Рішення

від 27.01.2022 по справі 640/17274/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2022 року м. Київ № 640/17274/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "ЛЕОКОН"

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "ЛЕОКОН" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0673121209 від 13 серпня 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на необґрунтованість висновків акту від 19 липня 2019 року №151/26-15-12-09-19/04012000 Про результати камеральної перевірки уточнюючої податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2019 рік Приватного акціонерного товариства "ЛЕОКОН", оскільки позивачем після отримання довідки від 12 червня 2019 року було подано уточнюючу податкову декларацію разом із зазначеною довідкою, що відповідає пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 вересня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник відповідача зазначив, що камеральною перевіркою встановлено, що податкові зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб за звітний період 2019 рік , а саме: січень-травень 2019 року визначені позивачем без врахування показників Довідки про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки №Ю-46883/2019.

У відповіді на відзив позивач наголошує, що уточнюючу податкову декларацію подано відповідно до довідки про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 12 червня 2019 року. При цьому, позивач наголошу, що використання іншої довідки про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки ніж та, на підставі якої позивачем подано уточнюючу декларацію, виходить за межі камеральної перевірки.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючою суддею у адміністративній справі №640/17274/19 визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Кузьменко А.І.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві на підставі підпункту 19-1.1.2 пункту 19-1 статті 19-1, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 та пункту 75.1 статті 75, згідно порядку встановленого статтею 76 та пункту 86.2 статті 86 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку уточнюючої податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2019 рік Приватного акціонерного товариства "ЛЕОКОН", за результатом якої складено акт від 19 липня 2019 року №151/26-15-12-09-19/04012000 (далі - акт перевірки).

Так, перевіркою встановлено, що сума податкового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб, зазначена Приватним акціонерним товариством "ЛЕОКОН" за січень, лютий, березень, квітень і травень 2019 року в уточнюючий податковій декларації за 2019 рік з плати за землю реєстраційний номер 9132592941 від 21 червня 2019 року, є нижча ніж визначено за результатом камеральної перевірки, оскільки обчислення суми податкового зобов`язання проведено товариством без урахування показників довідки №Ю-46883/2019 про розмір нормативно грошової оцінки земельної ділянки (8000000000:69:264:0011).

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0673121209 від 13 серпня 2019 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем орендна плата з юридичних осіб на загальну суму 755 015,5 грн (за основним платежем 604012,4 грн, за штрафним (фінансовими) санкціями 151 003,10 грн).

Незгода позивача із зазначеним податковим повідомленням-рішенням зумовила звернення до суду з даним позовом.

Приписами підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального. Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах (підпункт 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України).

Аналіз зазначених правових норм свідчить, що камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, та є одним із способів реалізації контрольної функції податкового органу, шляхом якої здійснюється систематичний контроль за своєчасністю нарахування та відображення усіх відомостей, які впливають на правильність декларування платником податків.

Особливості камеральної перевірки полягають у тому, що її проведення не потребує наказу керівника податкового органу або іншого спеціального дозволу чи направлення, згоди платника податків та його присутності. Метою камеральної перевірки є виявлення в поданій звітності, інших даних систем електронного адміністрування, єдиних реєстрів, арифметичних та/або методологічних помилок, які призвели до заниження або завищення податкового зобов`язання чи інших порушень. Камеральній перевірці підлягає уся податкова звітність суцільним порядком. Основним завданням камеральної перевірки є перевірка складання податкових декларацій і розрахунків, що включає в себе арифметичний підрахунок сум податкових зобов`язань, що підлягають сплаті до відповідного бюджету або бюджетному відшкодуванню, та перевірка правильності застосування ставок податків і податкових пільг, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування; виявлення арифметичних або методологічних помилок.

Згідно пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (пункт 287.1 статті 287 Податкового кодексу України).

Об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні (підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Відповідно до пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Статтею 286 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно з пунктом 288.2 статті 288 Податкового кодексу України платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Згідно з пунктом 288.3 статті 288 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок (пункт 289.1 статті 289 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 288.7 статті 288 Податкового кодексу України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 цього розділу.

