об`єктів суміжних прав. Користувач, в свою чергу, зобов`язується виплатити винагороду (роялті) Суміжній ОКУ у чіткій відповідності із умовами основного договору (Договору про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права і суміжних прав в публічних закладах та додатків до нього) (пункт 3.1 додатку № 1).

Розмір винагороди (роялті) не залежить від кількості об`єктів суміжних прав, що використовуватимуться користувачем під час дії договору, та частоти їх використання (пункт 3.3 додатку №1 від 01.12.2019р.).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.12.2020 року, а в частині невиконаних фінансових зобов`язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов`язань - до їх повного виконання (пункт 5.1. додатку №1 від 01.12.2019р.).

Отримана Суміжною ОКУ за цією Ліцензійною угодою винагорода (роялті) розподіляється Суміжною ОКУ відповідно до законодавства України (пункт 5.4. додатку №1 від 01.12.2019р.).

Ліцензійна угода є невід`ємною частиною договору про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права і суміжних прав в публічних закладах (включаючи всі додатки до нього).

Отже, істотні умови цієї ліцензійної угоди можуть міститись як безпосередньо в її тексті, так і в тексті Договору про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права і суміжних прав в публічних закладах чи будь-якому додатку до нього. Повні і належні виплати за цією ліцензійною угодою є сплатою справедливої винагороди, спільної для виконавців та виробників фонограм за публічне виконання фонограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих з комерційною метою (пункт 5.5. додатку №1 від 01.12.2019р.).

Додатком №2 до договору від 01.12.2019р. №ТЗ-C88/12/19-Н сторони погодили, що розмір щомісячного платежу за майнові права становить 3 350 грн. за кожен заклад користувача.

Додатком №2 до договору від 01.12.2019р. №ТЗ-C88/12/19-Н сторони визначили, що щомісяний платіж за майнові права перераховується користувачем на розрахунковий рахунок організації відповідно до умов основного договору (пункт 3 додатку №2 від 01.12.2019р.).

При цьому, відповідно до пункту 3.1 додатку №1 до договору, Користувач здійснює (на Території) використання в комерційній діяльності об`єктів суміжних прав шляхом їх публічного виконання, а Суміжна ОКУ надає стосовно території Користувачу на умовах, визначених ліцензійною угодою, дозвіл (невиключну ліцензію) на публічне виконання об`єктів суміжних прав. Користувач, в свою чергу, зобов`язується виплатити винагороду (роялті) Суміжній ОКУ у чіткій відповідності із умовами основного договору (Договору про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права і суміжних прав в публічних закладах та додатків до нього).

Як зазначає позивач, відповідно до умов укладеного між сторонами договору про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права та об`єктів суміжних прав в публічних закладах від 01.12.2019р. №ТЗ-C88/12/19-Н, у відповідача існує заборгованість за період з червня 2021 року до листопада 2021 року включно в сумі 20 837 грн.

Вважає, що позивачеві належить 50% від винагороди, що підлягає перерахуванню відповідачем на рахунок Приватної організації "Українська ліга авторських та суміжних прав", а саме сума, що дорівнює 10 418,50 грн. (20 837 грн. х 50% = 10 418,50 грн.)

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 11 ЦК України та ст. 174 ГК України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

На підставі ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами договору виникло господарське зобов`язання, яке в силу ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений договір з додатками за своєю правовою природою є ліцензійним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Відповідно до ч.ч. 3-6 ст. 1109 ЦК України, у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

За змістом ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права", організація колективного управління (організація колективного управління майновими правами) - організація, що управляє на колективній основі майновими правами суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав і не має на меті одержання прибутку.

Відповідно до ч. 3 ст. 426 ЦК України, використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законом.

Суд зазначає, що особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов`язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права охороняються положеннями Закону України "Про авторське право і суміжні права".

Відповідно до частин четвертої і п`ятої статті 32 Закону України "Про авторське право і суміжні права", за авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам. Право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб`єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

Частиною другою статті 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди). Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Суб`єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: а) особисто; б) через свого повіреного; в) через організацію колективного управління (ст. 45 Закону України "Про авторське право і суміжні права").

Правові та організаційні засади колективного управління майновими правами суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав в Україні визначені Законом України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав".

У статті 1 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" міститься визначення понять "колективне управління", "обов`язкове колективне управління", "розширене колективне управління".

Так за змістом статті 1 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" - колективне управління це діяльність зі збору, розподілу та виплати правовласникам доходу від прав, що здійснюється в інтересах більше ніж одного правовласника на умовах та з дотриманням принципів, передбачених цим Законом. Обов`язкове колективне управління це - колективне управління майновими правами на об`єкти авторського права і (або) суміжних прав незалежно від їх наявності в каталозі організації колективного управління, що здійснюється акредитованими Установою організаціями у визначених цим Законом сферах. Розширене колективне управління - колективне управління майновими правами на об`єкти авторського права і (або) суміжних прав незалежно від їх наявності в каталозі організації колективного управління (крім випадків, коли відповідні права вилучені правовласником з колективного управління в порядку, встановленому цим Законом), у визначених цим Законом сферах, що здійснюється акредитованими Установою організаціями у визначених цим Законом сферах.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав", організація колективного управління є неприбутковою організацією, утворюється в організаційно-правовій формі громадського об`єднання (громадська організація або громадська спілка) зі статусом юридичної особи, єдиним видом діяльності якої є виконання завдань і функцій, визначених статтею 12 цього Закону.

