Рішення

від 14.02.2022 по справі 520/17604/21

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

14 лютого 2022 р. справа №520/17604/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мар`єнко Л.М.,

при секретарі судового засідання - Рєзнік Е.О.,

за участю: представника позивача - Носова К.В.,

представника відповідача - Шапошника М.С.,

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "НАЗАР-2011" до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "НАЗАР-2011", з позовною заявою до Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, в якій просить суд: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області: від 01.06.2021 року №0096560723 про збільшення грошового зобов`язання по податку на додану вартість у сумі 3043553,75 грн. (у т.ч. податкове зобов`язання - 2434843,0 грн.; штрафні санкції - 608710,75 грн.); від 01.06.2021 року №0096570723 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2020 року у сумі 2447120,0 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ГУ ДПС у Харківській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "НАЗАР-2011" та складено акт від 12.03.2021 №4010/20-40-07-23-06/42295617. Позивач не погоджується із висновками ГУ ДПС у Харківській області, вважає, що рішення відповідача не відповідають вимогам Податкового кодексу України, прийняті з порушенням вимог податкового законодавства та не узгоджуються з дійсними фактичними обставинами проведених господарських операцій у зв`язку з чим, підлягають скасуванню. Позиція відповідача спростовується наявністю первинної документації щодо угод між позивачем та його контрагентами.

Від представника відповідача - Зекової С., через канцелярію суду, надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просить відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначаючи, що відповідач під час спірних правовідносин діяв у спосіб та у межах, визначених чинним законодавством.

Представник позивача - Носов К.В. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача - Шапошник М.С., в судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини, наведені у письмовому відзиві на позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю НАЗАР-2011 є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законодавством порядку та перебуває на податковому обліку у ГУ ДПС у Харківській області, утвореному на правах відокремленого підрозділу ДПС України.

Головним управлінням ДПС у Харківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ НАЗАР-2011 та складено акт від 12.03.2021 №4010/20-40-07-23-06/42295617.

Як вбачається з вищевказаного акту, предметом перевірки був контроль за правомірністю визначення суми від`ємного значення з ПДВ задекларованої у декларації за грудень 2020 року, яку сформовано за рахунок періодів виникнення від`ємного значення: з серпня 2020 року по грудень 2020 року.

Судом встановлено, що акт перевірки містить висновок про порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, абз. 17 п. 201. 10, п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України. Вказані порушення призвели до завищення податкового кредиту по ПДВ за жовтень, листопад, грудень 2020 року на загальну суму 4 966 740,0 грн., що призвело до заниження ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 2 434 843,0 грн. та зменшенню від`ємного значення ПДВ за грудень 2020 року у сумі 2 447 120,0 грн.

Відповідач у акті перевірки зазначив щодо неправомірне формування позивачем податкового кредиту по ПДВ за результатами взаємовідносин із ТОВ МОДУС АГРО (ідентифікаційний код 42193089), оскільки такі взаємовідносини не мали реального характеру.

Позивачем було подало заперечення на акт перевірки та додаткові документи, проте доводи позивача, викладені в запереченні, не були враховані.

На підставі висновків вищевказаного акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення:

- від 01.06.2021 №0096560723 про збільшення грошового зобов`язання по податку на додану вартість у сумі 3 043 553,75 грн. (у т.ч. податкове зобов`язання - 2 434 843,0 грн.; штрафні санкції - 608 710,75 грн.);

- від 01.06.2021 №0096570723 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2020 року у сумі 2447 120,0 грн.

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ НАЗАР-2011 звернулось із скаргою до ДПС України та Ради Бізнес-омбудсмена.

За результатами розгляду скарги позивача Рада Бізнес-омбудсмена направила на адресу ДПС України лист від 05.07.2021 №32785, в якому погодилась із безпідставністю висновків акту перевірки.

Рішенням ДПС України від 06.08.2021 №18143/6/99-00-06-01-05-06, яке отримано позивачем засобами поштового зв`язку 16.08.2020, скарга залишена без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін.

Позивач, не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду із вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Відповідно до положень ст.109 Податкового кодексу України, податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

Стаття 110 Податкового кодексу України встановлює, що платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Отже, відповідальність за порушення норм податкового законодавства настає у разі вчинення платником податків протиправних дій.