Відповідно до пункту 285.1 статті 285 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

Відповідно до статті 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Частиною першою статті 13 Закону України Про оцінку земель передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до статті 1 Закону України Про оцінку земель , нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Статтею 18 Закону України Про оцінку земель встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше, ніж один раз на 5 - 7 років.

За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація (частина перша статті 20 Закону України Про оцінку землі ).

Відповідно до статті 15 цього ж Закону підставою для проведення оцінки земель, у тому числі нормативної грошової оцінки земельних ділянок, є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Згідно з положеннями статті 23 Закону України Про оцінку землі виготовлена технічна документація нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

Рішення рад щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України. Зокрема, у цьому пункті зазначено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що нормативна грошова оцінка землі проводиться в обов`язковому порядку для визначення розміру орендної плати за землі комунальної та державної форм власності. При цьому, технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, затверджується рішенням відповідної сільської, селищної чи міської ради. Таке рішення офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 3-476гс15, Верховного Суду від 31 липня 2018 року у справі № 804/7823/14, від 30 жовтня 2018 року у справі № 804/2111/14, від 18 грудня 2019 року № 804/937/16.

Так, на підставі розпорядження №747 від 09 квітня 1998 року Київською міською державною адміністрацією з Приватним акціонерним товариством ЛЕОКОН укладено Договір на право тимчасового довгострокового користування землею кадастровий номер: 8000000000:69:264:0011 на умовах оренди площею 3,4591 га, місце розташування: м. Київ, район Солом`янський, вул. Пост-Волинська, 5 (надалі також - Земельна ділянка ), який зареєстрований 11 березня 1999 року за №69-5-00023. Договір оренди (користування) укладено на 49 років.

Відповідно до Довідки № Ю-14562/2015 Від 09 травня 2015 року про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки позивачем визначено нормативно грошову оцінку, код цільового призначення - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної машинобудівної та іншої промисловості); коефіцієнт на функціональне використання землі - 1.20 .

12 червня 2019 року позивачем отримано Довідку № Ю-48599/2019 про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, відповідно до якої також код цільового призначення становить 11.02., та, відповідно, коефіцієнт на функціональне використання землі - 1.2.

На підставі зазначеної довідки позивачем 12 червня 2019 року подано уточнюючу податкову декларацію за 2019 рік з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за землю державної або комунальної власності) реєстраційний номер 9132592941 від 21 червня 2019 року, в якій встановлено, що податкові зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб (КБК 18010600) за звітний період рік 2019, а саме: січень, лютий, березень, квітень, травень 2019 року (термін сплати яких настав на час проведення перевірки), визначені платником у сумі 148 784 грн. 98 коп. щомісяця, з урахуванням показників Довідки № Ю-14562/2015 про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 2015 року, а подальші місяці - з урахуванням Довідки від 12 червня 2019 року.

В свою чергу, відповідач, визначаючи розмір податкового зобов`язання, керувався даними Державного земельного кадастру та довідки про розмір нормативно грошової оцінки земельної ділянки №Ю-46883/2019, відповідно до яких коефіцієнт на функціональне використання землі - 3,00, нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:69:264:0011 становить 107 834 985,86 грн.

Щодо доводів відповідача, що у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель, суд зазначає, що відповідно до наявних в матеріалах справи довідок код цільового призначення - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної машинобудівної та іншої промисловості); коефіцієнт на функціональне використання землі - 1.20 , що відповідає нормам Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України 25 листопада 2016 року № 489, який був чинним станом на час виникнення спірних правовідносин.

В подальшому, у довідці №Ю-46883/2019 вказано, що категорія земель не встановлена, цільове призначення - код відсутній, з урахуванням чого відповідачем застосовано коефіцієнт Кф 3.00.