Згідно з положеннями частини другої статті 5 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав", принципами діяльності організацій колективного управління є ефективне управління - організації колективного управління забезпечують збирання, розподіл та виплату доходу від прав правовласникам у найбільш швидкий, ефективний і точний спосіб та лише з обґрунтованими витратами.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав", організації колективного управління від свого імені та в інтересах правовласників здійснюють такі функції: 1) укладають із користувачами договори про надання дозволу на використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав та договори про виплату винагороди (відрахувань) за використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав; 3) збирають, розподіляють та виплачують дохід від прав правовласникам; 4) звертаються до суду від імені правовласників за захистом їхніх майнових прав відповідно до статутних повноважень та доручення правовласників, вчиняють інші дії, передбачені законодавством та дорученням правовласників, необхідні для захисту майнових прав правовласників, в інтересах яких діє організація; 5) забезпечують ведення реєстру правовласників, реєстру об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, майновими правами щодо яких управляє організація; 6) здійснюють моніторинг правомірності використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав згідно зі сферами управління правами, щодо яких зареєстровано організацію, та щодо об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, майнові права на які передані їй в управління.

Зі змісту частини п`ятої статті 12 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" вбачається, що розширене колективне управління поширюється на всю територію України та здійснюється щодо майнових прав усіх правовласників за відповідною категорією у сферах, щодо яких акредитовано організацію, у тому числі тих, що не укладали договір про управління об`єктами авторського права і (або) суміжних прав з акредитованою організацією, незалежно від обраного такими правовласниками способу управління належними їм правами.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, спірний договір від організацій колективного управління укладено:

- Громадською спілкою "Українська ліга авторських та суміжних прав" (Суміжна ОКУ), що здійснює розширене колективне управління майновими правами суб`єктів суміжних прав та інших правовласників в сфері суміжних прав та є акредитованою організацією колективного управління;

- Приватною організацією "Українська ліга авторських та суміжних прав" (Організація), що здійснює управління (на колективній основі) майновими правами суб`єктів авторського права та інших правовласників в сфері авторського права.

При цьому, відповідно до пункту 3.1 додатку №1 до договору від 01.12.2019р., Користувач здійснює (на Території) використання в комерційній діяльності об`єктів суміжних прав шляхом їх публічного виконання, а Суміжна ОКУ надає стосовно Території Користувачу на умовах, визначених цим договором, дозвіл (невиключну ліцензію) на публічне виконання об`єктів суміжних прав. Користувач, в свою чергу, зобов`язується виплатити винагороду (роялті) на поточний рахунок Суміжній ОКУ у чіткій відповідності із умовами основного договору (Договору про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права і суміжних прав в публічних закладах та додатків до нього).

Додатком №2 до договору від 01.12.2019р. сторони визначили, що щомісячний платіж за майнові права перераховується користувачем на розрахунковий рахунок Організації відповідно до умов основного договору (Договору про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права і суміжних прав в публічних закладах та додатків до нього) (п. 3 додатку №2 від 01.12.2019р.).

Отже, діяльність зі збору, розподілу та виплати правовласникам доходу від їх прав здійснює Приватна організація "Українська ліга авторських та суміжних прав" (організація).

Предметом судового розгляду у даній справи є вимога Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" (Суміжна ОКУ) про стягнення 10 418,50 грн. заборгованості, котра, згідно позиції позивача, виникла у відповідача у зв`язку з невиконанням умов договору №ТЗ-С 88/12/19-Н від 01.12.2019р. з додатками.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Так, Громадська спілка "Українська ліга авторських та суміжних прав" обґрунтовує позовні вимоги порушенням своїх законних прав та інтересів наявністю заборгованості відповідача перед позивачем.

Проте суд зауважує, що за умовами договору від 01.12.2019р. №ТЗ-C88/12/19-Н Приватна організація "Українська ліга авторських та суміжних прав" (організація) виступає як особа, яка виконує допоміжну функцію за цим договором щодо поділу винагороди (роялті), яку сплачує користувач між репрезентативними організаціями колективного управління відповідно до їх сфер діяльності.

Додатком №2 до договору від 01.12.2019р. №ТЗ-C88/12/19-Н сторони визначили, що щомісячний платіж за майнові права перераховується користувачем на розрахунковий рахунок Організації (Приватна організація "Українська ліга авторських та суміжних прав") відповідно до умов основного договору (Договору про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права і суміжних прав в публічних закладах та додатків до нього) (пункт 3 додатку №2 від 01.12.2019р.).

При цьому, відповідно до пункту 3.1 додатку № 1 до договору від 01.12.2019р. №ТЗ-C88/12/19-Н - користувач, в даному випадку - Приватна організація "Українська ліга авторських та суміжних прав", зобов`язується виплатити винагороду (роялті) на поточний рахунок Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" (Суміжній ОКУ) у чіткій відповідності із умовами основного договору (Договору про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права і суміжних прав в публічних закладах та додатків до нього).

Положеннями ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд звертає увагу, що суди розглядають справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ГПК України випадках.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.10.2017р. у справі № 914/1128/16.

Вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач, тобто, встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії) від зобов`язаних осіб. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто, таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Близькі за змістом висновки зазначені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

Статтею 6 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини, визначено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).

Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. При цьому для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав у суді.

Аналогічну позицію викладено Верховним Судом у постанові від 19.02.2020р. у справі №913/271/19.

Позивачем не доведено порушення його права, за захистом якого було пред`явлено позов, оскільки обов`язок, щодо перерахунку, поділу винагороди (роялті), яку сплачує користувач, покладається на Приватну організацію "Українська ліга авторських та суміжних прав" відповідно до п. 2.4. договору від 01.12.2019р. №ТЗ-C88/12/19-Н.

Суд засвідчує, що відповідно до договору від 01.12.2019р. №ТЗ-C88/12/19-Н про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права та об`єктів суміжних прав в публічних закладах користувач - ТОВ "РЦ "Промінь", відповідно до п. 2.2. договору, здійснює оплату в розмірі, що зазначений в Додатку №2 до цього Договору на рахунок Організації (Приватної організації "Українська ліга авторських та суміжних прав").

Суд констатує, що обов`язок щодо сплати щомісячниках платежів ТОВ "РЦ "Промінь" виник саме перед Приватною організацією "Українська ліга авторських та суміжних прав", а не перед Громадською спілкою "Українська ліга авторських та суміжних прав".

Поруч з цим суд зазначає, що відповідно до долученої відповідачем до матеріалів справи додаткової угоди від 11 березня 2020 року до договору від 01.12.2019р. №ТЗ-C88/12/19-Н про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права та об`єктів суміжних прав в публічних закладах, підписаної між Приватною організацією "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами", Громадською спілкою "Українська ліга авторських та суміжних прав", Приватною організацією "Українська ліга авторських та суміжних прав" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Розважальний центр "Промінь", сторони прийшли взаємної згоди, що на період дії карантинних заходів на території, де знаходиться територія визначена в додатках до основного договору, у зв`язку із розповсюдження на території України респіраторної хвороби COVID-19, користувач звільнений від сплати роялті. Дану додаткову угоду підписано уповноваженими представниками сторін, скріплено відтисками печаток господарюючих суб`єктів.

Відтак, зважаючи на підписання між сторонами додаткової угоди від 11 березня 2020 року до договору від 01.12.2019р. №ТЗ-C88/12/19-Н, суд вважає, що з 11.03.2020р. користувач - ТОВ "Розважальний центр "Промінь" звільнений від сплати роялті.

Узагальнюючи викладене, судом констатується, що позивачем не доведено доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання доказів в належне обґрунтування та підтвердження останніх, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору із подальшим задоволенням позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України" за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58) відповідно до котрої згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоячщою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також приймає до уваги положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до п. 2 ч. 4 ст.129 ГПК України судовий збір та інші судові витрати в разі відмови в позові покладаються на позивача.

Враховуючи прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору, витрати на правову допомогу), котрі поніс позивач, слід залишити за Громадською спілкою "Українська ліга авторських та суміжних прав".

Стосовно клопотання представника відповідача про вирішення питання про розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) після ухвалення рішення по суті позовних вимог, суд засвідчує, що у відповідності до положень ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, а згідно ст. 238 ГПК України, у разі необхідності у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат, з огляду на що суд приходить до висновку про наявність підстав та необхідність призначення судового засідання для вирішення заяви адвоката Адвокатського об`єднання "Акстон" Гупало Т.С. про розподіл судових витрат на інший день та час.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, згідно клопотання адвоката Адвокатського об`єднання "Акстон" Гупало Т.С., призначити на 28 лютого 2022 року на 11:30 год. Судове засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Волинської області (м. Луцьк, пр. Волі, 54а) в залі судових засідань №210.

3. Товариству з обмеженою відповідальністю "Розважальний центр "Промінь" в найкоротший строк направити документальні підтвердження понесення витрат на правничу допомогу на поштову адресу Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав", електронну адресу адвоката Хлєбнікова С.Г. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та на поштову адресу Приватної організації "Українська ліга авторських та суміжних прав", докази направлення надати суду.

4. Запропонувати Громадській спілці "Українська ліга авторських та суміжних прав" та Приватній організації "Українська ліга авторських та суміжних прав", відповідно до ст. 126 ГПК України, в строк до 24.02.2022р. включно надати Господарському суду Волинської області та ТОВ "Розважальний центр "Промінь" письмові пояснення по суті понесених відповідачем судових витрат на оплату професійної правничої допомоги, шляхом направлення останніх на електронну адресу Господарського суду Волинської області (inbox@vl.arbitr.gov.ua) та на електронну адресу представника ТОВ "Розважальний центр "Промінь" (gupalotaras@gmail.com), докази направлення надати суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення

складено 17.02.2022р.

Суддя В. А. Войціховський