Судом встановлено, що У жовтні-грудні 2020 року ТОВ МОДУС АГРО поставляв ТОВ НАЗАР-2011 сільськогосподарську продукцію на підставі нижченаведених договорів:

1. Договір купівлі-продажу від 01.09.2020 №08/09-2 та специфікації №4 від 16.09.2020 на поставку насіння соняшнику врожаю 2020 року у кількості 900 т на загальну суму 12600003,60 грн. (у т.ч. ПДВ - 2100000,60 грн.).

На виконання умов цього договору та специфікації від 16.09.2020 №4 до нього ТОВ МОДУС АГРО у жовтні 2020 року поставило на адресу ТОВ НАЗАР-2011 насіння соняшнику врожаю 2020 року у кількості 411,04 т на загальну суму 5 261 476,42 грн. (у т.ч. ПДВ - 876912,74 грн.).

Розрахунок за поставлений товар проводився у безготівковій формі.

2. Договір купівлі-продажу від 01.10.2020 №01/10-1 та специфікація від 01.10.2020 року №1 на поставку пшениці 2,3 класу врожаю 2020 року у кількості 250 т.+-10% на загальну суму 2205000,0 грн. (у т.ч. ПДВ - 367 500,0 грн.); специфікація №2 від 03.11.2020 на поставку пшениці 2,3 класу врожаю 2020 року у кількості 390 т. +-10% на загальну суму 3481920,0 грн. (у т.ч. ПДВ - 580320,0 грн.); специфікація №3 від 01.12.2020 на поставку пшениці 2,3 класу врожаю 2020 року у кількості 260 т. +-10% на загальну суму 2321280,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 386880,0 грн.); специфікація №4 від 02.12.2020 на поставку пшениці 2,3 класу врожаю 2020 року у кількості 300 т. +-10% на загальну суму 2678544,0 грн. (у т.ч. ПДВ - 446 424,00 грн.).

На виконання умов цього договору та специфікацій до нього ТОВ МОДУС АГРО поставило на адресу ТОВ НАЗАР-2011 у жовтні-грудні 2020 року пшеницю 2,3 класу врожаю 2020 року у кількості 1187,216 т. на загальну суму 12341080,6 грн. (у т.ч. ПДВ - 2056846,77 грн.).

Розрахунок за поставлений товар проводився у безготівковій формі, станом на день подання позову існувала дебіторська заборгованість у сумі 246,27 грн. (недопоставлений товар).

3. Договір купівлі-продажу від 07.10.2020 №07/10-1 та специфікація від 07.10.2020 №1 на поставку насіння соняшнику врожаю 2020 року у кількості 160 т. +-10% на загальну суму 2304000,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 384000,0 грн.); специфікація №2 від 23.10.2020 на поставку насіння соняшнику врожаю 2020 року у кількості у кількості 125 т. +-10% на загальну суму 1900050,0 грн. (у т.ч. ПДВ - 316675,0 грн.); специфікація №3 від 15.12.2020 на поставку насіння соняшнику врожаю 2020 року у кількості у кількості 140 т. +-10% на загальну суму 2450002,8 грн. (у т.ч. ПДВ - 408333,8 грн.).

На виконання умов цього договору та специфікацій до нього ТОВ МОДУС АГРО поставило на адресу ТОВ НАЗАР-2011 у жовтні-грудні 2020 року насіння соняшнику врожаю 2020 року у кількості 337,932 т на загальну суму 5917913,44 грн. (у т.ч. ПДВ - 986318,91 грн.).

Розрахунок за поставлений товар проводився у безготівковій формі, станом на день подання позову існує дебіторська заборгованість у сумі 282,26 грн. (недопоставлений товар).

4. Договір купівлі-продажу від 19.10.2020 №19/10-2 та специфікація від 19.10.2020 №1 на поставку кукурудзи врожаю 2020 року у кількості 58,5 т. +-10% на загальну суму 403 650,0 грн. (у т.ч. ПДВ - 67275,0 грн.); специфікація №2 від 24.10.2020 на поставку кукурудзи врожаю 2020 року у кількості у кількості 72,5 т. +-10% на загальну суму 507499,72 грн. (у т.ч. ПДВ - 84 583,29 грн.); специфікація №3 від 27.10.2020 на поставку кукурудзи врожаю 2020 року у кількості у кількості 220 т. +-10% на загальну суму 1584000,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 264000,0 грн.); специфікація №4 від 10.11.2020 року на поставку кукурудзи врожаю 2020 року у кількості у кількості 180 т. +-10% на загальну суму 1512000,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 252000,0 грн.).

На виконання умов цього договору та специфікацій до нього ТОВ МОДУС АГРО поставило на адресу ТОВ НАЗАР-2011 у жовтні-грудні 2020 року кукурудзу врожаю 2020 року у кількості 557,616 т. на загальну суму 3947352,40 грн. (у т.ч. ПДВ - 657892,07 грн.).

Розрахунок за поставлений товар проводився у безготівковій формі, станом на день проведення перевірки існувала дебіторська заборгованість у сумі 4,42 грн. (недопоставлений товар).

Приймання-передача сільськогосподарської продукції за вищезгаданими договорами підтверджується складеними уповноваженими представниками сторін видатковими накладними. Фізичне переміщення (перевезення) сільськогосподарської продукції здійснювалось силами ТОВ НАЗАР-2011 , що знайшло відображення у товарно-транспортних накладних, які надавались до перевірки та зафіксовано у акті перевірки. Транспортні засоби, якими здійснювалось перевезення сільськогосподарської продукції, перебували у користуванні позивача на підставі наступних договорів:

договору оренди транспортних засобів від 26.11.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Завадою М.В. (автомобіль DAF XF 95/430, р.н. НОМЕР_1 , причіп KRONE SDP 27, р.н. НОМЕР_2 ; автомобіль SKANIA R420, р.н. НОМЕР_3 , причіп KRONE AZM 18, р.н. НОМЕР_4 ; автомобіль MAN TGX 26.440, НОМЕР_5 , причіп ACKERMANN EAF 24-7.4-126E, р.н. НОМЕР_6 ; автомобіль MAN 26.403, НОМЕР_7 , причіп KOGEL SN 24, р.н. НОМЕР_8 );

договору оренди транспортних засобів від 19.08.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Завадою М.В. (автомобіль RENAULT MAGNUM 390.19, р.н. НОМЕР_9 , причіп KOGEL SN 24, р.н. НОМЕР_10 );

договору фінансового лізингу від 30.08.2019 №30019/ФЛ-874, укладеного із ТОВ ЕСКА КАПІТАЛ (предметом лізингу є: тягач DAF XF 105.460, р.н. НОМЕР_11 ; напівпричіп WIELTON NW 33 ST, р.н. НОМЕР_12 ).

Придбана у ТОВ МОДУС АГРО сільськогосподарська продукція доставлялась для зберігання або на склад позивача, який розташований за адресою: Харківська область, Близнюківський район, смт. Близнюки, в`їзд Механізаторів, 1/1, або на елеватор ТОВ ГРЕЙН ТЕХ АГРО (код 42878206) на підставі договору складського зберігання від 01.07.2020 №2 (Дніпропетровська обл., Юр`ївський район, с. Варварівка, вул. Пристанційна, 26А).

Склад загальною площею 500 кв.м., що розташований у смт. Близнюки був орендований позивачем у ФОП ОСОБА_1 на підставі Договору суборенди нежитлового приміщення від 03.01.2020 №01/20.

Господарські операції з поставки ТОВ МОДУС АГРО у жовтні-грудні 2020 року сільськогосподарської продукції на адресу позивача зумовили складення ТОВ МОДУС АГРО податкових накладних, які після їх реєстрації у ЄРПН, знайшли своє відображення у податковій звітності позивача по ПДВ.

Також, позивачем було надано до суду: копії первинних документів, по господарським операціям із ТОВ МОДУС АГРО у вересні 2020 року на виконання договору купівлі-продажу від 01.09.2020 08/09-2 та специфікацій до цього договору від 01.09.2020 №1, від 05.08.2020 №2, від 08.09.2020 №3, податкові накладні за якими були включені, до періоду, охопленого перевіркою; докази залучення сторонніх перевізників для перевезення придбаної у ТОВ МОДУС АГРО сільськогосподарської продукції (як на склад позивача, так і для подальшого використання у господарській діяльності) - договір перевезення вантажу від 09.07.2020 №09/07-2, укладений із ТОВ СХІДУКРТРАНС (перевізник за договором), акти надання послуг до договору з додатками, докази оплати отриманих послуг; договір перевезення вантажів від 26.08.2020 №26/08-4, укладений із ТОВ ЮТАС-АГРО (перевізник за договором), акт надання послуг до договору, докази оплати отриманих послуг; докази подальшого використання у власній господарській діяльності сільськогосподарської продукції, придбаної у ТОВ МОДУС АГРО , а саме: частина придбаного соняшника була використана у якості давальницької сировини для виробництва олії соняшникової, шроту та лушпиння за договором про виготовлення продукції з давальницької сировини від 21.08.2020 №А-1241, укладеним із ТОВ АГРОПРОІНВЕСТ 08 (код 35834331).