При цьому, суд приймає до уваги той факт, що в період з 01 січня 2017 року по дату подачі позивачем уточнюючої декларації рішення щодо затвердження нової нормативно грошової оцінки земель міста Києва та відповідної технічної документації Київською міською радою не приймались.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року у справі № 640/23439/20.

Суд зазначає, що Київською міською радою прийнято рішення "Про затвердження технічної документації з нормативно грошової оцінки земель міста Києва" № 1543/1584 від 24 червня 2021 року, тобто після виникнення спірних правовідносин.

Суд враховує, що контролюючим органом визначено розмір земельного податку на підставі даних Довідки про нормативну грошову оцінку №Ю-46883/2019, що відповідає вимогам Податкового кодексу України, проте враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, оскільки з Довідок № Ю-14562/2015 та №Ю-48599/2019 вбачається наявність коду цільового призначення земельної ділянки 8000000000:69:264:0011, суд приходить до висновку про правомірність визначення позивачем податкового зобов`язання на підставі довідок про розмір нормативної грошової оцінки земельних ділянок від № Ю-14562/2015 та №Ю-48599/2019 з урахуванням коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель, коефіцієнтів на функціональне використання землі та локальних коефіцієнтів на місцезнаходження земельної ділянки в межах економіко-планувальної зони та, як наслідок, відсутність правових підстав для збільшення позивачу грошового зобов`язання з земельного податку з юридичних осіб.

При цьому суд зазначає, що у положеннях Податкового кодексу України серед основних засад податкового законодавства передбачено принцип презумпції правомірності рішень платника податків суть якого зводиться до того, що у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Отже, мова йде не лише про загальнообов`язкове усунення юридичних колізій, яке є одночасно і правом (повноваженням), і процесуальним обов`язком суду при звичайному (безвідносно до виду правовідносин) правозастосуванні. Мова про порядок вирішення ситуацій, у яких стикаються (конфліктують) інтереси платника податків і контролюючого органу, а норми податкового права, що регулюють такі правовідносини, прямо чи внаслідок їх тлумачення, а також у своїй сукупності, не є однозначними та допускають множинне трактування їхніх прав та обов`язків, внаслідок якого можливе вирішення справи як на користь платника, так і проти нього.

Презумпція сформульована як принцип у статті 4 Податкового кодексу України (пункт 4.1.4). Саме таким чином встановлено найвищий ступінь її імперативності. Крім того, презумпція також закріплена як спеціальна норма у пункті 56.21 статті 56 ПК України саме для цього виду правовідносин, що означає безумовне її врахування при вирішенні спорів, що регулюються означеною статтею.

Сама юридична конструкція норми пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України дає підстави стверджувати, що презумпція застосовна не лише у ситуації прямої суперечності норм, але й у будь-якій іншій ситуації невизначеності в процесі правозастосування. Для її застосування необхідно і достатньо виявлення двох або більше альтернативних варіантів правомірної поведінки, обравши найвигідніший для себе з яких платник має почуватися захищеним від можливих негативних наслідків як з боку контролюючого органу, так і суду. Більше того, наведеною нормою охоплюються не лише очікування платника, запровадженням у податковому законодавстві цієї презумпції як принципу (основної засади) накладається відповідний таким очікуванням обов`язок вибору визначеного нею варіанту поведінки і контролюючим органом, і судом. При цьому тягар доведення хибності (відсутності правових підстав) обраного платником варіанту поведінки покладається законом на контролюючий орган.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 380/671/20.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення №0673121209 від 13 серпня 2019 року та про наявність правових підстав для його скасування.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивач надав належні та допустимі докази в обґрунтування заявлених ним позовних вимог, в той час як відповідач, як суб`єкти владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконали, а тому, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "ЛЕОКОН" задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №0673121209 від 13 серпня 2019 року.

Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства "ЛЕОКОН" (03061, місто Київ, вулиця Пост-Волинська, будинок 5, код ЄДРПОУ 04012000) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04655, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) судовий збір в сумі 11 325 (одинадцять тисяч триста двадцять п`ять) грн 23 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко