Рішення

від 24.06.2021 по справі 361/5084/18

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 361/5084/18

провадження № 2/361/63/21

24.06.2021

РІШЕННЯ

Іменем України

24 червня 2021 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого-судді Дутчака І.М., за участю секретарів: Срібної Ю.О., Зазимко А.Ю., Лебідя В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Кулажинської сільської ради Броварського району Київської області, третя особа: ОСОБА_3 про визнання недійсними рішення та державного акта на право приватної власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и в :

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним рішення 7 сесії І скликання Кулажинської сільської ради Броварського району Київської області (далі - Кулажинська с/рада) від 30 травня 1996 року в частині передачі у власність відповідачу ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,25 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для обслуговування жилого будинку і господарських споруд, та визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії КВ, виданий 14 січня 1997 року на ім`я ОСОБА_4 (після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 ) на вказану земельну ділянку.

В обґрунтування позову зазначав, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері ОСОБА_6 , йому на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 липня 2009 року належить в…“ частка спадкового майна, яке складалося із житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , інші 2/3 частки вказаного будинку успадкували його сестра ОСОБА_2 та брат ОСОБА_7 , кожний по в…“ частки. З часу відкриття спадщини по даний час він користується спадковими житловим будинком та земельною ділянкою площею 0,25 га, наданою для його обслуговування. У липні 2018 року, маючи намір приватизувати належну йому в…“ частку цієї земельної ділянки, він дізнався, що рішенням 7 сесії І скликання Кулажинської с/ради від 30 травня 1996 року земельну ділянку площею 0,25 га, що знаходиться за зазначеною адресою, цільове призначення якої: для обслуговування жилого будинку і господарських споруд, було передано у власність його сестрі, відповідачу у справі ОСОБА_8 , а 14 січня 1997 року останній видано також державний акт на право приватної власності на землю серії КВ на вказану земельну ділянку.

Позивач вважає що оскаржуваним рішенням сільської ради та виданим на його підставі державним актом на право власності на земельну ділянку порушено його право на в…“ частку спірної спадкової земельної ділянки, наданої для обслуговування успадкованого ним будинку, тому оспорюване рішення сільської ради та державний акт на право власності на земельну ділянку підлягають визнанню судом недійсними.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Онопрієнко З.В. у судовому засіданні позов підтримали, надали пояснення, аналогічні викладеному, просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Коломієць І.О. у судовому засіданні позов не визнали, проти задоволення позовних вимог заперечували, вказуючи, що рішенням Кулажинської с/ради спірну земельну ділянку у власність ОСОБА_2 передано відповідно до вимог чинного законодавства, правові підстави для визнання недійсними даного рішення та виданого на його підставі державного акта на право приватної власності на землю відсутні, тому позов задоволенню не підлягає. Крім того, вони подали до суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, зазначаючи, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, що є окремою підставою відмови у задоволенні позову, оскільки про порушення свого права на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 міг дізнатися ще у 2009 році після отримання ним свідоцтва про право на спадщину на частку житлового будинку, що знаходиться на спірній земельній ділянці, жодних поважних причин пропуску цього строку не наведено.

Представник відповідача Кулажинської с/ради Козюба С.А. у судовому засіданні позов не визнав, проти його задоволення заперечував.

Третя особа ОСОБА_3 у судовому засіданні позов підтримав.

З`ясувавши позицію сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.

За змістом ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Вишгород померла ОСОБА_9 , після її смерті відкрилася спадщина на все належне їй на день смерті майно.

Пленум Верховного Суду України у п. 1 постанови № 7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" роз`яснив, що у разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

За змістом ст. 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу (ст. 525 ЦК УРСР).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 549 ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Із спадкової справи № 348 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 видно, що 16 червня 1995 року до Вишгородської районної державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_9 звернулися діти померлої: син ОСОБА_1 , позивач у справі, дочка ОСОБА_10 , відповідач у справі, та син ОСОБА_7 .

14 листопада 2005 року даною нотаріальною конторою вказаним трьом спадкоємцям було видано свідоцтва про право на спадщину за законом на в…“ частку спадкового майна, кожному, зокрема: житлового будинку із надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , та грошові внески в Ощадному банку.

21 липня 2009 року цим же спадкоємцям нотаріальною конторою видано свідоцтва про право на спадщину за законом на в…“ частку спадкового майна кожному, житлового будинку із надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належали померлій ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 березня 1991 року.

23 серпня 1995 року відповідач ОСОБА_8 подала до Кулажинської с/ради заяву, у якій просила передати їй безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також земельну ділянку площею 0,15 га, для ведення підсобного господарства, що знаходяться у АДРЕСА_1 , передані їй у порядку спадкування.

30 травня 1996 року рішенням 7 сесії І скликання Кулажинської с/ради за № 19 відповідачу ОСОБА_8 безкоштовно передано у приватну власність земельну ділянки площею 0,250 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд, та земельну ділянку площею 0,124 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства.

14 січня 1997 року на підставі вказаного вище рішення Кулажинської с/ради відповідачу ОСОБА_8 видано державний акт на право приватної власності на землю серії КВ на земельну ділянку загальною площею 0,374 га, що розташована на території села Кулажинці Броварського району Київської області, землю передано для обслуговування житлового будинку - 0,250 га, для ведення особистого підсобного господарства - 0,124 га. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 117.

Із довідки № 103 від 30 липня 2018 року, виданої відповідачем Кулажинською с/радою позивачу ОСОБА_1 , вбачається, що земельна ділянка, що знаходиться у АДРЕСА_1 , загальною площею 0,374 га, яка складається з 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,124 га для ведення особистого підсобного господарства згідно із державним актом на право приватної власності на землю зареєстрованим за № 117 від 14 січня 1997 року належить ОСОБА_8 .

Із копії довідки про присвоєння кадастрового номеру вбачається, що земельній ділянці площею 0,2500 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована у АДРЕСА_1 , та належить відповідачу ОСОБА_2 присвоєно кадастровий номер 3221284501:01:003:0034.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач ОСОБА_1 зазначав, що з часу прийняття ним спадщини по даний час він користується спадковим будинком та виділеною для його обслуговування земельною ділянкою, маючи намір приватизувати в…“ частку належної йому відповідно до успадкованого майна земельної ділянки, він звернувся до Кулажинської с/ради, яка повідомила йому, що земельна ділянка площею 0,250 га, призначена для обслуговування спадкового будинку, перебуває у власності відповідача ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 14 січня 1997 року, який виданий на підставі рішення цієї сільської ради від 30 травня 1997 року. Про порушення належного йому права на приватизацію частки земельної ділянки він дізнався лише у липні 2018 року.

Позивач ОСОБА_1 вважає, що вказаним рішенням Кулажинської с/ради порушено його право на належну йому частку земельної ділянки, необхідної для обслуговування в…“ частки житлового будинку АДРЕСА_1 , що належить йому на праві власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_9 .

При вирішення даного спору щодо правомірності прийняття Кулажинською с/радою оспорюваного позивачем ОСОБА_1 рішення щодо безоплатної передачі у приватну власність відповідачу ОСОБА_8 спірної земельної ділянки для обслуговування житлового будинку застосуванню підлягають правила чинного на момент його прийняття Земельного кодексу України 1990 року (далі - ЗК України (1990 року)).

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 17, ч. 2 ст. 67 ЗК України (1990 року) передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) у сільських населених пунктах не більше 0,25 га.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 30 ЗК України (1990 року) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених ст. 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів.

У ч. ч. 1, 4 ст. 43, ч. 1 ст. 44 ЗК України (1990 року) встановлено, що права власників земельних ділянок і землекористувачів охороняються законом і можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Порушені права власників земельних ділянок і землекористувачів підлягають поновленню.

Випадки припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою чи її частиною могли мати місце лише у випадках, передбачених ст. ст. 27 і 28 ЗК України (1990 року).

Суд встановив, що померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 березня 1991 року належав житловий будинок із надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Спадщину після її смерті прийняли троє спадкоємців, діти померлої: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 та їхній брат ОСОБА_7 , кожному з яких з часу відкриття спадщини належить по в…“ частки вказаного нерухомого майна, що підтверджується виданими їм свідоцтвами про право на спадщину за законом від 21 липня 2009 року.

Звертаючись 23 серпня 1995 року до відповідача Кулажинської с/ради із заявою про передачу у власність земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за зазначеною вище адресою, відповідач ОСОБА_8 не повідомила сільську раду про те, що вказаний житловий будинок після смерті ОСОБА_9 успадкували троє спадкоємців у рівних частках.

Про ці обставини відповідачу Кулажинській с/раді на момент прийняття оспорюваного рішення № 19 від 30 травня 1996 року відомо не було.

Передавши відповідачу ОСОБА_8 у приватну власність у максимально визначеному законом розмірі 0,25 га земельну ділянку для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, Кулажинська с/рада фактично позбавила двох інших спадкоємців після смерті ОСОБА_9 права на належні їм відповідно до часток у будинку частки земельної ділянки для обслуговування успадкованих ними частин житлового будинку АДРЕСА_1 .

За змістом ст. 105 ЗК України (1990 року) спори між громадянами, яким належить жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка на праві спільної власності, щодо порядку використання і розпорядження земельною ділянкою вирішуються судом.

Аналогічні вимоги містить і ч. 2 ст. 158 ЗК України (2001 року), чинного на момент розгляду даної справи, у якій встановлено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

У п. "г" ч. 3 ст. 152 ЗК України (2001 року) визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи наведені обставини справи, суд вважає, що оспорюване позивачем рішення за № 19 від 30 травня 1995 року Кулажинською с/радою було прийняте з порушенням вимог закону, без урахування права інших осіб на спірну земельну ділянку площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, тому воно підлягає визнанню судом недійсним, оскільки порушує права позивача щодо користування земельною ділянкою відповідно до належної йому частки успадкованого житлового будинку.

Державний акт на право власності на землю є правовстановлюючим документом, який видається на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, тому вимога про скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є похідною та залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 155 ЗК України (2001 року) у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Оцінивши досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, враховуючи, що суд дійшов висновку про визнання недійсним рішення Кулажинської с/ради № 19 від 30 травня 1996 року про передачу у приватну власність відповідачу ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,25 га, цільове призначення якої для обслуговування жилого будинку і господарських будівель у АДРЕСА_1 , тому державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ, виданий відповідачу ОСОБА_2 на підставі цього рішення на вказану земельну ділянку, теж підлягає визнанню недійсним.

Згідно із ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За правилами ст. 71 ЦК України (1963 року), ст. ст. 256, 257 ЦК України (2003 року) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 80 ЦК України (1963 року), ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України (2003 року) п озовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом ч. 2 ст. 80 ЦК України (1963 року), ч. 5 ст. 267 ЦК України (2003 року) я кщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Подаючи заяву про застосування наслідків спливу позовної давності та відмову у позові з цих підстав, відповідач ОСОБА_2 посилалася на те, що строк звернення ОСОБА_1 до суду із заявленими позовними вимогами давно сплинув, клопотання про поновлення цього строку позивач не подавав, жодного доказу поважності причин пропуску цього строку ним суду не надано.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Онопрієнко З.В. у суді пояснили, що про порушення свого права на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , позивач дізнався лише у липні 2018 року, тому позовна давність ним не пропущена.

У ч. 1 ст. 261 ЦК України (2003 року) встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Доказів того, що позивачу ОСОБА_1 про порушення його прав на земельну ділянку було відомо раніше, судом не здобуто та відповідачем суду не надано. У зв`язку з чим, підстави вважати, що позивач пропустив строк для звернення до суду з даним позовом за захистом порушеного права, у суду відсутні.

За таких обставин, заява відповідача ОСОБА_2 про застосування наслідків спливу позовної давності та відмови у позові з цих підстав є необґрунтованою, судом до уваги вона не приймається та задоволенню не підлягає.

Оцінивши досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, враховуючи, що рішення № 19 від 30 травня 1995 року Кулажинською с/радою прийняте з порушенням вимог закону, без урахування права інших осіб на спірну земельну ділянку та як наслідок державний акт на право приватної власності на земельну ділянку виданий відповідачу ОСОБА_2 незаконно, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76, 81, 89, 259, 263 - 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов задовольнити.

Визнати недійсними рішення 7 сесії І скликання Кулажинської сільської ради Броварського району Київської області від 30 травня 1996 року № 19 у частині передачі безкоштовно у приватну власність ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,25 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії КВ, виданий 14 січня 1997 року на ім`я ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0,25 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд, кадастровий номер 3221284501:01:003:0034, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області.

Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Дутчак І. М.