За умовами договору ТОВ АГРОПРОІНВЕСТ 08 здійснює за замовленням ТОВ НАЗАР-2011 переробку давальницької сировини (соняшника) та передає замовнику, отримані за результатами переробки товари: лушпиння соняшнику, олію соняшникову, шрот соняшниковий. Переробка соняшнику відбувалась на виробничих потужностях ТОВ АГРОПРОІНВЕСТ 08 , які розташовані за адресою: Запорізька область, м. Вільнянськ, пров. Матросова, 22;

Придбана у ТОВ МОДУС АГРО пшениця різних класів реалізовувалась ТОВ ГРЕЙН ПАУЕР за договорами поставки від 01.07.2020 №26, від 17.07.2020 №139 та додатковими угодами до них.

За умовами договорів постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти та оплатити товар (пшениця 2, 3, 4 класу врожаю 2020 року), згідно умовам договору. Місцем поставки сторони визначили: ТОВ ГРЕЙН ТЕХ АГРО (ТОВ ГТА ), Дніпропетровська обл., Юр`ївський р-н, с. Варварівка, вул. Пристанційна, 26А. За цією адресою знаходяться потужності по зберіганню зерна (елеватор), власником яких є ТОВ ГРЕЙН ТЕХ АГРО , а ТОВ НАЗАР-2011 на договірних засадах зберігає сільськогосподарську продукцію на підставі договору складського зберігання від 01.07.2020 №2.

Суд зазначає, що посилання відповідача у акті перевірки на дефектність первинних документів (видаткових накладних) з огляду на те, що деякі з них були складені у електронному вигляді із накладенням електронного цифрового підпису (ЕЦП), є помилковими з огляду на таке.

Відповідно до приписів ст. 5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис (ст. 6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг ).

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронні довірчі послуги (ст. 7 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг ).

Відповідно до ст.8 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Частиною 4 ст. 18 Закону України Про електронні довірчі послуги встановлено, що кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

З огляду на наведене вище, висновки про дефектність видаткових накладних, складених ТОВ МОДУС АГРО та ТОВ НАЗАР-2011 у електронному із використанням кваліфікованого ЕЦП, є помилковими.

Судом встановлено, що складені електронні документи містять назву, дату та місце складання, назву суб`єктів, від імені яких складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність її оформлення, особисті підписи осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій, виписані реально існуючими суб`єктами права.

Отже, первинні документи по взаємовідносинам із ТОВ МОДУС АГРО не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , ст. 44 ПК України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняють втрату ними юридичної сили і доказовості. Зазначені первинні документи, складені за результатами операцій, які призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак такі документи підтверджують реальність вчинених позивачем господарських операцій.

Посилання відповідача на те, що деякі первинні документи не містять певної інформації (зокрема, товарно-транспортні накладні, які складались за операціями з перевезення сільськогосподарської продукції не містять відомостей про навантаження-розвантаження тощо) є неспроможними, з огляду на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29 жовтня 2019 по справі №823/1436/13-а: Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Відтак, наявність у товарно-транспортних накладних певних недоліків при оформленні, за умови наявності інших первинних документів, оформлених у відповідності до приписів Закону №996-XIV, які підтверджують здійснення фінансово-господарських операцій, не може бути безумовною підставою для висновків про безпідставність формування позивачем показників податкової звітності за вказаними господарськими операціями .

Відповідачем не наведені факти, які б підтверджували невикористання позивачем придбаної у ТОВ МОДУС АГРО сільськогосподарської продукції у межах власної господарської діяльності, не наведено будь-яких фактичних даних, які б засвідчували відсутність у ТОВ НАЗАР-2011 об`єктивної потреби на укладання договорів, неспівпадання предметів договорів з напрямом господарської діяльності Товариства (оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин), фізичну відсутність придбаного товару.

Слід зазначити, що його основним видом діяльності позивача є оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.

Саме придбання зерна (пшениці, соняшника, кукурудзи) було предметом договорів, укладених між позивачем та ТОВ МОДУС АГРО . Позивач на момент проведення спірних операцій мав у наявності необхідну кількість власних трудових ресурсів - 13 найманих працівників (копії розрахунків за формою 1-ДФ), мав право на користування вантажними автомобілями та причепами до них, мав складські площі.

Господарські операції з ТОВ МОДУС АГРО мали наслідком зміни у структурі активів ТОВ НАЗАР-2011 . Відповідний рух активів знайшов своє відображення у первинних документах, бухгалтерському та податковому обліку товариства.

Суд зазначає, що актом перевірки підтверджується виконання ТОВ НАЗАР-2011 зобов`язань за договорами, укладеним з ТОВ МОДУС АГРО , які були виконані шляхом перерахування у жовтні-грудні 2020 року безготівкових грошових коштів у загальній сумі 26 258 209,70 грн.

Перевіркою не виявлено фактів повернення цих коштів від ТОВ МОДУС АГРО до ТОВ НАЗАР-2011 , наявності у цих суб`єктів господарювання спільного інтересу щодо їх отримання, що могло б мати місце в разі пов`язаності цих осіб.

За правилами Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні операція по зарахуванню коштів на банківський рахунок платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов`язань такого платника. Отже, оплата за поставлену сільськогосподарську продукцію свідчить про реальність вчинених між ТОВ НАЗАР-2011 та ТОВ МОДУС АГРО господарських операцій.

Крім того, перевіркою підтверджується, що в бухгалтерському обліку ТОВ НАЗАР-2011 операції з придбання сільськогосподарської продукції у ТОВ МОДУС АГРО знайшли своє відображення у бухгалтерському обліку згідно записів: Дт 281 Товари на складі Кт 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками ; Дт 6441 Податковий кредит із ПДВ Кт 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками ; Дт 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками Кт 311 Поточні рахунки в національній валюті .

Суд вважає помилковим твердження відповідача про не надання до перевірки документів щодо оприбуткування товарів, придбаних у ТОВ МОДУС АГРО та неналежного оформлення товарно-транспортних накладних, з огляду на таке.

Відповідно до приписів Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 (далі - Правила № 363) товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Таким чином, оприбуткування придбаних у ТОВ МОДУС АГРО товарів здійснювалось на підставі видаткових та товарно-транспортних накладних. В бухгалтерському обліку придбані товари були відображені, зокрема на рахунку 281 Товари на складі .

Пунктом 11.1 Правил визначено, що товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні містять всі вищенаведені реквізити, а відтак, не мають дефекту змісту (не зазначення інформації про навантажувально-розвантажувальні роботи), про який йдеться у акті перевірки та відзиві на позовну заяву. Не зазначення у товарно-транспортних накладних факультативної (необов`язкової) інформації не тягне за собою втрату такими документами юридичної сили та доказовості.

Крім того, як вбачається з пояснень представника позивача, позивачем перед укладенням договорів із ТОВ МОДУС АГРО була проведена переддоговірна робота по визначенню надійності та добропорядності потенційного контрагента.

Зокрема відносно ТОВ МОДУС АГРО були вивчені відомості, що розміщені в загальнодоступних джерелах інформації, зокрема були використані відомості, які розміщені в на веб-порталах Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ДПС України, Єдиного державного реєстру судових рішень тощо. При цьому, у загальнодоступних джерелах інформації не було жодних відомостей, які б могли свідчити про можливе недотримання як податкового законодавства, так і договірних зобов`язань з боку ТОВ МОДУС АГРО . Результат вивчення відкритих джерел інформації зафіксований у доповідній записці менеджера зі збуті ТОВ НАЗАР-2011 ОСОБА_2 від 21.07.2020 на ім`я директора.

Також, позивачем від ТОВ МОДУС АГРО були отримані листи-гарантії від 23.07.2020 №б/н, від 31.08.2020 №б/н у яких останній підтверджував можливість своєчасно та у повному обсязі виконати взяті на себе зобов`язання по поставці сільськогосподарської продукції.

Згода на укладення договорів з ТОВ НАЗАР-2011 була надана рішенням Загальних зборів учасників ТОВ МОДУС АГРО (протокол від 23.07.2020 року).

Суд зазначає, що з огляду на наведене, ТОВ НАЗАР-2011 , в межах наявних у нього можливостей, вжило достатніх заходів щоб пересвідчитись у добросовісності ТОВ МОДУС АГРО , а відтак проявило належну обачність під час вибору контрагента.

Також, судом встановлено, що в ході розгляду справи сторонами не заперечувалось, що податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, контрагентом задекларовано податкові зобов`язання.

Відповідно до п. 198.6 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ПКУ.

Відповідно до п. 201.10 ПКУ при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг і платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених п. 201.1 та/або п. 192.1 ПКУ, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до п. 201.16 ПКУ, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Верховним Судом у постанові від 20 червня 2018 року у справі №819/1383/17 викладено висновок про те, що відсутність квитанцій про неприйняття податкових накладних свідчать про наявність у позивача підстав для формування сум податкового кредиту за такими податковими накладними.

Тобто, при реєстрації податкової накладної контролюючий орган здійснює масштабну перевірку. Якщо контролюючий орган в ході перевірки не знаходить порушень і податкова накладна не відповідає критеріям оцінки ступеня ризиків господарської операції та оцінки ступеня ризиків платника податків, серед яких є і перевірка номенклатури товарів, в такому випадку податкова накладна приймається до реєстрації та реєструється, а платнику податків надсилається засобами електронного зв`язку підтвердження про реєстрацію - квитанція. Платник податків, якому надіслано Квитанцію, як підтвердження реєстрації податкової накладної, фактично пройшов перевірку законності формування податкового зобов`язання ним, як продавцем, та законність формування податкового кредиту його контрагентом- покупцем, який зазначений у зареєстрованій податковій накладній, а отже, неможливо припускати, що має місце незаконність дій або підміна номенклатури у платника податків, якого контролюючий орган вже перевірив та підтвердив законність цієї дії.

Суд зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними (постанови Верховного суду від 10 вересня 2018 року справа № 826/8016/13-а,адміністративне провадження № К/9901/4058/18, від 10 вересня 2018 року справа № 826/25442/15, адміністративне провадження № К/9901/24925/18, від 11 вересня 2018 року у справі № 810/2677/17, адміністративне провадження № К/9901/47242/18 та ін.).

Тобто, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду №808/3412/16 від 29.03.2019 року.

Надані до перевірки первинні документи, що підтверджують господарські операції між позивачем та його контрагентом, згідно даних акту перевірки, не мають таких дефектів, що свідчили б про нереальність таких операцій. Складені та зареєстровані податкові накладні відповідають вимогам законодавства.

Згідно з підпунктами "а", "б" пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг згідно приписів пункту 187.1 статті 187 ПК України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (пункт 188.1 статті 188 ПК України).

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Пунктом 198.1. ст. 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.3 встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані (зареєстровані) з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, підставою для включення платником податку - покупцем (отримувачем) товарів/послуг сум податку до складу податкового кредиту є:

- податкова накладна, належним чином складена та зареєстрована в ЄРПН;

- інші документи, визначені пунктом 201.11 статті 201 ПКУ.

Формування податкового кредиту та витрат підприємства обумовлено придбанням товарів, послуг з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності у платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції, і власне її результат, підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, що підтверджується наданими до перевірки та долученими до матеріалів справи первинними документами

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Отже, фактичне здійснення господарської операції підтверджується наступним: 1) дією або подією; 2) зміною в структурі активів та зобов`язань або власному капіталі; 3) відомостями про господарську операцію; 4) економічним ефектом (приріст/збиток) у часі.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Згідно сталої практики Верховного Суду України, чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Отже, можливі допущення контрагентом порушення вимог законодавства при творенні підприємства та веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо нього та не впливають на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість та до складу бюджетного відшкодування сплаченого у попередніх періодах постачальнику податку на додану вартість.

Таким чином, висновки перевірки, які ґрунтуються лише на даних електронних баз без проведення зустрічних звірок із реальним дослідженням первинної документації контрагентів є безпідставним.

Крім того, що отримання податковим органом податкової інформації, в якій викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентами платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов`язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, податкова інформація, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Натоміть нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. (ст.2 КАСУ).

Захист прав суб`єктів господарювання є однією з найважливіших категорій права. Способами захисту прав суб`єктів господарювання є ті законодавчо закріплені заходи, за допомогою яких проводиться відновлення порушеного права. Здійснення такого захисту передбачає органічне поєднання конкретних способів, засобів і форм з активними, цілеспрямованими діями суб`єкта господарювання, права якого були порушені, перелік способів захисту прав суб`єктів господарювання не має вичерпного характеру, що допускає можливість захисту прав суб`єктів господарювання іншими способами, які передбачені законом.

Відповідно до положень ст. 5 КАСУ кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний позивачем спосіб.

Крім того, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін.

За змістом частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставини кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" встановлено: "Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами".

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Загальні положення ст. 61 Конституції України та спеціальні норми Податкового кодексу передбачають індивідуальну відповідальність особи за порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи.

Європейський суд з прав людини у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо особи, яка допустила порушення. Ця обставина не є підставою для позбавлення іншого платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічний висновок Європейський суд з прав людини виклав у справі Інтерсплав проти України (заява №803/02) у рішенні від 09.01.2007 року: На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Отже, платник податків не має повноважень та обов`язку відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання контрагентом його обов`язків із складення та подання декларації з податку на додану вартість, обов`язку сплати податку, а також вчинення інших дій, пов`язаних з провадженням господарської діяльності контрагента.

Якщо податковий орган володіє інформацією про такі зловживання зі сторони певної юридичної особи, він може вжити необхідних заходів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання.

А тому дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність останнього з протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність господарських операцій.

Так, статтею 16 Закону України Про інформацію податковою інформацією є сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб`єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України. Правовий режим податкової інформації визначається Податковим кодексом України та іншими законами.

Положеннями ст. 83 ПК України встановлено, що матеріалами, які є підставами для висновків під час проведення перевірок є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Порядок отримання податкової та іншої інформації встановлено ст. ст.72-73 ПК України та відповідною постановою КМУ.

Суд зазначає що відповідно до вимог ст. 71 ПК України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів, що координується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

А функціями податкового органу, відповідно до положень ст. 61 ПК України є контроль правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Окрім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. Аналогічні висновки містяться і в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі № 21-421а11 та від 22 вересня 2015 року у справі № 810/5645/14 та в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 826/6280/13-а, адміністративне провадження № К/9901/2848/18, від 06 березня 2018 року у справі № 2а-9375/11/1370 (адміністративне провадження № К/9901/5919/18) та від 13 березня 2018 року у справі №826/13582/13-а (адміністративне провадження № К/9901/19905/18).

Водночас, слід зазначити, що відповідачем не надано жодного вироку суду по контрагенту позивача та не наведено належних доказів, які б вказували на фіктивність підприємства та його установчих, первинних документів.

Слід зазначити, що відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. (Постанови Верховного суду України від 07.05.2020 року по справі № 826/2999/16, від 30.04.2020 року по справі 818/806/16, від 12.05.2020 року по справі № 813/621/15, від 21.02.2020 року по справі № 815/253/16).

Суд зазначає, що в Україні діє принцип індивідуальної відповідальності особи. Статтею 61 Конституції України та практикою Європейського суду з прав людини регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб, а отже для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Крім того, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними (Постанови Верховного суду від 10 вересня 2018 року справа № 826/8016/13-а,адміністративне провадження № К/9901/4058/18, від 10 вересня 2018 року справа № 826/25442/15, адміністративне провадження № К/9901/24925/18, від 11 вересня 2018 року у справі № 810/2677/17, адміністративне провадження № К/9901/47242/18 та ін.).

Верховний Суд в постанові від 27 березня 2018 року у справі № 816/809/17 (адміністративне провадження № К/9901/1349/170, зазначив, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. Більш того, стосовно підприємств по ланцюгу постачання .

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Також, суд зазначає, що первинні документи, надані позивачем - за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов`язань.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що порушення, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими, у зв`язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "НАЗАР-2011" до Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області: від 01.06.2021 №0096560723 та від 01.06.2021 №0096570723.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ ВП 43983495) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НАЗАР-2011" судовий збір у розмірі 22700,00 грн. (двадцять дві тисячі сімсот гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, з урахуванням ч.3 Розділу VІ Прикінцевих положень КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 18.02.2022 року.

Суддя Мар`єнко Л.М.