Рішення

від 31.01.2022 по справі 160/22165/21

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2022 року Справа № 160/22165/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лозуватської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення №1475-Х/VІІІ від 07.09.2021р., зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ :

12.11.2021р. (через систему "Електронний суд") ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Лозуватської сільської ради та, з урахуванням виправленої позовної заяви від 17.11.2021р., просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Х сесії Лозуватської сільської ради VІІІ скликання від 07.09.2021р. №1475-Х/VІІІ, яким відмовлено позивачеві в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 в зв`язку з тим, що при поданні заяви не враховано вимоги статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності";

- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 07.08.2021р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з урахуванням висновків суду.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за результатами розгляду її заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, відповідачем було прийнято рішення від 07.09.2021р. №1475-Х/VІІІ яким вирішено Відмовити гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 в зв`язку з тим, що при поданні заяви не враховано вимоги статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" . Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки зазначені відповідачем підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не відповідають тим, які визначені ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.

Ухвалою суду від 01.12.2021р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України та виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується змістом відповідної ухвали суду (а.с.32).

05.01.2022р. засобами поштового зв`язку, а виконання вищенаведеної ухвали суду, від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, у якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог позивача посилаючись на те, що відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України підставою відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, а враховуючи те, що на момент розгляду заяви позивача жодного з вищенаведених документів не існувало, то надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд було б грубим порушенням законодавства (а.с.74-75).

Згідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 31.01.2022р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при розгляді справи за відсутності учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Представник ОСОБА_1 звернувся до голови Лозуватської сільської ради із заявою від 07.08.2021р., в якій просив відповідно до ст.ст. 118, 121 Земельного кодексу України надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,25 га, яка розташована на території Криворізького району Дніпропетровської області, в адміністративно-територіальних межах АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 1221882200:04:001:0094, що підтверджується змістом копії відповідної заяви (а.с.6,28).

За результатами розгляду вищенаведеної заяви позивача Лозуватською сільською радою було прийнято рішення від 07.09.2021р. №1475-Х/VІІІ яким вирішено Відмовити гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 в зв`язку з тим, що при поданні заяви не враховано вимоги статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (а.с.12,30-зворот).

Вказане оспорюване рішення відповідача від 07.09.2021р. №1475-Х/VІІІ є предметом розгляду у цій справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної або комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, Земельним кодексом України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, зі змісту статті 118 Земельного кодексу України випливає обов`язок суб`єкта владних повноважень розглянути клопотання у місячний строк і прийняти одне з відповідних рішень, або дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні.

З огляду на положення статті 123 Земельного кодексу України вбачається, що неправомірною є відмова відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав інших, ніж передбачено законом.

При цьому, пунктом 34 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон №280/97-ВР) визначено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до п.8 ч.4 ст.42 Закону №280/97-ВР сільський, селищний, міський голова скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради.

Частинами 1, 2 статті 59 Закону №280/97-ВР передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що клопотання громадян про одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства подаються до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної або комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, приписами чинного законодавства встановлено, що розгляд клопотання заінтересованої особи у вирішенні зазначеного питання повинно прийматися у формі рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади та лише на пленарних засіданнях селищної ради.

При цьому, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, при цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог ч.2 ст.19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Вказана правова позиція узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у його постанові від 23.01.2020р. у справі №440/793/19, яка підлягає обов`язковому врахуванню судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, як встановлено судом із наявних в матеріалах справи документів, за результатами розгляду заяви позивача від 07.08.2021р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, відповідачем було прийнято оспорюване рішення від 07.09.2021р. №1475-Х/VІІІ, згідно якого позивачеві відмовлено у наданні такого дозволу у зв`язку з тим, що при поданні заяви не враховано вимоги статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (а.с.10).

Частиною 3 статті 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності встановлено, що передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним або юридичним особам для містобудівних потреб допускається за умови, що відповідні земельні ділянки розташовані в межах території, щодо якої затверджено принаймні один із таких видів містобудівної документації на місцевому рівні:

- комплексний план, складовою частиною якого є план зонування території;

- генеральний план населеного пункту, складовою якого є план зонування території;

- план зонування території як окремий вид містобудівної документації на місцевому рівні, затверджений до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель";

- детальний план території.

Згідно до ч.1 ст.16 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності визначено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

За змістом положень статей 17, 18, 19 цього Закону рішення про розроблення генерального плану, план зонування території та детальний план у межах населеного пункту приймаються, розглядаються і затверджуються сільською, селищною, міською радою.

З оскаржуваного рішення відповідача вбачається, що будь-яких зауважень стосовно поданих позивачем до заяви документів, зокрема щодо невідповідності місця розташування об`єкта вимогам конкретних законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, дане рішення не містить.

Обставина, яку відповідач вказує як підставу для відмови у наданні дозволу - не врахування вимоги статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", не залежить від волевиявлення позивача та не доводить наявність тих обов`язкових умов, з якими законодавець пов`язує можливість відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, отже, не відноситься до вичерпного переліку підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, встановленого ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.

Наведена правова позиція узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у його постанові від 31.05.2021р. у справі №522/17386/16-а, яка підлягає обов`язковому врахуванню судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що рішення Лозуватської сільської ради від 07.09.2021р. №1475-Х/VІІІ не відповідає та суперечить вищенаведеним нормам Земельного кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Згідно ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Однак, відповідачем не надано суду жодних доказів, які б свідчили про правомірність прийняття відповідачем рішення від 07.09.2021р. №1475-Х/VІІІ, з урахуванням норм вищенаведеного законодавства та обставин справи, встановлених судом.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши прийняття відповідачем рішення від 07.09.2021р. №1475-Х/VІІІ, суд приходить до висновку, що, прийнявши наведене оспорюване рішення, відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено порушення відповідачем наведеним рішенням від 07.09.2021р. №1475-Х/VІІІ прав та інтересів позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання наведеного рішення протиправним та його скасування, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.

Також підлягають і задоволенню похідні позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 07.08.2021р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з урахуванням висновків суду, з урахуванням того, що судом встановлено протиправність рішення відповідача від 07.09.2021р. №1475-Х/VІІІ, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд» , в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 07.08.2021р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з урахуванням висновків суду, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.

При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Лозуватської сільської ради на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем лише згідно квитанції про сплату №22307 від 14.11.2021р. у розмірі 908 грн. 00 коп. (з рахуванням ставок судового збору, встановлених ст.4 Закону України Про судовий збір ) - (а.с.18,19).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 194, 205, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Лозуватської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення №1475-Х/VІІІ від 07.09.2021р., зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Х сесії Лозуватської сільської ради VІІІ скликання від 07.09.2021р. №1475-Х/VІІІ, яким відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 в зв`язку з тим, що при поданні заяви не враховано вимоги статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Зобов`язати Лозуватську сільську раду (53020, Дніпропетровська обл., Криворізький р-н, с. Лозуватка, вул. Миру, буд. 69; код ЄДРПОУ 04339860) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) від 16.10.2020р. від 07.08.2021р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні та вимог Земельного кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Лозуватської сільської ради (53020, Дніпропетровська обл., Криворізький р-н, с. Лозуватка, вул. Миру, буд. 69; код ЄДРПОУ 04339860) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 грн. 00 коп. (дев`ятсот вісім грн. 00 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва